129

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….7

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ

ТЕРМІНОЛОГІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ…………………………..10

1.1 Поняття «термін», його види та класифікація в англійській мові…………..10

1.2 Поняття «публіцистичний дискурс» в англійській мові……………………..13

1.3 Вплив лінгвальних та екстралінгвальних чинників на розвиток суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології………………………20

1.4 Основні способи перекладу суспільно-політичної термінології……………22

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ АНГЛІЙСЬКОЇ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ…………………………………..36

2.1 Структурні особливості англійських суспільно-політичних термінів……..36

2.2 Семантичний аналіз англійської суспільно-політичної термінології….…...41

2.3 Переклад англійської термінології суспільно-політичних текстів…………44

РОЗДІЛ 3 СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНІВ У АНГЛІЙСЬКИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕКСТАХ………………………………………..57

3.1 Особливості перекладу термінів у текстах суспільно-політичного

характеру…………………………………………………………………………...57

3.2 Способи перекладу англійських суспільно-політичних термінів на українську мову…………………………………………………………………….68

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.............................................................................................................80

4.1 Загальні положення системи охорони праці………………………………….80

4.2 Основні критерії, підходи та вимоги до охорони праці перекладачів……...84

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Постійне зростання динаміки появи лексичних новотворів та істотних змін у функціонуванні англійської мови, насамперед у сфері масової комунікації, визначається екстралінгвістичними чинниками – глобальними змінами в політичному й економічному житті суспільства.

Дипломна робота присвячена дослідженню структурно-семантичних особливостей при перекладі англійських термінів у текстах суспільно-політичного характеру.

Публіцистичні тексти на суспільно-політичну тематику є найточнішими індикаторами еволюції мовної системи. Статті сучасних друкованих та електронних англомовних видань фіксують динаміку мовних змін, розширення політичної терміносистеми, явища транстермінологізації та творення неологізмів.

Тему еволюції та трансформації суспільно-політичної лексики в англомовних газетних статтях досліджувало чимало науковців, серед яких можна виокремити Л. А. Батуріну, О. І. Воробйову, А. Л. Голованевського, І. К. Білодіда, А. О. Худолія, Ю. В. Заблоцького. Тим не менше, це питання заслуговує подальшого ретельного дослідження, оскільки процес розвитку мови, зокрема формування політичного лексикону, перманентний і динамічний.

Актуальність дослідження визначається в тому, що аналіз мови публіцистичних текстів надає широкі можливості для ілюстрації реального функціонування нового слова в мовленні. Публіцистичний текст є динамічним утворенням, за допомогою якого здійснюється предикативний зв’язок явищ навколишнього світу з безпосереднім вираженням його мовними засобами. Тому мова публіцистичних текстів дозволяє виявити ті зміни, що відбуваються в суспільстві вже сьогодні. З майже щоденною появою нових феноменів та концептів політичного й суспільного життя в світі виникає потреба їх номінувати. Відтак значеннєва концептосфера вже існуючої лексеми може розширюватися, набуваючи нових семантичних відтінків, або ж з’являються словесні новотвори на позначення того чи іншого поняття.

Метою дослідження є визначення структурно-семантичних особливостей термінів у публіцистичних текстах суспільно-політичного характеру та специфіка їх перекладу українською мовою.

Досягнення мети дослідження обумовило постановку і вирішення низки питань, що актуалізуються в таких завданнях:

– дослідити підходи до тлумачення поняття «суспільно-політична публіцистика»;

– визначити основні лексико-стилістичні характеристики публіцистики;

– проаналізувати лексичні одиниці, що репрезентують різноманітні терміносистеми, які трапляються на суспільно-політичних шпальтах англомовних видань;

– класифікувати отримані лексичні одиниці в тематичні групи;

– здійснити структурно-семантичний аналіз обраних лексичних одиниць;

– визначити основні способи перекладу термінів суспільно-політичної тематики;

– здійснити перекладацький аналіз досліджуваного матеріалу.

Об'єктом дослідження є англомовні суспільно-політичні терміни суспільно-політичної тематики.

Предметом дослідження виступають способи перекладу суспільно-політичної термінології з англійської на українську мову, структурно-семантичні особливості суспільно-політичної термінології в англійській мові.

Базу дослідження складають 100 термінів, які були відібрані з найавторитетніших сучасних друкованих та електронних англомовних видань.

Методи дослідження. У ході дослідження при доборі мовного матеріалу використовувався метод суцільної вибірки. Метод семантико-компонентного аналізу було застосовано для визначення структури суспільно - політичних термінів в англійській та українській мовах. Перекладацький аналіз застосовано з метою виокремлення релевантних способів та прийомів перекладу суспільно-політичної термінології. Описовий метод було застосовано для аналізу англомовних лексичних одиниць щодо їх стилістично-семантичної релевантності у публіцистичних текстах на суспільно-політичну тематику.

Наукова новизна роботи полягає в ретельному дослідженні структурно-семантичних характеристик термінів у текстах суспільно-політичного характеру та пропонує нові принципи перекладацького аналізу досліджуваних термінологічних одиниць.

Практична значущість дослідження визначається можливістю використання його результатів у викладанні курсів з теорії та практики перекладу, порівняльної лексикології; у спецкурсах із термінознавства та перекладу суспільно-політичних текстів.

Апробація роботи. Результати роботи обговорювались на ІХ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів, молодих учених та науковців «Проблеми та перспективи розвитку економіки освіти регіону» (Кременчук, 4 квітня 2014).

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі розглядаються теоретичні аспекти англо-української суспільно-політичної термінології, її використання у публіцистичних виданнях.

У другому розділі здійснено тематичну класифікацію та структурно-семантичний аналіз досліджуваних лексичних одиниць.

У третьому розділі здійснено перекладацький аналіз термінів суспільно-політичної тематики.

Дипломна робота виконана на ___ сторінках, містить ___ рис., ___ табл., ____додатків. Список використаних джерел складає ___.

РОЗДІЛ І

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ

ТЕРМІНОЛОГІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ

У даному розділі ми розглянемо такі поняття як термін, його види та класифікація у англійській мові, особливості англомовного публіцістичного дискурсу, вплив лінгвальних та екстралінгвальних чинників на розвиток суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології та основні способи перекладу суспільно-політичної термінології.

