1. Предмет макроекономіки і методи макроаналізу. Кейнсіанство, як основа розвитку макроекономічної теорії.

Макроекономіка являє собою частину економічної теорії, що вивчає економічні відношення, категорії, закони і закономірності, що виявляються в національній економіці і на міждержавному рівні.

Виділяють декілька визначень предмету макроекономіки:

• Макроекономіка вивчає сукупні величини загального рівня цін і безробіття, загального рівня зайнятості та їх вплив на національні об’єми виробництва, ВНП, ВВП, ЧНД, НД, І цін, сукупний попит и пропозицію, номінальний і реальний дохід;

• Макроекономіка вивчає національну економіку в системі ринкових відносин, що за Кейнсом складається з: ринку товарів і послуг, ринку грошей, ринку праці, ринку капіталу;

• Макроекономіка вивчає загальну рівновагу, причини і наслідки її порушення;

• Предметом макроекономіки є макроекономічна політика, що поділяється на: соціальну, зовнішньоекономічну, монетарну, фіскальну і політику зайнятості.

Методи макроекономіки – це сукупність засобів, прийомів вивчення предмета даної науки, тобто конкретний набір інструментів. Макроекономіка використовує широкий спектр методів, що поділяються на: загальнонаукові, які включають діалектику:

• абстракцію — уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак;

• аналіз — уявний розклад цілого на частини, кожна з яких вивчається окремо;

• синтез — пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів;

• індукцію — виведення економічних закономірностей і принципів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального;

• дедукцію — аналіз від загального до одиничного;

• ототожнення — це узагальнення типових явищ, процесів, які часто повторюються і є властивими для досліджуваного об’єкта;

До складу специфічних методів входять:

• метод агрегування – об’єднання в єдине ціле на основі певних ознак множини економічних суб’єктів, явищ або процесів (домогосподарства, підприємства)

• економіко-математичне моделювання — побудова макроекономічних моделей для аналізу та прогнозування економічних систем на макрорівні (є основним методом макроекономічних досліджень) та ін.

Кейнсіанство – макроекономічна теорія, засновником якої був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Кейнс довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний дохід, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки.

2. Функції макроекономіки, як навчальної дисципліни. Модель рівноваги національного ринку.

Макроекономіка як наука виконує такі функції:

1) теоретико-пізнаеальну ( гносеологічну ) зміст якої полягає в пізнанні економічних явищ, процесів і поведінки макроекономічних суб'єктів та створенні теоретичних моделей, відповідних об'єктам дослідження;

2) практичну, зміст якої полягає у розробці практичних рекомендацій на основі економічного аналізу. Ця функція реалізується насамперед у розробці економічної політики держави. Крім того, теорію макроекономіки використовують у своїй практичній діяльності домогосподарства, фірми та закордонний світ;

3) прогностичну яка полягає в оцінці економічної кон'юнктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни;

4) виховну та світоглядну - наявний у суспільстві економічний порядок формує відповідний тип економічного мислення та своєрідний світогляд.

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, які опосередковують реалізацію товарів та послуг, обіг капіталу, купівлю і продаж робочої сили

Модель Хікса – Хансена представляє собою графік, системою координат  якого є рівень національного доходу (Y) і значення процентної ставки  (r).  Ситуацію на ринку товарів і послуг відображає крива IS. Умовою рівноваги  товарного ринку є рівність інвестицій і заощаджень – I = S. Функція інвестицій залежить від співвідношення граничної ефективності капіталовкладень і ставки позичкового процента. В силу цього, обсяг інвестицій може визначатися як функція позичкового процента I = I(r). Заощадження ж у відповідності до „головного психологічного закону” визначаються рівнем національного доходу, тобто S = S(Y). Таким чином, отримують функцію IS: I(r) = S(Y).    Рівновагу на грошовому ринку відображає крива LM. Попит на гроші визначається або трансакційними мотивами (потреба в грошах для здіснення угод з купівлі-продажу) і є функцією доходу – L₁ = L₁(Y), або спекулятивними мотивами (перевага цінних паперів з метою отримання процента) і тому спекулятивний попит є спадною функцією норми банківського процента – L ₂= L₂(r). Сукупний попит на гроші буде: L = L₁+L₂, або L = L₁(Y) + L₂(r), або L = L(Y,r). Пропозиція грошей M вважається величиною заданою і прирівнявши її до попиту на гроші отримуємо умову рівноваги на грошового ринку або функцію LM: L(Y,r) = M.    Точка перетину кривих IS і LM ( Е ) означає таке співвідношення між рівнем національного доходу і позичкового процента, за яких заощадження дорівнюють інвестиціям а попит на гроші – їх пропозиції, тобто обидва сектори товарний і грошовий перебувають в рівновазі.    Модель IS-LM дає можливість прослідкувати вплив на економічні процеси окремих складових державної економічної політики, зокрема крива IS відображає вплив фінансово-бюджетної, а крива LM – грошово-кредитної політики держави.     Якщо розглядати усі ринки (товарний ринок , грошовий ринок, ринок праці) як такі що взаємопов’язані, то загальна графічна модель IS-LM матиме наступний вигляд (рис.2.2).

