Рання творчість

У ранніх творах (інколи і в пізніших) Шевченко переважно схилявся до романтики: в них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого і навіть таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість, навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири. Основа естетичної платформи Шевченка— правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави. Отже, Шевченко був романтиком і реалістом одночасно; в молодості, яка схиляє до романтики, писав і реалістичні твори («Катерина»), а в зрілому віці— і романтичні («Царі», «Давидові псалми»). Часто в одному творі тісно взаємодіють і романтизм, і реалізм («Гайдамаки»). Ці два методи тісно переплітаються в усій творчості Шевченка, джерелами якої були тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції.Народна пісня— одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді діда, односельців, народнопісенна творчість навіяли поетові балади «Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій. Основне джерело його творів— життя народу, зокрема покріпачених селян. 3 дитинства увібрав поет у себе пекучі народні болі, кущ радощі й високі, багатьма поколіннями вистраждані мрії.Мотив сирітства «Вітер з гаєм розмовляє», героїчні мотиви «Іван Підкова», «Гайдамаки». Мотив митця і мистецтва «Потебня»(образ поета-співця), «На вічну пам ‘ять Котляревському»-вірш. Образи:мати, митець, козаки: «Гайдамаки»-Максим залізняк-гарна людина, у бою жорстокий і безстрашний, Гонта – істор. Постать, вірний присязі, вбиває своїх дітей, кобзар Волох-настроював козаків на битву, Ярема-народний месник, образ ріки-уособлює силу і могутність народу.

10. Новаторський характер “Народних оповідань” Марка Вовчка. Початок літературної діяльності Марка Вовчка (Марія Вілінська) припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально-кріпосницької системи.

Безпосередні враження від життя закріпаченого селянства, прагнення розповісти про трагедію уярмлених панщиною людей, висловити гнівний протест проти кріпосницької неволі — ось ті головні стимули, які змусили Марію Маркович взятися за перо». Протягом 1856-1857 pp. вона написала дванадцять оповідань з життя українського селянства,і за порадою О. В. Марковича надіслала їх П. Кулішеві у Петербург. У грудні 1857 р. з петербурзької друкарні Куліша вийшла невеличка книжечка під назвою «Народні оповідання», підписана прибраним ім'ям Марко Вовчок. Збірка складалася з одинадцяти оповідань: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля» (пізніша назва — «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, ляше!» (пізніша назва — «Отець Андрій»), «Максим Тримач», «Данило Гурч».

За змістом оповідання можна поділити на дві групи. В одних автор зображує патріархальний побут і родинні стосунки вільних козаків (”Сестра”, “Чумак”, “Сон”, “Свекруха”). В інших змальовано панщину з усіма її сумними наслідками (”Козачка”, “Одарка”, Торпина”).

Марко Вовчок оспівує в дусі народних ліричних пісень та повір'їв здійснення дівочої мрії про родинне щастя, ідеалу долі жінки-селянки, який у збірці «Народні оповідання» різко контрастує з реальною трагічною долею героїнь-кріпачок а оповідань «Горпина», «Одарка», «Козачка». Ідилічним принципом картинності користується письменниця в інших оповіданнях: у деяких з них створюються ідилічні початки для контрасту з трагічними закінченнями («Чумак»). Марко Вовчок, що виступила в літературі саме в розпалі боротьби за ліквідацію кріпосництва, по-новому поставила і розв'язала традиційну селянську тему. Новаторство «Народних оповідань» полягало в тому, що письменниця йшла своїми самобутніми шляхами не тільки у відборі, узагальненні, ідейному трактуванні життєвого матеріалу, а й у художній його організації (форма викладу, особливості композиції, прийоми творення образів, фольклорно-розмовна основа стилю). Однією з центральних тем «Народних оповідань» є життя кріпаків, зокрема, страдницька доля жінки-кріпачки. Використовуючи досвід сентиментально-реалістичної літератури у відтворенні внутрішнього світу персонажів, Марко Вовчок у зображенні героїні-се-лянки виходила насамперед з положення про непримиренну класову позицію кріпака щодо кріпосника. Слідом за Шевченком письменниця розгортає сюжети й образи гостросоціального, антикріпосницького наповнення, що відзначаються великою емоційною наснаженістю і спрямованістю на радикальні суспільні зміни.

Більшість творів побудовано як розповіді від першої особи – розповідь жінки-кріпачки. Оповідання «Ледащиця». В ньому змальовано історію життя дівчини Насті і її матері Чайчихи. Настя — життєрадісна, розумна та чиста серцем дівчина, проте кріпацтво, важка праця на чужу людину, знущання та побої принижують і ламають її. Вона прагне здобути волю і бореться за неї. Мати Насті — сумна та похмура мовчазна жінка. Цікаво, як після здобуття омріяної волі одразу змінюється її вираз обличчя: туга з очей зникає, вона дивиться приязно та лагідно, вона ніби оновлюється... Проте воля не дається Насті легко. Під тиском кріпацького ярма, зраджена й ошукана паничем, вона народжує дитину, яка з часом помирає. Настя божеволіє, не в змозі витримати неправди навколо та смерті немовляти. Найбільше вражає розуміння, що історія Насті не є поодиноким надзвичайним випадком, а є явищем типовим і поширеним за часів кріпацтва. Виходить, що устрій, який фізично і морально калічив і вбивав людину, вважався нормальним, якщо він існував так довго... На щастя, ці часи вже давно минули!