23. Фіскальна політика як як інструмент макроекономічного регулювання. Види фіскальної політики

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) із метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

До фіскальної політики належать тільки такі маніпуляції державним бюджетом, що не змінюють кількості грошей в обігу.

До основних функцій фіскальної політики відносять:

1.вплив на стан господарської кон’юнктури;

2.перерозподіл національного доходу;

3.нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

Дискреційна фіскальна політика — це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту й уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

- стабілізація економіки;

- досягнення рівноваги в економіці;

- збільшення рівня зайнятості;

- зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:

- зміна ставок оподаткування;

- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

- трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:

Стимулювальна експансійна фіскальною політикою – це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;

Стимулювальною обмежувальна фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;

Автоматична фіскальна політика — це така політика, яка, встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автома­тично.

- прогресивна податкова система;

- трансфертні платежі;

- система участі в прибутку;

- допомоги по безробіттю в період економічних спадів.

Регулювання фіскальної політики здійснюється відповідно до Податкового кодексу У, Бюджетного кодексу У, ЗУ «Про бюджет та бюджетну систему».

24. Принципи побудови податкової політики, види податків. Прогресивна і пропорційна схема побудови податків.

Податки – 1) це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. 2)це фінансові відносини між державою та платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

До функцій податків належать:

1. розподільна – перерозподіл вартості ВВП між державою і юридичними та фізичними особами;

2. фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби;

3. регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їх платників.

До принципів побудови податкової системи відносять: загальність, стабільність, обов’язковість та соціальну справедливість.

• За механізмом формування податки поділяються на дві основні групи:

прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів (прибутковий податок із громадян, земельний, майновий, на цінні папери, із спадщини і дарувань, на прибуток та капітал);

непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача (ПДВ, акцизи, мита, податок з обігу).

Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки.

• За ознакою співвідношення між ставкою податку і доходом виділяють такі види податків:

прогресивний – середня ставка підвищується із зростанням доходу;

регресивний – середня ставка знижується по мірі зростання доходу;

пропорційний – середня ставка залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

• За об'єктом:на доходи, на споживання, на майно

• За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

Загальнодержавні ( на прибуток, ПДФО, ПДВ, збір за першу реєстрацію транспортного засобу; збір за спеціальне використання води; акциз, екологічний, ФСП, мито, плата за землю, тощо)

Місцеві (на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок;збір за місця для паркування транспортних засобів;туристичний збір;

• Залежно від напрямку використання: загальні ,цільові

Законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування називається податковою ставкою. Виділяють:

граничну податкову ставку – відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходів;

середню податкову ставку – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується;

нульову ставку – звільнення від оподаткування;

пільгову ставку – зменшення податкових ставок або звільнення від оподаткування окремих підприємств чи виробництв залежно від галузі діяльності, виробленої продукції, використаної робочої сили, розміщення.

Порядок стягнення, відрахування та нарахування податків назив. податковим механізмом. Складові податкового механізму:

1. Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.(резидент/нерезидент) .

2. Об'єкт оподаткування — обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.

3. База оподаткування- джерело.

4. Масштаб оподаткування

5. Податкова ставка — розмір податку на одиницю оподаткування, встановлений в законодавчому порядку.

6. Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта господарювання.

7. Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку

При стягненні податків застосовують один із методів оподаткування: пропорційний метод оподаткування або прогресивний метод оподаткування.

Пропорційне оподаткування полягає в тому, що із збільшенням оподатковуваного доходу податкова ставка залишається незмінною. Наприклад, при стягненні податку на прибуток, незалежно від розміру прибутку, застосовується ставка 30%.

При прогресивному оподаткуванні податкова ставка збільшується    у     міру    зростання    доходів,     що     підлягають оподаткуванню. Прогресивний метод застосовуєтся при стягненні прибуткового податку з громадян.

Податки, що діють на території тієї чи іншої держави, складають її податкову систему.

Залежність між податковими ставками та обсягом податкових надходжень досліджував американський економіст Артур Лаффер. За його концепцією зростання податкової ставки від 0 до 100% викличе спочатку збільшення податкових надходжень до максимальної величини ПНm, а потім зменшення знову до нульового рівня. За кривою Лаффера надмірне збільшення податкових ставок (ПС > ПСо) призведе до стримування ділової активності в країні і до зниження обсягу податкових надходжень (ПН<ПНm).

П Н – обсяг податкових надходжень,

ПС – податкова ставка,

ПСо – оптимальна податкова ставка, що забезпечує максимальний обсяг податкових надходжень ПНm.