1. Поняття «термін», його види та класифікація в англійській мові

Термінологія – сукупність термінів певної галузі знання чи виробництва а також вчення про освіту склад і функціонування термінів. Предмет загальної теорії термінології складають: вивчення формування і вживання спеціальних слів за допомогою яких акумулюються і передаються накопичені людством знання; вдосконалення існуючих термінологічних систем; пошуки оптимальних шляхів створення нових термінів і їх систем; пошуки універсальних рис властивих термінології різних галузей знань.[3, с. 239] Термін (лат. terminus "границя межа кінець") - це спеціальне слово чи словосполучення прийняте в певній професійній сфері та вживане в особливих умовах. Термін являє собою словесне позначення поняття що входить в систему понять певної області професійних знань. Термінологія (як сукупність термінів) становить автономний сектор будь-якої національної мови тісно пов'язаний з професійною діяльністю. Терміни кожної галузі науки техніки виробництва формують свої системи які визначаються в першу чергу понятійний зв'язками професійного знання при прагненні виразити ці зв'язки мовними засобами.

Таким чином мова виявляється структурним елементом наукового знання.  Чим наука «науковіша» тим більше вага мови в її структурі. Мова «входить» в науку насамперед термінологією. Інші елементи мови не можуть йти в порівняння з нею. Як вважав А. А. Реформатський в термінах відображається соціально організована дійсність тому терміни мають соціально обов'язковий характер. Будучи інструментом за допомогою якого формуються наукові теорії закони принципи положення терміни та термінології як їх Системи представляють собою важливу складову частину науки і техніки.[9,c. 256] Термін є членом певної термінологічної системи що відноситься до тієї чи іншої галузі науки техніки виробництва і його концептуальний зміст визначається його місцем у системі. Кожен термін має свою дефініцію (точне наукове визначення) у ряді інших термінів у тій же області. Терміни на відміну від «повсякденних» слова у межах свого термінологічного поля зазвичай однозначні одне й те ж слово може бути терміном різних галузей знань але це не полісемія а омонімія (середньо розповсюджений термін «хвиля» в гідравліці радіотехніці і оптиці). Терміни протиставлені загальній лексиці також у тому відношенні що вони пов'язані з певної наукової концепції: у терміні відображаються результати наукових досліджень і їх теоретичне осмислення. Терміном може бути будь-яке слово якому дана чітка дефініція що визначає іменоване поняття і жорстко обмежує понятійну сферу забезпечуючи ізоляцію від обивательських смислів омонімічного слова загальної лексики. Терміном може стати і штучно створене слово. Дефініція терміна дає загальне уявлення про іменований об'єкті (який може бути як конкретним і речовим так і абстрактним розумовим конструктом) одночасно усуваючи можливу неоднозначність властиву однойменним речам спільної мови. Дефініція повинна бути сумірною з тим що вона визначає вона не повинна містити порочного кола не повинна бути негативною там де можливе позитивне визначення. У нових галузях знання до підбору вдалого однослівного терміну замість нього може вживатися коротка дефініція. [4, с. 228]

При прискореному розвитку якої-небудь галузі науки або техніки починається активне відображення її досягнень засобами масової інформації перехід окремих термінів із спеціального вживання в спільне. При цьому терміни втрачають наукову точність розширюють сферу свого застосування. Відбувається їх детермінологізація. У спеціальному вживанні займаючи відповідне місце в системі терміни залишаються самі собою. До загального вживання переходять їх «двійники» омоніми вже не володіють необхідною системністю і науковою точністю. Вони стають модними словами знаходять стилістичні можливості емоційність апелятивність деривації. Такими модними словами-термінами в 1940-1950-і роки були атом і його похідні в 1960-і супутник в 1970-і місяцехід. З'явилося їх переносне вживання: атомчики "маленькі діти" атомники "політики які загрожують атомної війною" місяцеходом стали називати людину що ледве стоїть на ногах. При детермінологізація термін втрачає строгу концептуальність системність однозначність відбувається опрощення укладеного в ньому поняття колишній термін пристосовується до розуміння в повсякденній мові. Такі слова з термінологічним значенням вимагають не дефініції а тлумачення як усі словами загальної лексики.

Вимоги до терміну:

1. Термін має бути по можливості коротким і точним. Вдалий термін – не лише етикетка; він повинен чітко і повністю подавати характеристики поняття. Не всі терміни подають опис структури аномалії процесу чи функції але взагалі кожний термін має короткі вказівні чи описові характеристики.

2. Специфічність. Ця ознака – дуже бажана якість для терміна у кожній галузі науки. В ідеалі термінологічне найменування повинне бути однозначним у межах окремої галузевої термінології і не мати синонімів.

Від терміна також вимагають, щоб він не мав емоційно-експресивного забарвлення , був цілеспрямованим на об’єкт у системі або ряді та відповідав словотворчим закономірностям мови. Разом від терміна вимагається щоб він служив ґрунтом для утворення деривативів але лише у межах своєї системи. Сукупність перелічених ознак як показує практика існує лише в ідеалі для невеликої кількості термінів. У дійсності ж та чи інша ознака або відсутня або існує у послабленому стані. Звідси й випливають основні проблеми пов’язані з перекладом термінології.

За структурою терміни поділяються на:

1. прості, які складаються із одного слова

2. складні, які складаються з двох слів і пишуться разом або через дефіс

3. терміни-словосполучення, які складаються із декількох компонентів.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: system, law, theory і т. ін. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію.

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються у кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками.

3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі. 1.2 Поняття «публіцистичний дискурс» в англійській мові та його особливості.

Серед мовознавчих напрямів, які розвиваються на сьогоднішній день, чільне місце посідає феномен «дискурс». Кількість робіт, присвячених вивченню цього явища настільки значна (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, Д.Ж. Браун та Дж. Юль, Т. ван Дейк, В.І. Карасик, О.С. Кубрякова, М.Л. Макаров, П. Серіо, О. Шейгал, А.П. Загнітко та ін.), що деякі спеціалісти говорять про «дискурсивний бум» у лінгвістиці.1 Необхідність класифікації та вивчення різних видів дискурсу в сукупності засобів їх реалізації та комунікативно-ситуативних параметрів обумовлює актуальність нашого дослідження. У сучасній лінгвістиці дискурс розуміють як складне комунікативне явище, яке містить не тільки акт творення певного тексту, але й відображає залежність мовного твору від багатьох екстралінгвістичних обставин – знання про світ, поглядів, думок і конкретної мети мовця як його творця. У дискурсі відображається складана ієрархія знання, необхідна і для його створення, і для сприйняття. Тобто, як і будь-яке лінгвокультурне явище, дискурс, крім суто лінгвального, має зовнішній екстралінгвальний та внутрішній лінгвокогнітивний виміри. Екстралінгвальний план публіцистичного дискурсу охоплює інформацію про продуцента (статус, політичне спрямування, ідеологічна забарвленість видання, колективне авторство, оперативність створення й споживання тексту періодичність), та інтерпретатора,(орієнтація на масову/ жіночу/ чоловічу/ молодіжну/ дитячу аудиторію). Лінгвокогнітивний план реалізується у когнітивних моделях, що репрезентують усю екстралінгвальну інформацію у мовній свідомості індивіда та впливають на породження та сприйняття дискурсу, обумовлюють, зокрема, й вибір мовних засобів (лінгвальний вимір). Публіцистичний дискурс розглядаємо в якості окремого типу дискурсу як корелят публіцистичного стилю. Тлумачення дискурсів за «стилем спілкування» виходить із процесуально-результативного розуміння самого стилю як комплексу «когнітивних процедур обробки знань, що знаходить відповідну вербальну реалізацію. Являючи собою певну техніку організації актів спілкування у відповідності з конкретною прагматикою мовця,стиль виступає феноменом функціонального порядку».

