110

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………….7

1. Історіографія питання та теоретична основа дослідження……………7

2. Аналіз джерельної бази дослідження……………………………………14

Розділ 2. ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В ЖУРНАЛІ МІНІСТЕРСТВА НАРОДНОЇ ОСВІТИ (КІН. XIX – ПОЧ. XX СТ.) ……………………………………………….20

2.1 Стан навчальних закладів південноукраїнського регіону…………………20

2.2 Створення та закріплення статусу навчальних закладів Півдня Змінила…….34

Розділ 3. НАВЧАЛЬНА ТА НАУКОВА РОБОТА ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………….45

3.1 Викладання навчальних предметів…………45

3.2 Відомості про успішність в навчанні учнів……………………………56

3.3 Діяльність громадських організацій та товариств………………………..64

Розділ 4. ПИТАННЯ ФІНАНСУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ПО МАТЕРІАЛАМ ЖУРНАЛА МІНІСТЕРСТВА НАРОДНОЇ ОСВІТИ………………………………………………69

4.1 Запровадження стипендій………………………….69

4.2 Інститут піклування………………………………………88

4.3 Побутова інформація про навчальні заклади півдня України……………..93

ВИСНОВКИ…………………………………………………………96

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………..101

ВСТУП

Освіта завжди відігравала провідну роль у формування суспільства та індивідуума. Починаючи з раннього дитинства людина відвідує навчальні заклади не тільки, щоб отримати нові знання, а й для того щоб стати соціальною істотою, отримати навички, які будуть потрібні впродовж усього життя. Тому й не дивно, що освітні установи існують вже багато сторіч й, звісно, не втрачають попит на свої «послуги».

В XXI столітті, в часи інформаційних технологій, освітня система має навчитися швидко реагувати на виклики часу, знаходити нові шляхи та способи розвитку. Ми вважаємо, що історія має циклічний характер, тобто змінюються обставини, але здебільшого події залишаються незмінними. Як й сто років тому, зараз освіта виступає дієвим важелем впливу держави на підростаюче покоління, яким не завжди користується. Для того, що не повторювати помилки минулого, ми маємо досконально його вивчити. В цьому ми й вбачаємо актуальність нашого дослідження. Вивчення державної освітньої політики кінця XIX століття, тобто буремного пореформеного періоду, дозволить вже зараз у часи реформ, знайти найбільш доцільні та адекватні кроки для подальшого розвитку.

Дослідження теми «Навчальні заклади II пол. ХІХ - поч. ХХ ст. на півдні України (на матеріалах Журнала Міністерства народної освіти)» дозволить вивчити не тільки досвід керування навчальними закладами Російської імперії II пол. ХІХ - поч. ХХ ст. загалом (оскільки Журнал Міністерства народної освіти був офіційним виданням Міністерства народної освіти), а й допоможе простежити особливості управління навчальними закладами на території Південної України.

Враховуючи актуальність, науково-практичне значення теми ми визначили мету дослідження – проаналізувати та дослідити зміни, що відбувалися в управлінні та функціонуванні навчальних закладів півдня України II пол. ХІХ - поч. ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети у магістерській роботі було визначено такі науково-дослідницькі завдання:

• визначити особливості Журналу Міністерства народної освіти як джерела інформації про освітню систему Російської імперії та визначити його, як джерельну базу дослідження;

• проаналізувати історіографію питання;

• дослідити стан навчальних закладів півдня України у II пол. ХІХ - поч. ХХ ст.;

• простежити створення нових та зміну статусів вже існуючих навчальних закладів;

• визначити особливості викладання навчальних предметів;

• проаналізувати відомості про успішність учнів в навчанні;

• визначити як діяльність громадських організацій та товариств впливала на освітню систему Південної України;

• простежити процес запровадження стипендії у навчальних закладах півдня України;

• визначити значення інституту піклування для навчальних закладів II пол. ХІХ - поч. ХХ ст.;

• проаналізувати роль меценатів та благодійників у роботі навчальних закладів.

