О.Ольжич

28. Тема голодомору в українській романістиці першої половини хх ст. (“Марія” у.Самчука, “Жовтий князь” в.Барки).

На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим народом i самим В. Баркою. Головна частина у творi - це власнi спостереження i враження. Закарбувались у пам'ятi письменника тi образи: голоднi, виснаженi, пухлi вiд голоду люди; бачив, як важко було їм ходити - сили не було; бачив i мертвих. I всi свої болi передав у романi через реалiстичне зображення нещастя в сiм'ї селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з дияволом, людини з людиною.

Літературознавці вважають твір романом, хоча його можна було б назвати сімейною хронікою, адже в ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 року. Дійові особи роману — люди однієї епохи, одного часу, здебільшого одного соціального класу. Але в кожного з них — своя мета в житті, свої цінності та ідеали.Всі образи твору можна поділити на три групи: носії зла (Григорій Отроходін, хліботруси, хлібохапи, хлібобери, хлібокради), жертви (родина Катранників, селяни-гречкосії, хліботруди), образи-символи – використ З метою яскравiшого, переконливiшого змалювання картин голодомору (місяць, хліб, церква, церковна чаша, жовтий князь). Простий селянин Мирон Катранник і представник влади Григорій Отроходін являють два різних типи моралі: у Мирона — християнська з її десятьма заповідями; у Григорія — партійно-більшовицька, віра в Сталіна, який, нищачи цілий народ. Наступний символ — церква. Навіть перетворена на звальний пункт, вона не втрачає своєї святості. Назва роману теж символічна. «Жовтий князь» — символ зла, демонської сили, голоду, тоталітаризму. Повсюди зустрічається жовтий колір. Жовкнуть люди від тривалого недоїдання, жовкнуть стіни будівель, коли в них ніхто не живе. Створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагає ще чiткiше, повнiше i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне горе. Жовтий колiр збуджує апетит, чорний i бiлий заспокою ють, нейтралiзують усi почуття. Жовтий - ненаситнiсть, спустошенiсть, а у поєднаннi iз словом князь утверджує зверхнiсть, могутнiсть, непоборнiсть i повновладдя.. Символічним є і образ Андрійка Катранника, який сам один вирушив у далеку життєву мандрівку — до відродження українського народу. Роман цікавий не тільки своєю історичною правдивістю, але й глибиною морально-етичних і філософських проблем. Безперечно, бажанням письменника було відтворити страшні картини штучного голодомору в Україні в 1932—1933 pp., показати світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на своєму шляху, власне, «пожирає своїх дітей», бо вона сама — «жовтий князь». Роман прославляє твердість людського духу і віри, які допомогли його героям залишатися Людьми у найтяжчих обставинах, підіймає широке коло одвічних проблем: життя і смерті, добра і зла, моральності і аморальності, духовності і бездуховності, родинного виховання, віри, новітнього яничарства, застерігає нащадків від повторення помилок історії. Змальовані Баркою докладні, часом вражаючі натуралізмом картини смерті селян та їх дітей, реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях розкривають світові страшну правду про істинну сутність "процвітаючого суспільства", розвінчують радянський тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у голодну прірву своїх громадян, селян-хліборобів. Не лише хати, а й цілі села перетворювалися в пустку, згарище, руїну.Конкретним носієм зла, його невід'ємною частиною у творі Барки є "рудий", "золотозубий" жовтий князь — представник високої партійної верхівки. Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли.

