Питання для самоконтролю

1. Як в процесі еволюції проходив розвиток кори великих півкуль у різних видів тварин?

2. Які методи використовують для вивчення функцій кори півкуль головного мозку?

3. Які умови виникнення умовних рефлексів?

4. У чому полягає механізм утворення умовних рефлексів?

5. Чим відрізняються умовні рефлекси від безумовних?

6. Які різновиди безумовного гальмування умовних рефлексів?

7. Які різновиди внутрішнього гальмування умовних рефлексів?

8. Що таке динамічний стереотип і в чому його значення для тварин?

9. Класифікація типів вищої нервової діяльності.

10. У чому полягає практичне значення вчення І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності?

5. Мотиви поведінки тварин

"Людське життя", - зазначав І.П. Павлов, - полягає у переслідуванні найрізноманітніших цілей: високих та низьких, важливих та марних тощо, до того ж застосовуються усі ступені людської енергії". Цілеспрямована діяльність характерна для всього живого.

2 січня 1916р. на III з'їзді з експериментальної педагогіки у Петрограді І.П. Павлов виголосив знаменну промову, яка в подальшому була опублікована у його книзі "Двадцятирічний досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльності (поведінки) тварин" під назвою "Рефлекс мети".

"Рефлекс мети", - писав Павлов, - має величезне життєве значення, він є основною формою життєвої енергії кожного із нас.

Як зазначав І.П. Павлов "рефлекс мети" - є потяг до певних подразників навколишнього середовища. Він чітко виявляється у голодних тварин відносно їжі, у тварин, довгий час позбавлених води, - до води, зрештою, під впливом статевих гормонів — до особини протилежної статі тощо. Усе це різноманітні форми біологічних потягів, спільні у тварин та людей.

Яка ж енергія викликає цілеспрямовану поведінку? Які ж фізіологічні механізми потягу до певних зовнішніх подразників? Яким чином тварини і людина дізнаються про свої потреби? Які мотиви поведінки та їх причини?

5.1. Внутрішні мотиви поведінки

5.1.1. Саморегуляція

Життя характеризується обміном речовин, який триває безперервно, постійним споживанням, накопиченням та руйнуванням певних продуктів життєдіяльності. Причому, з одного боку, спостерігається постійна мінливість внутрішнього середовища, а з іншого — життєва необхідність його постійності.

Що ж визначає стабільність внутрішнього середовища?

Тут на допомогу організмові приходять апарати, відомі під назвою апаратів саморегуляції. Будь-яке відхилення того чи іншого показника внутрішнього середовища від норми негайно викликає ланцюг процесів, спрямованих на відновлення його відносної постійності.

Процеси саморегуляції фізіологічних функцій цілого організму були виявлені у кінці XIX століття І.П. Павловим при вивченні кров'яного тиску у тварин. І.П. Павлов звернув увагу на наступний факт. Яким би чином не змінювався рівень кров'яного тиску у тварини, він через деякий час знову повертається до вихідного рівня.

На базі спостережень Павлов сформулював принцип саморегуляції як таку форму взаємодії у середині організму, за якої саме відхилення від норми є причиною (стимулом) повернення до норми. Цей принцип згодом отримав назву "золотого правила" саморегуляції.

Виникає питання, яким же чином саморегуляція виявляється у діяльності цілого організму? Які апарати її забезпечують?

Такими апаратами саморегуляції у живому організмі є функціональні системи, відкриті академіком П.К. Анохіним у 1935р. Під функціональними системами розуміють такі динамічні організації, в яких взаємодія всіх їх складових частин спрямована на отримання певного, корисного для організму в цілому пристосувального, результату.

Так, діяльність функціональної системи живлення спрямована на підтримання постійного рівня поживних речовин у організмі, що забезпечує його нормальне існування. Так само функціональна система дихання підтримує постійний, життєво важливий рівень вмісту кисню та вуглекислого газу у крові. У зв'язку з цим будь-який акт поведінки, спрямований на задоволення тієї чи іншої потреби організму, використовує велику кількість у край динамічних функціональних систем, які складаються для здійснення у зовнішньому середовищі діяльності, що веде до отримання кінцевого результату - задоволення даної потреби організму.

Головним стимулом у роботі кожної такої функціональної системи є будь-яке відхилення від рівня, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму. З іншого боку, своєю діяльністю кожна функціональна система повертає результат до нормального рівня, підтримуючи його як своєрідну константу.

Розглянемо, яким чином діяльність функціональних систем організму спричиняє формування цілеспрямованої поведінки тварин.

У результаті обміну речовин, що триває безперервно практично кожна константа організму постійноо зміщується. Швидкість повернення до постійного рівня визначається швидкістю процесів саморегуляції у відповідній функціональній системі. Одні функціональні системи забезпечують підтримання певних констант організму тільки внутрішніми механізмами саморегуляції. Наприклад, функціональна система, що визначає постійність кров'яного тиску організму.

Інші функціональні системи для забезпечення пристосувального ефекту мають зв'язок із зовнішнім середовищем, через те, що тільки внутрішні механізми не можуть забезпечити підтримання результатів на константному рівні. Внаслідок цього можуть спостерігатися доволі тривалі зміщення тієї чи іншої внутрішньої константи. Тривале зміщення таких констант і спонукає організм здійснювати напружену цілеспрямовану діяльність у зовнішньому середовищі і споживати чи навпаки, виділяти у неї певні речовини. Це особливо чітко спостерігається у випадку витрачання в організмі поживних речовин чи накопичення статевих гормонів.

Тривале відхилення життєво важливих констант організму від рівня, що забезпечує його нормальну діяльність, та викликає цілеспрямовану поведінку, отримало назву "потреб організму". Отже, у витоках цілеспрямованої поведінки лежать зміни певних внутрішніх констант організму. Однак не сама потреба визначає цілеспрямовану поведінку.