Об’єктом дослідження є Журнал Міністерства народної освіти як джерело інформації про освітню систему Російської імперії.

Предметом дослідження виступає процес функціонування навчальних закладів та фактори, що на них впливали, на півдні України у II пол. ХІХ - поч. ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження визначають період від 1864 року до 1917 року, як пореформений період. У 1864 р. у Російській імперії розпочалися реформи освітньої системи. Навчальні заклади розформовувались та створювались, мінялися статуси навчальних закладів та ін. Що стосується верхньої хронологічної межи дослідження то, 1917 рік – це рік революцій в Російській імперії, знищенням монархії та встановленням радянської влади, тобто й зміна системи освіти. Що ж стосується основного джерела нашого дослідження, то й після 1917 р. Журнал Міністерства народної освіти змінює статус і виходить під назвою «Народна освіта».

Територіальні межі дослідження охоплює Південь України, до якого відносять сучасні Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську, Запоріжську області, а також АРК Крим. За часів Російської імперії навчальні заклади цього регіону відносилися до Одеського навчального округу, який був заснований в 1832 р. Керівництво навчального округу піклувалися про усі рівні навчальних закладів Бессарабська, Катеринославська, Таврійська і Херсонська губернії Російської імперії.

Наукова новизна полягає в здійсненні комплексного дослідження Журналу Міністерству народної освіти як джерела інформації про навчальні заклади Південної України у II пол. ХІХ - поч. ХХ ст., яке, на нашу думку, раніше ще не було проведено та відбулась спроба зробити порівняльний аналіз основних аспектів діяльності різних щаблів освітніх установ.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми та її новизною. Основні положення роботи й висновки можуть служити об’єктивній реконструкції історії навчальних закладів півдня України. Допоможуть в порівняні стану закладів освіти інших навчальних округів та виявленні особливостей освітньої політики Російської імперії на різних територіях.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалась на засіданнях кафедри історії України Бердянського державного педагогічного університету. Результати узагальнення оприлюднювалися на конференції, присвяченій дням Науки у травні 2014 року та наукові тези на тему «Навчальні заклади II пол. ХІХ - поч. ХХ ст. на півдні України(на матеріалах Журнала Міністерства народної освіти)» опубліковані у Збірнику тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. - Том 2 - Гуманітарні науки.

Структура магістерської роботи підпорядкована сформульованим меті й завданням дослідження, визначена логічною послідовністю в розгляді питань. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел та літературу (142). Загальний обсяг магістерської роботи 111 сторінок.

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Історіографія питання та теоретична основа дослідження

Традиційно, досліджуючи історіографії подібної проблематика, виділяють наступні періоди:

- дорадянська історіографія (кінець XIX – початок XX століття) – межі від освітньої реформи 1861 року до революції в Російській імперії 1917 року;

- радянська історіографія (1917 – 1991 рр.) – від революції та встановлення радянської влади до проголошення незалежності України 1991 року;

- сучасна історіографія (1991 р. - 2013) – від проголошення незалежності до сьогодення.

Але виходячи з того, що Журнал Міністерства народної освіти є публіцистичним джерелом, на першому історіографічному періоді автори публікувались саме на його сторінках.

У виданні приділялася увага і природничих дисциплін, друкувалися роботи з астрономії, фізики, математики, хімії, медицині, біології. Праці присвячені вітчизняній історії тут друкували І. Срезневський ( «Огляд матеріалів для вивчення слов’яно-російської палеографії» [13, с. 154-194], М. Погодіна «Стрілецькі бунти» [31, с. 521-569], П.Мілюкова «Державне господарство в Росії у зв'язку з реформами Петра Великого» [66, с. 51-130], І.Тихомирова «Огляд складу Воскресенського літописного зводу» [78, с. 126-142], А.Преснякова «Нові дані для вивчення московських літописних зведень» [80, с. 740-749], Н. Павлова - Сільванського «Імунітети в повітовій Русі» [102, с. 410-458]. С. Платонов, який до 1896 р. був помічником редактора Журналу Міністерства народної освіти, надрукував у журналі статті: «Нова повість про Смутного часу XVII в.» [57, с. 108-124], «Московські хвилювання 1648p.» [60, с. 144-570], «Як виникли чоти?: (до питання про походження московських наказів - чвертей)» [70, 84-112] та ін. У журналі виданa праця А. Шахматова «Загальноруські літописні зводи XIV і XV ст.» [101, с. 168-526].