   Взаємодія товарного і грошового ринків (квадрант 1) визначають рівноважний рівень національного доходу (Y*). Він в свою чергу через виробничу функцію впливає на попит на робочу силу (N*) (квадрант 2) і в кінцевому випадку – на рівновагу на ринку праці (квадрант 3).    Таким чином модель Хікса-Хансена становила собою різновид концепції загальної ринкової рівноваги, що активно розроблялася неокласичною теорією ще з часів Л. Вальраса і дала змогу включити в неї кейнсіанське економічне вчення на засадах окремого випадку. Якщо відкинути кейнсіанські припущення про негнучкість заробітної плати то модель IS-LM в повній відповідності до неокласичного тезису про саморегульваність ринкової економіки демонструє можливість автоматичного досягнення повної зайнятості. Автоматична тенденція до повної зайнятості в моделі Хікса-Хансена породжується впливом ринку праці на грошовий ринок, який в свою чергу, взаємодіючи з ринком товарів, викликає зворотню реакцію на ринку праці. 

3. Економічна сутність макроекономічних показників, їх структура і функціональне призначення.

Для аналізу макроекономічних процесів використовується система усталених макроекономічних показників, що розраховуються в рамках так званої системи національних рахунків (СНР).

СНР – це сукупність взаємопов’язаних макроекономічних показників, класифікацій по групах, які характеризують усі основні економічні процеси, умови, результати відтворення економіки, орієнтованої на ринкові відносини.

СНР визначає найбільш суттєві зв'язки між ними, і на цій основі здійснюються аналітичні розрахунки, які забезпечують зміни макроекономічних пропорцій, враховують вплив різних факторів на соціально-економічні процеси та визначають можливості управління ними.

З метою аналізу розвитку національної економіки за звітний період використовують 4 групи макроекономічних показників:

1. Показники національних об’ємів виробництва: ВНД, ВВД, ЧНП, НД, БД, ОД;

2. Показники грошового ринку: споживчий кошик, індекс цін, темп інфляції;

3. Показники ринку робочої сили: рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі, кількість безробітних, кількість робочої сили;

4. Показники зовнішньоекономічної діяльності: експорт, імпорт, чистий експорт.

4. Порядок обчислення показників системи національних рахунків, рух і розподіл національного продукту.

Основним показником СНР є валовий внутрішній продукт – це результат функціонування економіки за певний період розвитку і показує ринкову вартість вироблених кінцевих товарів та послуг у даній країні. Він враховує вартість продукції, виробленої усіма виробниками незалежно від того, в чиїй власності перебувають чинники виробництва – громадян даної країни чи іноземців.

Валовий національний продукт – це показник, що вимірює ринкову сукупну вартість кінцевої продукції, створеної за допомогою чинників виробництва громадянами даної країни як усередині країни, так і за кордоном.

ВНП і ВВП можуть збігатися, якщо країна не вивозить свої чинники виробництва в інші країни, тобто в закритій економіці. У відкритій економіці різниця між ВВП і ВНП, як правило, невеличка і зазвичай становить не більше 2 %. Цей розмір називається – чисті факторні прибутки з-за кордону. Вони показують різницю між прибутками, отриманими громадянами країни за кордоном, і прибутками іноземних громадян, отриманими на території даної країни.

ВНП = ВВП + чисті факторні прибутки з-за кордону.

Для розрахунку ВВП і ВНП використовується три методи:

1. По доданій вартості – виробничий метод.

2. По витратах – метод кінцевого використання.

3. По прибутках – розподільний метод.

Виробничий метод підрахунку, або по доданій вартості – підсумовується додана вартість, створена в галузях, тобто валовий внутрішній продукт визначається як сума доданих вартостей усіх товарів і послуг на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість показує різницю між доходами підприємств, отриманими від реалізації виробленої продукції, і вартістю придбаної сировини, матеріалів, палива тощо.

Даний метод дозволяє визначити внесок різноманітних підприємств, галузей у створення ВВП (ВНП).

Метод кінцевого використання, або по витратах – при цьому методі підсумовуються витрати всіх економічних агентів, тобто домашніх господарств, на поточне споживання, заощадження населення, витрати підприємств на розширення виробництва, витрати держави на закупівлю продукції.

ВВП = С + І + G + Хn, де

С – витрати населення на особисте споживання.

І – до них належать реальні валові приватні внутрішні капіталовкладення. G – державні витрати на купівлю продуктів і ресурсів.

Хn – чистий експорт – це різниця між експортом і імпортом або сальдо торгового балансу.

Розрахунок ВВП по прибутках, або розподільний метод – показує суму прибутків, що отримані від використання чинників виробництва, а саме: заробітна плата, прибуток, рентні платежі, відсотки на капітал.

ВНП = W + R + i + О + Р + А + Нп + Пр , де

W – заробітна плата, включає номінальну заробітну плату працівникам державного і недержавного секторів економіки, платежі у фонди соціального страхування і забезпечення.

R – рентні платежі одержують власники природних ресурсів, нерухомості за надання їх економіці.

i – чистий відсоток показує процентний прибуток, який одержують кредитори від приватного бізнесу за надані кредити.

