Конспект

Види інвестицій

• чисті інвестиції;

• валові інвестиції

• інвестиції в основний і оборотний капітал;

• прямі інвестиції (участь в управлінні)

• портфельні інвестиції

Фактори інвестування

• економічна і політична стабільність

• законодавче забезпечення

• податкове регулювання

• конкуренція

• валовий дохід

• валові витрати

• прибуток

• амортизація

15. Споживання, зберігання. ССС,ГСС,ССЗ,ГСЗ.

Споживчі витрати населення – головна складова ВНП, що розраховується за витратами на покупку.. Сукупний прибуток після сплати податків розпадається на споживання й особисті заощадження, одночасно необхідно враховувати споживчі витрати і чинники, що впливають на заощадження. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більшу кількість матеріальних благ споживає населення. Кейнсіанці вважають, що розподіл прибутку на споживання і заощадження залежить від переваг споживача. Основний психологічний закон, що характеризує поведінку людей, припускає, що люди схильні збільшувати своє споживання із зростанням доходів не в тій мірі, у якій росте їхній прибуток. Бажання людей зберігати частину прибутку обумовлено: прагненням забезпечити резерв на випадок непередбачених обставин; прагненням забезпечити свою старість, бажанням забезпечити прибутки у формі відсотка; бажанням втішатися почуттям незалежності; бажанням залишити спадщину тощо.

Саме психологічний чинник відображається в середній схильності до споживання і середній схильності до заощадження.

Споживання – це кількість товарів і послуг, що придбані і спожиті протягом певного періоду часу.

Середня схильність до споживання (ССС) – це виражена у відсотках частина загального прибутку, що йде на споживання.

ССС = СВ / БД * 100%, де СВ – частина розпоряджуваного прибутку, використана на придбання товарів і послуг (Споживчі витрати); БД – загальна сума розпоряджуваного прибутку (Безподатковий дохід).

Гранична схильність до споживання (ГСС) виражається відношенням приросту споживання до приросту прибутку, що його і викликав.

ГСС = Δ СВ / Δ БД * 100%

Гранична схильність до споживання показує, яка частина додаткового прибутку іде на збільшення споживання.

Заощадження – це частина особистого розпоряджуваного прибутку, призначена для задоволення потреб у майбутньому.

Заощадження мають такі форми: накопичення готівки; внески в банки; придбання облігацій позик; сертифікати; акції; страхові поліси. Заощадження залежить від об'єктивного чинника – від розміру прибутку, а також від суб'єктивного чинника, яким є схильність людини до заощадження.

Середня схильність до заощадження (ССЗ) визначається як відношення заощадженої частини доходу до всього доходу.

ССЗ = З / БД * 100%, де З – частина розпоряджуваного прибутку, що направляється на заощадження.

Гранична схильність до заощадження виражається відношенням зміни в заощадженнях до зміни прибутків, що його викликала.

ГСЗ = Δ З / Δ БД * 100%

Якщо сукупний прибуток розпадається на споживання і заощадження, то сума приросту споживання і приросту заощадження завжди дорівнює приросту прибутку. У цих умовах сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює одиниці: МРS + МРС = 1.

Чинники, що впливають на споживання і заощадження. Основним чинником, що впливає на рівні споживання і заощадження, є прибуток. По мірі зростання прибутку збільшується і споживання, і заощадження. При цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження – тенденцію до зростання.

Крім прибутку, впливають також і інші чинники:

1. Зростання податків – скорочує споживання і заощадження.

2. Підвищення цін – по-різному впливає на споживання і заощадження в залежності від груп населення.

3. Зростання відрахувань на соціальне страхування – може викликати скорочення заощаджень.

4. Ажіотажний попит – викликає різке зростання споживання.

5. Зростання пропозиції на ринку – сприяє скороченню заощаджень.

6. Нерухоме майно і фінансові кошти, якими володіють домашні господарства, – чим більше накопичене багатство, тим більший розмір споживання і менший розмір заощаджень при будь-якому рівні поточного прибутку.

7. Очікування населення – якщо вони пов'язані з майбутніми цінами, грошовими прибутками і наявністю товарів, то можуть зробити істотний вплив на поточні витрати і заощадження. Очікування підвищення цін і дефіциту товарів ведуть до підвищення поточних витрат і зниження заощаджень.

8. Споживча заборгованість – викликає у домогосподарств бажання направляти поточний прибуток або на споживання, або на заощадження. Якщо заборгованість висока, то споживачі змушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість.

