1.1. Задачі етології сільськогосподарських тварин

Проблема поведінки сільськогосподарських тварин, яка вирішується комплексно багатьма науковими дисциплінами, має наступні практичні завдання:

1. Розробити фізіологічні, генетичні, етологічні експрес – методи оцінки поведінки популяцій тварин у промислових умовах;

2. Вивчити феноменологію ( зовнішні прояви ) поведінки тварин з метою встановлення норм для технологічного проектування;

3. Вивчити генетику поведінки тварин з метою виведення ліній, які володіють високими адаптивними та продуктивними якостями в умовах промислової технології виробництва продуктів тваринництва;

4. Вивчити всі форми поведінки сільськогосподарських тварин з метою раціональної організації виробництва на тваринницьких комплексах.

Ці глобальні задачі повинні вирішуватись одночасно і прискореними темпами, тому що практика будівництва та функціонування промислових комплексів показала більші економічні переваги і в той же час поставила багато нових питань, частина з яких пов’язана з біологічними формами поведінки сільськогосподарських тварин. Серед них найбільш актуальні такі:

1. Визначення допустимої межі коливань факторів зовнішнього середовища, в тому числі мікроклімату, які впливають на організм тварин та їхню продуктивність. У зв’язку з цим досить актуальним питанням є вивчення сенсорних систем сільськогосподарських тварин.

2. Встановлення оптимальних режимів годівлі ( періодичність, черговість годівлі на кормових майданчиках, на кормовому столі, на доїльному устаткуванні).

3. Визначення розмірів груп тварин, а також принципу формування та перегрупування тварин.

4. Визначення переваг, недоліків та економічної ефективності прив’язного і безприв’язного утримання молочних корів.

5. Дослідження адаптивних можливостей організму сільськогосподарських тварин.

6. Вивчення балансу рухової активності тварин в умовах промислового тваринництва.

7. Створення типів тварин з високими адаптаційними здібностями , що мають добрі, продуктивні якості. У зв’язку з цим вивчення вікових, породних та лінійних особливостей поведінки тварин має першочергове значення.

Цей далеко неповний перелік питань показує важливість вивчення поведінки сільськогосподарських тварин для промислового тваринництва. Ці завдання можуть бути поєднані в два важливих напрямки:

1. Технологічний напрямок. його задачі визначаються необхідністю вивчення поведінки тварин з метою технологічного проектування та організації виробничих процесів на промислових комплексах.

2. Селекційно – генетичний напрямок досліджень з метою виведення спеціалізованих ліній тварин, які відповідають вимогам промислових комплексів.

1.2. Історія розвитку етології

Джерелами сучасного вчення про поведінку тварин є три галузі знань – фізіологія, психологія і зоологія. На основі цих галузей знань виникли порівняльна психологія та зоопсихологія, еволюційний аналіз поведінки та етологія, яка являє собою комбінацію цих наукових дисциплін. Один із засновників вчення про поведінку тварин Конрад Лоренц (1970 ) назвав етологію «морфологією поведінки ”, підкреслюючи цим зовнішню виразливість етологічних властивостей.

Розвиток науки про поведінку тварин бере свій початок з давніх – давен.

Багатовіковою історією первісного мисливця та скотаря накопичений багатий матеріал про поведінку диких та одомашнених тварин, який в деякій мірі зберігся і використовується у практиці сучасного тваринництва.

Від простих спостережень за поведінкою хижих та промислових звірів людина прийшла до необхідності вивчати складні форми поведінки і свійських тварин, які забезпечували її продуктами харчування та сировиною.

Перші свідчення про мотиви і результати поведінкової діяльності людини та тварин ми знаходимо у роботах Гіппократа ( 460 – 377 р. до н.е. ) і Арістотеля (387 – 322 р. до н.е.), які створили вчення про темпераменти і висловили думку про єдність тварин та людини).

У 1638 – 1644 роках в світ вийшли основні роботи Р.Декарта, в яких була зроблена спроба пояснити поведінку тварин на основі рефлекторної реакції.

Одним із першопочатківців етології вважають Ч.Дарвіна (1809 – 1882). У 1872 році він опублікував працю “Вияв емоцій у тварини та людини ”, в якій він стверджував, що людина і тварина володіють досить схожими почуттями, інстинктами та емоціями. Дарвін вплинув на розвиток етології в трьох основних напрямках. По – перше його теорія натурального відбору стала основою для того, щоб розглядати поведінку тварин з еволюційної точки зору, що є ключовим аспектом сучасної етології.

По – друге, погляди Дарвіна на інстинкт можуть враховуватись безпосередньо попереднім поглядам засновників класичної етології – Конрада Лоренца і Ніко Тінбергена.