І хоча проблема співвідношення понять «функціональний стиль» та «дискурс» залишається далекою від вирішення, спеціалісти вважають за можливе говорити про розмовний, офіційно діловий, художній стиль тощо. Стиль – це системно утворюючий фактор дискурсу, а дискурс – «вмістилище вербальних засобів втілення соціально значущих ідей, що віддзеркалюється в культурній свідомості».6 У ракурсі, специфічному для кожної комунікативної ситуації, будь-який функціональний стиль виступає у вигляді певного набору стильових рис, прийомів та домінант, що є найбільш адекватними дискурсу. У цьому сенсі функціональний стиль – «особливий кут конструювання дискурсивної моделі світу». Однак, приймаючи таке положення у якості базового для нашого дослідження, потрібно враховувати, що подібне співвідношення понять «дискурс», «стиль» є досить умовними, хоча б з тієї причини, що вони належать до різних наукових парадигм і, відповідно, мають різні сфери використання (дискурс – об’єкт міждисциплінарного вивчення, функціональний стиль залишається в межах лінгвістики та літературознавства). Українська енциклопедія визначає публіцистичний стиль у двох аспектах. По-перше, це – один із функціональних стилів літературної мови, що використовується у сфері масової інформації. По-друге, це – емоційно забарвлена, піднесена мова з ознаками вольової оцінності. Як мова преси це мова періодичних, видань, які розповідають про події внутрішнього та зовнішнього життя регіону, країни. У мові преси продукуються певні соціальні та мовні стереотипи. Існують мовні кліше як специфічні форми швидкої подачі й сприймання інформації. Інформативна функція публіцистичного стилю зумовлює використання різноманітних жанрів у газеті, журналі (інформація, кореспонденція, стаття, інтерв’ю, репортаж, нарис, огляд і под.). Інформаційна орієнтація публіцистичного дискурсу пов’язана з документальністю, об’єктивністю, актуальним викладом інформації, офіційністю, логічністю та аргументативністю. Не можна не помітити, що дискурс безпосередньо пов’язаний з текстом. Співіснування двох філологічно релевантних явищ у спільному контекстів не випадкове, а навіть закономірне. Загальним способом диференціації є представлення їх у співвідношенні «загальне-часткове», де текст слугує конститутивною одиницею дискурсу, а дискурс – одиниця вищого рівня абстракції, в межах якої існує безмежна кількість окремих текстів. Абстракція «дискурс» матеріалізується тільки за наявності конкретних текстів: «дискурс – текст, занурений у ситуацію спілкування за посередництвом тексту». Організація публіцистичного тексту зумовлена особливостями стилю. Оскільки основним його призначенням є інформувати, висловлювати певну громадянську позицію, переконати людей в її істинності, а деколи й сформувати думку, то для цього журналісти мобілізують усі ресурси мови. При чому вибір мовних засобів зумовлений їх соціально-оцінними характеристиками і можливостями ефективного, цілеспрямованого впливу на масову аудиторію. Це часто досягається шляхом поєднання логічності викладу з емоційним забарвленням, що є визначальною рисою текстів публіцистики. Тексти ЗМІ становлять особливу сферу для функціонування мови, в якій відбуваються процеси, що не тільки відбивають мовленнєву ситуацію взагалі, а й впливають на структуру мовної системи. Внаслідок цього мова використовується як засіб впливу, що має загальні системні та специфічні текстові характеристики. Поєднання цих характеристик зумовлює виконання мовою газет пізнавальної, інформативної та інших функцій. Типовими показниками прагматичної спрямованості публіцистичних текстів є лексичні маркери, серед яких вирізняються узуальні й оказіональні лексичні та фразеологічні одиниці, прислів’я, приказки. Лексичні та фразеологічні одиниці виконують експресивну й інформаційну функції у мовленні. Вони покликані пожвавити виклад, зацікавити читача, надати матеріалу емоційного заряду. Оцінка та відбір номінативних одиниць відбувається за принципом комунікативної релевантності, а широке використання порівнянь і метафор зумовлено прагматичною настановою публіцистичного стилю (зокрема тенденцією до експресії та дією принципу економії). Вище згадувалося про інформативну функцію публіцистичного дискурсу, однак на теперішньому етапі розвитку суспільства значну роль відіграє регулятивна функція, на розгляді якої ми і зосередимо увагу. Отже, за класифікацією М.Р. Желтухіної, регулятивна функція має наступне визначення: організація та регулювання процесів, вплив на аудиторію, контроль над суспільною думкою, головний інструмент соціалізації, соціокультурного контролю та керування за допомогою мови. Тексти публіцистичного дискурсу характеризуються комунікативно-прагматичною спрямованістю, яка виявляється в тому, щоб у процесі подачі інформації не тільки інформувати, скільки здійснювати соціально-психологічний вплив на аудиторію через переконання, навіювання. Одним із різновидів регулятивної функції є функція впливу – пряма та непряма пропаганда й агітація: визначення громадянського та політичного вибору і пропозиція набору стандартів стилю життя, що визначають мотивацію. Сюди входить не тільки формування думки, а й заклик до дії, виховання звичок. Здійснюється ідеологічний і політичний вплив, дія, спрямована на масову свідомість. Різновидами функції впливу виступає магічна, символічна, релігійна, прагматична, рекламна, апелятивная, аргументативна, оцінна, персуазивна, сугестивна, політична, ідеологічна, пропагандистська, маніпулятивна. На особливу увагу заслуговує функція оцінки, яку М.Р. Желтухіна виокремлює як різновид функції впливу. При осмисленні мови необхідно не лише зрозуміти, оцінити задум адресанта з точки зору його змісту й авторської думки та наміру, але й оцінити спрямованість цього задуму, його корисність. Це використання людиною функції оцінки. Публіцистичний дискурс пропонує увазі громадськості певне коло питань, закликаючи до усвідомлення їх важливості для задоволення соціальної потреби інтересів, формує первинне відношення (позитивне або негативне) до фактів; пропонує різні види оцінок: «добре», «погано», «корисно», «шкідливо», «позитивно», «негативно» тощо. Оцінки можуть бути складними: «корисно, але небезпечно», «досяжно, але за певних умов», «вигідно, але вимагає витрат». Оцінка містить в даному випадку не лише схвалення, думку, але й елементи раціонального знання, виступаючи засобом аргументації. Лексика оцінки формує суспільні стереотипи та ідеологеми. Оцінність, як одна із універсальних рис публіцистичного дискурсу, буває імпліцитною та експліцитною. Відмінною рисою новітньої публіцистики стала відмова від експліцитної пропаганди. На зміну пропаганді прийшло вміло завуальоване маніпулювання масовою свідомістю. Особливості газетного стилю публіцистичного дискурсу можна розподілити на дві групи: мовні та екстралінгвістичні. Виділення екстралінгвістичних факторів у окрему групу є необхідним через те, що характерною ознакою газетного стилю є його спрямованість на вплив, тобто не тільки точно, доступно і яскраво інформувати читача, але й викликати у нього певне ставлення до подій, спонукати до діяльності, до потреби зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. До основних екстралінгвістичних факторів ми  відносимо не лише форму, вид, тип мови, а й сферу спілкування, специфіку медіа-каналу, а також особливості аудиторії та невербальні комунікативні засоби [13, с. 34-39]. До мовних особливостей  газетного стилю в публіцистичному дискурсі належить вживання оцінної лексики, яка має яскраве емоційне забарвлення, великої кількості кліше та фразеологічних одиниць, скорочень, термінів, використання іноземних слів, неологізмів, а в деяких випадках навіть історизмів, функцією яких у статтях на актуальні теми є проведення історичних паралелей [12, с.55-59]. Вищезазначені риси газетного стилю зумовлюють певні особливості його перекладу, які обов’язково повинен враховувати досвідчений перекладач. До лексичних особливостей ми відносимо труднощі, які виникають при перекладі фразеологічних одиниць через необхідність збереження цілісності образу, який вони несуть. Такі явища як деформація та контамінація фразеології також становлять певну проблему для перекладача, якому необхідно намагатися не тільки віднайти аналог фразеологічної одиниці у мові перекладу, а й по можливості відтворити зміни складу фразеологізму, які відбуваються у тексті оригіналу. Кліше також створюють труднощі для перекладача, адже він повинен вміти розпізнавати такі одиниці у тексті оригіналу та мати уявлення про те, як їх зазвичай використовують у мові перекладу [1, c 198-199]. Граматика англійських газетних текстів має такі особливості, як певна своєрідність у використанні часів та станів, часте вживання неособових форм, особливі форми введення прямої мови та перетворення її на непряму, а також широке використання складнопідрядних речень в той час, як граматична специфіка газетного стилю української мови виражена менш чітко, тут характерним є використання пасивних конструкцій та узагальнено-особових форм дієслів, і такі розбіжності можуть становити певні труднощі  для перекладача. До стилістичних особливостей перекладу мови газети ми відносимо вживання слів у переносному значенні та використання експресивних засобів, серед яких ми виділяємо метафору, метонімію та епітет. У газетному стилі естетичними критеріями для вищезазначених засобів є простота і ясність. Але не завжди вдається перекласти такі тропи за допомогою еквівалента. У такому випадку можуть відбуватися структурні перетворення метафоричних і метонімічних конструкцій, може застосовуватися або перестановка елементів вихідної одиниці, або додавання/опущення [9, с. 240]. Епітети у більшості випадків зберігають семантику, структуру, стилістичну функцію при перекладі газетних текстів, тобто вони мають конгруентні відповідники у мові перекладу. Розбіжності між одиницями мови оригіналу та мови перекладу можуть виражатися у зміні семантики компонентів (семантичне перетворення), у неспівпаданні граматичних форм (структурне перетворення), стилістичного статусу тропа (функціональне перетворення). Також при перекладі деяких епітетів можлива заміна іншим тропом. Отже, тексти публіцистичного дискурсу як частина масової комунікації, з одного боку, відображають стереотипи масової свідомості, а з іншого – формують їх, нав’язуючи індивіду певні смаки, життєві пріоритети, моделі поведінки, у тому числі мовленнєвої. Так, наголошується, що лексичні засоби, які використовує публіцист при породженні, а читач при інтерпретації дискурсу, відбивають світогляд людини, а отже «стереотипи національних характерів», внутрішній світ, знання та уявлення, які складають мовну картину світу. 1.3 Вплив лінгвальних та екстралінгвальних чинників на розвиток суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології

Дослідження суспільно-політичної лексики становить значний інтерес для лінгвістики, оскільки вона відображає одну з важливих для сучасного суспільства сфер життя – політичну. Вивчення поняття “суспільно-політична лексика” займалися багато українських (А. А. Бурячок, В. В. Жайворонок, А. В. Капуш, Т. П. Клімушенко, О. О. Мороз, І. В. Холявко) та зарубіжних (В. І. Акімова, А. С. Бєлая, М. К. Гарбовський, Л. О. Жданова, С. Г. Капралова, Т. Б. Крючкова, І. Ф. Протченко, Н. Г. Юзефович, Д. Камерон, В. Дікман, Х. Ласвел, Г. Клаус) лінгвістів. За Т.Б. Крючковою, визначаємо суспільно-політичну лексику як особливу лексико-семантичну підсистему мови, до якої входить найбільш вживана частина суспільно-політичної термінології, назви державних, партійних та інших громадських організацій і закладів, соціальних інститутів, найменування соціальних реалій та явищ життя різних країн тощо. Незважаючи на те, що в сучасній лінгвістичній літературі зріс науковий інтерес до вивчення спеціальної лексики й термінології різних мов та суспільно-політичної лексики в окремих мовах, поки що немає загальноприйнятої класифікації, єдиної дефініції та єдиних критеріїв щодо відмежування та виділення складу суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології. Хоча сформульовані в літературі визначення суспільно-політичної лексики і суспільно-політичної термінології мають багато спільного, та все ж мають і принципові відмінності, крім того, мовознавці по-різному визначають критерії виділення суспільно-політичної лексики.

