8. З'ясувати суть поняття «Комунікативна компетенція».

Комунікативна компетенція є складним комплексним поняттям і знаходиться на стику ряду наук: соціальної психології, лінгвістики й психолінгвістики. Аналіз наявних публікацій показує, що поняття комунікативної компетенції однозначно й досить точно не визначено. У 1980 році була запропонована структура комунікативної компетенції, що складається з 4 компонентів:

-дискурсивна компетенція – здатність поєднувати окремі речення у зв’язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні засоби.

-соціолінгвістична компетенція – здатність розуміти і продукувати словосполучення та речення з такою та таким значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному контексту.

-стратегічна компетенція – здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації.

-лінгвістична компетенція – здатність розуміти та продукувати вивчені або аналогічні їм висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові, невивчені висловлювання.

Таким чином комунікативна компетентність означає не лише вміння спілкуватися рідною та іноземними мовами, а ще й характеризується умінням взаємодіяти з людьми по подіями, навичками роботи у групі, умінням володіти різними соціальними ролями у колективі. Комунікативна компетентність характеризується цілою низкою інших здібностей людини, що виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, таким як:

- умінням слухати, сприймати і відтворювати інформацію;

- вести діалог;

- брати участь у дискусіях;

- вести переговори;

- уміння переконувати і відстоювати свою точку зору, тобто спілкуватися.

8. З'ясувати роль наочності на уроках вивчення орфографії, фонетики, графіки.

Щоб сформувати в учнів цілісне уявлення про звуки і букви, особливості творення голосних і приголосних звуків, позначення їх на письмі і щоб правила не лякали п’ятикласників своєю чисельністю, доцільним на етапі систематичного вивчення фонетики є ознайомлення з узагальню вальними схемами «Звуки і букви», «Голосні звуки», «Приголосні звуки». Для активізації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення приголосних звуків доцільно використати узагальню вальні таблиці, схеми, наприклад «Поділ приголосних звуків за участю голосу», «Поділ приголосних звуків за місцем творення», «Поділ приголосних звуків за твердістю/мякістю», «Поділ приголосних звуків за способом творення» тощо. Важливим також є зображення так званих словесних ключів «Ми Не ВаЛеРіЙ»(сонорні). Слухання в процесі звукової роботи повинно бути активним, його слід поєднувати з певними завданнями, що концентрують увагу на звуковому явищі: прослухайте слово, назвіть другий звук (вода); прослухайте слово, який звук чується в кінці (зуб); прослухайте слово, повторіть четвертий звук (близько) і т.п. При виконанні таких завдань учні звикають до правильного звучання аналізованого звуку в слові, вчаться відтворювати ці звуки; у них створюється точний слуховий зразок аналізованого слова. Зразки фонетичного розбору. Використання наочності при вивченні граматики й орфографії раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час і енергію, допомагає зосередити увагу учнів на найбільш важливому, суттєвому, підносить інтерес до виучуваного матеріалу, активізує процес навчання, полегшує засвоєння учнями граматико-орфографічного матеріалу. Наочність служить ілюстративним матеріалом для зорових сприймань учнів, допомагає вчителеві застосовувати під час навчання спосіб зіставлення, порівняння, полегшує застосування аналізу й синтезу при вивченні граматичних явищ. Для розвитку орфографічних навичок застосовуються аудіовізуальні технічні засоби (кодоскоп, графопроектор, діапроектор та ін.). .Робота з орфографічним словником тощо.