По – третє, велике значення мають поведінкові спостереження Дарвіна, в особливості ті, які ґрунтуються, на його переконанні про еволюційну єдність людини і тварин. Наприклад, у своїй книзі “ Походження людини і статевий підбір ” (1871) Дарвін пише: “ Ми спостерігали, що розум і інтуїція, різноманітні почуття і здібності такі, як любов, пам'ять, увага, допитливість, наслідування (імітація), кмітливість та інші, якими так пишається людина, можна виявити в зачатковому, а інколи, навіть і в добре розвиненому стані у нижчих тварин ”.

У книзі “Вияв емоцій у тварини та людини”(1872) Дарвін розвиває цю думку: “Деякі виявлення почуттів у людини, такі як здиблення волосся в стані сильного жаху або вискалення зубів у разі шаленої люті ледве можна зрозуміти, якщо виключити із розгляду думку, що колись людина перебувала на більш низькому етапі і була подібна тварині ”.

Значним етапом у розвитку науки про поведінку була поява в кінці ХІХ ст. нового напрямку – біхевіоризму (від англ. «behavior» поведінка). Засновник біхевіоризму американський психолог. Е. Торндайк (1874 – 1949) вивчав поведінку курчат, кішок, собак, мавп об’єктивними методами. Тварину розташовували у ящику і вона могла вибігти з нього до їжі або на свободу, навчившись відкривати дверці. (рис. 1).

Рис. 1. Кішка в одному із торндайківських проблемних ящиків.

Торндайк звернув увагу на зв'язок між стимулом та реакцією як на основу поведінки тварин. Однак біхевіористи, проводячи експерименти, не звертали уваги на найголовніше – на мозкові процеси, що виникали в результаті дії стимула, і наслідком яких була відповідна діяльність організму.

Інший підхід до вивчення психічних явищ пов'язаний з напрямом, який отримав назву гештальтпсихології. Один з його засновників Р. Келлер (1887 – 1967) вивчав поведінку мавп в умовах, в яких вони могли навчитися використовувати “ знаряддя” (палиці і т.ін.), щоб дістати їжу, яка знаходиться у клітці або причеплена до стелі (рис. 2).

Рис. 2. Мавпа за допомогою палиці викочує яблуко із клітки.

Аналізуючи досліди, він прийшов до висновку що мавпи володіють розумовою діяльністю типу людської. Хоча Келлер і критикував біхевіористів за механіцизм, сам також не робив спроб пов’язати свої уявлення з конкретними механізмами мозкової діяльності.

Починаючи з кінця ХІХ ст. вчені почали досліджувати загальну поведінку тварин, як вроджену, так і набуту. Перші наукові дослідження були проведені у 1894 році Л. Морганом, який спостерігав за поведінкою свого собаки. Узагальнені результати своїх досліджень він опублікував у книзі “Звички і інстинкт” (1899 р.).

У 20 – 30-х роках ХХ століття склалася так звана об’єктивістська школа, яка основну увагу приділяла спостереженню в природних умовах поза стінами лабораторії.

Видатні її представники К.Лоренц, Н.Тінберген та К.Фріш вивчали інстинктивну поведінку тварин та її розвиток в онто – і філогенезі. Їх вважають засновниками сучасної етології. В 1973 році Конраду Лоренцу, Ніко Тінбергену та Карлу Фрішу була присуджена Нобелівська премія за порівняльні дослідження в області етології.

Головне, що відрізняє дослідження Лоренца та Тінбергена – це спроба з’єднати еволюційне або функціональне розуміння суті поведінки та причинне, або механізменне.

Наприклад, у своїй статті “Задачі і методи етології ” (1963) Тінберген формулює чотири питання, на які на його погляд, необхідно відповісти, щоб повністю зрозуміти будь – який вид поведінки тварини:

1. Які причини здійснення твариною того чи іншого акта поведінки?

2. Як проходить становлення цього акту в онтогенезі?

3. Яке його значення для виживання?

4. Як проходила його еволюція?

У другій половині ХІХ і початку ХХ ст. в розвитку етології домінувала зоологічна спрямованість, оскільки засновники етології Хейнрот (1911), Уїтмен (1919), Лоренц (1937), Тінберген (1969), Темброк (1969), Хайнд (1975) були зоологами, і це наклало свій відбиток на етологічні методи, термінологію та методологічне трактування експериментального матеріалу. На їхній погляд, поведінку тварин неможливо вивчати не знаючи середовища, до якого вид пристосовується у процесі еволюції. Книга Р. Хайнда « Поведінка тварин » (1975) наочно показує, що проблема поведінки тварин не може бути вирішена якимось одним з напрямків науки.

У 1981 році вийшла друком монографія Д. Д’юсберн «Поведінка тварин». Це сучасне фундаментальне зведення вченого із США, в якому розглянуті у порівняльному аспекті практично усі сторони індивідуальної поведінки тварин та їхня еволюція.

Англійський дослідник Д.Мак – Фарленд у своїй праці «Поведінка тварин» психологія, етологія і еволюція (1988) узагальнив і збалансовано представив матеріали зоологічних, фізіологічних і психологічних аспектів етології тварин.