УКРАЇНСЬКА МОВА У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Питання до екзамену

1. Предмет лексикології.

Лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови (лексику).

Термін "лексика" охоплює всю сукупність слів і їх значень, що функціонують у мові.

Лексикологія вивчає словниковий склад мови у різних аспектах: групування слів за їх значеннями (однозначність і багатозначність, пряме і переносне, конкретне і абстрактне, омоніми, пароніми), стилістична диференціація лексики сучасної української літературної мови (загальновживана, специфічно побутова, науково-термінологічна, офіційно-ділова, виробничо-професійна, емоційна тощо), склад лексики з погляду походжеіння (запозичена і власне українська), за часом утворення (застарілі слова і нові).

Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковий склад мови хоч і досить стійка частина лексики, але в ньому у процесі розвитку суспільства відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються. Нині словник української літературної мови поповнився новими словами: менеджер, менеджмент, маркетолог, бізнес, дисплей.

Лексикологія тісно пов'язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, зокрема етимологією (вивчає походження слова, його первинне значення), семасіологією (вивчає лексичне значення слова), морфологією (вивчає частини мови), фразеологією (досліджує стійкі сполучення слів), лексикографією (вивчає різні типи словників) та іншими.

2. Слово як основна одиниця лексикології.

Слово - це найменша самостійна одиниця мови, "що складається зі звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси, явища об'єктивної дійсності або лише вказує на них".

Зі словами пов'язані всі інші мовні одиниці: слово складається із фонем, що реалізуються у звуках; у слові наявні одна чи кілька значущих частин (морфем); слова можуть виступати членами реченням або не мати такої здатності.

Визначальною для слів є номінативна функція (функція називання). Слова можуть називати конкретні предмети (книжка, зошит, ручка, стіл); природні явища (дощ, вітер, сніг); ознаки предметів (чорний, великий, стрункий); кількості (сім, десять, чотириста); дії, процеси, стани (конспектувати, думати, хворіти); ознаки дії (прекрасно, швидко, по-демократичному). Важливою особливістю слова є те, що воно називає не кожен окремий предмет, явище, дію, а є узагальненою назвою групи чи класу однотипних (однорідних) предметів. Так словом олівець (знаряддям для писання) називаємо всі види олівців, абстрагуючись від цілого ряду ознак (колір, розмір, форма, марка тощо). У слові закріплюється тільки те істотне, що вирізняє один клас предметів від іншого. Слів у мові значно менше, ніж предметів, явищ, дій, ознак у довкіллі, оскільки вони здатні називати цілі класи однорідних предметів. У цьому й проявляється узагальнювальна роль слова.

Вважають, що основною функцією слова є номінативна. За способом номінації, слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;

2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті);

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;

4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.