Питання для самоконтролю
Що розуміють під материнською поведінкою?
Характеристика материнської поведінки корів.
Характеристика материнської поведінки свиноматок та вівцематок
Характеристика материнської поведінки кобил.
8.5. Групова (соціальна) поведінка сільськогосподарських тварин
В природних умовах проживання тварини ведуть самотній спосіб життя чи живуть у гуртах. Серед ссавців самотній спосіб життя ведуть білки, лисиці, тигри. Тварини-одинаки живуть на своїй індивідуальній ділянці, межі якої вони мітять (сечею, секретами залоз) та захищають від посягання інших тварин. Самці і самки зустрічаються на короткий час в період розмноження.
Більшість видів ссавців відносяться до суспільних тварин з груповим способом життя.
Групи тварин відрізняються як за своєю структурою, так і за кількістю тварин (зграя вовків, стадо копитних, табун коней, гарем котиків).
Тварини у групі живуть за неписаними, але суворими законами стада, завдяки яким групи є не простою окремою групою тварин, а цілісною одиницею – спільнотою. Додаток Рис. VIII (1,2)
В середині групи між тваринами встановлюються певні взаємовідносини, засновані на законах домінування та підпорядкування. Кожна тварина групи займає своє рангове (ранг, чин) місце, яке здобуває у боротьбі з іншими тваринами групи. Боротьба за місце на ієрархічних сходах рідко призводить до летального випадку, так як один із суперників, відчуваючи перевагу іншого, поступається йому першістю і своєю поведінкою та позою демонструє покірність. Кінь піджимає хвіст, направляє вперед вушні раковини і шию підтримує паралельно землі, собака і вовк підставляють шию – найбільш уразливу частину тіла, корова опускає голову (рис. 16).
Рис. 16 Різноманітні положення голови і хвоста тварин в залежності від емоційного настрою: а,б – збудження, проявлення упевненості; в,г,д,є – комплекс підкорення.
Крім того, тварини за зовнішнім виглядом суперника можуть визначити його силу. В цьому разі з’ясування взаємовідносин зводиться до демонстрації поз домінування та покірності, тобто до ритуалу. Рангові бої частіше бувають між приблизно рівними суперниками, коли тварини не можуть за зовнішнім виглядом визначити можливості суперника.
Складеною вважають групу, у якій тварини знають один одного “в обличчя” і сприймають одних особин як панівних, а інших – як підлеглих.
Поведінка кожного члена групи, а також взаємовідносини між окремими тваринами визначаються ранговим місцем: слабкий завжди і в усьому добровільно поступається сильнішому.
Такий порядок у спільноті звичайно називають ієрархією, завдяки чому у групі до мінімуму знижується число конфліктів і підтримується певний порядок та примусова гармонія.
На чолі групи стоїть домінантна тварина. Це велика, сильна, часто агресивна тварина, яка у боротьбі довела свою перевагу над іншими тваринами групи. Їй без боротьби уступають краще місце відпочинку та пасовище, їжу, шлях, самку. У випадку загибелі чи хворобі домінантної тварини, її місце займає наступна за нею по рангу особина.
Крім домінантних тварин у групах бувають вожаки. Вожаками можуть бути і не самі сильні, але обов’язково самі досвідчені і розумні тварини. Це звичайно старі самці і самки. Вожаки відрізняються найбільш складними формами поведінки. У своїх діях вміють використовувати накопичений досвід і у складних ситуаціях вибирають найкращий варіант її рішення. Очевидно, вони вище інших членів спільноти стоять і за ступенем розвитку розумової діяльності. Л.М.Баскін (1986) наводить численні приклади використання тварин в якості вожаків. “…Вела отару овець коза, яка відрізнялась незвичайною жвавістю”.
“....Вівці чекали моменту, коли їх випустять із загону, у хвилюванні часто мекали. Зголоднілі за ніч вони чекали початку пасовища. Проте, опинившись на волі не бігли самі вперед. Навпаки, нетямуще притискалися до купи, шарахалися то в одну, то в іншу сторону. Кожного дня чабан починав з того, що заходив у середину отари, виганяв назовні кіз і направляв їх вперед, а вже позаду тягнулася решта отари. Вожаками в отарі були два козла дуже примітні і розміром рогів, і забарвленням. Чабани спеціально виростили їх і навчали”.