Р – це прибуток, одержаний некорпоративним сектором, тобто одноосібними господарствами, а також корпораціями. Прибуток корпорацій включає податки з прибутку корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій, дивіденди акціонерів

О – оренда.

А – амортизаційні відрахування від зносу основного капіталу.

Нп – непрямі податки на бізнес. Проте фактично їх оплачують покупці. До них належать податок із доданої вартості, акцизний збір, мита, ліцензійні платежі.

Пр – прямі податки

Всі методи підрахунку ВВП дають однаковий результат, тому що те, що витрачено на купівлю продукту, тобто витрати, є прибутком для тих, хто вклав людські і матеріальні ресурси у виробництво цього продукту і його продаж на ринку.

Інші показники системи національних рахунків

Чистий національний продукт – це макроекономічний показник, що характеризує обсяг створених і придбаних населенням даної країни товарів і послуг за певний період часу, як правило за рік, зменшений на суму амортизаційних відрахувань:

ЧНП = ВНП – амортизаційні відрахування

Національний доход – це новостворена вартість у галузях матеріального виробництва і зменшена на розмір чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧНП – чисті непрямі податки на бізнес

Особистий дохід – це отриманий прибуток, сформований після зменшення НД на розмір внесків на соціальне страхування, податків на прибутки корпорацій, нерозподіленого прибутку корпорацій і збільшений на суму трансфертних платежів.

ОД = НД – внески на соціальне страхування – податки на прибутки корпорацій – нерозподілений прибуток корпорацій + трансфертні платежі

Національне багатство – це сукупність матеріальних і культурних благ, накопичених країною протягом її історії, створених працею попередніх і нинішніх поколінь на певний момент часу.

4. Індекс приросту цін, номінальний і реальний ВНП. Дефлятор ВНП. Індекс цін Леспейреса, Пааше, Фішера.

В економічній теорії для порівняння ВВП у різні періоди часу використовують номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП – це розрахована вартість продукції в поточних ринкових цінах.

Реальний ВВП – це розрахована вартість продукції в постійних незмінних цінах.

Збільшення номінального ВВП може відбуватися як за рахунок росту рівня цін, так і за рахунок фізичного росту обсягу всієї продукції. Реальний ВВП не залежить від рівня цін. Тому основним показником фізичного обсягу товарів і послуг виступає реальний ВВП. Реальний ВВП розраховується шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін.

Реальний ВВП = номінальний ВВП / індекс цін *100%

Індекс цін відображає зміну цін на товари за певний період часу.

Індекс цін поточного року = ціни поточного року / ціни базисного року * 100 %

Дефлятор ВВП – це різниця між номінальним і реальним ВВП. Він використовується для визначення рівня інфляції і показує, наскільки ВВП зріс за рахунок росту рівня цін.

Дефлятор ВВП = номінальний ВВП / реальний ВВП*100%

Зміна загального рівня цін може бути досліджувана за допомогою індексів цін. Існує декілька варіантів розрахунку індексу цін.

Індекс цін Леспейреса – показує зміну рівня цін протягом певного періоду часу, якщо при цьому структура виробництва і споживання не змінилася.

I л = Σ р1q0 / Σ р0q0*100%, де

р1 і р0 – ціни відповідно в поточному і базовому періодах,

q0 – обсяг виробництва в базовому періоді.

Для базового періоду характерний початковий рівень цін.

Індекс Леспейреса дещо завищує темп росту цін, тому що він не враховує зміну в структурі споживання товарів і послуг.

Індекс Пааше показує динаміку загального рівня цін при зміні обсягу і структури виробництва в розрахунковому періоді.

I п = Σ р1q1 / Σ р0q1*100%

р1 і р0 – ціни в поточному і базовому періодах,

q1 – обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше недооцінює ріст загального рівня цін, тому що на цей індекс впливають структурні зміни, які зменшують підвищення цін на окремі товари і послуги.

Індекс Фішера являє собою середнє значення між двома попередніми індексами, усуває недоліки в оцінці росту загального рівня цін.

I ф = √ І п * I л*100%

Аналізуючи динаміку номінальних і реальних прибутків, можна визначити причини невдач і формувати основні принципи, напрямки і засоби економічної політики на короткостроковий і довгострокові періоди з виділенням пріоритетів.

4. Економічна сутність загальної рівноваги в моделі сукупний попит – сукупна пропозиція. Фактори їх формування.

Загальна рівновага — це рівновага, що виникла у результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.

Для загальної економічної рівноваги необхідна наявність певних передумов: відповідність сукупного попиту сукупній пропозиції на всіх чотирьох типах ринку (товарів, праці, капіталу та грошей); ефективне використання усіх економічних ресурсів, що означає відсутність масового безробіття, високого рівня інфляції, нереалізованих товарів та їх дефіциту; відповідність державних цілей існуючим економічним можливостям; збалансованість між виробництвом і споживанням з орієнтацією їх розвитку в інтересах споживачів; відповідність доходів витратам.

