1.2.1. Роль вітчизняних вчених у розвитку етології

Наука про поведінку тварин вельми плідно розвивалась і в Росії.

У середині ХІХ ст.. всупереч розповсюдженим тоді ідеалістичним і метафізичним теоріям послідовно відстоював історичний підхід до вивчення живої природи видатний вчений, один з перших еволюціоністів, професор Московського університету Карл Рульє (1814-1858). Він рішуче виступав проти уявлень, що мали місце у той час про надприродну природу інстинкту. Він стверджував, що поряд з анатомією, фізіологією та екологією, необхідно вивчати й інстинкти тварин.

Першою причиною походження психічних здібностей Рульє вважав взаємодію організму з середовищем, у якому перебуває дана тварина. Розвиток інстинктів він розглядав як продукт взаємодії зовнішнього світу на організм, а конкретні факти походження інстинктів – як результат взаємодії спадковості, мінливості та поступового підвищення рівня організації тварин в ході історичного розвитку. Свою точку зору на інстинкт К.Рульє пояснював на основі своїх польових досліджень або експериментів, роблячи при цьому наголос на виявлення ролі і взаємодії факторів середовища та фізіологічних процесів.

Величезний внесок у порівняльне вивчення природи інстинктів та розробку самої методології «біопсихологічних» досліджень вніс російський біолог і зоопсихолог В.А. Вагнер (1849-1934). Він займався математичним вивченням поведінки тварин різного рівня розвитку, і багато його досліджень носили порівняльно-психологічний характер. Значну зацікавленість мають його роботи присвячені вивченню статевої поведінки тварин.

У докторській дисертації «Біологічний метод в зоопсихології» (1902) Вагнер зробив перше зведення своїх робіт з психології тварин. Вагнер вважав, що при вивченні поведінки необхідно використовувати спеціальні методологічні підходи, у тому числі, перш за все фізіологічний та онтогенетичний.

Велику увагу приділяв В.А. Вагнер і проблемі індивідуально придбаної поведінки, а також її ролі в життєдіяльності тварин. Він називав подібну поведінку «розумом», включаючи у це поняття результати навчання, накопичення досвіду у формі асоціацій і наслідування.

Роботи Вагнера суттєво вплинули на розвиток вітчизняної науки про поведінку тварин. Введений ним «об’єктивний біологічний метод» отримав широке застосування у роботах вітчизняних зоопсихологів.

Особливий вклад у дослідження поведінки та психіки тварин внесла Н.Н. Ладигіна–Котс (1889-1968).

У 1921-1923 р.р. Ладигіною–Котс було проведено більш як 30 тисяч дослідів з вовками та собаками на тему «Індивідуальні варіації реакцій на зорові стимули (колір, форму, розмір малюнок)»

У процесі роботи з мавпами Ладигіною–Котс була розроблена експериментальна методика «Вибір по зразку», використовуючи яку, вона детально вивчила зорове сприйняття мавп і встановила, що вони розрізнюють усі кольори спектру та тонкі відтінки кольорів, геометричні фігури: трикутники, багатокутники, кулі, піраміди, конуси.

Центральне місце у працях Ладигіної–Котс займала проблема елементарного мислення тварин. Один з її важливих висновків. «Шимпанзе не майже людина, а зовсім не людина».

Значний вклад у розвиток етології зробив А.Н. Сєвєрцов. він одним із перших у 1922 році звернув увагу на придбані на протязі життя елементи поведінку тварин, як на фактори пристосування до умов навколишнього середовища, що швидко змінюються.

А.Н. Сєвєрцов разом з Н.Н. Ладигіною–Котс (1923) виявили взаємозв’язок морфологічних та поведінкових елементів в еволюції тварин, обґрунтували адаптивне значення нервових процесів, вказали на необхідність використання адекватних подразників при експериментальному вивченні поведінки тварин.

У 1912 році вийшла книга Е.Еланіча «Про душевну діяльність тварин», у якій обговорювались питання взаємозв’язку поведінки з розумовою діяльністю тварин, значення інстинкту та навчання у формуванні поведінки тварин.

