2.1 Стан навчальних закладів південноукраїнського регіону

У середині XIX століття Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове феодальне суспільство. Поміж нечисленних обставин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стала поразка Росії у Кримській війні (1853-1856 р.р.), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці,наростання соціальної напруженості. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням та впровадженням реформаційного курсу, спрямованих на модернізацію імперії.

Маніфест Олександра II від 19 лютого 1861 року скасував кріпосне право і розпочав період активного реформування майже всіх сфер державного життя. Зміни торкнулись військового, фінансового та судового устрою.

Важливим був ряд реформ в соціально-культурній сфері, які сприяли вивільненню особистості, підвищенню рівня освіти, правової культури суспільства. До цієї групи можна зарахувати шкільну, цензурну, судову реформи. Шкільна реформа була спрямована на розвиток системи початкової освіти. Згідно з “Положенням про початкові народні училища” (1864 року) дозволялось створювати початкові школи державним, громадським установам та приватним особам. Статут 1864 року передбачав реформування середньої освіти; створювались класичні та реальні, чоловічі та жіночі гімназії. В галузі вищої освіти університетським статутом 1863 року відновлювалась автономія університетів.

Ще у 1802 році, за правління Олександра I, було створено Міністерство народної освіти, на яке було покладене завдання підготовки та реформування системи навчальних закладів. У 1804 році з’явились “Статут університетів Російської імперії” [120] та “Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам” [119]. За цими документами створювалась досить чітка система: “парафіяльне училище – повітове училище – гімназія – університет”. Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам визначав систему адміністративного керівництва народною освітою, зв’язок між навчальними закладами за принципом наступності, що забезпечувало можливість переходу з нижчих шкіл у середні, із середніх - у вищі. До навчальних закладів, підвідомчих університетам, належали гімназії, повітові, парафіяльні та інші училища і пансіони, крім тих, що перебували у віданні найсвятішого Синоду, і тих, що через особливі обставини височайше довірені іншому начальству.[142]

Міністерство народної освіти відігравало провідну роль у функціонуванні Російської імперії. Йому підпорядковувались майже усі навчальні заклади, воно розпоряджалось питанням фінансування освітніх установ, визначало особливості методики викладання того чи іншого предмету та вказувала на зміст та за якою саме літературою буде навчатись молоде покоління. Зважаючи на це офіційне друковане видання Міністерства, що було фактичним зв’язком між Міністерством та навчальними закладами, теж мала значне місце.

Освітня система Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. базувалася на трьох ланках – початковій, середній та вищій. Навчальні заклади певної кількості губерній та областей становили округ. Усього діяло 12 навчальних округів, з них три на Україні 3 - Київський (Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська і Полтавська губернія), Одеський (Херсонська, Катеринославська, Таврійська і Басарабська губернія) та Харківський (Харківська, Воронезька, Курська, Пензенська, Тамбовська губернія та область Війська Донського). Станом на 1915 р. Одеський навчальний округ нараховував 9,978 закладів усіх типів, в яких навчалося в цілому 820,825 учнів, у тому числі початкових шкіл 8,423, з числом учнів 681,540. У розподілі за адміністративно-територіальними складовим округу: Бессарабська губернія налічувала 1,784 навчальних закладів, в яких навчалося 123,726 учнів; Катеринославська губернія: навчальних закладів - 2,593, учнів - 250,704; Таврійська губернія: навчальних закладів - 2,242, учнів - 163,011; Херсонська губернія: навчальних закладів - 3,359, учнів - 283,384.

Кожний навчальний округ управлявся попечителем, при якому діяли піклувальні ради та округові інспектори. Обов’язки попечителя полягали в нагляді (особисто або через свого помічника) разом з інспектором за навчальними закладами округу з наступним повідомленням своїх висновків міністру народної освіти.

Поряд з навчальними закладами, що підпорядковувались Міністерству народної освіти, згідно з документом від 1866 р. з Журнал Міністерства народної освіти, в Одеському навчальному окрузі були й ті, що не підпорядковувались:

«а) Училище торгового мореплавания в Херсоне – 1

б) Школа корпуса горных инженеров – 2

в) Сиротских домов – 2

г) Дом призрения сирот Одесскаго женскаго благотварительного общества – 1

д) Детских приютов – 2

е) Одесское девичье училище глухонемых – 1

ж) Школа временно-обязанных и государственных крестьян – 635

з) Школа колониальных ведомств – 211

и) Сельских школ духовнаго ведомства православного исповедания – 1099» [11, с. 19]

Виходячи з цього, варто відзначити, що більшість перерахованих навчальних закладів були підпорядковані іншим міністерствам чи взагалі мали приватне фінансування.

На початку досліджуваного періоду (кінець XIX – початок XX століття) на території Південної України існували такі навчальні заклади: Рішельєвський ліцей, Рішельєвська, друга Одеська, Кишинівська, Миколаївська, Херсонська, Сімферопольська, Таганрозька та Катеринославська гімназії, окрім них: 20 повітових училищ, 24 парафіяльних училищ, Одеське комерційне училище, Новоросійське козацьке військове училище в Аккермані, 5 жіночих училищ 2-го розряду, 7 казенних єврейських училищ, 8 приватних єврейських закладів, 44 приватні християнські навчальні заклади та 8 церковних училищ.

2 травня 1817 р. Олександр I затвердив доклад Міністра народної освіти князя Голіцина про збудування Одеського Рішельєвского ліцею, на чолі з директором абатом Ніколєм. Фактично Рішельевський ліцей почав працювати 7 січня 1818 року.