Підтримка загальної макроекономічної рівноваги утруднена, по-перше, через наявність так званих зовнішніх ефектів і, по-друге, порушення загальної рівноваги внаслідок розвитку НТП. В одних випадках порушена рівновага відновляється самою ринковою системою в силу її спроможності до саморегулювання, в інших потрібне втручання держави. З двох взаємодіючих величин, поданих у моделі рівноваги, легше управляти розміром сукупного попиту. Впливати на сукупний попит держава може трьома засобами: змінюючи власні витрати, податки і процентну ставку. Сукупний попит розширюється, якщо держава збільшує свої витрати, тобто грошові виплати населенню, зменшує податки, знижує процентну ставку. Така політика держави називається політикою експансії. Обмежити сукупний попит держава може за допомогою зменшення державних витрат, збільшення податків, підвищення процентної ставки. Така політика називається політикою стримування.

7. Економічна сутність сукупного попиту : цінові і нецінові фактори його формування.

Сукупний попит – це представлені на ринку в грошовій формі потреби населення, підприємств і держави. Він визначається як реальний обсяг національного виробництва, що приватні споживачі, підприємства і держава готові купити при різноманітних можливих рівнях цін. Сукупний попит включає:

1. Попит населення на товари і послуги, так звані споживчі витрати.

2. Попит підприємців на засоби виробництва – інвестиційні витрати.

3. Закупівля державою товарів і послуг, тобто державні витрати.

4. Витрати на "чистий" експорт – різниця між експортом і імпортом.

Так, на сукупний попит впливають у першу чергу реальний обсяг виробництва і рівень цін.

Р

Р1

Р2

АД

Q

Q1 Q2

Рисунок 4.1 – Крива сукупного попиту

Чим нижчий загальний рівень цін, тим більший обсяг вироблених товарів і послуг буде придбано як усередині країни, так і за кордоном. І навпаки, з підвищенням рівня цін сукупна потреба в товарах і послугах зменшиться. Така залежність пояснюється дією цінових чинників, до яких належать:

1. Ефект процентної ставки. При сталості грошової маси в країні з підвищенням цін на товари і послуги споживачам і підприємцям для тих же покупок потрібна буде більша, ніж раніше, кількість грошей. Збільшення попиту на гроші при незмінній грошовій масі призведе до росту ціни на них, тобто до зростання процентної ставки. При високій ставці споживачі і підприємці будуть брати менше кредитів, що призведе до скорочення їхніх витрат і, отже, сукупного попиту.

2. Ефект багатства або реальних касових залишків. Підвищення цін на товари і послуги веде до зниження купівельної спроможності накопичених фінансових активів, якими володіють домогосподарства. Прагнучи зберегти своє багатство, споживачі зменшують витрати і збільшують заощадження. Це призводить до скорочення сукупного попиту.

3. Ефект імпортних закупок. Підвищення цін на вітчизняні товари веде до скорочення їхнього експорту і росту імпорту більш дешевих іноземних товарів. У силу цього зменшується попит на вироблені в країні товари і, отже, скорочується сукупний попит. І навпаки, зниження рівня цін підвищує сукупний попит як усередині країни, так і за кордоном.

Зміна цінових чинників призводить до руху уздовж по кривій попиту вгору або вниз.

На сукупний попит впливають і нецінові чинники, які зміщують криву сукупного попиту вправо або вліво.

Р

АД1

АД

АД2

Q

Рисунок 4.2 – Вплив нецінових чинників на величину сукупного попиту

До них належать:

• Економічні: рівень виробництва, принципи розподілу доходів у суспільстві (мінімальна ЗП, прожитковий мінімум);

• Соціальні: доходи на душу населення, розповсюджений спосіб життя;

• Демографічні: кількість населення, розміри і склад сім’ї, співвідношення міського і с/г населення, статево-віковий склад;

• Психолого-традиційні: культура продавця, смаки, релігія;

• Естетичні: мода, зовнішня якість товару, реклама;

• Природно-кліматичні: покупка по сезону, флора і фауна.

7. Економічна сутність сукупної пропозиції : цінові і нецінові фактори її формування.

Сукупна пропозиція – це певна кількість товарів і послуг, пред'явлених для продажу підприємницьким і державним секторами, або рівень наявного реального обсягу виробництва при кожному можливому рівні цін.

Сукупна пропозиція залежить від рівня цін. Вищі ціни створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і їх пропозиції для продажу. Нижчі ціни викликають скорочення виробництва товарів. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного продукту, який підприємства пропонують на ринок, є прямою, або позитивною.

Р

АS

Q

Ц

• Податки

• Транспорті витрати

• Амортизація

• Оренда

інові фактори формування:

• Вартість сировини і матеріалів

• Вартість енергоресурсів

• Заробітна плата

Нецінові фактори формування:

• Економічні: рівень автоматизації виробництва, організаційне забезпечення торгівлі, розвиток конкуренції

• Соціальні: професійний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства

• Демографічні: розподіл працездатного населення по території

• Психолого-традиційні: смаки споживачів, традиції

• Естетичні: мода, розвиток промислового дизайну

• Природно-кліматичні: джерела сировини, клімат і середня температура.

Р АS2 АS АS1

Q

Рисунок 4.4 – Вплив нецінових чинників на обсяг сукупної пропозиції

Форма кривої пропозиції по-різному розглядається класиками і кейнсіанцями. Так, зміни розміру сукупної пропозиції під впливом того самого чинника можуть бути неоднаковими, що обумовлено тим, який період (короткостроковий або довгостроковий) береться до уваги. Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді і виходить із таких умов:

1. Обсяг виробництва обумовлений тільки кількістю чинників виробництва і наявної технології і не обумовлений рівнем цін.

