11

Варіант 2. Умисел як форма вини

Вступ

1. Поняття вини за кримінальним правом та її форми.

2. Прямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

3. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.

4. Непрямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

5. Відмінність непрямого умислу від прямого умислу та злочинної самовпевненості.

6. Інші види умислу у практиці та теорії кримінального права.

Висновки

Використана література

Вступ

Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи.

Вина -- це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина -- це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.

У кримінально-правовій літера-турі на початку 50-х років мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єк-тивної сторони складу злочину, тобто умислу і необе-режності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою є не лише встановлення того, що людина вчини-ла діяння навмисно або з необережності, але й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, негативної загальної оцінки від імені держави і вимагають кримінальної відповідальності підсудного. Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою.

Вина -- це лише психічне ставлення особи щодо злочин-ного діяння, яке нею вчиняється. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст. 8) і вину у формі необережності (ст. 9).

Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту вини.

Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.

Питанням вини в кримінальному праві приділяли увагу багато вчених, серед яких– М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Пінаєв, О.Я. Светлов, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.

Водночас ціла низка питань щодо розуміння вини та, зокрема, умислу як її форми залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження та аналізу.

1. Поняття вини за кримінальним правом та її форми.

Злочин являє собою єдність об'єктивної сторони (зовнішнього вираження, зовнішніх ознак) і суб'єктивної сторони (внутрішнього змісту, психологічних ознак) діяння, причому одна сторона без іншої в рамках даної єдності існувати не може. Відповідно, склад злочину являє собою єдність чотирьох елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторони. Суб'єктивну (внутрішню) сторону злочину становить психічний зміст (усвідомлення особою фактичного характеру і суспільного значення вчиненого діяння або відсутність такого усвідомлення, передбачення або непередбачені суспільно небезпечних наслідків своїх дій, певне вольове до них ставлення, мотиви, якими керувався суб'єкт, вчинюючи злочин, цілі, які він перед собою ставив, емоції , які він при цьому відчував).

З питання про співвідношення вини і суб'єктивної сторони існують дві точки зору. Відповідно до першої з них, вина є суб'єктивна сторона злочину; поняття вини і суб'єктивної сторони по суті тотожні. Згідно з другою, в суб'єктивну сторону злочину, поряд з виною у формі умислу або необережності, входять також мотив, мета та інші психічні моменти.

П.С. Дагель зазначає, що слід розрізняти вину як психічне ставлення суб'єкта, реальний умисел або реальну необережність особи, виражені у скоєному злочині, і ознаки складу злочину, що характеризують цю суб'єктивну сторону. Реальний умисел і реальна необережність особи виникають на основі певного мотиву, полягають в діянні, направленому на певну мету. Іншими словами, мотив, мета, емоції - необхідні компоненти психічних відносин, що становлять вину. Ці психологічні елементи мають різне юридичне значення. Мета, яка полягає в досягненні злочинного наслідку, є ознакою прямого умислу; мета, спрямована на результат, що знаходиться за рамками складу, може характеризувати спрямованість умислу; мотив і емоції характеризують зміст умислу і т. д. Далеко не все, що входить у зміст провини, впливає на її форму і входить у визначення форми вини.

Зміст вини - це найбільш конкретна категорія, що відображає її ознаки. Оскільки вина - це психічне ставлення суб'єкта, виражене в певному злочині, змістом вини є сукупність психічних елементів (свідомості, волі, емоцій, мотиву, мети), що становлять це психічне ставлення. Однак зазначені психічні елементи лише тоді складають зміст вини, коли вони відображають (або в них можуть відображатися) об'єктивні ознаки злочину і висловлюють певне ставлення особи до цих ознак¹.

Вина у КК України визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Як зазначає Р.В. Вереша, вищезазначене визначення ґрунтується на положеннях психологічної теорії вини. Поняття вини в межах психологічної теорії вини характеризується наступним: вина – це психічне ставлення особи до злочинного діяння, яке вчинюється нею, та його наслідків; вина – це завжди умисел або необережність; у кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) – інтелектуальний та вольовий. Інколи виділяється і третій елемент (аспект) – емоційний; вина є умовою кримінальної відповідальності; 5) усвідомлення протиправності не є обов’язковим для наявності вини; інколи поряд з умислом та необережністю виділяється такий елемент вини, як докірливість².

Закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно. Так, по-різному можна розуміти зміст поняття “дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом”, та термін “наслідки”. Можливі підходи до розкриття зазначених формулювань і термінів не усувають певних суперечностей, що виникають в процесі такого розкриття, більш того, ці суперечності виходять на більш високий (можливо концептуальний) рівень.

Поняття “психічне ставлення”, що вживається у ст. 23 КК України, конкретизується при визначенні форм вини у статтях 24, 25 КК України через формулювання: “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання”; “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання”; “передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення”; “не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити”.

Правильне вирішення загального питання про вину має не лише теоретичне, а й практичне значення. Залежно від того, як диференційовано загальне поняття вини, здійснюється визначення її окремих форм, кожна з яких має містити загальні ознаки вини. Від з’ясування окремих форм вини знову ж таки залежить вирішення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності.

Вина – центральне поняття кримінального права і кримінального процесу. Від правильного вирішення питання про вину перш за все залежить зміцнення законності у діяльності органів і посадових осіб, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Компоненти, що утворюють вину – це різні поєднання стану свідомості та волі у ставленні до вчиненого діяння і його наслідків (форми вини). У складах злочинів, що насамперед є юридичною підставою кримінальної відповідальності, завжди зазначається або передбачається певна форма вини, необхідна для цього виду злочину. Тому форми вини у загальному вченні про склад злочину називаються обов’язковими ознаками складу³.

Як вже зазначалося вище, ст.23 КК України визначає дві форми вини – умисел та необережність. Виходячи із тексту ст. 24 КК України, можна визначити, що зміст умислу полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Таким чином, інтелектуальна ознака умислу включає усвідомлення особою суспільно не­безпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; передбачення її суспільно небезпеч­них наслідків. Вольова ознака умислу означає наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх припускання. Залежно від поєднання у свідомості злочинця цих ознак умисел поділяється на прямий і непрямий.