Функція споживання – це залежність споживання від розпоряджуваного прибутку в процесі його зміни.

По мірі зростання прибутку частка прибутку, направлена на споживання, зменшується, оскільки багаті люди схильні більше зберігати, ніж ті, хто бідний. Тому функція споживання буде мати вигляд:

СВ = СВ0 + ГСС * БД, де СВ0 – розмір автономного, незалежного від розпоряджуваного прибутку споживання.

Автономне споживання характеризує мінімальний рівень споживання, необхідний людям. У разі відсутності прибутку люди будуть брати в борг або скорочувати розмір майна.

Функція заощадження – це залежність заощаджень від розпоряджуваного прибутку в процесі його зміни. Має вигляд:

З = ГСЗ – Зо * БД, де Зо – автономне заощадження.

Кожна точка на бісектрисі Y = С показує рівність прибутків і витрат споживача. Якщо пряма споживання розташовується вище цієї бісектриси, то споживач живе в борг. Отже, домогосподарства будуть споживати понад свої поточні витрати шляхом зниження заощаджень або позичаючи кошти в борг. Точка, в якій відбувається перетинання бісектриси і прямої споживання, а пряма заощадження вісь абсцис, тобто заощадження дорівнюють нулю, називається пороговим прибутком. При цьому рівні домогосподарства споживають свої прибутки цілком. При всіх інших, більш високих прибутках споживачі будуть планувати заощадження частини свого прибутку.

СВ БД = СВ

С

СВ1

З

БД1 БД

Рисунок 4.9 – Прибутки і витрати споживача

16. Моделі макроекономічної рівноваги. Класична та кейнсіанська моделі рівноваги.

Макроекономічна рівновага – це такий стан національної економіки, при якому використання обмежених ресурсів для створення товарів і послуг та їх розподіл між членами суспільства збалансовані.

Збалансованість передбачає наявність пропорційності між:

• ресурсами та їх використанням;

• факторами виробництва та результатами їх використання;

• сукупним виробництвом і сукупним споживанням;

• сукупною пропозицією та сукупним попитом;

• матеріально-речовими та фінансовими потоками.

ВАРІАНТ 1

Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки.

Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. (Графік - кейнсіанський хрест)

Класична модель макрорівноваги: взаємодія ринків ресурсів, товарів,

грошей та інвестицій. Вона дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.

Класична модель ґрунтується на таких гіпотезах:

1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

3 ) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків,

як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

ВАРІАНТ 2

ВВП = СВ+ВІ, в той час коли нам відомо, що сукупні витрати (СуВ) включають чотири компоненти: споживчі витрати (СВ), валові інвестиції (ВІ), державні закупки (ДЗ), чистий експорт (ЧЕ), тобто СуВ = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ = ВВП.

ВВП = СВ+ВІ, в той час коли нам відомо, що сукупні витрати (СуВ) включають чотири компоненти: споживчі витрати (СВ), валові інвестиції (ВІ), державні закупки (ДЗ), чистий експорт (ЧЕ), тобто СуВ = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ = ВВП.

1.Модель «витрати-випуск» є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП.

Слід розрізняти фактичні і заплановані сукупні витрати. Економічна рівновага – це рівновага між запланованими СуВ і ВВП. Тому в моделі «витрати-випуск» під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ+ВІ, то для моделі «витрати-випуск» базовим є таке рівняння: СуВ = СВ+ВІ = ВВП. (1).

Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ+ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти:

• вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ+ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит;

• не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на закупку, тобто СВ+ВІ менше ВВП - перевиробництво;

• на закупку ВВП спрямовується більша сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого в поточному періоді, тобто СВ+ВІ більше ВВП - дефіцит.

Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат.

Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносять витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємства про СП (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.

Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо СуВ перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу (1): СуВ ± ВІн = ВВП, (2) де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення, (-) – зменшення. СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).

Із формули (2) випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні СуВ завжди = ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між СуВ і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

При рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї природної форми. Це означає, що у випадку, коли СуВ перевищують ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня СуВ, якщо навпаки, СуВ менші від ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня СуВ.

Аналіз рівноважного ВВП можна здійснити і за допомогою графічної моделі «витрати-випуск», яка досить часто іменується як «кейнсіанський хрест» (див. рис. 1).

Рис. 1. Рівноважний ВВП в моделі «витрати-випуск».