“...Табун вела стара гніда кобила. Вона була із косяка самого більшого в табуні жеребця – гнідого, з величезним шрамом на боці. Він рідко дрався з іншими жеребцями, йому уступали шлях без бою”.
“...Майже до світанку коні стояли куняючи. І раптом одна із старих кобил зрушила назустріч вітру. Табун пішов. В останній день травня повіяв південно-східний вітер і вночі табун пішов назустріч вітру...”
Вожак стає на чолі групи у випадку небезпеки, при зміні місця проживання, при необхідності захисту від хижака. Наприклад, у оленів при появі небезпеки часто олень-самець, який є домінуючим у групі, втрачає свою владу і група іде за старою оленихою, яка в даній ситуації бере на себе функції вожака. Вожаками можуть бути і тварини іншого виду. Наприклад, козли часто водять за собою отару овець.
Практично у овець постійного вожака не існує: нерідко тварина, яка випадково виходить вперед, виконує функцію вожака. Часто буває надто важко зрушити отару з місця: вівці не хочуть рухатися із-за спеки, зустрічного холодного вітру, бурана, куряви (пилової бурі), страху. Тварини притискаються одне до одного і не рухаються, коли дорогу замітає глибоким і м’яким снігом. Особливо великий опір отари виявляється при загоні на розкол. Саме тому в якості вожаків у багатьох країнах використовують козлів, а в південних районах навіть ослів.
Різні тварини по різному реагують на втрату вожаків. У оленів місце вожака, який загинув, відразу займає нова тварина, яка веде за собою стадо. У снігових баранів (архарів) втрата вожака викликає паніку серед тварин. Вони починають безладно метатися із боку в бік і можуть при цьому стати легкою здобиччю хижаків.
Групи звичайно прихильні до певного місця проживання, до своєї території, тут у тварин є корм, місце відпочинку, сховище. Тварини у групах між собою підтримують певну відстань – витримують індивідуальну дистанцію. Індивідуальна дистанція під час випасу у овець складає не більше 1,7 м, коней – 5,1 м, одногорбого верблюда –7,7, у північного оленя – 3 м.
При несприятливих кліматичних умовах, коли це потрібно для тварин, індивідуальна дистанція зводиться до мінімуму.
В нормальних умовах тварини звичайно не порушують індивідуальну дистанцію, а якщо вона скорочується, наприклад, при недостатній площі для випасу, то це завжди супроводжується підвищенням агресивності тварин.
Груповий спосіб життя як для окремої тварини, так і для виду має переваги перед одиночним. Тваринам у групі легше протистояти хижакам, вирощувати та захищати молодняк, переносити спеку, заметілі, мороз. У стаді тварини менш лякливі, це дає їм можливість освоювати нові території. Кожна тварина може розраховувати не тільки на себе, але й на розум і життєву досвідченість вожака. Право домінантної тварини на самку сприяє отриманню більш міцних нащадків, що відіграє позитивну роль в еволюції виду.
У свійських тварин стадний інстинкт дуже добре виражений: коні, корови, вівці, свині, випущені на випас чи вигульний майданчик, об’єднуються у групи. Поведінка у групі у домашніх тварин, як і у диких, визначається законами ієрархії. Проте доместикація не могла не відобразитися на поведінці тварин. По-перше, при одомашненні людина відбирала найбільш спокійних, в зв’язку з чим худоба відрізняється меншою агресивністю, і володіє відносно більш спокійною вдачею, ніж дикі. По-друге, роль вожака у свійських тварин дуже обмежена, так як основні його функції – захист від небезпеки, пошук місця для випасу, об’єднання тварин у групу – взяла на себе людина.
Одомашнення зробило поведінку свійських тварин більш примітивною. Саме цим у значній мірі і пояснюється той факт, що у домашніх тварин розумова діяльність розвинена слабше, ніж у диких. Для кожного виду тварин характерна своя групова поведінка, свої специфічні закони, які як і інші видові ознаки обумовлені спадковістю.