Аналіз конкретних досліджень показує, що поняття “суспільно-політична лексика” і “суспільно-політична термінологія” чітко не розмежовують та ще й по-різному трактують. Одні вчені вважають, що до складу суспільно-політичної лексики входить термінологія політичних наук, інші чітко диференціюють поняття “суспільно-політична лексика” і “суспільно-політична термінологія”, принципово заперечуючи проти залучення термінів до складу суспільно-політичної лексики, треті використову-ють ці поняття як синоніми. У дослідженнях учені часто акцентують увагу на двох основних моментах, які важливо враховувати під час визначення меж суспільно-політичної термінології: 1) політичні науки (політологія, теорія держави й права) належать до суспільних наук, відповідно, політичні терміни входять до корпусу суспільної термінології; 2) усі ці терміни позначають наукові поняття так само, як науково-технічні терміни, тільки перші, на відміну від других, виражають поняття суспільних, а не природничих і технічних наук. В. М. Лейчик наголошує, що “...варто вести мову про терміни і термінологію суспільних наук, а не про суспільно-політичну термінологію”. Як стверджує Т. С. Коготкова, мовознавці не випадково, розглядаючи корпус суспільно-політичних одиниць, надають перевагу визначенню суспільно-політичної лексики, а не суспільно-політичної термінології. Це зумовлено тим, що більшість суспільно-політичних термінів є загальнозрозу-мілими, що пояснюється їхнім використанням у мові масової пропаганди та агітації, а також їхньою наявністю в розмовному мовленні. Справді, багато лексичних одиниць, які позначають предмети, явища та процеси життя суспільства, є загальнозрозумілими або видаються такими. Проте поряд із ними функціонує велика кількість слів, зрозумілих лише вузькому колу фахівців. Тут ми надаємо перевагу саме терміну суспільно-політична лексика, оскільки відповідна термінологія є лише її частиною. “Суспільно-політична лексика” є значно ширшим поняттям, яке охоплює слова й поняття, що описують різні політичні аспекти життя суспільства. Лексична система мови, як відомо, належить до найбільш відкритих систем, а це означає, що словниковий склад мови перебуває у стані постійного динамічного розвитку, який відображається чи то в появі нових слів, чи то у виході окремих лексичних одиниць з ужитку, чи то в зміні значення слів. Ураховуючи той факт, що словниковий склад мови пов’язаний із позамовною дійсністю і чутливо реагує на ті зміни, які відбуваються в житті носія мови, у статті кількісні та якісні зміни словникового складу української та англійської мов пояснюємо і лінгвальними, і екстралінгвальними чинниками. Функціонально мова залежить від соціально-економічних та культурних умов розвитку суспільства. Різні соціально-комунікативні потреби мовних колективів, умови їхнього історичного існування та ідеологічні настанови є основними екстралінгвальними чинниками, що впливають на розвиток лексичної системи мови. Як підкреслює Д. М. Шмельов [7, с. 19], можливість позамовної дійсності впливати на лексико-семантичну систему мови пояснюється відкритістю та незамкненістю останньої. 1.4 Способи перекладу термінів в суспільно-політичних текстах

Наведемо основні прийоми перекладу політичної термінології, основні перекладацькі трансформації, що мають місце при перекладі політичних термінів, коли у перекладача немає відповідного словника, і він може спиратись лише на свої знання. Проаналізуємо кілька типів перекладацьких трансформацій за різними авторами.

Перекладацькою трансформацією В.Н. Комісаров називає перетворення, за допомогою яких можна здійснити перехід від одиниць оригіналу до одиниць перекладу у вказаному сенсі. Оскільки перекладацькі трансформації здійснюються з мовними одиницями, що мають як план змісту, так і план виразу, вони носять формально-семантичний характер, перетворюючи як форму, так і значення початкових одиниць[7, с.167].

В рамках опису процесу перекладу, на думку В.Н. Комісарова, перекладацькі трансформації розглядаються не в статичному плані як засіб аналізу стосунків між одиницями початкової мови і їх словарними відповідностями, а в плані динамічному як способи перекладу, які може використовувати перекладач при перекладі різних оригіналів в тих випадках, коли словарна відповідність відсутня або не може бути використане за умовами контексту [8; c. 268]. Основними типами лексичних трансформацій по В.Н. Комісарову є: 1)перекладацьке транскрибування і транслітерація

2) калькування

3) лексико-семантичні заміни (конкретизацію, генералізацію, модуляцію).

До найбільш поширених граматичних трансформацій В.Н. Комісаров відносить: 1) синтаксичне уподібнення (дослівний переклад)

2) розчленовування пропозиції, об'єднання пропозицій

3) граматичні заміни (форми слова, частини мови або члена речення).

До комплексних лексико-граматичних трансформацій відносяться: 1) антонімічний переклад

2) експлікація (описовий переклад)

3) компенсація [8; c.268].

За Бархударовим Л. С. досягнення перекладацької еквівалентності («адекватності перекладу»), всупереч розбіжностям формальних та семантичних системах двох мов, вимагає від перекладача перш за все уміння створити багатозначне та якісне міжмовне перетворення – так звані перекладацькі трансформації – з тим, щоб текс перекладу з максимально можливою повнотою передавав всю можливу інформацію закладену в початковому тексті, при чіткому дотриманні норм перекладацької мови. [3; c.239]

З ціллю зручності опису всі види перетворень чи трансформацій здійснених в процесі перекладу, можна звести до чотирьох елементарних типів, а саме:

1. Перестановки;

2. Заміни;

3. Додавання;

4. Вилучення.

1.Перестановка як вид перекладацької трансформації – це зміна положення мовних елементів в тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. [3; c.189]

A decision on cooperation was adopted / by Ministers of Foreign Affairs / yesterday. – Вчора / міністрами закордонних справ Великобританії та США / було прийнято рішення щодо співробітництва.

2.Заміна – найбільш розповсюджений та багатозначний вид перекладацької трансформації. Крім того, заміні можуть підлягати не лише окремі одиниці, але й цілі конструкції (так звані комплексні лексико-граматичні заміни), а саме:

а) заміни форм слова, числа;

This party, compelled for a time to stand virtually alone in its struggles… Наша партія, яка на протязі довгого часу вела боротьбу наодинці…

б) заміна частин мови;

Цей тип заміни є досить розповсюдженим. Досить типовою заміною при перекладі з англійської мови на українську є заміна іменника дієсловом: It is our hope that the Human Rights Commission will be able to establish a presence in Guyana. – Ми сподіваємося, що Комісія з прав людини зможе послати своїх представників в Гайану.