«Высшее учебное заведение в южной России, Ришельевский лицей, обязанный своим существованием заботливости и щедротам бывшаго управляющаго Новороссийским краем, герцога де-Ришелье, основан 2-го мая 1817 года и открыт 7-го января 1818 года. Испытав многие преобразования, как в отношении внутреннаго состава и образа управления своего, так и объема учебнаго курса и способа преподавания, лицей лишь с 1-го января 1838 года, со введением новаго устава, Высочайше утвержденнаго 29-го мая 1837 года, стал заведением самостоятельным, с двумя отделениями, в виде факультетов, юридическаго и физико-математическаго». [3, с. 750]

За перших 5-6 років (приблизно до середини 1823 р.) Рішельєвський ліцей був більш французькою, ніж російською школою: в ньому і керівниками були — директор абат Ніколь і інспектор Ремі Жіле — і більшість учителів та доглядачів, навіть господарчі постачальники пансіону, були скрізь французи. Викладання безмаль усіх предметів також провадилось французькою мовою. Так що ця доба історії Рішельєвського ліцею мусить бути зазначена, як французька. Але поруч з цим і тоді вже були утворені два відводки колишньої комерційної гімназії — перший т. м. “Зовнішній” ліцей, себто окремі рівнобічні зачинені і відчинені класи для тих учнів, які не жили в ліцейському пансіоні, а лише ходили до нього на щоденні заняття.

В Рішельєвському ліцеї було дві надбудови — початкова школа (замість парахвіяльної та повітової шкіл, що були в комерційній школі (та два додаткові відділи — 1) правний; 2) комерційний. Другу добу історії Рішельєвського ліцею можна назвати як німецьку, коли на чолі стояли в більшості німці, як головний управитель гр. Вітте (з 1823 – 1830), директор Алоізій Гейнлет, інспектори Кепен і Вінтер і ін. За обох цих періодів ліцей з боку своїх учбових планів та загального виховного ладу більше нагадував середню освітню школу (гімназію), ніж вищу(університет), хоч і надавав своїм вихованцям широких, рівних з університетськими прав. З літа 1830 р. починається 3-й російський період розвитку Рішельєвського ліцею, коли в Одесі було утворено самостійну шкільну округу з куратором М.Ф. Покровським на чолі. З цього часу починається і російська адміністрація цього навчального закладу: директори Синіцин, Петров і Мурзакевич; інспектори Чанов, Соколов, Міхневич. Одночасно з цим Рішельєвському ліцеєві було підпорядковано всі учбові заклади м. Одеси, а наказом вищої влади(1832 р.) це було поширено не лише на Одесу і Одеський повіт, але й трохи чи не на всю Новоросію (губернії Херсонська, Таврійська, Катеринославська та Бесарабська). Російський період історії Рішельєвського ліцею в свою чергу можна поділити на 3 частини:1) підготовча до корінної реформи (1830 – 1837); 2) нову реформу через статут 29 травня 1837; і 3) поступове перетворення Рішельєвського ліцею на Новоросійський університет (1856 – 1865 рр.).

Крізь увесь цей період іде одна відмінна риса — спрямування на те, щоб у Рішельєвському ліцеї дати перевагу не середній, як раніше, а вищій освіті. Кризою в цьому напрямку був новий статут Рішельєвського ліцею від 1837 р., затверджений завдяки клопотанням куратора Одеської округи Д. Княжевича. Рішучим заходом іншого, більш відомого свойого куратора Пирогова (з 1856 – 1858) Рішельєвський ліцей зобов'язаний тим, що зближення Рішельєвського ліцею з університетом пішло швидчим та певнішим темпом. На превеликий жаль, самому Пирогову не пощастило довести цю справу до кінця, але його наступники — куратори Могілянський і Арцимович, за міцною підтримкою генерал-губернатора Одеси графа Строганова, вивершили цю річ: 12 травня 1852 р. цар Олександр ІІ ствердив доклад Міністра народної освіти Головіна про перетворення Рішельєвського ліцею в Новоросійський університет.

«По открытии лекций в начале сего 1863/4 академическаго года число студентов было 79, по юридическому отделению 60, по физико-математическому 10-ть, по камеральному 9-ть; в 1-м курсе состояло 42, во 2-м 21, в 3-м 16-ть. Вольнослушателей считалось 42, - по юридическому отделению 27-м, по физико-математическому 7-мь, по камеральному 8-мь. Во время существования лицея, наибольшее число студентов в 1850 году; оно не превышало однако 232. С этого времени число ежегодно стало убавляться до 1856 года, и эта убыль особенно резко выражаласб по юридическому отделению, в котором она с 80-ти дошла до 20-ти…» [3, с. 691-713]

Але політичні обставини (польське повстання, студенські бунти) затримали відкриття Новоросійського універсітету на 3 роки, і тільки 1 травня 1865 р. сталося його офіційне відкриття, а з осені того ж року почалась фактично університетська праця.

«Сорокапятилетнее существование Ришельевскаго лицея было плодотворным для всей России, в чем свидетельствуют многия личности, с честию нене трудящияся на всех поприщах государственной службы; но в особенности он приносил пользу Новороссийскому краю: все учебные округи страдали и страдают не достатком учителей, - что было бы с просвещением в Новоросийском крае, если бы не существовал Ришельевский лицей? В восьмы гимназиях 35-ть учителей, получивши в нем образование, затем есть еще значительное число учителей, которые занимают места в уездных училищах и других учебных заведениях Одесскаго учебнаго округа». [3, с. 691-713] – так пише про Ришельєвський ліцей член ради Міністерства народної освіти О. Постельс.

На той час в Одеському навчальному окрузі було вісім гімназій: Рішельєвська, друга Одеська, Кишинівська, Миколаївська, Херсонська, Сімферопольська, Таганрозька та Катеринославська.

На час цього звіту здебільшого усі навчальні заклади мали незмінний характер, але після затвердження статутів, підлаштовувалися під потреби сучасності та місцевості.

Наприклад, Катеринославська чоловіча гімназія була заснована в 1805 р. на базі Катеринославського народного училища розпочала діяльність губернська чоловіча гімназія з чотирирічнім навчанням.

Її першим директором став Дмитро Тимофійович Мізко, видатний діяч у галузі культури та освіти Придніпров’я. Серед учнів гімназії переважали діти дворян, купців і чиновників, їх було небагато, але навчальний заклад зіграв важливу роль у розвитку Катеринослава як культурного центру. 1864 року в губернському місті нараховувалося вже 11 навчальних закладів, головним серед них залишалася гімназія з пансіоном, яка мала 232 учня, 12 учителів та вихователів. Середній випуск учнів гімназії в першій чверті ХІХ ст. становив 12–15 чоловік, згодом збільшився майже вдвічі. За сто років існування гімназії її випускниками стали 1466 осіб. Найбільша кількість учнів гімназії — 511 припала на 1883 рік.