Вівці при випасі утворюють стійкі групи, які складаються за територіальним принципом. Так, при вивченні згуртування і територіального розміщення овець при випасі було встановлено, що вони розподілялись на дві групи, кожна з яких обирала для випасу певну територію пасовища. Кількість території пасовища на одну вівцю виявилася однаковою – 0,54 га. Тимчасова ізоляція тварин в індивідуальних загонах не вплинула на згуртування і розміщення овець на пасовищі: після об’єднання вони знову утворювали ті ж групи (рис. 17).
Рис. 17. Вівці на пасовищі об’єднуються в окремі групи
У великої рогатої худоби спостерігається висока ступінь стадної організації. Чим однорідніша група за віком, розвитком, породою, тим менш яскраво виражена ієрархія. Конфлікти у таких групах зводяться до мінімуму і часто носять характер демонстрації. Боротьба за домінанування відбувається при формуванні групи чи введенні нових тварин у групи з вже встановленим порядком домінування. Лідери – це частіше корови з сильним урівноваженим рухомим типом вищої нервової діяльності. Корови слабкого типу ВНД займають нижчі сходинки рангової драбини.
Рис. 18. Форми супротивництва у худоби
Розподіл тварин у групі за ступенем панування чи підкорення залежить також від того, чи є в них роги, хоча можливі і відхилення від цього показника. Нетелі і більш молоді тварини знаходяться на більш низьких сходинках ієрархії, проте, по мірі вибракування старших тварин молоді індивідууми пересуваються по рангу вгору. Хворі тварини починають підкорюватися тим, яким до хвороби не підкорювались. Краще всього ієрархічна побудова групи виявляється при годівлі тварин. Під час годівлі можна спостерігати факти неодноразового обміну годівницями з ініціативи тварин вищих рангів. При цьому бійок і витискань майже не спостерігається, тому що тварини нижніх рангів відразу поступаються своєю годівницею і переходять до звільненої.
Домінантні тварини обирають кращі місця для відпочинку. В загонах вони віддають перевагу відпочинку біля стін, при боксовому утриманні вони займають центральні бокси. Під час відпочинку індивідуальна дистанція між тваринами буває мінімальною. При відпочинку на глибокій підстилці чи в загонах тварини віддають перевагу лежанню поряд, а при боксовому утриманні, перш за все займають бокси.
Тварин, що лежать як правило, рідко виганяють з боксів. Тварин, що стоять у боксі виганяють досить часто, при цьому ступінь опору агресору залежить від рангових місць тварин. Тварина низького рангу поступається своїм місцем відразу, як тільки корова високого рангу злегка доторкнулась її рогами чи головою. Якщо ранги тварин досить близькі, то можна спостерігати і удар в бік, і сильні поштовхи, і навіть наскок з розбігу.
Корови, яких часто проганяють із боксу, віддають перевагу відпочинку в проході прямо на решітчастій підлозі. Тривалість часу відпочинку тварин залежить від умов їхнього утримання. При прив’язному утриманні час відпочинку більше ніж при безприв’язному, тому що у другому випадку тварини турбують одна одну.
На формування стадної ієрархії великий вплив чинять породні особливості. Так, у групі одновікових тварин, складених із корів чорно-рябої, холмогорської, сичьовської і голштіно-фризької порід, лідерами були корови чорно-рябої породи. Останні місця займали корови голштіно-фризької породи. Коли ж в групу чорно-рябих корів (35 голів) ввели 10 тварин сичовської породи, на протязі години було зареєстровано 12 бійок: 7 нападів чорно-рябих на сичьовських, 3 напади чорно-рябих на чорно-рябих, 2 – сичьовських на сичьовських і ні одного нападу сичьовських на чорно-рябих.
Про бійки і агресію тварин слід розповісти детальніше. Бійки і сутички спостерігаються у всіх сільськогосподарських тварин. Бійки часто закінчуються травмами, тварини відстають у рості, понижується їхня продуктивність. Від бійок страждають і ті тварини, які б’ються, і вся група, що їх оточує в результаті сильного збудження. У групах, де є агресивні особини, тварини відрізняються підвищеною збудливістю, з ними важко проводити різні ветеринарні заходи, там частіше мають місце випадки травматизму. Бажано агресивних тварин виводити із групи і ставити на прив’язь.