2. Зміни використовуваних чинників виробництва і технології здійснюються повільно.

3. Економіка функціонує при повній зайнятості чинників виробництва, і, отже, обсяг виробництва дорівнює потенційному.

4. Ціни і номінальна заробітна плата гнучкі, їхні зміни підтримують рівновагу на ринках.

У таких умовах крива пропозиції буде вертикальна.

Кейнсіанська модель трактує економіку в короткостроковому періоді. Короткострокова крива пропозиції виходить із таких умов:

1. Неповна зайнятість в економіці.

2. Ціни на товари і номінальна заробітна плата жорсткі.

У цих умовах крива сукупної пропозиції горизонтальна.

В результаті поєднання цих двох підходів крива сукупної пропозиції буде мати наступний вигляд (рисунок 4.5)

Р АS

3

2

1

Q

Рисунок 4.5 – Крива сукупної пропозиції с точки зору кейнсіанської і класичної теорії

9. Рівновага сукупного попиту і сукупної ропозиції за класичною і кейнсіанською моделями.

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги - це такий стан національної економіки, коли існує рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Сукупний попит і пропозиція перетинаються на кейнсіанському відрізку, то в цьому випадку збільшення попиту призводить до збільшення зайнятості й обсягу виробництва при постійних цінах.

Р АД АД1 АS

Р1

Q

Q1 Q2

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості та постійних цін (депресійний стан економіки). Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції показує, що фірми постачатимуть на ринок будь-яку кількість товарів, яка знаходить попит за вже існуючого рівня цін. Ідея кейнсіанської кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що внаслідок існування безробіття фірми мають найняти за наявну платню стільки робітників, скільки їм потрібно. Отже, припускається, що середні виробничі витрати фірми не змінюються зі зміною обсягів виробництва і фірми, відповідно, готові випустити на ринок стільки товарів, скільки вимагає попит наних за існуючого рівня цін.

Сукупний попит і пропозиція перетинаються на класичному відрізку кривої пропозиції – в цьому випадку збільшення сукупного попиту призводить до інфляційного росту цін.

Р АД АД1

АS

Р2

Р1

Q

Q1

Вертикальний (класичний) — показує зміни в обсязі виробництва в умовах повної зайнятості, ВВП збільшується номінально, характерне інфляційне зростання цін. Класичний відрізок кривої пропозиції базується на припущені, що ринок робочої сили завжди врівноважений за повної зайнятості. Якщо вся робоча сила повністю зайнята, то обсяги виробництва не можуть зростати понад досягнутий рівень, навіть якщо підвищується рівень цін.

Більше немає робочої сили, аби виробити над досягнуте. Отже, крива сукупної пропозиції буде вертикальною лінією за рівня ВВП.

10. Економічна сутність національного ринку його структура, причини і наслідки порушення рівноваги.

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівлі-продажу робочої сили. Структура національного ринку  Основними складовими національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили. Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями і покупцями з приводу руху товарів та послуг. Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки. Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

До причин порушення рівноваги можна віднести:

• Розвиток НТП

• Зниження купівельної спроможності населення;

• Інфляція;

• Оптимістичні та песимістичні очікування людей;

• Порушення функціонування одної із складових національного ринку;

Відсутність збалансованості та посилення нерівноваги призводять до економічних криз, галопуючої інфляції, диспропорційності економіки, розриву господарських зв'язків тощо.

11. Ринок грошей, як складова національного ринку . Види попиту на гроші і функціональні залежності.

Попит на гроші – це бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну кількість платіжних коштів, які фірми і населення мають намір тримати у себе у даний момент, а також загальна потреба ринку у коштах.

Розрізняють номінальний і реальний попит на гроші. Номінальний – це попит на певну кількість конкретних грошових знаків. Реальний попит на гроші, або попит на реальні грошові залишки являє собою попит на таку кількість грошей, за яку можна купити певні товари і послуги. Під грошовими залишками розуміють кількість грошей, що є в даний момент часу.

Кейнсіанці виділяють три мотиви попиту на гроші: трансакційний (операційний), мотив обережності і спекулятивний.

Трансакційний мотив попиту на гроші пов'язаний із тим, що гроші необхідні економічним суб'єктам для оплати товарів, послуг. Даний мотив обумовлений виконанням грошима функції засобу обігу.

Класичний аналіз попиту на гроші обмежується тільки даним мотивом. Він оснований на кількісній теорії грошей.

М*V = Р*Q

Р*Q можна розглядати як номінальний ВВП. Тоді при рівновазі на грошовому ринку кількість грошей М, що знаходяться в обігу, дорівнює розміру попиту на гроші, тому:

МД = Р*Q / V, де МД – попит на гроші.

Модель Баумоля – Тобіна дозволяє більш чітко визначити попит на гроші. Проблему, розв'язувану в моделі, порівнюють із проблемою фірми, що визначає, який рівень запасів їй берегти, щоб, з одного боку, забезпечити безперервність відтворення, а з іншого боку – знизити до мінімуму витрати від збереження запасів. У даній моделі попит на гроші залежить від рівня споживання, причому передбачається, що весь прибуток – Y витрачається споживачем протягом місяця для покупок.. Проте в цьому випадку економічний суб'єкт втратить прибуток, який ці гроші могли б принести, якби були покладені в банк або вкладені в цінні папери.

