4. Непрямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

Відповідно до ч.3 ст.24 Кримінального кодексу України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.

Свідоме припускання настання на­слідків за непрямого умислу (ч. 3 ст. 24 КК України) є таким процесом мислення, за якого суб’єкт, не бажаючи настання сус­пільно небезпечних наслідків, втім, пого­джується з їх настанням.

Байдуже ставлення до наслідків, за за­гальним правилом, фактично не відріз­няється від свідомого їх припускання. Воно характеризується відсутністю ак­тивних емоційних переживань у зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, ре­альна можливість настання яких відобра­жується випереджуючим усвідомленням винуватого. У цих випадках суб’єкт запо­діює шкоду суспільним відносинам, не за­мислюючись над наслідками вчинюваного діяння, хоча можливість їх заподіяння ви­дається йому цілком реальною. Таким чи­ном, формулювання «байдуже ставлення до наслідків» охоплюється формулюван­ням «свідоме їх припускання».

П.С. Дагель вказує, що при свідомому допущенні наслідків, характерному для непрямого умислу, злочинний наслідок не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Тому суспільно небезпечний наслідок у злочинах, вчинених з непрямим умислом, не випливає із мотивів поведінки винного, а визначається цими мотивами. В силу наявності антисоціальної (чи асоціальної) установки винний не відмовляється від вчинення суспільно небезпечних дій, незважаючи на усвідомлення того, що вони можуть спричинити непотрібні йому суспільно небезпечні наслідки⁹.

5. Відмінність непрямого умислу від прямого умислу та злочинної самовпевненості.

Основна відмінність між прямим і непрямим умислом корениться у вольовому елементі. Для прямого умислу характерне бажання, а для непрямого - свідоме припускання злочинних наслідків. Діючи з непрямим умислом, особа свідомо припускає злочинний наслідок, але цей наслідок не є ні метою, ні засобом її досягнення, ні етапом на шляху досягнення мети. Винний у цьому випадку займає пасивну позицію по відношенню до наслідків, тому злочини з непрямим умислом (за інших рівних умов) прийнято вважати менш небезпечними, ніж злочини, що вчинюються з прямим умислом. Здійснюючи злочин з непрямим умислом, особа може сподіватися, що наслідки чому-небудь не наступлять (надія на «авось»), а також розраховувати на якісь обставини, що дозволяють запобігти наслідкам.

Існують певні проблеми відмежування непрямого умислу від прямого з інтелектуального моменту. Справа в тому, що при прямому умислі можливими є дві форми передбачення суспільно небезпечних наслідків: можливість і неминучість. У визначенні непрямого умислу відзначається лише можливість передбачення таких наслідків. Аналізовані відмінності відродили давню дискусію про можливість непрямого умислу при передбаченні неминучості настання наслідків. Ще в радянський період деякі вчені стверджували, що при передбаченні неминучості настання наслідків слід завжди констатувати наявність прямого умислу, оскільки, передбачаючи неминучість наслідків, суб'єкт не може їх не бажати. Нині така позиція ще більше зміцнюється і ґрунтується вже на законодавчій базі.

Злочинну самовпевненість і непрямий умисел зближує інтелектуальна ознака, яка міститься в передбаченні можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Відрізняє їх вольова ознака, тому що при непрямому умислі особа свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а при самовпевненості розраховує на їх відвернення, але цей розрахунок є недостатнім, легковажним.

У загальній формі характер передбачення шкідливих наслідків при самовпевненості, на відміну від непрямого умислу, вдало визначив М.С.Таганцев, який писав, що "той, хто діє, якщо можна так виразитись, усвідомлює можливість вчинення злочинної дії  in abstracto, але не усвідомлює можливості її настання  in concreto".

Отже, при самовпевненості, на відміну від непрямого умислу, особа передбачає абстрактну можливість настання шкідливих наслідків.

За вольовим моментом злочинна самовпевненість і непрямий умисел також різняться між собою, так як у них різне вольове ставлення до наслідків.

При непрямому умислі особа байдуже ставиться до настання суспільно небезпечних наслідків, а при злочинній самовпевненості свідомість і воля особи не байдужі до можливих наслідків скоєного нею діяння, а спрямовані на їх запобігання. При цьому суб'єкт розраховує на конкретні, реально існуючі обставини, здатні протидіяти настанню злочинного результату, наприклад, на свою силу, спритність, уміння, досвід, майстерність, на дії інших осіб, сил природи, машин і механізмів, а також на інші обставини. Але розрахунок виявляється марним, легковажним, в результаті чого злочинного результату уникнути не вдається.

Наведемо два приклади, зовні схожих, але які відрізняються за "спрямованості волі" винних діянь. В одному випадку група підлітків в морозний день затягла потерпілу п'яну в безлюдне місце, де, зґвалтувавши, залишили її, і вона замерзла. Передбачаючи можливість цього результату, допускаючи його або байдуже ставлячись до цих наслідків, винні вчинили вбивство з непрямим умислом.

В іншому випадку П. при так званій "розбірці" чергою з автомата прострілив ноги конкуренту і залишив його одного вночі у безлюдному місці. Надана вранці медична допомога виявилася безрезультатною, потерпілий помер в лікарні від втрати крові. Кваліфікація діяння як умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, не витримує критики: винний не міг не передбачити можливості настання смертельного результату, але поставився до цього байдуже. Тут у наявності вбивство з непрямим умислом.