Агресивність тварин багато у чому залежить від стану ЦНС: чим збудливіша тварина, тим швидше під дією різних подразників вона приходить в ярість. Дослідження показали, що агресивність залежить також від роботи залоз внутрішньої секреції, виду тварини, віку, статі, рангового місця у спільноті.
Причин агресивної поведінки у тварин надзвичайно багато. Найсильніші з них – голод і спрага. Інші причини агресії – боротьба за статеву перевагу, прагнення панування, охорона зайнятої території. Додаток Рис. V (1–4)
Бійки у великої рогатої худоби бувають тим частіше, чим більше тварини відрізняються за вагою, зростом і віком. Початку бійки передує поза погрози. Бики видають страшний рев, швидко наближаючись до об’єкту агресії. Бики і корови б’ються переважно головою, прагнучи ударами рогів нанести ушкодження супернику. Удари наносять у голову, зад і рідше у боки. Переможені тварини, як правило, тікають і коли-не-коли залишаються на місці своєю позою демонструючи повну покору.
В Іспанії і країнах Латинської Америки надзвичайно популярні бої биків – корида. Це азартне, криваве видовище засновано на властивості биків під дією подразників (больових, кольорових і ін.) приходити в ярість і кидатися на людей, коней і т.д. Бойових биків вирощують у спеціальних господарствах, де змолоду розвивають у них силу, витривалість та злобність. Об’єктами нападу биків можуть бути люди чи різноманітні тварини. Напади бувають стрімкими і часто з тяжкими наслідками для людини. Роздратування биків посилюється, коли людина незвичайно одягнута чи коли від неї чути терпкий запах.
Злобність у биків розвивається звичайно як наслідок грубих відносин персоналу, що обслуговує їх. Утримувати такого бика на фермі небезпечно. Нерідко доводиться вибраковувати чудового, але надто агресивного плідника. Корови часто під час доїння лягаються, в більшості випадків причина цього почуття страху. Корову, що лягається ні в якому разі не можна бити, тому що больове відчуття ще більше закріпить в ній звичку лягатися. Таких корів під час доїння потрібно фіксувати, обмежувати рухи задніх ніг спеціальними ремінними петлями.
У коней бійки часто виникають між жеребцями, Початку бійки передує зміна пози тварин. Жеребці хроплять, іржуть, фиркають, вищать, прижимають вуха і кидаються назустріч один одному, кусають переважно холку, шию, груди, наносять глибокі рани. Встають на диби і передніми ногами б’ють один одного в груди і живіт. Раптово повернувшись, починають лягатися задніми ногами, й наносять сильні удари куди завгодно, потім знову зіштовхуються мордами, і кусання і удари відновлюються. Боротьба продовжується до тієї пори, доки один із жеребців не впаде чи не втече (рис. 19).
Рис. 19. Бійка коней
Коні проявляють агресивність і по відношенню до людини, що часто буває наслідком грубого ставлення чи їхнього неправильного виховання з боку конюхів.
Л.М. Баскін (1986) наводить один із прикладів бійки між двома жеребцями: «Бійка виникла між косячником та його ад’ютантом. Косячник і його ад’ютант, наче раніше і не були знайомі, зійшлися і декілька секунд стояли ніс до носу, потім повільно розвернувшись, кожний відклав декілька катишек екскрементів і знову повернувшись встали, пригнувши голови до землі.
Слідом за короткою паузою вони помінялися місцями і обнюхали екскременти один одного. Два, а може і три роки молодий жеребець був ад’ютантом старого, всюди супроводжував його, допомагав керувати косяком, навіть користувався його захистом, коли приходив чужак чи насідали вовки. І ось тепер все було забуто. Вони знову відрекомендувалися один одному перед сутичкою. Так поводять себе жеребці, коли збираються битися серйозно, до кінця. Пронизливе вищання, обоє піднялися свічками, схрестилися в ударах передні ноги, потім жеребці притісняючи один одного, зробили поворот і знову зійшлися в сутичці. Старий постійно обертався, бив задніми, а молодий не дивлячись на страшні удари, прагнув схопити старого косячника зубами. Старий двічі падав і знову підіймався, молодий не втомлювався насідати. По шиї і стегнам косячного жеребця бігла кров. Мабуть молодий вже відчував слабкість вожака. Косячний жеребець не тікав він йшов хитаючись і шкандибаючи, покриваючи траву кров’ю. Молодий ще збуджений боєм, кружляв на місці, відкладаючи катишки гною , рив землю, знову і знову утверджуючи себе господарем. До косяка він наближатися не поспішав. Це і зрозуміло, йому ще потрібно було підкорити собі кобил, примусити їх признати себе вожаком...»