По горизонталі – ВВП, по вертикалі – фактичні СуВ, бісектриса – фактичні і заплановані витрати збігаються. Перетин ліній фактичних і запланованих витрат у точці Т1 свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ1=СуВ), і про те, що рівноважний ВВП дорівнює О1.

Але в дійсності фактичні СуВ, як правило, не збігаються із запланованими СуВ. Так, СуВ2 менше СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (О2 більше О1). У цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій в товарні запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП від О2 до О1. В протилежному випадку СуВ3 більше СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції менше, ніж це відповідає планам покупців (О3 менше О1). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП від О3 до О1.

2. В основі моделі «вилучення – ін.’єкції» лежить та обставина, що в потоці «доходи-витрати» постійно виникають як вилучення, так і ін’єкції. Відомо, що будь-який обсяг виробництва породжує певну величину безподаткового доходу, частку якого домогосподарства можуть заощаджувати. Тому заощадження являють собою вилучення із потоку «доходи-витрати».

Виробництво може частково переключатися із споживчих товарів на інвестиційні. Така реструктуризація виробництва може відбуватися за умови, якщо вилучення частки доходу у вигляді заощаджень через фінансові ринки обернеться адекватним збільшенням інвестиційних витрат. Інвестиції, на противагу заощадженням, можна розглядати як ін’єкції витрат у потік «доходи-витрати», тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження. Співвідношення в знаходяться між собою вилучення у формі заощаджень та ін’єкції у формі інвестицій може мати кілька варіантів:

• якщо вилучення із доходу у формі заощаджень перевищує інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати будуть меншими, ніж фактичний ВВП. Оскільки СуВ визначають рівноважний стан ВВП, то це означає, що фактичний ВВП буде перевищувати рівноважний ВВП.

• якщо вилучення із доходу в формі заощаджень менші, ніж інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати (СуВ) будуть перевищувати фактичний ВВП. Це означає, що фактичний ВВП буде менший, ніж рівноважний ВВП.

• якщо вилучення та ін’єкції збігаються за своєю величиною. В цьому випадку втрати сукупних витрат на потенційних витратах у формі заощаджень компенсуються їх збільшенням у формі інвестицій. Тому СуВ = фактичному ВВП, який одночасно є рівноважним.

Отже, рівноважний ВВП – це такий ВВП, який забезпечується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств стосовно заощаджень збігаються з планами підприємств стосовно інвестицій.

Визначення рівноважного ВВП за допомогою моделі «вилучення-ін’єкції» можна відтворити графічно (рис. 2).

 

Рис. 2. Рівноважний ВВП в моделі «вилучення-ін’єкції».

На рисунку лінія запланованих витрат (ВІз) має горизонтальний вигляд, тобто припускається, що інвестиційні плани підприємства не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (З) має вигляд позитивно похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу. Всі ці припущення відповідають умовам табл. 2.

Бачимо, що рівновага досягається в О1, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки,

За більш високих рівнів ВВП заощадження, які є функцією ВВП, будуть перевищувати заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат. Так, коли ВВП=О2, заощадження більші від запланованих інвестицій (З2більше ВІз), але врівноважується із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого збільшення інвестицій в товарні запаси (З2=ВІз+ВІн). За більш низьких рівнів ВВП заощадження, як функція ВВП, будуть меншими, ніж заплановані інвестиції. Так, коли ВВП дорівнює О3, заощадження менші від запланованих інвестицій (З3 менше ВІз), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого зменшення інвестицій в товарні запаси (Зз=ВІз-ВІн).

16. Причини економічного спаду. Циклічність як закономірність розвитку національної економіки.

Циклічність – це повторювані зміни, рух від одного стану макроекономічної рівноваги до іншого.

Економічним циклом називається відрізок часу між двома однаковими станами економіки. Економічний цикл відображає нерівномірність у розвитку економіки, а також є причиною і наслідком економічного розвитку.

Причини циклічних коливань:

1. великі технічні нововведення, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;

2. політичні перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін. випадкові події системного хар-ра;

3. помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кільк-ті грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;

4. різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної ек-ки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових партнерів тощо).

Економісти виділяють 4 фази циклів: піднесення, криза, застій, пожвавлення.

