Висновки

Підсумовуючи результати даної роботи, зазначимо, що правильне вирішення загального питання про вину має не лише теоретичне, а й практичне значення. Залежно від того, як диференційовано загальне поняття вини, здійснюється визначення її окремих форм, кожна з яких має містити загальні ознаки вини. Від з’ясування окремих форм вини знову ж таки залежить вирішення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності.

Компоненти, що утворюють вину – це різні поєднання стану свідомості та волі у ставленні до вчиненого діяння і його наслідків (форми вини). У складах злочинів, що насамперед є юридичною підставою кримінальної відповідальності, завжди зазначається або передбачається певна форма вини, необхідна для цього виду злочину, а саме: умисел або необережність. Тому форми вини у загальному вченні про склад злочину називаються обов’язковими ознаками складу.

У ст. 24 КК України передбачено дві характерні ознаки умислу — інтелекту­альна і вольова. Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). Окрім прямого і непрямого умислу, в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислу. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Завдання

1. Марченко разом із приятелями Косенком і Антипенком розпивав спиртні напої у своїй квартирі, що знаходилася на восьмому поверсі дев'ятиповерхового будинку. Через деякий час Марченко сп'янів і заснув, а його знайомі продовжували пиячити. Від їх галасу прокинувся і почав плакати десятимісячний син Марченка Андрій. Косенко декілька разів підходив до дитини і намагався її заспокоїти, однак це йому не вдалося. Тоді Антипенко зі словами, що він найкращій у світі "заспокоювач малят", підійшов до колиски, витяг з неї Андрія і, наблизив­шись до розкритого вікна, викинув з нього дитину. Від тяжких травм, несумісних із життям, Андрій Марченко помер на місці.

Визначте вид умислу у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

2. Соколов та Іщенко з метою пограбування проникли до будинку 75-річної Акулової. Вимагаючи гроші і цінні речі, вони жорстоко побили Акулову, спричинивши їй численні пе­реломи кісток та основи черепу. Потім вони зв'язали стару жін­ку, встромили їй до рота кляп із ганчірки і почали шукати гро­ші. Забравши цінності і гроші, Соколов та Іщенко пішли, зали­шивши Акулову зв'язаною по руках і ногах, із кляпом у роті. Унаслідок механічної асфіксії Акулова задихнулася і померла.

Проаналізуйте суб'єктивну сторону злочинів, вчиненихСоколовим та Іщенком, і визначте форми вини щодо кожного злочину. Аргументуйте відповідь.

3. На березі річки між Теймуровим і Шаповаловим виникла сварка, під час якої Шаповалов ударив сокирою по голові Теймурова, після чого затяг непритомного потерпілого у заповнений водою котлован і почав занурювати його голову у воду. Від холодної води Теймуров прийшов до тями, вирвався і відплив на середину котловану. Однак Шаповалов, погрожуючи йому сокирою, не давав випливти на берег, поки знесилений Теймуров не потонув у котловані.

Визначте форму вини у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

Завдання 1.Відповідь

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

За інтелектуальною ознакою Антипенко усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та відповідно до вольової ознаки бажав їх настання.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Вважаю, що у даному випадку мав місце прямий умисел на позбавлення життя малолітньої особи з боку Антипенка.

Завдання № 2. Рішення

Соколов та Іщенко скоїли розбійний напад на Акулову - частина 3 ст. 187. КК. Крім того, в їх діях вбачається і склад злочину, передбаченого частиною 3 ст. 135 КК. залишення в небезпеці. Соколов та Іщенко самі поставили потерпілу Акулову в небезпечний для життя стан.

Форми вини у розбійному нападі. Суб'єктивна сторона характеризує прямим умислом і корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони при розбійному нападі є мета, з якою здійснюється напад - заволодіння чужим майном.

Якщо ж Соколов та Іщенко, які самі поставили Акулову в небезпечний для життя стан свідомо допускали можливість настання тяжких наслідків, у тому числі і смерті Акулової, їх бездіяльність повинна бути кваліфікована як умисне вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків, що настали (ст. 115 КК ч. 2 пункт 6 з корисливих мотивів).

Задача 3.Рішення

Форма вини дій Шаповалова – умисел, причому прямий і той який є раптовим Те, що Шаповалов ударив сокирою по голові Теймурова означає, що він вже виявився готовим вбити Теймурова, що і зробив пізніше, не даваючи йому випливти. Він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки(інтелектуальний компонент) і бажав їх настання(вольовий компонент).

За цими всіма компонентами умислу Шаповалов дійсно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння характер бажав настання наслідків у вигляді смерті Теймурова, виходячи з такого.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

За інтелектуальною ознакою Антипенко усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та відповідно до вольової ознаки бажав їх настання.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.