З 1805 до 1837 рік Катеринославська гімназія була губернською, від 1837 — міською. 19 листопада 1864 р. вона отримала статус міської класичної, а з 1911 року стала називатися 1-ою класичною чоловічою гімназією. Взагалі ж статут гімназії за сто років її діяльності змінювався п’ять разів у зв’язку зі змінами в суспільстві та потребами освіти. Особливої уваги тут надавали вивченню класичних мов та класичної літератури. Курс навчання в гімназії спочатку був чотирирічним, згодом вона була перетворена на семикласну. 1871 р. утворився 8-й клас та один підготовчий. На початку ХХ ст. навчальний курс складався вже з 9 років: підготовчий та 8 основних.

У першій чверті ХІХ ст. учні гімназії вивчали латинську, німецьку та французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії та словесності, математику, фізику, природознавство, політекономію, малювання. Бажаючі присвятити себе військовій службі вивчали також фортифікацію та артилерію. 1828 р. з навчальних планів були вилучені природознавство, філософія, політекономія, натомість введено Закон Божий, священну та церковну історію, грецьку мову. З виникненням спеціальних навчальних закладів для військових інженерів, з програми гімназії зникли курси фортифікації та артилерії.

У катеринославській гімназії працювали видатні діячі на ниві народної освіти Дмитро Мізко, Яким Ковалевський, Яків Грахов та інші.

При гімназії було створено велику бібліотеку, на момент відкриття вона налічувала 8737 томів, у 1812 р. з Лейпцигу виписали ще 305 книжок грецькою, латинською, французькою та німецькою мовами. До складу бібліотеки потрапили й книги з бібліотеки Г.О. Потьомкіна. «В отношении внешней благовидности библиотек, Екатеринославская превосходит все остальныя библиотеки, благодаря щедротам почетнаго попечителя ея, пожертвовавшаго значительную суммы на заказ новых шкафов». [3, с. 714-764]

Наступною ланкою є повітові училища. Неповні середні школи в Російській імперії. Засновані були в 1804 році. Відкривались у повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, дрібних службовців. Спочатку метою цих навчальних закладів було готувати учнів до вступу в гімназію. До 2-річного курсу навчання входили закон Божий, граматика, історія, арифметика, географія, початкові правила геометрії, фізики й природознавства, малювання, каліграфія тощо. З 1828 року запроваджено трирічний строк навчання, наступність з гімназією скасовано, викладання фізики й природознавства припинено. В Одеському навчальному окрузі, як вже зазначалось, діяло 20 повітових училищ. В цих навчальних закладах навчалось: «…в Одесском 118, Кишиневском 2-м 104, Херсонском 80, Ростовском 78, Таганрогском 64, Кишиневском 1-м и Тираспольском по 63, Керченском 59, Бердянском 58, Екатеринославском 57, Александровском 53, Симферопольском 50, Бендерском 45, Аккерманском 44, Бобринецком 42, Елизаветградском и Нахичсвапском по 41, Феодосийском 40, Николаевском 31, Севастопольском 27, - в сложности 1158 учеников». [3, с. 714-764]

Стосовно парафіяльних училищ в Одеському навчальному окрузі, то Журнал Міністерства народної освіти вказує, що «…приходские училища в прежнем их застое, почему и все старания и усилия прежнаго и теперешнаго начальства остаются безуспешными. Неоспоримо, что должность приходского учителя вообще чрезвычайно трудная…». [3, с. 714-764] Варто відзначити, що парафіяльні училища- початкові ланки в дореволюційній Росії. Вивчали граматику, буквар, часослов, псалтир та письмо. На кінець XVIII століття вони практично зникли, оскільки не були передбачені церковними штатами. Знову почали відкриватися згідно з попередніми правилами Міністерства народної освіти 1803 року і статутами 1804 та 1828 рр.

У 1851 р. одеське купецтво склало акт про заснування в Одесі, на власні кошти, вищого в краї спеціального комерційного училища. Статут Одеського училища був затверджений лише в 1862 р. Згідно відомостей Журналу Міністерства народної освіти: «… Одесское коммерческое училище, открытое 21-го августа 1862 г., состоит пока еще из двух классов, в которых преподаются общеобразовательные предметы с применением их к специальным, назначенным для преподавания в двух последних классах. Учащихся состояло 37, из коих в 1-м классе 21, а во 2-м 16…» [3, с. 714-764] Але згідно затвердженого статуту, училище мало чотири спеціальних класи. Від вступників вимагали знання курсу чотирьох класів гімназії. Випускники не користувалися правами, що їх надавали інші подібні заклади. У 1869 р. училище перетворено в шестикласне: чотири перші класи були загальноосвітніми, а два останніх - спеціальними. Випускники отримували деякі з прав, якими користуються те, що закінчили курс в інших комерційних училищах.

16 лютого 1861 року в місті Аккермані Бессарабської області було засноване училище Новоросійського козацького війська. Загалом це було повітове училище, але роль попечителя тут виконував військовий козацький отаман генерал-майор Гангардт. На 1863 рік в цьому навчальному закладі навчалось 37 учнів, 12 з яких були сиротами. Також цікавим є те, що Журнал Міністерства народної освіти вказує на особливість училища, а саме: «…это огромное собрание учебных пособий для наглядности, привезеннях генерал-майором Гангардтом из Лондона, Парижа и Лейпцига. В этом собрании, между прочим, заключаются теллурии, глобусы, астрономическая карта, фигуры и модели геометрическая, изображения и модели для анатомии, изображения для зоологии, хозяйственной и медицинской ботаники и для научения строения лошади, картины из истории ветхаго завета и истории России, множество оригиналов и моделей для рисования и черчения, изображения машин гидравлических и паровых, хозяйственных машин, чертежей сражений и, кроме того, геодезические инструменты, микроскопы, барометр, электрическая машина и другие приборы, электрический телеграф и пр.» [3, с. 714-764] Тобто учні цього навчального закладу мало багато переваг перед іншими студентами, здебільшого, як вказує Журнал, завдяки генерал-майору Гангардту.