Мотив обережності в попиті на гроші. Попит на гроші за мотивом обережності пояснюється можливістю виникнення непередбачених покупок, витрат. Запас грошей дозволяє економічним суб'єктам застрахуватися від неплатоспроможності. З одного боку, чим більше грошей економічні суб'єкти будуть берегти з розуміння обережності, тим більшою буде їхня втрата, що вимірюється у вигляді номінальної процентної ставки, що могли б принести гроші

Спекулятивний мотив попиту на гроші. Він обумовлений виконанням грошима функції зберігання заощаджень. Всі активи розділяють на дві групи. Перша – гроші (готівка плюс безпроцентні чекові внески) мають абсолютну ліквідність, але не приносять прибутку. Друга – це довгострокові урядові зобов'язання (облігації) – приносять прибуток у вигляді відсотка, рівень якого визначається на ринку цінних паперів. Тому при високій ринковій ставці відсотка попит на облігації збільшується і відповідно зменшується попит на гроші. Якщо ставка відсотка зменшується, економічні суб'єкти збільшують попит на гроші і скорочують на облігації.

Можна визначити наступні чинники попиту на гроші:

1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій.

2. Зміна абсолютного рівня цін.

3. Зміна реального обсягу виробництва.

Чинники 2 і 3 впливають прямо пропорційно на попит грошей.

4. Зміна норми відсотка. Вплив цього чинника на попит виражається формулою:

МD = f (R),

де R — норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми відсотка.

5. Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.

6. Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види активів, а попит на гроші скорочується.

7. Очікування погіршення кон’юктури ринків. Цей чинник тісно пов’язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо веде до скорочення попиту на гроші і накопичення багатства у товарній формі.

12. Структура пропозиції грошей на ринку, особливості сучасного грошового обігу.

Пропозиція грошей (MS) — це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює центральний банк (в Україні Національний банк України),

Первинним створювачем — пропонувальником грошей, як і знищувачем їх (вилучає гроші з обігу) є центральний банк. Але при ретельнішому розгляді цієї проблеми стає очевидним, що у формуванні пропозиції грошей беруть участь три суб'єкти — центральний банк, комерційні банки та небанківський сектор.

Загалом на пропозицію грошей MS впливають чинники:

• величина грошової бази (Н);

• норма резервування депозитів у центральному банку (r);

• співвідношення між готівкою та депозитами

Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово-грошові знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють депозитно-чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто "друкують", а "створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову пропозицію грошей, яка виникає внаслідок відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого відтоку частини грошей з депозитів у готівку. В цьому разі використовуються поняття "грошова база" і "грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора можна записати й по-іншому. Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

12. Грошовий обіг і грошова маса. Види монетарної політики.

Грошовий ринок – це ринок, на якому в результаті взаємодії попиту на гроші і їх пропозиції встановлюється рівноважна ставка відсотка, що являє собою "ціну" грошей. Грошовий ринок містить у собі інститути, що забезпечують взаємодію попиту і пропозиції грошей.

Для нормального функціонування ринкової економіки, підтримки стабільних темпів її росту, рівня і динаміки цін, зайнятості потрібна певна грошова маса. Вона являє собою сукупність платіжних коштів, що обертаються в країні на даний момент. Грошова маса в обігу являє собою пропозицію грошей.

Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу.

Кількість грошей в обігу визначається за формулою Фішера MV=PQ

M=(ціна товару – товари продані в кредит + платежі строкової оплати * взаємопогашаючі платежі) / швидкість обігу

М=(Р –К + Пст * Вз.пл.) / V

Грошова система України включає:

• НБУ;

• Система паперових, кредитних, білонних монет

• Гривня – національна валюта;

• правом емісії готівки володіє тільки Центральний банк країни.

Натурально-речовим змістом грошового обігу є грошова маса. Її активна частина – гроші в обігу, а пасивна – гроші на рахунках

У залежності від ступеня ліквідності використовується набір показників, агрегатів, для виміру грошової маси, що обертається в країні в даний момент.

Грошовий агрегат М1 охоплює готівку і внески, кошти з яких можуть бути перераховані як платежі за чеками й електронними переказами. Це рахунки на вимогу, дорожні чеки й інші рахунки, з яких можна виписати чек. Гроші тут виступають як засіб обігу і засобу платежу. В умовах сучасної ринкової економіки більшість операцій обміну проводиться за допомогою М1, і даний агрегат є найбільш поширеним.

Грошовий агрегат М2 містить у собі агрегат М1, а також активи, що не можуть безпосередньо переводитися від однієї особи до іншої, але можуть перетворюватися в засоби платежу. До них належать депозитні рахунки, ощадні вклади на вимогу, термінові вклади і деякі інші активи. У даному випадку мова йде про виконання грошима функції засобу накопичення.

Грошовий агрегат М3 включає, крім агрегату М2, значні термінові депозити, угоди про купівлю цінних паперів із подальшим викупом по обумовленій ціні.

