4.7. Дві сигнальні системи дійсності

Існують дві сигнальні системи дійсності: перша та друга. Перша сигнальна система є у тварин та людини. Ця сигнальна система вклю­чає ті численні рецептори (зорові, слухові, нюхові, тактильні та інші), за допомогою яких сприймаються усі зміни довкілля з наступним ана­лізом та синтезом інформації у нейронах кори великих півкуль голов­ного мозку. На всі ці подразнення організм відповідає безумовними та умовними рефлексами, що формуються та реалізуються і у тварин, і у людей за однаковими фізіологічними механізмами.

Друга сигнальна система притаманна тільки людині. Це досконала система сигналізації, що має зв'язок із словесною сигналізацією, — з мовою. Слова, що вимовляють, чутні та видимі, стали сигналами першої сигнальної системи. «Якщо наші чуття та уявлення, — казав І.П. Павлов, — що належать до довкілля, є для нас першими сигналами дійсності, конкретними сигналами, то мова та подразнення, що пря­мують до кори від мовних органів, є другими сигналами — «сигналами сигналів». Словесним сигналом людина позначає усе те, що вона сприй­має за допомогою своїх рецепторів. Слово як «сигнал сигналів» дає мож­ливість відволіктися від конкретних предметів та явищ, узагальнити інформацію, що надходить до кори мозку.

Друга сигнальна система є соціально детермінованою. Слово, мова є засобом спілкування людей. Поза суспільством, без спілкування з іншими людьми, друга сигнальна система не розвивається. Слово сприймається людиною не стільки як окремий звук або сума звуків, скільки як певне поняття — сприймається його змістове значення. Жодна тварина, навіть мавпа, не в змозі адекватно реагувати на складні словесні подразнення. Тварина сприймає інформацію з довкілля лише через першу сигнальну систему.

Перша та друга сигнальні системи є невіддільними одна від одної. У людини більша частина відчуттів словесно позначаються. Таким чи­ном, усі збудження першої сигнальної системи, що викликаються конк­ретними сигналами довкілля, прямують до другої сигнальної системи.

Особливістю другої сигнальної системи є більша швидкість утво­рення умовних зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Під час процесу навчання утворюються численні зв'язки поміж різними ділянками кори мозку та центрами, що беруть участь в актах читання та письма. Так, мовні сигнали спрямовані на підсилення умовних подразників.

На основі другої сигнальної системи став можливим розвиток на­уки як вищої форми пізнання довкілля.

4.8. Основні типи вищої нервової діяльності

В основу вчення про типи нервової системи І.П. Павлов поклав три характеристики процесів збудження та гальмування: силу, рухливість та урівноваженість. Під силою нервового процесу слід розуміти праце­здатність нейронів кори мозку, їх здатність тривалий час витримувати напруження без будь-яких функціональних розладів.

Рухливість нервових процесів визначається здатністю нервових клітин кори мозку переходити із стану збудження у стан гальмування та навпаки. Одні індивіди здатні швидко переходити з одного стану до іншого, іншим потрібен на такий перехід більш тривалий час.

Урівноваженість нервових процесів характеризується ступенем ви­явлення процесів збудження та гальмування. У деяких тварин процес збудження переважає над процесом гальмування, у інших тварин нав­паки — процеси гальмування домінують над збудженням. У третіх — процеси збудження та гальмування знаходяться у збалансованому стані. Тварини, у яких процес збудження переважає над гальмуванням, як пра­вило, легкозбудливі та частіше за інших страждають на функціональні порушення нервової діяльності, не витримуючи великих напружень.

Ці три характеристики нервових процесів — сила, рухливість та урів­новаженість, — залежно від ступеня їх прояви, можуть дати численні комбінації. І.П. Павлов виділив чотири типи вищої нервової діяльності (ВНД), які у загальних рисах збігаються з характеристиками темпераменту лю­дини, що подані Гіппократом: сангвінік, холерик, флегматик та мелан­холік. З чотирьох типів вищої нервової діяльності за Павловим, три типи є сильними, а один — слабкий (рис. 11).

Сильний, урівноважений, рухливий тип. Тварини за таким типом характеризуються високою працездатністю, адекватно реагу­ють на зміни довкілля, достатньо швидко адаптуються до змін, утво­рюючи відповідні умовні рефлек­си. Вони є стійкими до захворю­вань, добре засвоюють поживні ре­човини корму, відрізняються висо­кою продуктивністю. Це найбільш бажаний тип вищої нервової діяль­ності, що наближується до санг­вініків за темпераментом.

