1. Зв'язок методики викладання літератури з іншими суміжними дисциплінами.

МВУЛ – це педагогічна наука, предметом дослідження якої є взаємодія учителя і учня. Вона є теорією навчально-виховної роботи при викладанні літ.

- з укр. літ.

- з МНЗЛ: у першу чергу, вирішення спільних завдань літературної освіти молоді; також взаємозв'язки літератур (типологічні — спільність тем, ідей, мотивів, образів,тощо; контактні – співпраця письменників.)

Література в школі вивчається не лише як мистецтво, але й як об'єкт літературознавчої науки. Тому МНУЛ повинна спиратися на ті методологічні засади, які виробило наше літе­ратурознавство. Воно є науковою базою МНУЛ. Також широко використовуються резуль­тати мовознавчих досліджень (мова у поетичному контексті, своєрідність стилю, напряму тощо)

Спільна точка дотику мови та літ. є насамперед слово. А тому логічно вмотивованим є взаємозв'язок методики викладання літератури з методикою викладання мови у плані спільних дій учителів, спрямованих на збагачення усного і писемного мовлення учнів.

Українська художня література як мистецтво слова нерозривно пов'язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Як кожна педагогічна наука, мето­дика тісно пов'язана з педагогікою, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв'язок із етнопедагогікою.

Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народо­знавства й українознавства.Не менш тісний зв'язок методики викладання літератури з психологією (відтворююча уява, емоційне співпереживання, пам'ять тощо). Літ нерозривно пов'язана з історією, соціологією, особливо істо­рією рідного народу (Образи,епохи, ключ до розуміння певних періодів розвитку літератури)

Отже, методика літератури як наука синтетична, вона має тісні зв'язки і взаємодії з низкою близьких наук.

2. Методика викладання літератури, як наукова дисципліна, її своєрідність і джерела розвитку. Завдання методики викладання літератури. МВУЛ – самост. пед. наука про вихвання, освіту ти розвиток особистості учня засобами худ. слова; наука про раціональне використання методів і прийомів, які забезпеч. вчителеві-словеснику найвищу результативність при мінім. їх затраті енергії і сил.

Джерела МНУЛ:

• історичний досвід школи;

• передовий досвід сучасної вітчизняної та зарубіжної шкіл;

• теоретичні праці відом. пед-в;

• спеціально організовані пед. експерименти, що підтвердж. чи спростовують істинність наукових рекомендацій.

Своєрідність МВУЛ як науки у тому, що її творять постійно тисячі вчителів, передаючи наступним поколінням свої знахідки.

Головною метою вивчення укр. літ. в сучасній школі є підвищення рівня загальної освіти, зокрема літ., - через низку конкретних завдань навчального предмета, які ґрунтуються на аксіологічній, літературознавчій та культурологічній змістових лініях, визначених Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти.

Метою шкільного вивчення укр.літ. є:1).підвищення загальної освіченості громадянина Укр., досягнення належного рівня сформованості вміння читати й усвідомлювати прочитане, прилучатися до худ.літ., а через неї-до фундаментальних цінностей культури; 2)сприяння всебічному розвитку духовного збагаченя, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі;3)виховання нац-свідомого громадянина Укр.;4).формування і утвердження гуманістичного світогляду особистості нац.цінностей. 5) формування стійкого інтересу до УЛ як вагомого духовного спадку народу.

3. Сучасний урок літератури та основні вимоги до його проведення. Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну й планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання визначених завдань. На уроках літератури учні засвоюють систему літературних знань, умінь і навичок, розвивають свої творчі сили й можливості, формують необхідні якості. На кожному уроці частково реалізується та загальна мета, яка ставитьться до вивчення учнями літератури. І чим краще буде організований та прове­дений урок, тим ефективнішою стане літературна освіта молоді. Сучасний урок літератури — це урок, який побудований з урахуванням вимог сучасної школи і відповідає завданням виховання нової людини.

Урок — це складна система взаємозв'язаних компонентів, кожен з яких необхідно розглядати в його функціональній єдності. Серед найважливі­ших компонентів уроку, що взаємодіють між собою, слід виділити такі: стру­ктура змісту, структура дидактичних ланок навчального процесу, структу­ра методів і організаційних форм. Взаємодіють також і дві підсистеми: викла­дання й учіння. Між ними може бути як повна, так і, частіше, лише часткова відповідність. Взаємодіють також і дві підсистеми: викла­дання й учіння. Між ними може бути як повна, так і, частіше, лише часткова відповідність. Характеристики сучасного уроку: ефективність, якість знань (глибина та системність знань).

"Ефективним є такий урок літератури, який: 1) дає учням міцні, обми­слені літературні знання і необхідні навички; 2) збагачує їх яскравими, емоційно сприйнятими літературними образами й уявленнями; 3) допомагає їм правильно усвідомити смисл не тільки прочитаного твору, але й життєвих явищ, які знайшли в творі відображення; 4) озброює їх високими критеріями ідейних, моральних та естетичних оцінок; 5) формує їх світогляд; 6) зміцнює і робить свідомою їх любов до літератури.

Сучасний урок літератури вимагає від учителів шукати нові шляхи під­несення рівня знань учнів. Школа повинна озброювати дітей міцними, глибо­кими, осмисленими знаннями. Тому дуже важливо відібрати з величезного потоку наукової інформації потрібний для уроку матеріал. У науковій інфор­мації слід вміти виділити найголовніші її ланки, підпорядкувавши цьому й ті види роботи, які використовує вчитель. Вимоги:

1.Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних, закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціалтиву, урізноманітнювати методи і прийоми роботи.

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра.