Економічне піднесення – характерне збільшення чистих інвестицій у виробництво ресурсів і предметів споживання, зростання курсу цінних паперів, скорочення безробіття, зростання прибутків і заощаджень населення і бізнесу. Це викликає підвищення платоспроможності, підвищення сукупного попиту над сукупною пропозицією, що обумовлює ріст загального рівня цін як на предмети споживання, так і на ресурси. Фірми прагнуть розширити пропозицію за рахунок нових капіталовкладень, що викликає збільшення попиту на кредит і призводить до зростання процентних ставок.

Криза надвиробництва – стосується виробництва предметів споживання і полягає в перевищенні їх сукупної пропозиції над сукупним попитом. Це призводить до зниження прибутку компаній, у результаті вони не можуть оплатити частину замовлень на купівлю ресурсів. Внаслідок цього фірми, що виробляють матеріальні ресурси, також стикаються з перешкодами, пов'язаними з кризою збуту. Підприємства, що взяли позички для випуску продукції в розрахунку на прибуток від її реалізації, виявляються неплатоспроможними і намагаються одержати нові позики, але не для розширення господарської діяльності, а для погашення старих позичок і запобігання банкрутству. Така ситуація робить кредит більш дорогим і викликає низку банкрутств, у тому числі серед банків, тому що вкладники починають вилучати свої внески.

Стагнація – застій в економіці, виробництві, торгівлі, що передує спаду, супроводжує спад.

Застій, або депресія – починається, коли сукупна пропозиція падає до рівня скорочено сукупного попиту. Масове банкрутство припиняється, не спостерігається подальшого погіршення. Значна частина виробничих потужностей не діє, незайнятість трудових ресурсів досягає великих масштабів. Виживають тільки ті фірми, які в умовах попереднього піднесення встигли підвищити свій технологічний рівень, що забезпечив зниження собівартості, а також ті, що зуміли уникнути надмірної кредитної заборгованості. Вони можуть із прибутком продавати продукцію по знижених цінах, тим більше що ціни на ресурси при застої і недовантаженні потужностей прийнятні.

Пожвавлення – коли підприємства, що залишилися, за рахунок власних і позикових коштів оновлюють виробництво. Їх технічне переозброєння створює додатковий попит на засоби виробництва і збільшує число робочих місць у галузях, що виробляють їх. Відповідно зменшується безробіття і підвищується платоспроможність населення, розширюється попит на предмети споживання і збільшується їхній випуск. Сукупний попит поступово зростає, відбувається пожвавлення економіки в порівнянні з фазою застою. Пожвавлення переростає в економічне піднесення нового циклу тоді, коли масштаби економічної активності з основних показників перевершують їхні передкризові значення.

Матеріальною основою циклів служить масова заміна активної частини основного капіталу. Також до причин можна віднести зміни в сільському господарстві й обумовлені демографічними процесами.

В ВП піднесення

криза

пожвавлення

застій

Час

Рисунок 3.1 – Фази економічного циклу

Криза надвиробництва усуває неефективні виробництва й економічно примусово підштовхує суспільне виробництво до відновлення технологічного потенціалу.

Особливе місце в економічному циклі займає криза. Вона проявляється як порушення рівноваги в економіці, як дестабілізація всієї економічної системи або окремих її сфер. Виділяють такі види криз:

1. Структурна криза - охоплює декілька економічних циклів. Вона викликається необхідністю перебудови структури виробництва на новій технологічній основі. Наприклад, енергетична криза 70-х років.

2. Циклічна криза – охоплює всі галузі і сфери виробництва. У результаті наростаючих диспропорцій в економіці товари не реалізуються. Пропозиція перевищує попит, виникають труднощі зі збутом. Вони ведуть до скорочення виробництва і росту безробіття, що ще більше знижує купівельну спроможність населення. У результаті скорочуються всі економічні показники, падає прибуток, заробітна плата, знижуються інвестиції. Падає курс цінних паперів. Процес закінчується хвилею банкрутств і масового закриття підприємств.

3. Часткова криза – торкається тільки окремої сфери економіки і може відбутися як у фазі піднесення, так і у фазі спаду. Наприклад, криза 1997 – 1998 років.

4. Галузева криза – охоплює окремі або суміжні галузі економіки. Виникає в результаті зміни галузевої структури або зовнішніх причин: дешевого масового імпорту аналогічної продукції, росту цін на імпортовані сировину і матеріали.

Сучасна економічна наука нараховує велику кількість видів циклів. Розрізняються вони між собою причинами виникнення і термінами тривалості.