Серед курей і півнів, які живуть разом, постійно виникають сутички, в результаті яких деякі птахи домагаються панівного положення: першими паруються, клюють корм і п’ють воду, займають кращі гнізда і місця для ночівлі.
Агресивна поведінка частіше виникає при різній угрупованості птахів, які раніше мало спілкувалися між собою.
Сутички, бійки між курами в основному обмежуються ударами дзьобом по голові (переважно в гребінь), рідко коли кури вступають в бій, нападаючи один на одне грудьми вперед: в цьому випадку вони підстрибують і прагнуть кігтями спричинити біль супернику. Як правило, перемога дістається тій птиці, яка має більшу вагу і не линяє в даний момент. Після того, як у групі курок ієрархія склалася кількість бійок різко скорочується: панівним птахам достатньо прийняти ритуальні пози залякування для того, щоб викликати у інших птахів реакцію підлеглості. Серед курей нижчих рангів бійки відбуваються частіше. Частота бійок, число ударів, які наносяться дзьобом, залежать також від пори року, погоди, ступеня спокою спільноти курей. Чим більше стан хвилювання у групі, тим більше випадків бійок. Ворожість до чужих курей, яка супроводжується бійками та переслідуваннями, проявляється завжди. Проте, коли у спільноту курей вводять досить велику групу нових птахів, бійок буває менше: кури якби вивчають сили суперника. Потім відновлюється процес боротьби за ранг у ієрархічній структурі нової групи. Як правило, перемога належить тим курям, які знаходяться на своїй території (у своєму пташнику чи клітці) і, отже, захищають свій життєвий простір. Прикладів того, що кури прекрасно знають свою територію немало: відомо, що курка-квочка захищає не тільки своє гніздо, але і прилегле до нього місце; в колоніальні хатинки на ночівлю збираються свої, а чужих, як правило, проганяють.
Найбільш жорстокими бувають бійки між півнями. Кастрація птахів самців знижує агресивність, причому чим у більш старшому віці птахи були кастровані, тим повільніше у них затухає прагнення до бійок. Ін’єкції чоловічих статевих гормонів курям, а також селезням викликають різке посилення агресивності. Відмічено, що кури стають настільки злими, що нападають не тільки на інших курей, але й на пугало.
Аналогічним способом, статеві гормони впливають на агресивність сільськогосподарських тварин інших видів, тому на практиці широко використовують кастрацію самців (свиней, коней, баранів, биків) як для отримання спокійної робочої худоби, так і для підвищення ефективності відгодівлі.
При виробництві яловичини найбільш прогресивним вважається безприв’язний груповий спосіб утримання худоби на підлогах з щілинами. Якщо у групу потрапляють агресивні і неспокійні тварини, то це призводить до значного зниження часу відпочинку тварин, зниження продуктивності і достроковій вибраковці частини бичків через одержані травми.
До одного із видів агресивної поведінки відноситься канібалізм (від канібал – людоїд). Канібалізм проявляється у поросят (відкусюють хвости і вуха один у одного), у свиноматок (поїдають приплід), у курчат – задзьобують на смерть більш слабких. Курчата вищіпують у більш слабких особин хвостове пір’я, роздзьобують клоаку. Коли після чергового удару дзьобом на тілі жертви з’являється кров, то на такого курча накидається відразу декілька сородичів, які починають його заживо роздзьобувати.
Інколи від канібалізму гине до 40% поголів’я курчат. Канібалізм виникає при утриманні тварин в тісноті, при порушенні оптимальних параметрів мікроклімату чи норм годівлі. Недопущення цих погрішностей – основна умова зниження канібалізму у галузі птахівництва і свинарства. Крім того, необхідно дотримуватися правил санітарії: відразу після опоросу прибрати із станка згустки крові, послід, пуповину, окровавлену підстилку, мертвонароджених поросят, поїдання яких стимулює у свиноматок проявів канібалізму. Для боротьби з канібалізмом свиней за кордоном застосовують оригінальний прилад: в станки для вирощування і відкорму поросят підвішують тонкі металеві ланцюги, які тварини гризуть. Ланцюги є як би відвертаючим засобом, який відвертає їхню увагу. В станках, де є такі ланцюги, значно менше випадків канібалізму.
