32. Позичковий відсоток, як різновид факторних доходів, його вплив на рівновагу грошового ринку, види позичкових %.

Позичковий процент – норма доходу, яку стягує банк з позичальників за користування позиченими їм коштами.

Рух позичкового капіталу визнач. показниками номінального та реального відсотка.

Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового відсотка (r). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика.

( сума доходу на позику/ суму позики) * 100%

Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. 

Номінал% + р-нь інфляції= реальний%

Вартість грошей як засіб обертання і вартість грошей як засіб накопичення і капітал взаємозалежні, цей взаємозв'язок виражається в існуванні реальної і номінальної ставки відсотка.

Номінальна ставка відсотка — це фактично встановлена ставка.

Реальна ставка відсотка визначається перерахуванням із номінальної на основі рівня інфляції.

Якби темпи зростання номінальної відсоткової ставки співпадали з темпами зростання цін, то реальна ставка відсотка залишалася б незмінною. В цьому випадку залишились би незмінними альтернативна вартість грошей та обсяги реального попиту на гроші і реальної пропозиції грошей. Тому рівновага грошового ринку не була б порушена ціновою рівновагою.

Відносно реальної процентної ставки ця залежність матиме наступний вигляд (так зване рівняння Фішера): Р= Н + І.

 Ця залежність динаміки номінальних процентних ставок від темпів інфляції відома під назвою «ефект Фішера», згідно з яким: збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки відсотка на 1%.

Крім того, на розмір ставки відсотка по окремих операціях впливає фактор ризику. Чим вищий ризик, тим вища ставка відсотка.

Велике значення має співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Досягнення рівноваги попиту і пропозиції є одним із завдань грошово-кредитної політики. Рівень відсоткової ставки, за якого попит на гроші дорівнює їх пропозиції, називається рівноважною ставкою відсотка, або ставкою рівноваги. Існують різні моделі встановлення рівноваги на фінансовому ринку залежно від типу грошово-кредитної політики (гнучка, жорстка).

33. Грошовий мультиплікатор та інвестиційний. Утворення грошей комерційними банками.

Банківська система України є дворівневою: 1.Національний банк України. 2. комерційні банки. Комерційні банки виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші. Розглянемо, як це здійснюється. Для цього звернемося до балансового звіту. Балансовий звіт характеризує фінансове становище банку певного часу. Звіт уключає активи (те, чим банк володіє) і пасиви (те, що банк заборгував). Різниця між активами й пасивами називається власним капіталом:

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу і залучених грошей та розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Кошти, які тримаються як резервні, не приносять відсотка. Вони складаються з двох компонентів:1) обов'язкових резервів, котрі регламентує Нацбанк; 2) додаткових резервів, які створюють банки самостійно:

,

де БР — банківські резерви;ДГ — депозитні гроші;Р_н — норма банківських резервів.

Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші (КГ):

.

Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1) Національний банк визначає норму обов'язкових резервів, а значить, впливає на банківські резерви;

2) використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (М_д).

Грошовий мультиплікатор це число, яке показує вплив зміни однієї в-чини (норма обов’язок резервів) на пропозицію грошей, а також ураховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів : М= 1/R де М_г —грошовий мультиплікатор, 1- утв. Грош. Маси, R- норма обовязк резервув.

Грошово-кредитною мультиплікацією називають процес створення банківських кредитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтів на основі додаткових вільних резервів, що надійшли в банк ззовні. Грошовий мультиплікатор показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю.

Мультиплікатор — це число, на яке потрібно помно­жити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Уперше поняття мультиплікатора було введено в економічну теорію англійським економістом Каном у 1931 р. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи приводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі теорію мультиплікатора всебічно розвинув Кейнс у 30-ті роки, зв'язуючи зміни інвестицій зі зміною доходів.

Теорія мультиплікатора заснована на 3 положеннях:

1)будь-які доходи створюють витрати

2)витрати розподіляються на споживання, зберігання та інвестиції

3) доходи 1го періоду виробництва перетворюються у витрати 2го періоду і прибуток 3го.

Економічна суть мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

М_І = ,

де М_І — мультиплікатор інвестицій;

ВВП — зміна ВВП;

ВІ_п — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Отже, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, котрі зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні. Чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі й більший мультиплікатор:

Розглянутий мультиплікатор називають простим тому, що він ураховує лише один канал вилучень —заощаджен­ня. Але в дійсності вилучення з потоку «доходи— витра­ти» можуть відбуватися також у вигляді податків та імпор­ту. Мультиплікатор, який ураховує всі вилучення з потоку «доходи—витрати», називається повним. Формула повного мультиплікатора має вигляд

М_І = ,

де n ─` граничний податковий коефіцієнт, що показує, на скільки грошових одиниць змінюється величина податкових вилучень зі зміною ВВП на одну грошову одиницю;і` ─ гранична схильність до імпорту, що показує, наскільки збільшиться імпорт із збільшенням ВВП на одну грошову одиницю.

Ефект мультиплікатора витрат залежить від рівня зайнятості в економіці, тобто від того, на якій ділянці кривої сукупної пропозиції перебуває економіка. Якщо вона знаходиться в умовах глибокої економічної кризи, тобто на горизон­тальній ділянці кривої сукупної пропозиції, то мультиплікатор діє майже на повну силу. В міру наближення економіки до стану повної зайнятості мультиплікатор витрат дедалі більше втрачає свою силу і дедалі більша частка приросту сукупного попиту погли­нається інфляцією. Якщо економіка досягає стану повної зайнятості або близька до неї, тобто знаходиться на вертикальній ділянці сукупної пропозиції, мультиплікатор втрачає свою силу, і тому зникає доціль­ність будь-якого приросту запланованих інвестицій, оскільки його результатом буде лише інфляція.