7.2. Культурні аспекти поведінки

Еволюція представляє собою результат природного відбору. І успадкування набутих властивостей звичайно неможливе. Як би добре не була адаптована окрема тварина до умов свого середовища мешкання - шляхом навчання чи в результаті фізіологічних адаптацій – ці набуті адаптації не можуть бути передані нащадкам за допомогою генів. Але інформація може передаватися від батьків до нащадків шляхом наслідування та через імпринтування. Передачу інформації від одного покоління іншому негенетичним шляхом називають культурною прийнятливістю.

Так, наприклад вихований канаркою снігур запозичує її пісню.

У популяції білоголової горобцевої вівсянки, які мешкають у районі Сан-Франциско, і розділені всього лише кількома кілометрами, виявлені різні діалекти. Діалекти тварин представляють собою елементарну форму явища, яке називається традицією.

Ще одна форма традиційної поведінки — це міграція по визначеним маршрутам деяких ссавців та птахів. Гуси, лелеки, ластівки, качки та лебеді роблять ці міграційні перельоти зграями, які складаються з дорослих і молодих птахів. Молодняк вчиться у дорослих летіти за маршрутом, зупинятись у традиційних місцях відпочинку, використовувати місця розмноження та зимівлі.

Північні олені також проявляють вірність традиційним маршрутам міграції і тим районам, де у них звичайно народжуються оленята.

Лососі, які мігрують, народжуються у прісноводних струмках, а потім упливають в море. Молоді риби імпринтують запах води рідного струмка і повертаються до нього, коли стають дорослими, щоб нереститись у традиційному місці. Відомо, що деякі тропи олені та інші ссавці використовують на протязі століть.

Багато тварин, які їдять в групі, з'їдають більше, ніж коли їдять поодинці. Це було продемонстровано на курчатах, цуценятах, рибах та великій рогатій худобі. Життя в групі полегшує життя тварин.

Соціальне полегшення даної поведінки можна виявити і при уникненні тваринами вживання шкідливої їжі. Зроблені у США спроби знищити великі зграї звичайних ворон за допомогою отруйних приманок не призвели до успіху, оскільки більша частина птахів починала уникати цих приманок після отруєння кількох птахів.

Подібно цьому реакція лише одного щура на нову їжу може бути достатньою, щоб визначити реакції інших щурів групи. Якщо один щур їсть дану їжу, то інші приєднуються до нього, але якщо він, обнюхавши їжу, відходить, то інші також від неї відмовляються.

7.3. Мова і психічні уявлення

У спілкуванні тварин можна виявити ряд особливостей, характерних для мовного спілкування людини. Якщо тварини здатні користуватись мовою, тоді можна очікувати, що ближче за всіх до людей у цьому відношенні будуть вищі мавпи. У цих тварин голосові реакції і мімічні рухи відрізняються витонченістю та складністю.

Тому можна припустити, що вони розмовляють між собою мовою, нам поки що не зрозумілою.

Були зроблені різні спроби виявити, чи можуть вищі мавпи користуватись мовою, якою користуємось ми. Передусім спробували навчити шимпанзе копіювати людську мову.

Орангутанг після кількох років навчання виявився здатним вимовити тільки 2 слова : "тато" і " чашка". Витративши ще більше часу шимпанзе Вікі впоралась зі словами " тато", "мама", "чашка" і "вгору". (Hayes, Nissen, 1971).

В обох випадках мавпи вимовляли слова дуже нечітко, і стало очевидним, що у них просто немає голосового апарату, за допомогою якого можна було б вимовляти звуки людської мови.

У шимпанзе і плоду людини гортань розташована у верхній частині голосового шляху, тоді як у дорослих людей - у нижній його частині. Таке розташування гортані і дає змогу людині змінювати за допомогою мови конфігурацію порожнини глотки і таким чином вимовляти широкий спектр звуків.

Шимпанзе та інші мавпи просто не здатні вимовляти ці звуки (Gorolan, 1971, Dieberman, 1975).

Звуковий репертуар шимпанзе нараховує близько 13 звуків, але вони можуть вимовляти ці звуки з якимись проміжними характеристиками.

Мавпи використовують ці звуки як для дистанційного спілкування, так і при близькій взаємодії. Вони відрізняють голоси знайомих особин і постійно використовують звуки для підтримання контакту один з одним. На основі рухів, мімічних реакцій, запахів та звуків, які виробляє якась мавпа, інші тварини групи можуть її впізнати, визначити, де вона знаходиться, який її мотиваційний стан і, можливо, чим вона займається. Але тут немає ніяких ознак справжньої мови, і тому необхідно шукати дані про те, що тварини можуть з допомогою символів обмінюватись інформацією про зовнішній світ. Було виявлено, що деякі види тварин видають сигнали тривоги , які відрізняються у відповідності з видом небезпеки.

Дорослі зелені мартишки створюють різні звуки, коли побачать пітона, леопарда чи орла. Інші мавпи, почувши ці звуки, виконують дії, які відповідають характеру виявленої небезпеки.

Якщо це змія , то вони починають дивитись вниз, а якщо орел, то, навпаки, - вгору. Якщо вони чують сигнал, який попереджує про наближення леопарда, вони рятуються втечею на деревах . (Seyfarth, Cheyney, Marlet, 1980).

Мензел провів з мавпами шимпанзе експерименти, у яких з'ясував чи можуть ці тварини передавати один одному інформацію про місцезнаходження їжі. Він показав, що мавпа, якій стало відомо , де знаходиться їжа, своїми діями та емоціями показує іншим тваринам групи ступінь бажаності цілі і напрям до неї.