Агресивна поведінка тварин по відношенню один до одного завдає великих збитків промисловості тваринницької продукції. Ідеальний спосіб вилучення агресії – утримання тварин на протязі всього періоду їхнього використання у постійних групах.
Вчені Віт вивчали реакцію великої рогатої худоби різного віку на переформування груп. Було встановлено, що телята місячного віку не реагують на введення у загін нової тварини того ж віку.
У телят старше 2-х місячного віку при введенні у нову групу чітко проявляється почуття неспокою. Нове теля бігає від стінки до стінки, підходить до дверей, вибрикує, довго обнюхує стіни, кути, напувалки. Його неспокій, підвищена рухлива активність поступово передаються всій групі тварин.
У тварин 4-х місячного віку виникає взаємна цікавість між групою та новачком. При введенні нової тварини у групу телята піднімаються, багато хто перестає їсти. Новачок і тварини групи обнюхують один одного. Новачка переслідують, ходять за ним по колу, застрибають на нього, приставляють голови до боків. У 5-ти місячних виникають бійки, як між новачком та бичками групи, так і між тваринами усієї групи. При введенні нової тварини у групу 6-8-місячних бичків більша частина тварин направляється до новачка, його обнюхують, кладуть на нього голови, оточують тісним кільцем. Виникають бійки, сплигування. (зіскакування)
Дослідження, проведені на 10-місячних телицях, у яких було вивчено розподіл рангових місць у групах, показали, що реакція групи на нову тварину залежить від місця цієї тварини на ієрархічних сходах. Бурною реакцією зустрічає група тварин перших рангів, більш слабкою тварин середніх рангів і слабкою тварин низьких рангів. При введені у групу тварини першого рангу між нею і місцевим лідером виникає бій, від результатів якого залежить подальша поведінка тварин групи. Після перемоги чужака, останній несамовито кидається на всіх тварин, які розбігаються по кутках, нахиляють голови і визнають його перевагу. Варто одному з них наблизитися до чужака, як той знову робиться агресивним. Нова тварина стає лідером групи. Ще більш різко змінюється поведінка тварин при доукомплектуванні груп чи їх переформуванні. Так, при змішуванні двох груп бичків чорно-рябої породи 8-місячного віку, тварини відразу ж приходили в збуджений стан, ставали агресивними.
У них зникав апетит, зменшувався час відпочинку, прийому корму та жуйки. Майже у два рази збільшувалось число бійок і в 20 разів число застрибувань тварин одна на одну. Зміна поведінки тварин відбивалася на їхній продуктивності (середньодобовий приріст за місяць досліду був на 200 г менше, ніж в контрольній групі).
Досліди, проведені на коровах, показали, що введення у групу нових тварин (30% від кількості групи) також викликає зменшення часу відпочинку і прийому корму, підвищує кількість бійок і рухову активність. Продуктивність при цьому знижується на 9%.
Глибокостільні корови менш агресивні по відношенню до нових тварин.
Приведені приклади свідчать про те, що складені групи корів і молодняку потрібно намагатися переформовувати тільки у крайніх випадках і при цьому враховувати фактор поєднання тварин.
Дослідники групової поведінки свиней вважають, що відгодівельні групи краще всього формувати із підйомних поросят одного гнізда чи двох сусідніх гнізд.
На поведінку тварин великий вплив чинять також щільність їх розміщення та численність групи, порода, умови утримання, заміна приміщення, зміни в режимі дня, кліматичні фактори та ін.
Виходячи з цього, перевід тварин із групи в групу, переформування груп, зміни умов утримання ведуть до порушення добового ритму поведінки, підвищенню рухової активності і агресивності, а також до зниження показника продуктивності.
Тому при утриманні тварин у групах необхідно враховувати поведінку сільськогосподарських тварин і звести до мінімуму зміни у складі груп і зміну умов утримання.