IV. Основні концепції в етиці бізнесу: утилітаризм, деонтична етика, етика справедливості

В етиці бізнесу склалися три основні підходи до моральних проблем бізнесу, які спираються на три етичні напрямки: утилітаризм, деонтична етика (етика обов’язку) і «етика справедливості». Однією із найвпливовіших в етиці бізнесу є концепція утилітаризму. Засновником даної теорії вважається Ієремія Бентам (1748-1832). Згідно принципу утилітаризму дія вважається морально виправданою, якщо вона приносить і має тенденцію приносити максимальну користь максимальній кількості осіб. Сумарна користь співвідносить з об’ємом нанесеної шкоди і якщо вона переважає, рішення вважається неетичним. Якщо ж всі альтернативні дії наносять ту чи іншу ступінь збитку, то обирається «найменше зло». Таким чином заперечується той факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Наприклад, ми знаємо, що нечесність чи крадіжка безумовно погані, але якщо в певних ситуаціях нечесна дія приведе до більшого блага, то згідно з теорією традиційного утилітаризму, нечесний вчинок буде морально виправданим.

Це і визнається основним недоліком даної теорії – її несумісність з двома моральними категоріями: правом і справедливістю. Адже інколи наші дії з точки зору утилітаризму є морально виправданими, хоча насправді вони неправедні і їх результатом стає порушення прав людини, оскільки враховується лише корисний ефект по відношенню до суспільства в цілому, при цьому нівелюються інтереси окремих людей (наприклад, виправдання вбивства однієї людини для «загального» блага чи використання важкої і дешевої праці мігрантів для виготовлення дешевої продукції).

Крім того виникає проблема кількісного визначення «суспільної користі», для вирішення якої утилітаристи пропонують доволі гнучкий спосіб кількісного вимірювання прибутку та витрат, які супроводжують прийняттю рішень, використовуючи грошовий еквівалент. Так, цінність, яку даний об’єкт має для даної особи, можна визначити по ціні, яку вона готова заплатити за вказану річ. Якщо за будь-яку річ платять вдвічі більше, ніж за іншу, то це означає, що перша річ є вдвічі ціннішою для покупця, ніж інша. Те ж можна використати і у визначенні ціни життя та власного здоров’я, яку людина визначає сама, і теж в грошову еквіваленті. Адже ми самі встановлюємо граничну ціну на об’єкти, які здатні знизити ризик як для нашого здоров’я, так і для нашого життя. Проте з подібним вимірюванням погоджуються не усі, тому саме «проблема вимірювання» може звести нанівець всі спроби прихильників теорії утилітаризму надати їй всеохоплюючий характер.

Інший підхід до проблем ділового життя пропонує деонтична етика або етика обов’язку, в основу якої покладена етична концепція І.Канта. Пригадаємо кантівський підхід до оцінки етичного вчинку: дія є морально виправданою для даної людини лише за умови, коли всі інші люди будуть брати за основу власних дій ту ж саму мотивацію. Простіше кажучи, «не бажай іншим того, чого б не бажав собі». В такому формулюванні є два критерії коректності (в моральному плані) будь-якого образу дій:

- універсальність – особисті мотиви повинні бути універсальними («А що якби всі так чинили?»);

- зворотність – особисті мотиви повинні бути такими, щоб людина, яка їх реалізує, могла забажати використання цих мотивів іншими людьми («А що якби я був на його місці?», «А що якби з тобою повилися подібним чином?»).

Таким чином, на відміну від утилітаризму, кантівський підхід зосереджений на внутрішніх мотивах дії. Брехати не можна тому, що якщо дія стане всезагальною, то зв’язки між людьми викривляться, люди втратять довіру одне до одного і суспільство розпадеться. Можна, звичайно, посперечатися з Кантом на тій підставі, що брехня досить поширене явище, а суспільство тим не менше до сих пір не розпалося. Але варто все ж таки подумати про перспективу розвитку такого відношення. Адже одна з основним проблем етики бізнесу якраз і полягає в тому, що люди надто легко вигадують неймовірні обґрунтування дозволеності для них чогось, не дозволеного для інших.

Третій підхід до проблем ділового життя пов'язаний з використанням в аналізі бізнесу категорії справедливості. На відміну від етики утилітаризму і деонтичної етики область застосування «етики справедливості» суттєво звужена. Остання включає в себе в основному проблеми, які пов’язані з відношенням бізнесу та суспільства в цілому, і не стосується, наприклад, проблем відносин між корпораціями. Також очевидно, що стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості, адже сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.

«Етика справедливості» виходить з положення, що люди за своєю природою є суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві і створювати соціальні структури для підтримання його функціонування. Основна цінність для її представників – людська рівність, а справедливість є її вираженням. Внаслідок цього моральним обов’язком, як він розуміється в «етиці справедливості» є підпорядкування закону, який повинен бути однаковим для усіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації та привілеїв.

Однак складність полягає у тому, що існує ряд відмінних одне від одного уявлень про справедливість. Наприклад:

1. Егалітаризм (фр. еgalite – рівність) – згідно з цією теорією між людьми немає жодних відмінностей, які могли б виправдати можливість нерівного до них відношення. Таким чином тяжкість та блага повинні розподілятися між людьми за принципом: «Кожна людина повинна отримувати рівну долю турбот та благ». Егалітаристи вважають, що всі люди в принципі рівні, а тому кожна людина в рівній мірі претендує на суспільні блага. Тому і розподіл благ повинен проводитися рівномірно.

2. «Капіталістична» справедливість – розподіл благ повинен здійснюватися з урахуванням індивідуального внеску в загальну справу групи (фірми, суспільства, людства).

3. «Комуністична» справедливість – трудові зобов’язання повинні розподілятися відповідно до здібностей, а блага – у відповідності з потребами.

Вважається, що кожне суспільство повинне поєднувати різні види справедливості і враховувати інтереси кожного свого представника, хоча на практиці це і не завжди так.

Моральні проблеми ділового життя багатогранні і вирішити їх, виходячи із позиції тільки одного вказаного нами напрямку неможливо. На відміну від традиційної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують етичні системи, що передбачає різну етичну оцінку одних і тим самих явищ в сфері бізнесу.