2.„Слово про Ігорів похід” як пам’ятка оригінальної літератури ХІІ ст. у контексті епосів народів світу. Оригінальна література (первинний, самобутній) ґрунтувалася на вітчизняному образно-тематичному матеріалі, була самобутньою, ненаслідувальною за замислом, стильовою манерою, художніми виражальними засобами, відсутність мандрівного сюжету.. До таких пам'яток за часів Київської Русі належали літописи, «житія» руських святих, повчання, «моління», урочисті слова. Останній жанр найповнокровніше був представлений «Словом о полку Ігоревім».

Слово о полку Ігоревім— за жанром героїчна поема кінця XII ст, найвідоміша пам'ятка давньоукраїнської літератури.

«Слово про похід Ігорів – явище орнаментальне, бо події перескакують від бою, від історії.

Ідея: Заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовн ворогів.

Оригінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р.

Авторство: Існує певна переконаність, що «Слово…» написане учасником чи свідком походу. Хоча хто він, на сьогодні вважається невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написаний великим київським князем Святославом, оскільки і «золоте слово» цього героя, і ідейна позиція автора збігаються. Дехто з учених приписує авторство поеми Біловодові Просовичу.. Інші вважають автором легендарного Ходина, ім'я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам'ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же — чернець Вишатич. Але найбільш переконливою слід вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор "Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни, — галицький князь Володимир Ярославович. Але все це лише припущення. .Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали і давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Мова, якою написано «Слово…», в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «Слово…» лише до української літератури.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі(головний образ поеми)) і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону.Мова, якою написано «Слово…», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тількиукраїнській мові, в «Слово…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи ін. мов. Слова мають властиві для сучасної українскої мови закінчення. Деякі слова вказують на те, що оригінальний текст, мабуть, був написаний латиницею

3.“Енеїда” І.Котляревського як енциклопедія національних старожитностей. Творчість Котляревського є вершиною української літератури до шевченківської доби, над поемою він прац 30р. У літературному доробку першим твором за часом і за значенням є поема «Енеїда». І хоч першоджерелом поеми був твір Вергілія, все ж в її основі — сучасне життя, сучасна письменникові дійсність. Зі сторінок поеми постають перед нами не абстрактні троянці, а українці з їх національним характером і побутом.

Широко відтворюючи суспільне життя на Україні в другій половині XVIII — на початку XIX століття, письменник змалював реальну картину переходової доби від старої гетьманщини до нових форм життя, коли посилювалось соціальне гноблення й царат намагався перетворити Україну на провінціальну губернію Росії. Козаки перетворювались на селян «панських і казенних», у містах зростала нова бюрократична верства.

«Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські.

Поема«Енеїда» була написана ІваномКотляревським у 1798році. Вона стала першою друкованою книгою, написаною народною українською мовою. Складається з шести частин: І-ІІІ ч видана в 1798р, ІV – 1809, V – 1822, VІ – 1842 після смерті поета. Виражена присутність оповідача, його особистісним ставленням до героїв, це сатирично-гумористичний твір.За жанром — бурлескно-травестійна поема( тарвестійна, бо античні герої «перевдягнені» в укр вбрання, перенесені в іст умови укр життя; бурлескна, бо події і люди змал в жартівливо-зниж тоні)). Найхарактерніша риса поеми — народність.. У поемі названі українські імена, згадуються назви міст тощо. у творі органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи. Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола. Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство. Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках. відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив'янка, узвар). Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку. Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак. У творі названі професії, поширені в українському суспільстві: чумак, паромщик, канцелярист, суддя, піп, купець, шинкар, швець, кравець, коваль, косар, військовий. автор змальовує предмети домашнього вжитку, хатній інтер'єр, вони свідчать про майстерність українця у всякому ремеслі. І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорниць: Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки і молодиці І там робили не пусте… Подавши картину вечорниць, письменник з глибоким знанням народних обрядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енею.