Учень і послідовник І.П. Павлова – П.К. Анохін (1949) сформулював першу вітчизняну теорію, за допомогою якої він зробив спробу розібратися у значенні емоцій для формування поведінки тварин – «Біологічна теорія емоцій».

Особливою заслугою В.М. Бехтерева перед зоопсихологією є написання ним книги «Психіка і життя», яка стала поштовхом для початку роботи Н.Н. Ладигіної–Котс.

Одним із головних засновників експериментального вивчення поведінки тварин у Росії був І.П. Павлов (1849-1936), творець учення про вищу нервову діяльність.

Учень І.П. Павлова Л.О. Орбелі (1882-1958) на підставі спостережень і експериментів зробив висновок про існування процесу дозрівання вроджених реакцій поведінки, що входять у видоспецифічний репертуар, який не слід змішувати з поведінкою, що придбана у результаті життєвого досвіду. Л.О. Орбелі є автором аргументованої концепції дозрівання безумовних рефлексів під впливами та взаємодією з умовними. З багатьох численних учнів І.П. Павлова необхідно згадати професора МДУ Л.Г. Вороніна (1908-1983). Праці Л.Г. Вороніна були присвячені питанню дослідження умовно-рефлекторної діяльності тварин різних таксономічних груп, що мають різний рівень розвитку мозку.

Л.Г. Воронін (1977) вважав, що у процесі еволюції тварин виникло шість рівней нервових механізмів придбаної поведінки. Згідно його термінології – це:

• сумаційна реакція;

• гаснуча реакція;

• умовний рефлекс, що не може самостійно відновлюватися після гасіння;

• істинний умовний рефлекс;

• комбінаційні умовні рефлекси;

• абстрактно-логічні умовні зв’язки.

Важливий вклад у дослідження поведінки і психіки людиноподібних мавп внесли роботи учня Л.О. Орбелі – Л.А. Фірсова. Багаточисленні дослідження Л.А. Фірсова показали, що шимпанзе володіють найвищим рівнем розвитку поведінки і психіки.

Його лабораторні дослідження включали порівняльну оцінку:

• різних видів пам’яті;

• здатності до наслідування;

• здатності до спілкування;

• голосового спілкування;

• деяких аспектів соціальних взаємодій у людиноподібних мавп.

Велика заслуга у збереженні та розвитку зоопсихології і порівняльної психології як самостійної науки в Росії належать професору факультету МДУ К.Е. Фабрі (1923-1990), який провів оригінальні дослідження імпринтингу у птахів. У 1976 році побачив світ підручник К.Е. Фабрі «Основи зоопсихології».

У 1977 році при підтримці А.Н. Леонтовича К.Е Фабрі організував на факультеті психології МДУ групу зоопсихологів, яка в подальшому була перетворена в лабораторію зоопсихології.

Подальший розвиток теоретичних методів дослідження поведінки тварин знайшов відображення у працях П.К. Анохіна (1975), К.В. Судакова (1983) та ін.

Метод безпосереднього спостереження за тваринами при застосуванні технічних засобів та логіки наукової абстракції стає найбільш могутнім знаряддям експериментальних досліджень. У залежності від поставлених задач Е.І. Адмін (1971), Л.К. Ернст (1974), Т.Н. Венідіктова (1978), В.І. Велікжанін (1975) розробили методики вивчення поведінки сільськогосподарських тварин.

Л.М. Баскін (1976) виділив біологічні форми поведінки: харчову, оборонну, статеву, материнську.

Огляди Л.К. Ернста зі співавторами (1974) дають уявлення про розвиток досліджень поведінки великої рогатої худоби та птахів. У 1977 році російської мовою вийшла друком книга « Етологія сільськогосподарських тварин » під редакцією Я. Гауптмана, яка дозволила ознайомитись з питанням поведінки тварин в умовах індустріального тваринництва.

На теперішній час поведінка тварин є предметом вивчення фізіології вищої нервової діяльності, зоопсихології, генетики, молекулярної біології, етології. Особливо плідним для тваринницької практики уявляється союз фізіології та етології. Фізіологічний підхід до вивчення поведінки тварин фундаментально розроблено Л.О. Орбелі, К.М. Биковим, П.К. Анохіним, І.Е. Беріташвілі, О.Д. Слонімом, К.В. Судаковим та іншими.