Марія. Першим художнім твором, який розповів світові про страшний 1933 рік в Україні, його причини й наслідки, став роман У. Самчука «Марія». Роман Уласа Самчука «Марія» має підзаголок «Хроніка одного життя». Композиційно роман складається з трьох частин: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Написаний у стилі хроніки життя селянки, твір підводить читача до розуміння символічності образу цієї жінки, що уособлює Україну - багатостраждальну, але незнищенну землю. На перших сторінках роману опис життя й побуту українських селян, з їхніми буднями і святами, радощами й клопотами дещо ідилічний. Однак поступово оповідь набуває трагічного звучання, останні розділи роману справляють вже зовсім інше, моторошне враження. Автор підносить їх до рівня національного епосу - особиста трагедія жінки-матері стає трагедією України. Гинуть усі герої роману, і «тридцять днів гасне сама Марія - покинута, одинока». Жахи цієї смерті письменник змальовує з документальною точністю, притаманною хіба що спогадам очевидців та жертв голодомору, які залишилися живими й змогли «заговорити» лише в незалежній Україні. Утім, попри трагічну тональність останніх розділів, роман У. Самчука сповнений життєствердного пафосу: український народ безсмертний, він має своє майбутнє. Тому так актуально звучить слово Гната до односельців, по-біблійному пророче й піднесене: «Затямте ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, витравлені голодом, мором! Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зне¬вірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..» Для розкриття теми автор використав жанр Житія Святих. Найпопулярніші джерела цього жанру - давня поема "Ходіння Богородиці (себто Діви Марії) по муках" (про що зазначає й назва роману) та страдницькі подвиги християнських Святих (Зосими, Саватія та ін.) Початок твору - звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марії Корнія забирають до російського флоту, де він пробув сім років, ставши за цей час учасником нещасли вої для Росії війни з Японією. Не одержавши від свого коханого жодного листа, Марія подала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїнові. За роки служби Корній нахапався того, що стало визначним у характері його середульшого сина Максима, - зневаги до рідної мови, бездумності та жорстокості. Але любов Марії (після повернення Корнія вона покинула Гната, вийшла заміж вдруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землі - повернули його у звичайне селянське русло. Тут сюжет скріплений таємницею. Коли Корній та Марія сп'ялися на ноги, хтось у Великодню ніч підпалив їх нову хату, клуню, хліви - усе обійстя. Перед самою Маріїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишній її чоловік Гнат, і просить у неї прощення за свій злочин. Усвідомлюючи необхідність прозвітувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат відчуває потребу у спокуті. У фінальній сцені відбувається досить часте в українських творах дійство: Корній рубає сокирою свого сина-відступника, котрий пиячить з подібними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинкові Корнія відбилася життєва позиція Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху. Таким чином, голодомор в розумінні письменника - закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов'язком, зроблений нею аборт, підпал Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше - фатальну прихильність Максима до більшовицького ладу. Написаний "по гарячих слідах", роман не містить чітких рецептів виходу з кризи. Але Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу.

29. Автобіографізм та пригодницько-авантюрний компоненти повісті „Тигролови” І.Багряного.

1944 р. у часописі «Вечірня година» вперше побачив світ роман І. Багряного «Звіролови». Це були «Тигролови», однак під назвою, яку без згоди автора змінив редактор журналу В. Чапленко. Для письменника цей твір був першою спробою великої епічної форми, його поява викликала низку захоплених відгуків у пресі (Ю. Шерех, Б. Романенчук, В. Чорногай). Після війни, 1947 р ., роман вийшов окремою книгою. Матеріалом послужило перебування автора на засланні й у таборах на Далекому Сході у 1932-1937 роках. подій. У цьому творі багато автобіографічних мотивів: сам письменник був засуджений, також втік з потяга, який мав доправити його до міста ув'язнення, якийсь час боровся за життя із дикою природою, потім зустрів родину українців.Загальновідомі основні риси пригодницького роману як жанру: сюжет роману наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій, які розгортаються дуже динамічно; всі пригоди, які випадають на долю головного героя, він переносить з гідністю; наявна велика кількість окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує нагла загибель, але несподівано настає чудесне спасіння; змальовано подорожі, переслідування, погоні та полювання; події часто відбуваються на тлі екзотичної природи; мотив подорожей, переслідування, атмосфера таємничості й загадковості. Основною залишається наявність особливої образної системи – своєрідна схема її побудови: благородний герой, його помічник, беззахисна героїня, злодій, його помічники. Саме функціями персонажів і визначається основна сутність твору, і на перший план виступають такі особливості жанру: наявність у творі романтичного героя, його антагоніста та любовної лінії (кохана головного героя – “чарівна” красуня); неоромантичний герой та риси неоромантизму взагалі. При створенні образу головного героя в пригодницьких жанрах, як правило, письменник акцентує увагу на декількох яскравих рисах портрету героя, додаючи до нього дві-три виразні особливості його характеру. Тигролови” є пригодницьким твором. Головні герої є людьми сильної волі, змушені обставинами все життя боротися за своє існування, отож і перемога їх у фіналі є цілком закономірною. Читача зацікавлюють інформативно насичені описи звичаїв далекосхідних українців-звіроловів, детальні розповіді про умови життя та особливості полювання в нетрях приамурської тайги. Полювання у творі набуває й іншого значення: Григорій не тільки полює разом із Сірками на тигрів, ізюбрів тощо, але й сам виступає “тигром”, на якого полюють усі відділення НКВС ДВК (Далекосхідного краю).

На нашу думку, ще два чинники (трипільське походження та родова причетність до українського гетьмана) є рисами романтизму у творі, що характерно для пригодницького роману взагалі. Факт участі Григорія Многогрішного в холодноярівському повстанні говорить про нього як про людину, наділену дієвим патріотизмом. Ще юнаком герой пройшов горнило національно-визвольної боротьби. Після того, треба думати, – підпілля, роки навчання в Києві, опанування професії інженера-авіатора. Потім – арешт, катівні НКВД, які, не зважаючи на всю свою протилюдську спрямованість, не змогли зламати Григорія. Коли замислюєшся над витоками цієї незламності, то приходиш до висновку: їх треба шукати у винятково розвинутому почутті людської гідності і в тому “зоологічному націоналізмі”, що був, за словами Медвина, притаманний Григорію.