в) лексичні заміни;

г) конкретизація;

Конкретизацією називається заміна слова чи словосполучення мови оригіналу з більш широким значенням словом чи словосполученням мови перекладу з більш вузьким значенням.

д) генералізація;

Генералізацією називається явище, зворотнє конкретизації – заміна одиниці мови оригіналу, що має більш вузьке значення, одиницею мови перекладу з більш широким значенням. (та інші).

3. Додавання.

Причини, що викликають необхідність лексичних додавань в тексті перекладу, можуть бути різними. Однією з них є те, що можна назвати «формальною невираженістю» семантичних компонентів словосполучення у мові оригіналу. [3; c.239]

The new American Secretary of State has proposed a world conference on food supplies. – Новий державний секретар США запропонував скликати світову конференцію з питань продовольчих ресурсів.

4. Вилучення – явище, прямо протилежне додаванню.

При перекладі вилученню підлягають найчастіше слова, що є семантично надлишковими, тобто слова, що виражають значення, які можуть бути виключені з тексту і без їх допомоги. [3; c.239]

The treaty was pronounced null and void Договір був оголошений недійсним (чи: «анульованний»); The proposal was rejected and repudiated Пропозиція була відторгнута;

Л.К. Латишев дає класифікацію перекладацьких трансформацій за характером відхилення від міжмовних відповідностей, в якій всі перекладацькі трансформації підрозділяються на:

1)Морфологічні – заміна однієї категоріальної форми іншою або декількома; 2)Синтаксичні – заміна синтаксичної функції слів і словосполучень; 3)Стилістичні – заміна стилістичного забарвлення відрізка тексту;

4)Семантичні – заміна не тільки форми вираження змісту, а й самого змісту, а саме, тих ознак, за допомогою яких описана ситуація;

5) Змішані – лексико-семантичні та синтактико-морфологічні. Отже, ми виявили основні аспекти, прийоми та особливості перекладу політичних термінів на прикладі використання перекладацьких трансформацій, що забезпечують адекватність та доцільність процесу перекладу.

Оскільки серед політичних термінів переважають в основному терміни-словосполучення то вони й виступають основною проблемою при перекладі політологічного тексту.

Найважливішою ознакою терміну-словосполучення є його відтворюваність у професійній сфері вживання для вираження конкретного спеціального поняття. Складений термін буде стійким лише для певної системи розуміння. За межами конкретної термінологічної системи таке словосполучення не буде стійким і не сприйматиметься як зв'язана мовна одиниця. Отже за кожним складеним терміном (терміном-словосполученням) стоїть стійка стандартно відтворювана структура складного (розчленованого) професійного поняття. Термінологія для терміна є тією сферою яка дає йому точність і однозначність і за межами якого слово втрачає ознаки терміна.

У межах політичної термінології виділяється значний відсоток термінів утворених синтаксичним способом. За кількістю компонентів можна виділити 1) двокомпонентні; 2) трикомпонентні: 3) полікомпонентні.

Найбільш поширеними в політичній термінології є такі синтаксичні типи:

І. Двокомпонентні:

1. "прикметник + іменник у Н. в. однини":

Приклади: військова політика ядерний потенціал етнічний шовінізм Американський уряд політична коректність економічна криза national animosity dynamic diplomacy extensive assistance .

2. "прикметник + іменник у Н. в. множини":

Приклади: далекоглядні реформи місцеві вибори державні витрати political interests social privileges factional activities.

4. "іменник у Н.в. + іменниково-прийменникова конструкція":

Приклади: передача для розгляду пенсія по старості; acceleration of relations aggravation of tension

II. Трикомпонентні синтаксичні типи:

1. "прикметник + прикметник + іменник":

Приклади: загальнодержавне політичне об'єднання міжнародна судова система; president’s final speech ambassador’s national flag.

2. "іменник у Н.в. + прикметник + іменник у Р.в.":

Приклади: виконання державного розпорядження втілення законодавчого проекту; performance of official duty.

3. "іменник у Н.в. + іменник у Р.в. + іменник у Р.в.":

Приклади: легітимність політичної влади класифікація політичної влади відстрочка виконання закону.

III. Полікомпонентні терміни можуть включати чотири п'ять шість і більше одиниць.

Приклади: відділ сім’ї молоді та спорту при державній обласній адміністрації irreversible decline in political activity zone free from foreign military presence Interstate and Foreign Commerce Committee atmosphere of good-neighborly relations and cooperation. [13; c. 115] . Терміни об'єднуються в термінологічні системи які виражають поняття однієї галузі. У кожній термінологічній системі утворюються певні групи для яких загальним є їх належність до класу предметів або до класу процесів властивостей і т.д.