Окремим параграфом Журнал Міністерства народної освіти розглядає стан жіночої освіти в Одеському навчальному окрузі. Загалом варто зазначити, що до другої половини ХІХ століття жінки майже не мали доступу до освіти. У 1860 р. було прийнято «Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної просвіти» [121], згідно з яким училища поділялись на училища першого та другого розрядів. Навчальні заклади засновувались в містах за рахунок суспільних або приватних пожертвувань. Головною метою навчання було виховувати майбутню дружину та матер. Це відображали й обов’язкові для вивчення предмети для училищ першого розряду: Закон Божий; російська мова, граматика і словесність; арифметика та поняття про виміри; географія загальна та російська; історія загальна та «руська»; початкові основи природної історії та фізики; чистописання та рукоділля. В училищах другого розряду вивчали такі предмети, як Закон Божий; російська граматика; руська історія та географія у скороченому обсязі; перші чотири правила арифметики над простими числами; чистописання та рукоділля. Необов’язковими предметами були французька та німецька мови, малювання, музика, спів і танці. Безпосереднє керування училищем покладалось на начальницю, обрану піклувальною радою училища з осіб освічених та тих, які користуються повагою суспільства. Термін навчання визначався шістьома роками для училищ першого розряду і трьома – для другого [121].

24 травня 1870 р. було прийняте нове «Положення про жіночі гімназії та прогімназії міністерства народної просвіти» [122], згідно з яким училища першого розряду ставали жіночими гімназіями, а училища другого – прогімназіями. Це положення відкрило шлях до освіти представникам всім станів та віросповідань. Термін навчання у жіночих гімназіях визначався сімома класами, а жіночих прогімназій – трьома, проте якщо була можливість, могли бути відкриті й додаткові класи навчання. Керування покладається на начальницю, яка обирається піклувальною радою. Навчальні предмети поділялися на обов’язкові та необов’язкові та залишались незмінними у порівнянні з училищами [123].

Що стосується Одеського навчального округу, то за даними Журналу Міністерства народної освіти, на означеній території було досить мало жіночих навчальних закладів, а саме «…в градоначальстве Одесском и в дирекціях Бессарабской и Таврической нет ни одного такого училища, в остальных дирекциях в сложности только шесть, - в Елисаветграде, Таганроге, Нахичевани, Ростове, Екатеринославе и Павлограде, которые все 2-го разряда». [3, с. 714-764]

Цікавим, є відомості про те, що ці навчальні заклади зустрічаються з проблемами недостатнього фінансування, що проявляється у відсутності приміщень для занять. Але варто відзначити іншу пропозицію автора статті: «… почему девочку низшаго, а от части средняго сословий, давая ей высшее образование, тем вырывают из ея среды; ибо высшее образование порождает в них впоследствии как незнакомыя их быту и никогда не удовлетворяемыя им прихоти, так и пренебрежение родным домом и даже непочитанием к родителям, чему примеров много. По этому такия дети могли бы удовлетвориться обьемом учебнаго курса болем ограниченым, а остальное время пребывания в училище употребить на продолжение воспитания свого в видах дальнейшаго умственнаго развития путем наглядности, в смысле чисто утилитарном,словом, на подготовление в деятельности полезной хазяйки». [3, с. 714-764] Отже, станом на 1863 рік, представник Міністерства народної освіти, аналізуючи стан навчальних закладів вказує на те, що жінці низького стану не варто витрачати час на навчання, а знання, що вона отримує мають полягати в здатності виконати ту чи іншу домашню роботу. Що стосується жінок вищого стану, то «…пусть учатся всему, что предлагает им нынешняя полная программа училищ 1-го разряда, но при этом следовало бы, для желающих, еще более расширить курс, с тем, чтобы они, по окончании онаго, в состоянии были с пользою занимать места учительниц и воспитательниц». Тобто закінчивши гімназію, тогочасна жінка могла стати «гарною дружиною» чи розраховувати на посаду вчительку. «…дать женским училищам характер более практичный, с одной стороны характер грамотно-хозяйственный для детей низшаго и отчасти средняго сословий, с другой научно-воспитательный для девочек другаго сословия». [3, с. 714-764]

Наступними навчальними заклади, що виділяє Журнал Міністерства народної освіти, в Одеському навчальному окрузі були казенні єврейські училища. Казенні єврейські училища, були засновані наказом від 13 листопада 1844 р. та поділялися на училища першого розряду з дворічним курсом початкової освіти і другого розряду з реальним напрямом. Керували цими навчальними закладами (всупереч початковим рекомендаціям) і були викладачами загальних предметів християни. Тільки єврейські предмети дозволялося викладати вчителям - євреям, яких повинні були готувати два відкритих з цією метою раввинских училища. Навчання в казенних єврейських училищах було безкоштовним, але утримувати їх повинні були самі євреї із сум свічкового збору (внутрішньогромадських податок, головним чином на кошерне м’ясо), надходжень з відкупу двох єврейських друкарень і мит з єврейських книг, що ввозяться з-за кордону. Перші казенні єврейські училища були відкриті в 1847 р. у Вільні та Житомирі , а пізніше і в інших містах . Училища другого розряду отримали значно менше поширення ( 13 до початку 1860 -х рр..).

При Олександрі II в 1859 р. було вжито заходів для підвищення кваліфікації вчителів казенних єврейських училищ і поставлено в обов'язок єврейським купцям і почесним громадянам віддавати в училища дітей (останнє не було проведено в життя ). Кожне казенне єврейське училище повинно було також мати «почесного наглядача» з впливових членів громади. У листопаді 1861 єврейські вчителі казенних єврейських училищ були звільнені від податків та інших повинностей. Починаючи з 1862 р., доглядачі - християни поступово замінялися євреями.

З 1852 р. в казенних єврейських училищах з 24 годин на тиждень єврейським предметів відводилося 13,5 годин (половина цього часу - на вивчення молитовника, Біблії, Мішни, основ Галахи та єврейської етики). Більшість цих предметів викладалося німецькою.