Грошовий агрегат L є найбільш укрупненим грошовим агрегатом. До нього входять М3, а також ощадні облігації, казначейські векселі і ряд інших активів.

Дійсними грошима, або грошима у вузькому розумінні слова, у макроекономіці є агрегат М1. Інші агрегати характеризуються як "квазігроші", або "майже гроші".

Особливості сучасного грошового обігу:

• переходимо від грошового до безготівкового обігу;

• політика дорогих грошей;

• демонетизація золота;

• скорочення емісії грошей

Монетарна політика розподіляється на довгострокову – метою якої є скорочення рівня інфляції та короткострокову – спрямована на досягнення поточних завдань із стабілізації валютного курсу, підвищення стійкості грошової одиниці.

Кредитно-грошова політика держави – це сукупність заходів для регулювання грошового обігу, спрямовані на забезпечення стійкого економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття.

Проведення облікової політики – це встановлення центральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, по якій центральний банк країни продає ресурси комерційним банкам, які, в свою чергу, під позичковий відсоток надають кредити суб'єктам економіки. Розмір ставки встановлюється державою залежно від господарської кон'юнктури і цілей економічної політики. Підвищення ставки зменшує попит на кредити, гальмує господарську активність, тому що "дорогий" кредит підприємці беруть менше, а отже, і менше коштів вкладається в розвиток виробництва. Зниження дисконтної ставки стимулює попит на кредити і сприяє пожвавленню господарської активності. Кредит стає дешевшим, і це стимулює розвиток виробництва.

Встановлення розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає зберігання певної частини їхніх активів у вигляді резервів на спеціальному рахунку у центральному банку країни. Мета цього заходу – захист інтересів кредиторів і вкладників, тобто їхнє страхування, боротьба з інфляцією, контроль за ціною національної грошової одиниці шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси. Підвищуючи норму обов'язкових резервів, ЦБ знижає кредитні можливості комерційних банків і таким чином зменшує надходження грошей у сферу обігу; зниження нормативу збільшує потоки грошей.

Операції на відкритому фондовому ринку. Купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава ніби надає їм кредит і таким чином збільшує кількість грошей в обігу, що стимулює економічну активність. Продаж цінних паперів здійснюється центральним банком через державні позики для фізичних або юридичних осіб, і це стримує економічну діяльність.

Емісія грошей спрямована на забезпечення економіки засобами обігу, платежу, накопичення, а також для покриття дефіциту державного бюджету. Помірна емісія сприяє пожвавленню економіки; скорочення грошової емісії стримує ріст цін.

Пряме лімітування кредитів полягає у встановленні верхньої межі кредитної емісії, обмеженні розмірів кредитування у певних галузях. Принцип лімітування, як правило, поєднується з пільговим кредитуванням пріоритетних секторів економіки.

Пряме регулювання процентної ставки – це встановлення верхнього або нижнього рівня зміни процентних ставок по кредитах і депозитах комерційних банків. Верхня межа може встановлюватися у випадку спаду виробництва і спрямована на стимулювання економічної активності, нижня межа може встановлюватися в період стрімкого зростання інфляції.

Розрізняють два основних види кредитно-грошової політики.

В умовах інфляції проводиться політика "дорогих грошей". Вона спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій комерційних банків, на скорочення пропозиції грошей. Центральний банк, проводячи таку політику, здійснює наступні дії: продає державні цінні папери на відкритому ринку; збільшує норму обов'язкових резервів; підвищує дисконтну ставку. Якщо ці заходи виявляються недостатньо ефективними, ЦБ знижає верхню межу кредитної емісії, скорочує обсяг споживчого кредиту. Політика "дорогих грошей" є основним методом антиінфляційного регулювання.

У період спаду виробництва для стимулювання ділової активності проводиться політика "дешевих грошей", або так звана експансіоністська кредитно-грошова політика. Вона полягає в розширенні масштабів кредитування, ослабленні контролю над приростом грошової маси, у збільшенні пропозиції грошей. Для цього центральний банк купує державні цінні папери; знижає резервну норму і зменшує дисконтну ставку. Створюються більші пільгові умови для надання кредитів економічним суб'єктам.

14. Особливості розвитку інвестиційного ринку. Види інвестицій фактори інвестування.

Інвестиції є другим, після особистих споживчих витрат, компонентом сукупних витрат. Під інвестиціями прийнято розуміти довгострокові вкладення у виробничу та невиробничу сфери з метою отримання прибутку. До інвестицій належать усі витрати на придбання основного капіталу, житлове будівництво і зміна запасів.

Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. У цілому 70% всіх інвестицій – це інвестиції в машини та устаткування.

Інвестиції в житлове будівництво – це витрати на підтримку житлового фонду й будівництво нового житла. На житлове будівництво припадає 25% усіх інвестицій.

Запаси – це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їх скорочення – про від’ємні інвестиції. На зміни в запасах припадає приблизно 5% усіх інвестицій.

Інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ у короткостроковому й довгостроковому періодах. У результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. А в довгостроковому періоді під впливом інвестицій на ринку благ змінюватимуться як попит, так і пропозиція.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто на амортизацію. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:

ВІ = ЧІ + кА К п.р. , де:

ВІ – валові інвестиції;

ЧІ – чисті інвестиції;

кА – коефіцієнт амортизації;

К – вартість об’єктів основного капіталу; п.р. – поточний рік.

При цьому ЧІ = К п.р. + 1 – К п.р.

З формул 14 та 15 можна вивести таку залежність

 

Рівняння 5.16 є базовим для визначення потреби у валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку та процентної ставки.

Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає у наступному.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Чистий прибуток – та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та процентів за інвестиційні кошти. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:

ЧП = ∆ВВП - (∆ПВ + ∆ПП) (5.17), де:

ЧП – чистий прибуток;

∆ВВП – приріст ВВП, викликаний чистими інвестиціями;

∆ПВ – приріст поточних витрат;

∆ ПП – приріст податку на прибуток.

Але інвестори орієнтуються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП) – чистий прибуток, який очікується від вкладання інвестицій. З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

 (5.18), де:

ОНЧП – очікувана норма чистого прибутку;

ОЧП – очікуваний чистий прибуток;

ЧІ – чисті інвестиції.

Таким чином, основним стимулом до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку. Можна сказати, що ОНЧП є метою інвестування.

По-друге, інвестиційні витрати пов’язані з джерелом їх фінансування.

Досить поширеним джерелом фінансування є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє процентна ставка. Якщо ОНЧП – це мета інвестування, то процентна ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, потрібний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку та процентну ставку. Якщо процентна ставка нижча від ОНЧП, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.

При прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна процентна ставка. Номінальна процентна ставка – фактична процентна ставка на ринку позичкового капіталу (визначається в поточних цінах), а реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка мінус темп інфляції.

ПСр = ПСномін. – ТІ (5.19), де:

ПСр – реальна процентна ставка;

ПСномін. – номінальна процентна ставка;

ТІ – темп інфляції, у %.

Слід зазначити, що реальна процентна ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної процентної ставки, а не від номінальної процентної ставки.

Зі зростанням реальної процентної ставки попит на інвестиції скорочується, тому що вони стають дорожчими.

Графіки функції попиту на інвестиції – в залежності від очікуваної норми чистого прибутку й реальної процентної ставки зображені на рисунках 5.3 та 5.4, де АDінв. – сукупний попит на інвестиції.

  

Рис.5.3. Крива інвестиційного попиту в залежності від ОНЧП

Рис. 5.4. Крива інвестиційного попиту в залежності  від процентної ставки (базова модель інвестиційного попиту)

Із наведених графіків видно, що між інвестиційним попитом і очікуваною нормою чистого прибутку існує пряма залежність, а між інвестиційним попитом і процентною ставкою – обернена залежність.

У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, у якій інвестиції є функцією процентної ставки. В такій моделі процентна ставка – основний фактор, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма чистого прибутку – стала величина й диференціюється за окремими інвестиційними проектами. У графічній формі ця модель має такий вигляд.

Рис. 5.5. Графік інвестиційного попиту

З рисунка видно, що на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи, в залежності від рівня очікуваної норми чистого прибутку.

Перша – вартість 50 грошових одиниць з ОНЧП – 10%;

Друга – вартість 150 грошових одиниць з ОНЧП – 6%;

Третя – вартість 200 грошових одиниць з ОНЧП – 3%.

Сумарна вартість усіх інвестиційних проектів становить 400 грошових одиниць.

На вертикальній осі графіка відкладена реальна процентна ставка.

Якщо реальна процентна ставка дорівнює 12%, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП менше реальної процентної ставки.

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 8%, виникає інвестиційний попит вартістю 50 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше реальної процентної ставки, тобто 10% більше 8%

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує реальну процентну ставку вже за першою та другою групами інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більше 4%.

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400 грошових одиниць, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує реальну процентну ставку, тобто 10%, 6% і 3% більше 2%.

Отже, доцільність інвестування та інвестиційний попит виникають за умов, коли очікувана норма чистого прибутку більша від реальної процентної ставки.

Факторами, що не залежать від процентної ставки. До них належать:

1. Технологічні зміни. Технічний прогрес, тобто розробка нового більш продуктивного устаткування, зменшує середні витрати на виробництво продукції або підвищує її якість. Унаслідок цього зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної процентної ставки.

2. Рівень забезпеченості основним капіталом. Від того, як кожна галузь виробництва забезпечена основним капіталом, залежить очікувана норма чистого прибутку від додаткових інвестицій. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися. Недостатність виробничих потужностей стимулює збільшення інвестицій із метою нарощування виробництва відповідно до попиту.

3. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.

4. Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому збільшення податків негативно впливає на інвестиції. І навпаки.

5. Очікування. Метою інвестування є чистий прибуток. Інвестиції – це насамперед ризик стосовно того, що дохід від них перевищить витрати на них. Якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестицій. Навпаки, коли фірми сподіваються на пожвавлення в недалекому майбутньому, попит на інвестиції зростає.

Фактори, що не залежать від процентної ставки збільшують або зменшують сукупний попит на інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо чи вліво. На відміну від них, процентна ставка викликає зміщення по самій кривій попиту на інвестиції.