Основна кількість термінів утворилась за рахунок загальновживаних слів взаємного проникнення із різних галузей техніки запозичень із міжнародної лексики за словотвірними моделями які характерні для сучасної англійської мови. Окремі терміни утворюють термінолексику як складову частину загального складу мовної лексики. Якщо терміни об’єднуються одним фахом або ділянкою науки то вони складають номенклатуру – певну системну схему що криється за називанням понять. Точки зору на те чи система найменувань взагалі необхідна що вона має означати і які терміни охоплювати досить різні – від тих що схиляються до будь-яких імен взятих принагідно до тих які потребують описових належним чином відокремлених і фонетично відповідних термінів. До термінів часом відносять етикетки прості цифрові стандарти і номенклатурні скорочення – власне їх нікуди більше віднести. Вітаміни наприклад спочатку позначались літерою і цифрою: останнім часом перевага надається словам. Не у всіх сферах перекладу висуваються однакові вимоги до номенклатури бо кожна ділянка науки має властиві їй потреби. Для однієї галузі перекладу досить родо-видової класифікації; в інших потрібно розрізняти причини процеси процедури ефекти деталі. Однією з найважливіших реалій перекладу є ситуація відносності результату процесу перекладу, вирішення проблеми еквівалентності стосовно кожного конкретного тексту. Неперекладні елементи, що скрутно перекладаються, трансформуються, опускаються лише ті елементи тексту-джерела, які взагалі неможливо передати. Л.К. Латишев – автор концепції нормативно -змістовної відповідності стверджує, що перекладач повинен слідувати двом вимогам: перекладати всі істотні елементи вмісту вихідного тексту і дотримувати норми мови перекладу [10,с.160]. В цьому випадку еквівалентність трактується як рівноцінне відношення повноти передачі інформації і норм мови перекладу. А.У. Федоров та Я.І. Рецкер – автори концепції адекватного (повноцінного) перекладу вважають переклад і точний переказ тексту абсолютно різними видами діяльності. Вони вважають, що при перекладі слід прагнути до вичерпної передачі смислового вмісту тексту, причому добиватися того, щоб процес трансляції інформації відбувався тими ж засобами, що і в тексті оригінала [12, c. 240]. Стосовно практики перекладу наукових текстів поняття еквівалентності є актуальним і сповна зрозумілим і спирається, швидше за все, на концепцію. Л. К. Латишев, який розглядає в своїй роботі специфіку перекладу текстів різних стилів: публіцистичного, наукового та офіційно-ділового [8, с.160]. Головним прийомом перекладу термінів є переклад за допомогою лексичного еквіваленту. Еквівалент – постійна лексична відповідність, яка точно співпадає із значенням слова [7,c.268]. Терміни, які мають еквіваленти у рідній мові, відіграють важливу роль при перекладі. Вони служать опорними пунктами у тексті, від них залежить розкриття значення інших слів, вони дають можливість з'ясувати характер тексту. Тому для перекладачів слід вміти знаходити відповідний еквівалент у рідній мові і розширювати знання термінів-еквівалентів [7, c.268]. Але оскільки економічні терміни – це переважно складні терміни або терміни словосполучення, то вони і є основною проблемою перекладу тексту. Переклад складних термінів складається з двох основних етапів – аналітичного та синтетичного. Велику роль при перекладі словосполучень відіграє саме аналітичний етап – переклад окремих його компонентів. А для цього необхідно правильно визначити компоненти складного терміна , оскільки ними можуть бути не тільки слова, а й словосполучення, що входять до складу складного терміну [2, c. 384]. Наприклад: purchase commitments – зобов'язання по оплаті розміщених замовлень; income tax –податок на прибуток. Крім вищезазначених способів перекладу в практиці вирізняють ще й методи перекладу. До них відносять: методи опису, калькування та транскрибування. Метод експлікації – передача слова за допомогою поширеного пояснення значення англійського слова. Цей прийом вживається як у випадку відсутності відповідного за значенням слова в рідній мові, так і при поясненні слова у словнику [2, с. 384]. Наприклад : listed company – компанія, акції якої продаються на фондовій біржі; stock option plan – програма пільгового придбання персоналом акцій компанії. Метод калькування – переклад англійського слова чи словосполучення за його частинами з наступним складанням цих частин .Такий переклад відтворює англійське слово дослівно. Наприклад: multiple accredit – множинне акредитування; land tax – податок на землю. Оскільки в фахових виданнях часто використовуються назви різноманітних закладів, юридичних та інших фірм, то при перекладі термінів у економічному контексті часто використовується такий прийом перекладу як транскрибування. Метод транскрибування – передача літерами рідної мови звучання англійського слова. Наприклад: manager – менеджер, reorganization – реорганізація. Існує ряд термінів-словосполучень, які не допускають дослівного перекладу, хоч мають еквіваленти в рідній мові. Приклад: private nuisance – джерело небезпеки. Окремі елементи таких термінів відрізняються від компонентів еквівалента рідною мовою. Проте такі терміни рідко зустрічаються в економічній термінології [4, с. 228].

Найбільш складними для перекладу є терміни, які мають різні значення не тільки у різних галузях науки і техніки, а й навіть в одній галузі:

Account – 1. рахунок; розрахунок; 2. належний платіж; несплачена боргова вимога; 3. звіт; робити звіт; пояснювати; 4. позов з вимогою до звіту; 5. відповідати; нести відповідальність.

Amount – 1. сума; 2. величина; 3. об’єм.

Таке слово, яке має кілька словникових відповідностей, варіантів, аналогічних йому за значенням, перекладається шляхом відбору варіанта-аналога, який найточніше передавав би значення терміну у залежності від слів, які знаходяться у тісному зв’язку з даним словом.

Наприклад: 1. The assets of the new accounts include cash and government bonds, and the liabilities included tax liabilities and a limited amount of deposits. –

Активи нових рахунків включають в себе готівку й урядові облігації, а до обов’язків компанії.

2. On 27 December, Euroclear Bank opened an account with National Settlement Depositary (NSD, Russia’s Central Depositary, part of Moscow Exchange Group), NSD CEO Eddie Astanin told Interfax. 27 грудня Euroclear Bank відкрив рахунок у Національному розрахунковому депозитарію (НРД, Центральний депозитарій Росії, підрозділ Московської обмінної групи). Про це Інтерфаксу заявив генеральний директор ПрАТ «НРД» Едді Астанін.

Морфологічна структура кредитно-банківської термінології дозволяє вказати на наступні способи перекладу англійських економічних термінів, утворених за допомогою деяких активних у термінотворенні префіксів:

1. Переклад неоднозначних слів (вибір варіантного відповідника (ВВ). Відповідники неоднозначного слова називаються варіантними відповідниками [4, c. 56]. Варіантний відповідник передає як правило якесь одне значення слова вихідної мови, тобто кожний варіантний відповідник є перекладним еквівалентом якогось одного лексико-семантичного варіанта багатозначного слова. Наприклад: Schedule – 1. список; 2. розпорядок; 3. розклад, складати розклад; 4. реєстр; 5. графік; 6. перелік; 7. режим.

2. Описовий переклад терміну (ОП). Це такий прийом перекладу нових лексичних елементів вихідної мови, коли слово, словосполучення, термін чи фразеологізм замінюється в мові перекладу словосполученням, яке адекватно передає зміст цього слова або словосполучення (терміну) [8, с. 214]. Наприклад: underlying accounting data – дані, що лежать в основі обліку; to disclose –

розкривати.

3. Антонімічний переклад (АП). Це такий переклад коли форма слова або словосполучення замінюється на протилежну, а зміст одиниці, що перекладається замінюється в основному подібним. Наприклад: unsalutary – шкідливий.

4. Дослівний переклад (ДП). Це прийом перекладу нових слів (термінів), де весь термін чи кожна його частина перекладається дослівно. Головне лексичне значення висловлюється основою, а суфікс чи префікс виступає як показник лексико-смислової категорії до якої відноситься даний термін [6, с. 240].

Наприклад: dissymmetry – несиметричність; self-regulation – саморегулювання; unbalance – розбалансування

5. Транскодування (Т). Це такий спосіб перекладу , коли звукова чи графічна форма слова вихідної мови перекладається засобами абетки мови перекладу. Наприклад: disfunction – дисфункція; aviso – авізо; indorsement – індосамент.