1. Короткі (малі) пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Їх матеріальною основою процеси, що відбув-ся у сфері грошових відносин.

2. Середні пов'язані зі зміною По на засоби вир-ва. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу.

3. Великі. Їх матеріальною основою є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.

Всі ек-ні цикли поділяються:

• приватні госп-кі цикли, що охоплюють період від 1 до 20 р. та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

• Цикли Дж. Кітчина – короткострокові коливання. Основні причини виникнення цих циклів пов'язані з коливаннями світових запасів золота, а також із закономірностями грошового обігу. Їхня тривалість у середньому 2 – 5 років.

• Цикли (Джаглера) – середньострокові цикли тривалістю 9 – 11 років, як основні причини їх виникнення визначаються збої в діяльності кредитної сфери, порушення взаємодії кредитно-грошових чинників, викликаних діяльністю банків.

• Цикли С. Кузнеца – належать до середньострокових, їхня тривалість 10 – 20 років, так звані будівельні цикли. Пов'язані з періодичним відновленням виробничих споруд і житла.

• Цикли Н. Кондратьєва – довгострокові цикли, тривалість 50 – 55 років. Причина довгострокових циклів полягає в циклічності розвитку технічного прогресу, у динаміці використання нововведень. Нові відкриття і винаходи втілюються в нових засобах виробництва, що швидко поширюються і забезпечують ріст продуктивності праці.

18. Аналіз макроекономічних показників у періодах економічного циклу.

Економічний цикл - періодичні коливання рівнів зайнятості, виробництва та інфляції. Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення «основних капітальних благ" і т.д.. Більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. При цьому фактори сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (на сільському господарстві, будівництві і т.д.) виключаються.

Основними фазами економічного циклу є піднесення і спад, у ході яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.

Реальний ВВП відхиляється від номінального - ці коливання фіксуються дефлятором ВВП.

Потенційний ВВП (або економічний потенціал) обсяг виробництва при повній зайнятості ресурсів.

Повна зайнятість ресурсів припускає підтримку частки виробничих незавантажених потужностей на рівні 10-20% від їх загального обсягу та природного рівня безробіття в розмірі 5,5-6,5% від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть відрізнятися по різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їх стовідсоткове використання.

Циклічно змінюються також рівні зайнятості, безробіття, інфляцію, ставки відсотка, валютного курсу та обсяг грошової маси. Проте основними індикаторами фази циклу звичайно служать рівні зайнятості, безробіття та обсягу випуску, оскільки динаміка рівнів інфляції, процентної ставки та валютного курсу може бути різною в залежності від факторів, що викликали спад. Спад зайнятості і випуску, викликаний скороченням сукупних витрат, нерідко супроводжується зниженням середнього рівня цін та рівня інфляції. Навпаки, спад, викликаний скороченням сукупної пропозиції, нерідко супроводжується підвищенням рівня цін та рівня інфляції. В обох випадках динаміка процентних ставок визначатиметься політикою Центрального Банку з регулювання грошової маси, що, у свою чергу, викличе відповідні зміни у рівні валютного курсу.

Ознаки економічної кризи:

• Перевиробництво товарів порівнянно з платоспроможним попитом

• Різке падіння цін, зумовлене перевищенням пропозиції над попитом

• падіння обсягів виробництва і, як наслідок, падіння норми прибутковості;

• зростання запасів;

• збільшення кількості банкрутств;

• зростання рівня безробіття;

• падіння рівня доходів;

• потрясіння кредитної системи (різке зростання норми процента у зв'язку з тим, що попит на гроші зростає, а пропозиція зменшується внаслідок відпливу грошових капіталів із банків, різке скорочення комерційних і банківських кредитів, падіння курсу акцій і облігацій і т. ін.)-

Характерні ознаки депресії:

• зменшення запасів;

• призупинення різкого падіння цін;

• призупинення падіння виробництва;

• зменшення позикового процента.

Ознаки пожвавлення та піднесення:

• зростання виробництва;

• зростання загального рівня цін;

• зменшення рівня безробіття;

• зменшення запасів;

• зростання рівня доходів;

• розширення кредиту (кредитна експансія) тощо.

Потрібно зазначити, що і пожвавлення, і піднесення мають спільні характеристики. Відміннність між ними полягає в тому, що у фазі пожвавлення економіка досягає рівня докризового стану, а у фазі піднесення — перевищує докризовий розвиток економіки.