Пристосування тварин до різної температури до навколишнього природного середовища

Для кожного вікового періоду є свій температурний оптимум. Наприклад, для новонароджених телят у перші дні життя він дорівнює 16-18⁰С, від одного року до двох років 3-5 ⁰С, а для продуктивних корів нижче 0⁰С.

Температурний гомеостаз у телят від народження до п`яти місяців утримується переважно за рахунок фізичної терморегуляції. Поросята до 10-денного віку в умовах дії як високих, так і низьких температур, не спроможні підтримувати температурний гомеостаз внаслідок слаборозвинутих механізмів терморегуляції. Тільки у місячному віці терморегуляція досягає рівня дорослих тварин.

В порівнянні з місцевими породами Середньої Азії у дорослих тварин європейських порід в умовах жаркого клімату значно прискорюється частота дихання і пульсу, підвищується температура тіла.

При адаптації тварин до умов пустелі зменшується випаровування води легенями і слиновиділення, збільшується виділення травних соків у тонких кишках і всмоктування води у товстому відділі кишечнику підвищується концентрація сечі і посилюється процес реабсорбції в ниркових канальцях, збільшується концентрація сечовини у крові, знижується вживання кисню тканинами.

Тварини деяких видів пристосувались до нестачі води. Наприклад, верблюди та кульничні вівці мають гарно розвинені жирові тканини. У горбах верблюдів зберігається до 100 кг жиру, який в умовах водяного голодування тварин, окислюючись може виділити до 40-50 л води. Верблюди можуть прожити без води на протязі 10-12 днів. При обмеженому вживанні води температура тіла у них може підвищуватися на 5⁰ С і більше без певних порушень. Коні, велика рогата худоба і некульшичні вівці при такому підвищенні t⁰ гинуть. При харчуванні соковитою рослинністю верблюд може абсолютно не пити води. Влітку на сухому підножному кормі верблюд підходить до води не частіше одного разу у чотири дні. У найспекотнішу пору року він спроможний знаходитися на безводній дієті, й це не призводить до серйозних порушень фізіологічного стану і працездатності на протязі близько семи днів, але втрачають майже четверть ваги свого тіла.

У підтриманні температурного гомеостаза при дії на тварин сонячної енергії певне значення має фарбування покриву. Біла залузька худоба у середньому поглинає сонячної радіації до 49%, червона африканська – 78%. За іншими даними, при білому фарбуванні покриву поглинається тільки 20% радіації, а при чорному – 100%. Тваринам, які добре адаптовані до жаркого клімату, властиве більш світле фарбування вовни при пігмінтованій шкірі. Велика рогата худоба з досить довгою вовною гірше переносить тривале перебування на сонці, ніж тварини з короткою вовною.

Терморегуляційні властивості шкіри притаманні усім видам тварин, але особливо яскраво вони виділяються у тварин, які не мають вовняного покриву.

Тварини у певній мірі адаптуються до дії низьких температур. При мінусовій температурі повітря у молодняка спостерігається м`язове тремтіння – своєрідний зігрівальний механізм, збільшується зростання вовни.

У свиней під впливом низьких температурах повітря шкіра блідне і її температура знижується. Звуження судин може знизити втрати тепла на 70%. При дуже низьких зовнішніх температурах шкіра стає синючою внаслідок застою крові у шкірних капілярах. У такій крові міститься мало кисню, і швидкість кровотоку її різко уповільнюється. Не всі ділянки шкіри свиней мають однакову температуру. Наприклад температура шкіри вух, кінцівок, хвоста більш низька, ніж на іншій поверхні тіла. При зовнішній температурі 5С температура ділянок тіла, які виступають, на 18⁰-20⁰С нижче ректальної температури, у той час як для іншої поверхні тіла ця різниця досягає тільки 10-12⁰С. Це сприяє збереженню тепла в організмі, й свині порівняно добре пристосовуються до змін зовнішньої температури повітря.

У підтриманні температурного гомеостазу жуйних тварин важливе значення мають передшлунки, особливо рубець, який служить температурною рефлексогенною зоною. Температура у рубці постійно висока, що пов`язано з високим рівнем обмінних реакцій, які вирівнюють вплив навколишнього середовища. (А.П. Костін, 1976).