6. Знаходження термінологічного еквіваленту (Е) в іншій мові. З точки зору практики перекладу всі елементи денотативної системи вихідної мови поділяються на дві групи: 1) ті, що вже мають відповідники („перекладні еквіваленти”) в цільовій мові; 2) ті, що не мають відповідників у цільовій мові. Наприклад: overdraft – овердрафт.

Перші називаються одиницями, що мають перекладні еквіваленти у мові перекладу, а другі безеквівалентними одиницями. Способи перекладу безеквівалентних одиниць згодом фіксуються у словниках і переходять до розряду еквівалентів [3, с. 25]. Наприклад: mortgage backed liability – зобов'язання, забезпечені заставою нерухомості; parent holding – акції у власності материнської компанії.

Проаналізувавши способи перекладу економічних термінів у публіцистичному дискурсі, можна дійти до висновку, що існують такі найпоширеніші методи перекладу: підбір еквівалентів, транскрибування, калькування та метод опису. За допомогою підбору еквівалентів можна з'ясувати характер тексту, транскрибування – передати літерами рідної мови звучання англійського слова, калькування – відтворити англійське слово дослівно, методу опису – передати слово за допомогою пояснення значення англійського слова.

ВИСНОВКИ

У кожну епоху термінологія взагалі, а суспільно-політична зокрема, прагне до єдності, бути однаково прийнятою для всіх класів суспільства. Саме суспільно-політичний термін — виразник суспільно-політичного поняття розкриває його суть у результаті того, що за кожним стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією.

Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя.

Суспільно-політична термінологія англійської мови характеризується певними особливостями, що викликані суто лінгвістичними факторами і які відрізняють її від наукової і технічної термінологічної лексики. Їй не властива така стильова закріпленість, замкненість, яка спостерігається в інших терміносистемах. Участь широких мас народу в політичному житті країни, у громадській діяльності сприяє тому, що багато суспільно-політичних термінів поступово входить до складу загальновживаної лексики. Власне, між цими двома лексичними групами визначити певну чітку межу, що їх розділяє, дуже важко, а то й зовсім неможливо.

Суспільно-політична термінологія часто зустрічається у публіцистичних текстах, статтях та газетно-інформаційних виданнях, тож існує необхідність виділення й окремого тлумачення публіцистики. По-перше, вона має велике значення у житті суспільства. Будучи сьогодні одним з потоків журналістської інформації, публіцистика функціонувала і продовжує функціонувати і поза ЗМІ. По-друге, публіцистика у пресі, на телебаченні відіграє не тільки особливу роль, але й своєрідно впливає на інші потоки журналістської інформації. По-третє, як і будь-яке важливе явище духовного життя, публіцистика зазнає постійних змін, трансформується, набуваючи певних нових якостей.

Слово “публіцистика” (від лат., що означає суспільний, народний) прийшло до нас з німецької, звідки було запозичене також польською, російською, болгарською, чеською та іншими слов’янськими мовах. Натомість воно майже не вживається в англо-сакських мовах, хоч і зафіксоване в енциклопедіях та наукових словниках. (У побутово-практичному житті англійці та американці публіцистом називають агента торгової реклами. Потік журналістської інформації, який ми називаємо публіцистикою, там іменують словом “журналізм”).

Спочатку публіцистом називали того, хто займався цивільним правом, а згодом усіх, хто виступав з правових і загалом суспільних питань. У більшості словників, енциклопедій слово “публіцист” пов’язується із виступами на актуальні суспільно-політичні теми, із роботою у ЗМІ.

Публіцистика не як термін, а як певне суспільно-творче, духовне явище значно давніше від журналістики і навіть друку. Першими публіцистами древності були оратори, проповідники, священики. Із поширенням письма публіцистика фіксується з допомогою знаків, із винайденням друкарського верстата набуває масового поширення, не припиняючи, однак, усного функціонування. Усна публіцистика наново відроджується і набуває масових масштабів у зв’язку із виникненням радіо й особливо телебачення. Нові можливості розповсюдження публіцистичного тексту дає всюдисущий Інтернет.

Об’єктом публіцистики, як і науки та мистецтва, є реальна суспільна дійсність у всій її складності і взаємозв’язках (включаючи економіку, виробництво, право, побут, мораль і т.д. ). Предмет же публіцистики (тобто вичленувана з метою пізнання частина, “сектор” об’єктивної дійсності) – насамперед соціальні стосунки між людьми, соціально-політичний, людинознавчий аспект виробничих, економічних, морально-етичних, мистецьких та всіляких інших явищ. Мова, таким чином, йде про відносну самостійність підходу до життя, який відрізняється від наукового і зближується з художнім.

Організація публіцистичного тексту зумовлена особливостями стилю. Оскільки основним його призначенням є інформувати, висловлювати певну громадянську позицію, переконати людей в її істинності, а деколи й сформувати думку, то для цього журналісти мобілізують усі ресурси мови. При чому вибір мовних засобів зумовлений їх соціально-оцінними характеристиками і можливостями ефективного, цілеспрямованого впливу на масову аудиторію. Це часто досягається шляхом поєднання логічності викладу з емоційним забарвленням, що є визначальною рисою текстів публіцистики.

Різновидами функції впливу виступає магічна, символічна, релігійна, прагматична, рекламна, апелятивная, аргументативна, оцінна, персуазивна, сугестивна, політична, ідеологічна, пропагандистська, маніпулятивна. На особливу увагу заслуговує функція оцінки, яку М.Р. Желтухіна виокремлює як різновид функції впливу. При осмисленні мови необхідно не лише зрозуміти, оцінити задум адресанта з точки зору його змісту й авторської думки та наміру, але й оцінити спрямованість цього задуму, його корисність. Це використання людиною функції оцінки. Публіцистичний дискурс пропонує увазі громадськості певне коло питань, закликаючи до усвідомлення їх важливості для задоволення соціальної потреби інтересів, формує первинне відношення (позитивне або негативне) до фактів; пропонує різні види оцінок: «добре», «погано», «корисно», «шкідливо», «позитивно», «негативно» тощо.

Публіцистика, яка виникла задовго до зародження періодичної преси, функціонує сьогодні переважно в системі масової комунікації як один з дуже важливих потоків журналістської інформації. Вона займає у системі пізнання і відображення людиною дійсності певною мірою “проміжне” місце між наукою і мистецтвом, тісна стикуючись з філософією, політикою, соціологією, релігією, педагогікою, наближаючись до тієї чи іншої форми суспільної свідомості залежно від конкретних завдань, жанрів і видів творчості, індивідуального авторського стилю та ін.