У журналі друкувалися статті В. Василівського з історії Візантії та Росії: «Варяго-російська і варягo-англійська дружина в Константинополі XI і XII ст.» [35, с. 131-171], «Pосійсько-візантійські уривки» [36, с. 594].

З літературознавчих публікацій варто виділити роботи А. Веселовського «Візантійські повісті та Варлаам і Йоасаф» [42, с. 112-439], М. Халанського «До історії поетичних сказань про Олега віщого» [105, с. 503-573].

У виданні виходили С. Соловйовa опублікував у журналі незакінчену роботу «Філософські початки цільного знання» [43, с. 615], в якій вперше охарактеризував свій принцип всеєдиного сущого.

У виданні постійно виходили матеріали з богослов'я, історії церкви та релігієзнавства. Публікувалися твори В. Васильєва «Релігії Сходу: конфуціанство, даосизм, буддизм» [28, с. 69-554], Н. Зезюлінского «Єврейська синагога і її функція (переважно за вченням Мішни)» [59, с. 29-39].

Різні сюжети історії церкви висвітлювали в публікаціях В. Більбасов «Римські папи і слов'янські первоучителі» [15, с. 844], архімадрід Арсеній «Готська єпархія в Криму» » [26, с. 158-182], П.Васильєв «Причини і характер чеського релігійного руху» [41, с. 334-472], Ю. Анненков «Чеські твори Гуса і час їх написання» [43, с. 675-689], A.Успенський «Філософські та богословські рух в XIV в.: (Варлаам, Палама і їх прихильники)» [69, с. 31], А. Іванцов-Платонов «До досліджень про Фотія, патріархові Константинопольському» » [70, с. 149-439].

У Журналі постійно піднімалися проблеми освіти. Детально розглядалися історія навчальних закладів у Росії (статті «Брати Ліхуди: Епізод з історії російської освіти в кінці XVII століття» І. Образцова) [14, с. 804-822], «Про заслуги покійного митрополита Литовського Йосипа у справі російської освіти в Західній Росії» М. Кояловича [15, с. 834] та їх сучасний стан «Про викладання церковно-слов'янської мови в середніх навчальних закладах» Ф. Буслаєва [14, с. 608].

Отже, дореволюційний історіографічний період відрізняється тим, що Журнал Міністерства народної освіти виступав не як те джерело інформації для дослідників, а здебільшого виступає саме носієм найбільш вагомих наукових досягнень того часу.

Впродовж другого історіографічного періоду (1921 – кінець 1980 рр.) науковці змушені були підлаштовувати власні погляди на проблеми історії під постулатами марксизму-ленінізму та висвітлювати події з позиції класового підходу, а внутрішньополітичні зрушення в царській Росії пояснювати з погляду постійних криз феодально-кріпосницької системи. Окрім ідеологічних та методологічних обмежень, на заваді ставали: існування державної цензури, перешкоди до вільного доступу джерел, відсутність об’єктивної критики та відкритої наукової дискусії.

На початку XX ст. в роботах таких авторів як І. Копач, М. Грушевський, В.Бачинський, Ю. Ловицький стисло описується розвиток освіти в Україні, і вказується на незначну кількість невирішених питань у цій галузі загалом і на специфічні проблеми української освіти.

Радянські дослідники також зверталися до розгляду питань державної освітньої політики кінця XIX – початку XX століття, стан дореволюційної школи, історії народної освіти.

