Питання для самоконтролю

1. У чому полягає принцип саморегуляції сформульований І.П. Павловим?

2. Значення функціональних систем у саморегуляції.

3. Яку роль відіграють біологічні мотивації у формуванні цілеспрямованої поведінки?

4. Роль гіпоталамуса у формуванні мотиваційного збудження.

5. Роль гормонів у формуванні мотиваційного збудження.

6. Роль зовнішніх подразників у формуванні поведінки тварин.

7. У чому полягає роль акцептора результату дії у формуванні цілеспрямованої поведінки тварин?

6. Емоції та пам’ять

6.1. Значення емоцій у формуванні поведінки тварин

Оцінка результатів діяльності у більшості тварин та у людини здійснюється за допомогою апарату емоцій.

Емоція (від лат. emoveo – зворушую, хвилюю) – суб’єктивна реакція людини і тварин на дію внутрішніх та зовнішніх подразників, що проявляється у вигляді задоволення чи незадоволення, страху_, лютості, радощів. Емоції виникають у акцепторі результатів дії при порівнянні ефекту дії із запрограмованим результатом. При співпаданні даних емоцій позитивні, при неспівпаданні – негативні. Емоціям належить важлива роль у процесі навчання.

Емоції можуть проявлятися на суб’єктивному, фізіологічному та на поведінковому рівнях, котрі важко погоджуються один з одним. З точки зору суб’єктивних проявів – емоції це, в дійсності, суб’єктивні переживання. З точки зору фізіології, емоційні стани людини і тварин супроводжуються змінами вегетативних показників.

Якщо уважно спостерігати за поведінкою тварин, то неважко помітити, що майже усі живі істоти, які мають ЦНС, володіють емоціями. В останні роки у фізіологів з’явилась спеціальна методика, яка дозволяє об’єктивно зареєструвати у тварин наявність емоційних переживань. Сутність цього методу полягає у наступному. Американський вчений Джеймс Олдз дещо змінив традиційний метод подразнення мозку через вживлені електроди. Ця зміна полягала у тому, що контакт для замикання ланки струму, яка подразнює мозок, був наданий самій тварині.

Якщо замикання ланки електричного струму і пропускання струму через вживлені електроди приємні для тварин, вона, звісно буде намагатися повторити таке подразнення. Навпаки, якщо подразнення неприємне, тварина буде намагатися уникати замкнення ланки струму. Досліди із застосуванням цієї методики показали, що у мозку дійсно є структури, подразнення яких викликають у тварин нестримне прагнення до повторних подразнень. Такі тварини доводять себе до виснаження, здійснюючи до 14000 замикань ланки за годину.

З іншого боку, виявилось, що є і такі структури мозку, подразнення яких викликає у тварин панічний жах, і вони, більш ніколи не замикають ланки струму, що подразнює і навіть активно намагаються покинути приміщення, де їм було нанесено подразнення цих пунктів мозку. Ці досліди дозволили говорити про наявність у мозку тварин позитивних і негативних емоційних зон.

Фізіологічні аспекти емоцій

Як зазначалося вище, емоційні стани супроводжуються посиленням активності вегетативної нервової системи, яка знаходиться під контролем головного мозку і забезпечує два типи іннервації, які здійснюють протилежний вплив на внутрішні органи. Симпатична нервова система активується в умовах стресу чи напруження, і забезпечує мобілізацію організму в умовах надзвичайних обставин. Її вплив проявляється у збільшенні кровообігу м язів, мозку, серця і легень, посиленні частоти скорочень серця та послабленні притоку крові до кишечника і периферійних частин тіла.

Парасимпатична нервова система анатомічно відділена від симпатичної, вона забезпечує відновнювальну функцію, повертаючи до норми кровопостачання органів та нейтралізуючи інші ефекти симпатичної активності. Емоційне збудження супроводжується симпатичною активацією.

Психолог Джемс висказав припущення, що суб’єктивні переживання емоцій беруть свій початок у збудженні сенсорних рецепторів що залучаються у дану, емоційну реакцію. Наприклад, подразник, що лякає повинен викликати певні поведінкові та фізіологічні зміни, а ці зміни в свою чергу породжують суб^’єктивне переживання почуття переляку. Як пише Джемс (1980), коли ми зустрічаємося з ведмедем, ми тікаємо. Ми тікаємо не тому, що лякаємось, - ми лякаємося, тому, що біжимо.

Сучасник Джемса – Ланге запропонував подібне пояснення емоційного переживання, і ця точка зору відома в теперішній час, як теорія Джемса-Ланге.

У. Кеннон (1927) стверджував, що симпатичне збудження у більшості випадків характеризується однаковою картиною незалежно від того, яку емоцію переживає організм у даний момент. Він показав, що у кішок навіть після прибирання всіх видів сенсорного зворотного зв’язку до вегетативних нейронів, залишаються такі ознаки емоційної поведінки, як шипіння, слиновиділення. Кеннон прийшов до висновку, що активація вегетативної нервової системи не є необхідною для емоційного переживання, хоча емоційне переживання і впливає на стан вегетативної активності. Коли піддослідним вводять гормон адреналін, у них можна спостерігати найрізноманітніші симпатичні реакції, наприклад, потовиділення, посилення частоти серцевих скорочень і т.д., але при цьому піддослідні не повідомляють про які-небудь емоційні переживання. Деякі з них кажуть про певні фізичні симптоми, а інші про те, що вони відчувають «холодну» емоцію – стан, який нагадує подразнення чи жах.

Таким чином, активація вегетативних функцій організму може забезпечувати основу для емоційних переживань, але вона не створює ніяких диференціацій у станах організму при різних емоційних ситуаціях.