В Одеському навчальному окрузі діяло 19 казенних єврейських училищ, два з яких було другого розряду та діяли в Одесі та Кишиневі, а першого розряду біло 17, і вони були розташовані по всім дирекціям, окрім Миколаєвської. На думку А. Постельса, що є автором звіту по стану освіти в Одеському навчальному окрузі, що надруковано в Журналі Міністерства народної освіти, навчання в єврейських училищах є одноманітним, отримало механічний характер. Також він вважає, що цим навчальним закладам не вистачає обсягу навчання російській мові. «В видах же поощрения еврейских детей к прилежному занятию русским языком, можно бы придумать особые меры, как напр. объявление фамилий на красной доске, похвальные листы, подарки книгами, платьем и пр.» [3, с. 714-764] Ще одніє особливістю, що відмітив автор, стало те, що єврейські діти набагато голосніші, аніж російські.

Підводячи підсумки свого звіту А. Постельс вказує на те, що Ришельєвський ліцей «требует неотлагательнаго преобразования и новороссийский край с нетерпением этого ждет», гімназії знаходяться «в удовлетворительном состоянии и соответствуют местным потребностея», повітові училища, знаходяться не в задовільному стані і «должны бать частию преобразованы в прогимназии, частию закрыты», а в свою чергу приходські училища «в особенном преобразвании пока еще не нуждаються», жіночі училища за достатнього фінансування «могут развиваться еще более», а казенні єврейські училища потребують «деятелей болем способных водворить отечественный язык, а с ним и более тесную связь с русским населением». [3, 714-764]

А загалом, «Одесский учебный округ, обнимающий обширно пространство юга империи, с равноплеменностью населения, разнородностью сословий, их быта и различною стпенью образованноти, встречал и встречает большие преграды в введению и утверджению начал, на которых зиждется общее просвещение».[3, с. 714-764]

****

Отже, на 1863 рік в Одеському навчальному окрузі діяла велика кількість навчальних закладів: Рішельєвський ліцей, Рішельєвська, друга Одеська, Кишинівська, Миколаївська, Херсонська, Сімферопольська, Таганрозька та Катеринославська гімназії, окрім них: 20 повітових училищ, 24 парафіяльних училищ, Одеське комерційне училище, Новоросійське козацьке військове училище в Аккермані, 5 жіночих училищ 2-го розряду, 7 казенних єврейських училищ, 8 приватних єврейських закладів, 44 приватні християнські навчальні заклади та 8 церковних училищ. Всі вони мали особливості, які пояснювались територіальним розташуванням, особливостями фінансування та діяльністю попечителів. Поряд з цим навчальні заклади півдня України розвивались в загальній освітній системі тогочасної Російської імперії, тому не дивно, що освітні реформи, що почались з 1864 року мали своє відображення і тут.

2.2 Створення та закріплення статусу навчальних закладів Півдня України

У 1864 р. у Російській імперії розпочалася реформа системи народної освіти. Учбові заклади були представлені відповідно, університетом, гімназією, повітовим та приходським училищем. Існували також і спеціальні учбові заклади – ліцеї, частково близькі до університетів, частково до гімназій. Нова шкільна реформа була запроваджена в 1860-х рр. міністром народної освіти О.Головніним. Вона торкалася майже всіх ланок системи освіти, доповнюючи відсутні в ній компоненти. Так, було закладено фундамент початкової народної школи, сформовано систему жіночої освіти, передбачався розвиток педагогічної, професійної і позашкільної освіти для оновлення вищої школи. Загальноосвітня спрямованість середньої школи змінила пануючий тут раніше утилітаризм. [142]

Фундаментом системи навчання були початкові народні та міські училища, які надавали початкову освіту майбутнім реалістам та гімназистам, а також церковноприходські школи – найбільш масовий та доступний навчальний заклад. “Положення про початкові народні училища” [124] вводило єдину систему початкової освіти. До неї відводилося початкової школи усіх відомств, міські й сільські, з підпорядкуванням їх Міністерству народної освіти. Лише церковно-парафіяльні школи підпорядковувалися Синоду.

До розряду нижчих загальноосвітніх закладів належали повітові й міські училища, а також початкові училища різних найменувань.

Досить складною була й внутрішня структура початкової освіти, яка складалася зі трьох ступенів. Перший ступінь становили однокласні училища (нижча елементарна школа): земські й церковнопарафіяльні школи, школи міського самоврядування, школи грамоти.

До другого ступеня відносилися двокласні училища (міністерські «зразкові» училища, двокласні церковнопарафіяльні, частина парафіяльних училищ). Третій ступінь складали багато класні училища (повітові та міські).

Земства мали право не лише відкривати й утримувати однокласні училища та школи міського самоврядування, а й певною мірою контролювати в них навчально-виховний процес. У церковнопарафіяльних школах участь громадськості виявлялась у наданні на їх утримання незначних коштів від земств та сільських товариств. Тобто, спостерігалася досить обмежена реалізація громадських елементів в управлінні цими закладами. “Певна частина міських священнослужителів поєднувала службу Божу з освітянською діяльністю в духовних і світських навчальних закладах. При цьому вони, з одного боку, діяли у відповідності з духовним покликанням, а з іншого – могли покращити своє матеріальне становище, яке зазвичай було досить низьким. У різних світських навчальних закладах Одеси духовенством викладалися відповідні релігійні дисципліни: Закон Божий, Богослов’я, церковна історія та інші.”[132]

На другому ступені елементи державно-громадського управління виявилися в наданні матеріальної підтримки міністерським “зразковим” училищам та двокласним церковнопарафіяльним училищам. До іншої участі в управлінні цими закладами громадськість не допускалась.

Це ж стосується шкіл третього ступеня. Тут Міністерство народної освіти здійснювало ідейне керівництво, яке, проте не набуло ніякої матеріальної підтримки, залишаючись почасти на рівні декларативних настанов.

Як вже зазначалось вище система навчальних закладів була представлена: «університет – гімназія – приходські училища», виходячи з цього в нашому дослідженні ми будемо розглядати відомості, що знаходяться в Журналі Міністерства народної освіти за подібною схемою.

Згідно з наказом правлячому Сенату імператора Олександра II від 11 червня 1864 року був заснований один з найстаріших університетів в Одесі на базі Рішельєвського ліцею, що існував з 1817, який в подальшому став науково-навчальним центром новоутвореного в Україні Одеського навчального округу (за ініціативи М.І.Пирогова, тодішнього попечителя округу), Новоросійський університет.