У повоєнні 1940-60-ті роки праці радянських учених детально висвітлювали реформи середини ХІХ ст. та їх вплив на освіту, розвиток передової педагогічної думки (Є. Мединський, М. Шабаєва, М. Прокоф’єв). [138]

Розвиток системи освіти в Україні висвітлювався в контексті з’ясування повсякденного життя студентів, робітфаківців, тобто внутрішнього соціуму вищів, відтак ці роботи можна віднести до історіографії вищої школи.

Перші загальні праці по історії різних верств народної освіти з’явились лише в 50-ті роки XX століття (праці В. Смірнова, Н. Константінова, С.Струмінського та ін.)

Праці, що з’явились у 70-ті роки, розглядають більш широке коло проблем та визначається більшою аналітичністю (праці Н. Кузьміна, А. Осокова, Ф. Паначина та ін.). [140]

Загалом для радянської історіографії 50-х – 80-х років, в умовах ідеологізації суспільного та наукового життя характерним є партійно-класовий підхід до оцінок історичних подій. Дослідження проблем практичної діяльності органів місцевого самоврядування, і частково у сфері освіти, як правило, не носили систематичного характеру. Історики не приділяли достатньої уваги відокремленню тенденцій в розвитку соціокультурних процесів, в основному в працях панував ілюстративно-описовий метод.

Становлення та розвиток гімназії в Україні післяреволюційних часів розглядається в монографії М. Гриценка “Нариси з історії школи в Українській РСР” [131], у книзі Є. Березняка “Шляхи розвитку загальної освіти на Україні”, де наводяться статистика рівня освіченості до революції в Україні, розглядаються особливості роботи різних типів навчальних закладів [126]

В ряді статей М. Ескіна надається огляд вищих учбових закладів, які готували вчителів для викладання у гімназія, відкривало педагогічні курси, сприяло підвищенню рівня наукової підготовки вчителів. Його праці на сьогодні являють собою найбільш повній фактичній та аналітичній матеріал про підготовку викладачів по історії дореволюційного періоду. Вперше після подій 1917 року виникає в історіографії зацікавленість до реформування дореволюційної середньої освіти.

Проблема вищої жіночої освіти, вивчається, наприклад, в працях Ю.Салтанова [129], К. Галкіна. [130]

Отже, радянський період історіографії характеризується з однієї сторони розширенням тематики досліджень, з другої – теми досліджувались неповністю, дуже часто було пов’язано з державною політикою та ідеологією.

Сучасний історіографічний період характеризується появою досліджень, пов’язаних з конкретними рівнями освіти й розглядають історію окремих видів навчальних закладів.

Проголошення незалежної України стимулювало наукову діяльність. У поле зору дослідників попадає питання процесу розвитку дореволюційної початкової освіти. Про це свідчать сучасні дисертаційні дослідження Т. Довженко, О. Драч, Н. Коляди, Л. Корж, Т. Кравченко, І. Петренко, О. Тригуба, О. Федорчук, І. Шумілової, І. Захарової, Л. Рябовол, О. Мармазової, В. Вдовенко, Г. Степаненко.

Позитивною тенденцією можна вважати активізацію роботи істориків у напрямі створення суто історіографічних студій з реформ вищої школи, середньої та гімназійної освіти. Якщо в радянські часи ці питання не були достатньо розробленими й переважно висвітлювалися в працях з історії педагогіки, то на сьогодні стан розробки проблеми поповнюють роботами істориків.

На монографічному рівні заслуговує на увагу робота А. Джуринського, який проаналізував документи царського уряду в галузі освіти, окремі типи початкових шкіл, навів приклади роботи народних училищ, а також роботи авторів посібників з історії педагогіки, педагогічної думки та освіти А. Пискунова, В. Вендеровської, В. Кларин, Б. Бим-Бада, Г. Корнетова, у яких простежується історія розвитку народної освіти в дореволюційні часи. А також українських учених М. Левківського, О. Дубасенюка, О. Бойка, Л. Гайдукова, В. Крушинського та інших, які розглядають народну освіту в контексті економічних, соціально-культурних, політичних проблем українського народу. Автори з національно-культурних позицій аналізують питання освіти у досліджуваний нами період, у творах знаходить своє місце характеристика ролі держави, земств, Святішого Синоду у ліквідації неписьменності серед жителів України. Позитивним є також те, що дослідники надають аргументовану характеристику розвитку народної школи в окремих регіонах нашої країни. [138]

