17.Майстерність психологічного аналізу та імпресіоністичного стилю в новелістиці Коцюбинського.

Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу в творчості М. Коцю бинського несли на собі відблиск непов торного внутрішнього світу самого авто ра,його витонченої внутрішньої органі зації.І це,звичайно,позначилось на жан рових особливостях новелістики пись менника,зокрема його новели «Inter mezzo».Цей твір—один із най яскраві ших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що «Intermezzo»—твір поліфонічний, багато плановий. Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірич на симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела,і естетичний, філо софсько-політичний трактат. Об'єдную чим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературо знавці називають «потоком свідомості». Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій. Новела «Intermezzo » є наче своєрідною стенограмою психоло гічних станів ліричного героя, його почу вань і настроїв. У лірико-драматичному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його проблем і яка прагне заспокоєння, усамітнення в кононівських полях: «Я утомився. Мене втомили люди.Мені докучило бути заїз дом,де вічно товчуться оті створіння, кричать,метушаться і смітять. Повідчи няти вікна! Провітрить оселю! Викинуть ; разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій». Пейзаж в «Intermezzo» виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відобра жає не лише красу навколишньої приро ди, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, винятко вої художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко, «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора. Майстерно використані системи метафо ричних образів і персоніфікацій: «ниви котять та й котять зелені хвилі і хлю пають ними аж в краї неба»; «киплять... срібноволосі вівса»; «пливе блакитними річками льон»;«біла піна гречок, запаш на,легка,наче збита крилами бджіл»;«вів са, пшениці, ячмені — все се зіллялось водну могутню хвилю». Ця неземна кра са, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі най потаємніші струни,що звучать,як «співу ча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...» Краса і гар монія поля відроджує в душі інте лігента-революціонера потребу в спілку ванні з людиною, прагнення .зарадити її горю.Рефрен «Говори, говори!», ритмі зуючи розповідь, підсилює неспокій у ду ші ліричного героя, викликаний моноло гом згорьованого селянина. Автор переконаний, що суспільний обов'язок інтелігента,митця в широкому розумінні -бути на передньому краї боротьби наро ду за його поступ до правди і справед ливості. Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революцій ний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до Коцюбинського не знала.

22.Еволюція ранньої творчості П.Тичини (збірки “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг”) твори Павла Григоровича Тичини були народжені на Чернігівщині у чарівному куточку України, де поет народився, де минуло його дитинство і юність. Перша збірка творів "Сонячні кларнети" вийшла 1918 року й одразу стала визначною подією в українській літературі. Більшість ранніх творів поета можна віднести до шедеврів української пейзажної лірики. Тичина майстерно поєднував матеріальність і предметність із звуками,кольорами,запахами довко лишнього світу.Та крім пейзажних зама льовок,віршів про кохання у ранній ліри ці Тичини значна кількість творів присвя чена зображенню народного лиха, проли тої крові, пекучих жіночих та дитячих сліз. За силою трагізму вони нагадують твори Тараса Шевченка. Особливості поетики збірки П.Тичини «Сонячні кларнети».Збірка вийшла друком у 1918 році. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості. Назва збірки - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.

1. Лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші: «Гаї шумлять...», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл віршів) та інші. Поезії ці надзвичайно вражають красою образів і глибоким чуттям природи.

2.Вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність.

3.Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові.

Ця збірка стала етапною в українській поезії і одним із наймузикальніших творінь поезії світової.

Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і, походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). Кларентизм вказує на "активно ренесансну одушевленість життя", перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській "ідеї всеєдності", витворюючи поетичний всесвіт достеменної "гармонії сфер", органічної єдності "мікрокосму" та "макрокосму.. К. здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи .Синтетичне мислення схильне до "кольорового слуху" та "слухового кольору" ("Арфами, арфами...", "Гаї шумлять...", "Пастелі" та ін.)

«Замість сонетів і октав»

В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав"(1920) поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне – Дух. Стрижнева тема збiрки – палкий протест проти насильства, жорстокостi й терору, проти морального спустошення й здичавiння, якi неминуче породжує громадянська вiйна. Як зазначено у вступному вiршi (без антистрофи) – «Прокляття всiм, прокляття всiм, хто звiром став».

Жорстокiй i взаємознищувальнiй боротьбi партiй, класiв П. Тичина протиставляє вiчне, свiтло вселюдських цiнностей, гуманностi й культури. Можна назвати цi заклики сентиментальними, абстрагованими вiд реальної дiйсностi (поет це передбачав), – але хто ж, крiм поета, повинен крикнути «Опам'ятайтеся!» всiм, хто забув про людянiсть i благо людини, саме її життя! У вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» - гнівне засудження братовбивчої громадянської війни. Поет стверджує, що не може бути гуманною та людська спільнота, яка ґрунтується на злобі, на зневажанні традиції роду,найсвятішого для кожного – батьків. «До кого говорить?» - обурення і відчай, викликані новим колоніальним гнітом, якого зазнала Україна в 20р. Саркастичне зобр нац. політики уряду, його лицемірства, підступництва