Відомості про це були зафіксовані в Журналі Міністерства народної просвіти (Частина CXXIII):

“Признав за благо даровать Новороссийскому краю способы в высшему образованию юношества и утвердив разсмотренныя ныне в государственном совете предложения по сему предметы министра народнаго просвешения, повелеваем: в замен Ришельевскаго лицея, учредить в Одессе Императорский Новороссийский университетъ с тремя факультетами: историко-филологическим, фізико-математическим и юридическим, на основаниях общаго устава университетов и прилагаемых у сего двух штатов: нормальнаго и временного, открыв сей университетъ 1-го мая будущаго 1865 года по особому позелению, вемсте с сим министру народнаго просвещения данному”. [4, с. 28-30]

Поряд з цим також можна знайти відомості про те, що фінансування новоутвореного навчального закладу буде здійснюватися за рахунок державних коштів та пожертв Херсонського та Бессарабського дворянства. За прикладом університету Св. Володимира у Києві, ректори та декани в Новоросійського університету призначаються міністерством, усі інші посади – за рішенням попечителя Одеського навчального округу.

Також варто відзначити, що поряд з документами, що засвідчують заснування Новоросійського університету в Одесі в цьому ж випуску Журнал Міністерства народної освіти є розділ, що має назву “По поводу учреждения Новороссийскаго университета в Одессе”, де наводяться переваги та мінуси заснування цього навчального закладу:

- дана невелика історична довідка по навчальним закладам, що знаходились в Одесі, Катеринославі, Черкасах, Сімферополі, Херсоні, Павлограді, Новомосковске та Бахмуті;

- зазначено, що в останні роки Рішельевский ліцей, на базі якого було створено Новоросійський університет, останні роки перебуває не в задовільному стані;

- також є відомості про те, що новий університет могли заснувати у Миколаєві і приведені доводи за та проти Миколаєва та Одеси.

“В научном отношении небольшой городъ Николаев представляеть болем удобств, чем обширная и безперестанно увеличивающаяся Одесса, для той тихой и покойной жизни, которая необходима и профессорам и студентам в мирных занятиях наукою”. [4, с. 47-59]

1 травня 1865 року відбулася урочиста церемонія відкриття нового університету, відомості, про це можна знайти в Частині CXXVI. На святкуванні було присутнє духовенство, чиновники та інші можновладці. У цьому ж документі подані вітальні депеші від керівництва навчальних установ України.

«От ректора Харьковскаго университета. Совет Императорскаго Харьковскаго заявляеть Новороссийскому університету, в день его открытия, свое поздравление, вместе с пожеланием ему полнаго успеха в будущей его деятельности». [4, с. 47-59]

Одразу після відкриття Новоросийского Імператорського університету розпочалася активна його діяльність. З початку навчального року були відкриті курси на історико-філологічному, фізико-математичному та юридичному факультеті. «… лекции в Императорском университете начались с 7-го текущаго сентября, при 139 студентах, из коих в 1-м курсе 124 и во 2-м 15…» [8, с. 32-33]

5 червня 1865 року фізико-математичний факультет університету було розділено на два відділення: «1) наук математических и 2) наук естественных». [7, с.7]

28 лютого 1870 року зміни торкнулись і кафедр університету. Кафедру цивільного права та цивільного судоустрою поділили на: « 1) на кафедру гражданского права и 2) на кафедру гражданского судоустройства и судопроизводства». [21,с. 7-8]

З настанням царювання імператора Олександра II починається перегляд діючих правил про гімназіях. У цей час гостріше піднімається питання про реформу гімназійної освіти і про створення нового гімназійного статуту. У 50- роках XIX століття в уряді з’являється план про гімназіях трьох типів: філологічних, реальних і змішаних, з підрозділом їх в старших класах на філологічне та фізико-математичне відділення. У теж час передбачені ним два “чистих” гімназійних типу - повноправний класичний і реальний - без права вступу до університети імперії без іспитів. Тому, більш далекоглядне гімназійне керівництво обирало проміжний тип гімназій з латинською мовою без грецької, так званої “Недокласичної” гімназії або Напівкласичної, яка і стала найбільш поширена в Російській імперії. Проектом уточнювалася і мета гімназії. Пояснювальна записка, складена навчальним комітетом міністерства в 1860 році до цього плану, говорить про те, що гімназія мала давати учням повну загальну освіту, необхідну для розумної людського життя, в теж час, забезпечуючи їх відомостями, що вимагаються для успішної діяльності у відомому званні.

“Статут гімназій та прогімназій” від 19 листопада 1864 р. встановлював два типи позастанових гімназій: класична (з викладанням латинської i грецької мов) i реальна (без зазначених мов i з перевагою природничих i точних наук). У гімназіях уводилася 7-літня освіта. Навчання в гімназії давало можливість студентам навчатись в вищих навчальних закладах. [122]

Не дивлячись на те, що гімназійний статут був виданий ще у 1864 році, процес заснування нових середніх навчальних закладів на півдні України розпочався лише з 70-тих років XIX століття.

7 грудня 1871 р. Олександр II затвердив рішення про влаштування в Бердянську гімназії. 8 вересня 1872, в присутності п. Попечителя Одеського Ученого Округу тайного радника Сергія Платоновича Голубцова, місцевої адміністрації, представників міського Товариства та Земства, навчально-виховного персоналу та учнів, відбулося урочисте відкриття Бердянської гімназії. Після скоєння молебню і скроплення класних приміщень святою водою, під час засідання директор гімназії п. Колловіч звернувся до присутніх з промовою, в якій висловив ту думку, що суспільство і школа повинні бути тісно пов'язані між собою, бо в цьому зв'язку полягає умова можливо кращого успіху навчально-виховної справи: особи, службовці школі, і суспільство, серед котрого знаходиться школа, несуть рівну відповідальність, якщо вони не виконали свого обов’язку щодо неї.