Дослідники історії Півдня України І. Лиман та В. Константінова в своїй праці “Бердянська чоловіча гімназія (остання третина ХІХ століття). Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том І” [135] та у другому томі “Бердянська чоловіча гімназія (1901-1919 роки)” [136] аналізують діяльність Бердянської чоловічої гімназії, особливості її навчально-виховної діяльності на кінець ХІХ століття. Видання включає представницький комплекс переважно неопублікованих джерел, у яких відбились різноманітні аспекти історії освітньої установи, її викладачів та гімназистів останньої третини ХІХ ст.

Розвитку гімназійної освіти присвячені також дисертації В. Богуславської “Народна освіта Україна в добу національно-демократичної революції 1917-1920 рр.” [127], І. Зайченка “Проблема української національної школи в пресі другої половини ХІХ – початок ХХ ст.” [133]

Найдокладніше представлена історіографія університетських реформ. “Зокрема представник московської історичної школи О.Донін, висвітлив історіографію університетських реформ та середньої школи через призму розвитку суспільної думки другої половині XΙX ст.. [141]

Також на сучасному етапі історіографії досліджуються питання розвитку вищої освіти в Росії у перші 17 років ХХ століття і підготовки вчителів. Це, в першу чергу, праці А. Іванова, в яких аналізується політика уряду в галузі вищої освіти різних сфер знань, а частково, підготовку студентів на історико-філологічних факультетах університетів, питання жіночої освіти. Автор приводить статистичні дані. Праця А. Іванова надає картину загального стану в галузі реформування вищої освіти.

Викликає інтерес книга “Вища освіта в Росії” під редакцією В. Кінелева. [134]

Дослідження системи вищої школи в Україні відбувається шляхом вивчення наукової спадщини та педагогічної діяльності видатних учених. Так, внесок в українську історичну науку, громадську, культурно-просвітницьку та наукову діяльність В. Щербини дослідила Т. Тороповська. [139]

Активно триває і розробка проблемної історіографії, зокрема науковці досліджують вплив університетських реформ на рівень розвитку різних видів освіти, в тому числі й жіночої. Вивченням проблем розвитку жіночої освіти означеного періоду українські вчені більш фундаментально почали займатися в останню чверть ХХ – на початку ХХІ ст. Заслуговують на увагу дослідження І. Малінко, у якому розглянуто особливості виникнення та становлення вищої освіти для жінок в Україні, О. Аніщенко (аналіз розвитку професійної освіти жінок), І. Мартинової, Т.Сухенко (історичні аспекти розвитку середньої жіночої освіти), Л. Смоляр (рух жінок за поширення народної освіти), Л. Єршової, Т. Шушари (розвиток жіночої освіти в окремих регіонах України – на Волині та в Таврійській губернії) тощо. [137]

******

Отже, історіографія питання була поділена нами на три умовні періоди: дорадянська, радянська та сучасна історіографія. Перші публікації були безпосередньо пов’язані саме з Журнал Міністерства народної освіти, адже були видані саме на його сторінках. Поряд з офіційними документами Міністерства народної освіти, на сторінках Журналу публікувались тогочасні дослідники та вчені з найрізноманітніших тем: історії, філології, математики, педагогіки, інколи дослідники вступали в полеміку стосовного того чи іншого рішення Міністерства. Що стосується другого історіографічного періоду, то він характеризується негативним впливом держави на вибір теми дослідження. Починаючи з досліджень повсякденного життя студентів в Російській імперії, радянські дослідники поступово переходять до вивчення навчальних закладів в цілому. Сучасний історіографічний період знаменується вільним доступом до інформації, що дозволив вченим вже активніше використовувати Журнал Міністерства народної освіти як джерело у своїх працях.