3..Урізноманітнювати організаційні форми уроків літератури, вдосконалювати їх структуру, раціонально використовувати час. Кожний структурний елемент уроку повинен бути певним кроком до реалізації загальної навчальної мети.

4. Дбати про високу педагогічну культуру вчителя-словесника, його постійне духовне збагачення, ідейне та моральне зростання.

4.Проблема типології уроків літератури в середній школі. У сучасній педагогіці, зокрема в дидактиці та окремих шкільних методиках, існують різні погляди на типологію уроків. Вчені-методисти виходили з різних навчальних факторів від засвоєння навчального матеріалу: змісту фактичного матеріалу, що вивчається в класі; вікових особливостей учнів;системи самостійних зав дань на уроці тощо. Перші спроби класифікації уроків літ. за типами були вже зроблені в 50—80-х роках XX ст. відомими методистами і вчителями-словесниками Т. Ф. Бугайко, К. М. Сторчаком, О. Р. Мазуркевичем тощо.

Напр.70-х років XX вчений-методист В.Я.Неділько у методичному листі «Сучасний урок літератури» (К., 1978) запропонував таку типологію уроків: вивч. нового матеріалу;урок повторення, закріплення та узагальнення знань; урок-бесіда з позакласного читання; урок написання твору. На жаль, така класифікація була однобока, бо перевага надавалась дидактичному аспектові, не враховувалась специфіка вивч. худ. твору і самост. робота учнів. Дещо ширшою є класиф. типів уроків літ. в методичному посібнику Є.А.Пасічника: засвоєн. нових знань і розвиток на їх основі вмінь і навичок; узагальнення і систематизація знань; контроль знань, умінь і навичок. Але й ця типологія уроків також не охоплює всю специфіку худ.літ. як мистецтва слова.У 90-х роках дещо специфічну класиф.типів уроків літ. запропонував проф. Б. І. Степанишин: урок сприймання худ. твору,урок поглибленого опрацюван ня тексту, урок узагальнюючої роботи, урок вивчення особи письменника, комбінований урок,урок-диспут, урок-семінар, кіно-урок тощо.

Урок — складне педагогічне явище. Даремно сподіватися знайти таку класифікацію, яка могла б охопити всі його сторони.

Поряд з уже розглянутими можна виділяти й уроки за такими критеріями, як форми і методи роботи, характер матеріалу, що вивчається учнями, тощо. Нерідко один з методів чи форма роботи, спосіб діяльності вчителя чи учнів може бути домінуючим на уроці, тому відповідно розрізняють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-семінари, уроки-диспути, уроки-конкурси, уроки-ком- позиції тощо. Якщо хочуть підкреслити характер матеріалу, що вивчається на уроці, кажуть: урок вивчення біографії письменника, урок аналізу ху­дожнього твору, урок ознайомлення з літературно-критичними статтями, урок вивчення оглядових тем, уроки з розвитку мовлення, уроки з позаклас- ного читання й ін.

Виділення типологічних одиниць уроків аж ніяк не значить, що останні мають чітко визначену структуру. Спроби представити всі типи уроків з літератури за однотипною структурою не увінчалися успіхами. Адже одне і те ж дидактичне завдання допускає розумне поєднання різних видів ро­боти. Намагання втиснути всі можливі варіанти уроків у прокрустове ложе декількох структурних схем збіднює можливості вчителя-словесника.

Отже, тип уроку певною мірою зумовлює його структуру, котра, проте, далеко не визначається лише цим типом. Структура уроку обумовлюється дидактичними завданнями, які на ньому розв'язуватимуться, логікою пізна­вального процесу, системою роботи словесника, рівнем літературного роз­витку учнів та багатьма іншими факторами. І тільки врахувавши все це, можна досягти високої педагогічної результативності.

6. Проблемність на уроках української літератури. Шляхи створення проблемних ситуацій.

Суть проблемного навчання полягає у створенні для учнів проблемних ситуацій і усвідомлення, сприйняття та розв'язання їх у процесі спільної роботи школярів та вчителя при максимальній самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання проводиться за типовою схемою: вчитель створює проблемну ситуацію (тобто ситуацію або задачу, для розв'язання якої учень має знайти й використати нові для себе засоби діяльності), учні аналізують ситуацію, усвідомлюють, що невідоме для них, і шукають способи розв'язання проблеми, а вчитель допомагає їм, надаючи необхідну інформацію. Результатом проблемного навчання є нові знання, вміння, способи розумової діяльності.

Деякі методисти розглядають проблемність як метод, що, напевне, не зовсім правильно. Проблемно можна прочитати лекцію(в межах репродуктивного методу), проблемним шляхом ідучи, можна розробити систему питань та завдань в межах евристичного методу і т.д. Проблемність повинна проходити червоною ниткою через весь процес навчання.

Проблемне навчання реалізується через проблемну ситуацію. Цих ситуацій може бути кілька на будь-якому уроці. Коли ж виникають проблемні ситуації?

1.Коли зіставляються діаметрально протилежні точки зору на один і той же твір.

2.Коли учні не згодні з трактуванням твору критиками, кіносценаристами чи композиторами.

3.Якщо протиріччя закладені самим письменником у назві твору.

4.Коли зіставляються життєві колізії, що покладені в основу твору, з їх показом письменником (мається на увазі різне бачення читачем і письменником однієї проблеми).

Таким чином, така ситуація на уроці, коли вчитель сам ставить проблему, і при цьому демонструє шляхи наукового пошуку, називається проблемним викладом матеріалу. При цьому варто застерегти від надмірностей. Постановка проблеми завжди повинна бути педагогічно виправданою.