В статті Журнал Міністерства народної освіти від 27 січня 1876 року розміщений наказ про заснування чоловічої гімназії в Маріуполі (Катеронославський повіт) «… с 1-го июля 1876 г., мужскую гимназию, с приготовительным при ней классом, на точном основании устава и штата гимназий министерства народного просвещения, с от пуском, с того же срока, на ея содержания, сверх 12000 руб., жертвуемых местным городским обществом и предоставляемаго помещения…» [39, с. 28]

Поряд з заснуванням нових навчальних закладів на півдні України відбувався процес перетворення прогімназій в гімназії. Про це свідчать, наприклад, стаття з Частини CCLXXXVIII від 1 червня 1893 року про перетворення шестіклассних чоловічих прогімназий: Одеській до гімназії та Херсонській в чотирикласну гімназію: “Преобразование сие привести в действие постепенно, при чем в Херсонской прогимназии закрыть с 1-го июля 1893 года V класс и с 1-го июля 1894 года VII класс и с 1-го июля 1895 года VIII клас” [75, с. 62-63]

Подібні відомості можна знайти і в наступних випусках Журналу: «Про перетворення Одеської чотирикласній прогімназії в шестікласний склад від 20 березня 1895 р.» (Частина CCXCIX) [80, с. 42-43], «Про перетворення Ялтинської шестікласної прогімназії в повну гімназію від 11 грудня 1895 р.» (Частина CCCIV) [82, с. 6-7], «Про перетворення Новоросійської чотирикласній прогімназії в повну гімназію від 17 листопада 1897 р.» (Частина CCCXVI) [84, с. 4-6], «Про заснування в місті Севастополі шестікласної прогімназії від 4 червня 1898 р.» [94, с. 29-30] та «Про перетворення Одеської шестікласної прогімназії в повну гімназію від 4 червня 1898 р.» (Частина ) [94, с. 30-31].

Як вже зазначалось, в цей період почала активно розвиватися саме жіноча освіта. Поряд із початковою набуває бурхливого розвитку середня жіноча освіта, змінюється структура системи освіти Південної України. Після відкриття Новоросійського університету в Журналі одна за одною з’являються статті присвячені саме жіночій освіті та заснуванні жіночих навчальних закладів.

Тому не дивно, що наступними, восени 1865 року, були відкриті жіночі училища першого розряду в Сімферополі та Катеринославі. Також у цій статті Журнала Міністерства народної освіти (Частина CXXIX) наведені відомості про кількість жіночих училищ в Одеському навчальному окрузі, першого розряду – чотири, другого – шість. [100, с. 35-36]

9 січня 1869 року Одеська жіноча гімназія отримала нову назву «Маріїнська» за «…Августейшаго Имени Ея Императорскаго Величества Государыни Императрицы, в память посещения в 1867 году города Одессы…» [16, с. 4]

Цікавими є відомості про перетворення військового училища Новоросійського козацького війська в двокласне приходське в 1870 році та облаштуванням при ньому жіночого училища. «Исчисленную по сему штату сумму, в количестве 2525 руб. В год, отпускать с 1-го января 1870 года из государственного казначейства, со внесением оной в подлежащее подразделение сметы министерства народнаго просвещения».[17, с. 5-6]

Фундаментом системи навчання були початкові народні та міські училища, які надавали початкову освіту майбутнім реалістам та гімназистам, а також церковноприходські школи – найбільш масовий та доступний навчальний заклад. “Положення про початкові народні училища” [124] вводило єдину систему початкової освіти. До неї відводилося початкової школи усіх відомств, міські й сільські, з підпорядкуванням їх Міністерству народної освіти. Лише церковно-парафіяльні школи підпорядковувалися Синоду.

До розряду нижчих загальноосвітніх закладів належали повітові й міські училища, а також початкові училища різних найменувань.

Досить складною була й внутрішня структура початкової освіти, яка складалася зі трьох ступенів. Перший ступінь становили однокласні училища (нижча елементарна школа): земські й церковнопарафіяльні школи, школи міського самоврядування, школи грамоти. До другого ступеня відносилися двокласні училища (міністерські «зразкові» училища, двокласні церковнопарафіяльні, частина парафіяльних училищ). Третій ступінь складали багато класні училища (повітові та міські).

Першим документом, що присвячений історії функціонування училищ на півдні України, в означений період документ з офіційною назвою «Про стан училищ в Одесі та Одеському градоначальстві» від 1864 року (Частина CXXIV) [5, с. 222-232]. Фактично це лист попечителя Одеського учбового округу до Одеського міського голови С.Воронцовa від 23 вересня 1864 року. Він подає відомості про роботу гімназій в Таганрозі, Ніколаєві, Сімферополі, Катеринославі та Херсоні, 8 жіночих училищ другого розряду в Одесі. Також розглядаються відомості про матеріальний, технічний стан навчальних закладів, про кількість учнів, про необхідність заснування нових навчальних закладів та ін. «Одесское общество содержит 13-ть приходских училищ, состоящих в учебном ведомстве; но только два из них находится в городе, а все остальныя – в предместиях и селениях, принадлежащих к Одесскому градоначальству». [5, с. 222-232]

Поряд з цим попечитель вказує на недостатнє фінансування, відсутність потрібної кількості навчальної літератури та й, загалом, недостатню кількість, як чоловічих, так і жіночих навчальних закладів.

В Одесі в 1869 році було створено два училища, а точніше перетворення Одеського комерційного училища на 1) спеціально-комерційне училища та 2) підготовче до нього, загальноосвітнє училище. «В училища принимаются молодые люди всех сословий и вероисповеданий. В приготовительное училище поступаю тони не моложе десяти и не старше четырнадцати лет, в специально же коммерческое – не моложе четырнадцати лет». [19, с. 29-35]

Після цього по всій Південній Україні почали масово відкривати училища: у Бердянську 10 квітня 1873 р. двокласне міське училище (Частина CLXVII) [28, с. 40-41], в Херсоні реального училища від 27 січня 1876 р. (Частина CLXXXIV) [39, с. 26-27], в Сімферополі реального училища від 3 листопада 1893 р. (Частина CCCXV) [91, с. 24-25] та ін.

Всі вони загалом мали подібну структуру, де проголошується створення того чи іншого навчального закладу та питання його фінансування, найчастіше гроші йдуть з державної скарбниці та місцевим коштом.