Сильний, рухливий, але неврівноважений тип. Цей тип має ще назву нестримний, аг­ресивний, оскільки у тварин цього типу збудження переважає гальмування. Для цих тварин є характерною висока збудливість нервових центрів, працездатність, швидке утворення умовних рефлексів та адаптація до факторів зовнішнього середовища, які постійно змінюються. Разом з цим, тварини цього типу не здатні тривалий час витримувати високе напруження у роботі та схильні до функціональних розладів нервової системи. Коні цього типу мають високу швидкість бігу. У групі тварин індивіди цього типу вищої нервової діяльності, як правило, є лідерами (£ – особа). За темпераментом цей тип відповідає холерику.

Сильний, урівноважений, інерт­ний тип. У тварин такого типу є низькою активність нервових процесів, вони уповільнені в рухах, спокійно реагують на дії факторів зовнішнього середовища, більш повільно утворюють умовні рефлекси, які надійно утримуються. Вони відрізняються високою працездатністю, витривалістю, стій­кістю до захворювань та до функ­ціональних розладів нервової системи, добре набирають вагу. Тварини з цим типом вищої нервової діяльності є бажаними на відгодівлі, оск­ільки забезпечують високі прирости маси тіла, у меншій мірі піддаються стресовим реакціям. За темпераментом цей тип вищої нервової діяльності можна порівняти з флегматиком.

Слабкий тип. Характеризується низькою працездатністю, утрудненим утворенням умовних рефлексів, схильністю до зовнішнього гальмування, низькою збудливістю та рухливістю нервових процесів. Тварини з таким типом швидко стомлюють­ся, є малорухливими, не здатні витримува­ти тривале напруження, схильні до захворювань, у зграї мають найниж­чий ієрархічний ранг (-особа). У та­ких тварин низька природна резистентність, легко настають функціо­нальні розлади нервової системи. За темпераментом вони схожі на ме­ланхоліків.

Сильний Сильний Сильний Слабкий

врівноважений врівноважений неврівноважений

рухомий інертний

сангвінік флегматик холерик меланхолік

Рис. 11. Типи вищої нервової діяльності у собак.

Окрім вище означених сполучень трьох основних властивостей не­рвових процесів, що лежать у основі розглянутої класифікації типів вищої нервової діяльності, можливі й інші різноманітні сполучення в залежності від ступеня виявлення тих або інших нервових процесів.

Тому у чистоті чотири типи вищої нервової діяльності зустрічаються рідко. У більшості випадків тваринам притаманні перехідні стадії від одного типу до іншого. У дійсності спостерігається велика кількість ва­ріацій розглянутих типів вищої нервової діяльності, залежно від ступе­ня прояву сили, рухливості та урівноваженості нервових процесів.

Велике теоретичне та практичне значення має проблема спадко­вості та мінливості типів вищої нервової діяльності. Результати науко­вих досліджень з цієї актуальної проблеми свідчать про те, що уже у ранньому віці визначаються типологічні особливості вищої нервової діяльності тварин. Проте структура, морфологічні та функціональні властивості нервових клітин складаються ще до народження. Після на­родження в процесі індивідуального існування тварини перебувають під впливом факторів зовнішнього середовища, що впливає на подаль­ший розвиток нервової системи, який ще не завершується на момент народження, особливо у вищих тварин. У процесі онтогенезу йде удос­коналення нервової діяльності, й тварина пристосовується до зовніш­нього середовища. Під впливом факторів довкілля може змінюватися рухливість і сила нервових процесів, співвідношення процесів збуд­ження та гальмування, що й лежить в основі дресирування, навчання та виховання.

Найбільш складною проблемою є визначення типів вищої нерво­вої діяльності у сільськогосподарських тварин. Згідно існуючим методикам з визначення типів нервової діяльності, що застосовується у виробни­чих умовах основною є рухово-харчова методика, що базується на вільно­му пересуванні тварин до корму за умов подання умовного подразни­ка. У природних обставинах тварина більш спокійно реагує на сторонні подразники, що можуть супроводжувати дослід.

Тип вищої нервової діяльності визначає реакції поведінки організ­му. Для вивчення належності тварини до того чи іншого типу можна використовувати етологічні методи дослідження й, передусім, найбільш доступний метод спостереження. За поведінкою тварини необхідно спостерігати не тільки у звичайних обставинах, але й у надзвичайних, нових умовах, фіксуючи здатність тварин до адаптації. З лабораторних методів дослідження типологічних особливостей вищої нервової діяль­ності можна використовувати рухово-оборонні методи, різноманітні методи з вивчення окремих властивостей нервової системи, ступеня збудливості, сили нервових процесів за величиною подразників, а та­кож електрофізіологічні методи реєстрації біострумів мозку, результа­ти яких потрібно розглядати у сукупності з даними, що були одержані за допомогою інших методів.