Наказом державної ради від 11 листопада 1873 р. в Санкт-Петербурзькому, Московському, Харьковському, Казанському та Одеському навчальних округах було створено 5 нових вчительських семінарій. [32, с. 51-52]

Нижчою ланкою народної освіти були ремісничі учбові заклади, для учнів з найбідніших верств населення. У дореволюційній Росії у другій половині XIX ст. — початку XX століття існувало декілька типів ремісничих учбових закладів: школи ремісничих учнів, нижчі ремісничі школи, сільські ремісничі учбові майстерні. У велика частина з них фінансувалася за рахунок пожертвувань.

На початок 60-тих років XIX століття в Одессі існували такі ремісничі школи:

1. Реміснича школа при Кишенівському 1-му повітовому училищі була відкрита 27 березня 1863 р. «В ней первоначально были введены столярное и токарное ремесла, в 1866 – переплетное, а в 1867 году – сапожное».

2. Ремісниче відділення при Хотинському повітовому училищі відкрито 1 березня 1865 року. «В нем первоначально были введены мастерства: столярное, токарное и кожаных изделий, а в 1866 году – сапожное и башмачное».

3. Ремісниче відділення при Аккерманських училищах відкрито 3 грудня 1866 року. « В нем преподаются ремесла: столярное, токарное и переплетное».

4. Реміснича школа при Бабінському сільському училищі відкрита 4 червня 1867 року. «В нем введены ремесла: слесарное, столярное, токарное и плотничное».

5. Реміснича школа при Шабському приходському училищі від 10 січня 1867 року. «В школы введено столярное ремесло».

6. Реміснича школа при Папушойскому приходську училищу відкрита 25 квітня 1857 р. [14, с. 145-149]

17 листопада 1897 року в Одесі була заснована ще одна школа ремісничих учнів. «Учредить, с 1-го июля 1898 года, в г. Одессе школу ремесленных учеников, с столярным и слесарным отделениями, на основании Высочайше утвержденных, 20-го декабря 1893 года, штата и положення о сих школах». [92, с. 3-4]

Поряд з цим в документі від 1866 року можна знайти відомості про внутрішні зміни в структурі навчальних закладів Одеського навчального року за 1865 р. Наприклад: «Вновь открыты…приготовительные классы: при Екатеринославской и Херсонской гимназиях; два женских училища 1-го разряда: в Екатеринославе, переименованое в Мариинскую женскую гимназию, и Симферополь…» [11, с. 1-107] Загалом, в поданому документі згадується про відкриття близько 40 навчальних закладів та їх структурних підрозділів.

Також, як вже зазначалось вище, існувала практика надавати навчальним закладам нових назв, подібні відомості також можна знайти на сторінках Журналу Міністерства народної освіти.

«О наименовании открытого в г. Одессе четырехклассного женскаго училища «Родоконакиевским эллинским девичьим училищем» від 22 лютого 1875 р. (Частина CLXXIX). Причиною цієї зміни стало те, що фінансував будівництво навчального закладу комерційний радник Федір Павлович Родоконаки, і саме на його й була створена назва. [37, с. 3]

Але найчастіше навчальні назви змінювали назви на імена відомих та великих людей Російської імперії: Про найменування Севастопольського реального училища «Костянтинівським» від 23 лютого 1873 р. на честь «…в честь Имени Государя Великаго князя Константина Николаевича, оказывающаго постоянного высокое Свое внимание всем нуждам означеннаго города…» (Частина CLXXXV) [40, с. 10]; Про найменування існуючого в місті Одеса Новослобідського початкового народного училища «училищем Олександра Сергійовича Пушкіна» від 20 лютого 1881 р. [50, с. 7]; Про присвоєння Катеринославському другому реальному училищу августійшого Імені Спадкоємця Цесаревича Олексія Миколайовича від 26 лютого 1905 р. [113, с. 84]; Про присвоєння Малояпісольскому двокласному міністерському училищу Маріупольського повіту, Катеринославської губернії, найменування «Олексіївського» від 7 серпня 1905 р. [114, с. 46]; Про присвоєння Григоріопольському, Херсонської губернії, міському трикласному училищу найменування «Олексіївського» від 12 серпня 1906 р. [115, с. 31]; Про присвоєння Керченському Форштадтскому другому початковому училищу найменування Олексіївського від 10 листопада 1906 р. [116, с. 32]; Про присвоєння земській початковій школі в селищі Михайлівці, Лисогірська волості, Єлисаветградського повіт , Херсонської губернії, Імені Його Імператорської Високості Государя Спадкоємця Цесаревича і Великого Князя Олексія Миколайовича від 5 грудня 1906р. [116, с. 32]; Про присвоєння Благодатівському двокласному училищу міністерства народної освіти, Маріупольського повіту, Катеринославської губернії, Імені Його Імператорської Високості Государя Спадкоємця Цесаревича і Великого Князя Олексія Миколайовича від 8 червня 1907 р. [117, с. 5]

***********

Отже, в період від 1864 по 1917 рік в Російській імперії проходили освітні реформи, що, звісно, знайшли своє відображення й на півдні України. Усі відомості про це можна знайти в офіційному виданні Міністерства народної освіти в Журналі Міністерства народної освіти. Освітні заклади представлені вертикаллю «університет – гімназія – училища». В 1864 році був відкритий Новоросійській Імператорський університет – найстаріший вищий навчальний заклад Південної України в Одесі. Як вже зазначалось вище, в той час велися суперечки, щодо місця розташування цього навчального закладу: в Миколаєві чи Одесі.

Наступною ланкою освітньої системи дореволюційного півдня України, стали гімназії, що були найбільш затребуваними в той час, адже з однієї сторони давали ґрунтовні знання, а з іншої – відкривали шлях до вищих навчальних закладів.

Різні ступені училищ були нижньою ланкою навчальних закладів. В досліджуваний час ці установи також відкривались на території Південної України: в Одесі, в Бердянську, в Херсоні та ін.

Не залишалась осторонь і жіноча освіта, починаючи з 1855 року заснована велика кількість саме жіночих навчальних закладів.

Розділ 3. НАВЧАЛЬНА ТА НАУКОВА РОБОТА ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