Оцінка вододжерел, водопостачання і напування тварин

Санітарно-гігієнічна оцінка води повинна проводитись у такій постлідовності:

1-встановлення санітарно-топографічного стану володжерела і оточуючої його місцевості;

2-визначення фізичних якостей;

3-проведення хімічного аналізу;

4-при необхідності – з’ясування біологічних показників води.

Обстеження санітарно-топографічного стану водолжерела і оточуючої його місцевості проводиться комісією за такою орієнтовною схемою:

а) Санітарно-топографічне обстеження колодязя:

-адреса, місце знаходження (в селі чи за селом, відстань від найближчої о житла, тваринницьких об'єктів та ін.);

-характер рельєфу (на рівному місці чи на височині, на схилі, у низині, у балці, на березі річки, ставка, болота чи на відстані від них. можливість затоплення паводковими водами):

-гідрогеологічні дані (шляхом опитування чи власними спостереженнями): глибина до дна з поверхні води: з якого боку вода прибуває в колодязь; як легко вичерпується вода при звичайному і посиленому її розборі; чи зникає вода в колодязі в період засухи; вимерзання; швидко чи повільно набирається вода після водозбору; чи збільшується кількість води в колодязі після дотів;

-гідротехнічні дані: матеріал зрубу, його розміри і товщина стінок; чи є глиняний замок; чи закривається колодязь кришкою і чи є над ним будка, навіс, чи розміщені біля колодязя корита для напування тварин: водопід'ємні пристосування: як дістається вода з колодязя (насосом, воротом, журавлем і ін.): чим забирається вола (цебром, відром запільним чи власним); стан під їзду чи підходу до колодязя;

-якість води в колодязі (за опитуванням населення);

-санітарні дані: відстань до найближчих помийних ям, гноєсховищ, вбиралень, очисних споруд; чи забруднюється колодязь стоками, застоялою навколо нього водою; чи проводиться біля колодязя прання білизни і напування тварин;

-свідчення про обладнання і обслуговування колодязя: рік спорудження,

-останнього ремонту і очищення колодязя, чи проводиться над ним нагляд і який.

Для визначення товщини шару води в колодязі користуються вимірювальною стрічкою, на нижньому кінці якої на відстані 1 см одна від одної нанизані металеві чашечки. При занурюванні стрічки у воду в чашечки набирається вода. Відрахуванням числа чашечок, що занурились у воду, від тих, що залишились на поверхні, дізнаємося про товщину шару води у колодязі.

У польових умовах товщину шару води можна виміряти за доломогою жердини або вірьовки з вузлами.

б) Санітарно-топографічне обстеження ставка:

-адреса місця знаходження (назва ставка);

-розміри (довжина, ширина, площа);

-грунт дна і стінок ставка (як він утворений);

-якою водою живиться ставок (джерельною, атмосферною, річковою);

-яким є ставок, стоячим чи протічним (чи пересихає літом і перемерзає взимку);

-чи спостерігається схильність його до заболочування, чи є в ставку риба:

-можливості забруднення ставка (близькість ораних земель, наявність житлової забудови, тваринницьких ферм, літніх таборів для тварин, гноєсховищ, скотомогильників, прибиралень, смітників; чи проводиться напування тварин безпосередньо зі ставка, чи с навколо зелені насадження); як утворений ставок (виритий штучно, обладнаний греблею, запрудою);

-матеріал греблі (загати): земля, дерево, щебінь, сміття, гній;

-висота підпори води, чи є водозлив і як він обладнаний;

-яке гідротехнічне обладнання с (водяний млин, турбіна, насоси та ін.), як воно використовується.

в) Санітарно-топографічне обстеження річки (струмка):

-адреса і назва річки, звідки вона бере свій початок і куди впадає, які притоки впадають в неї;

-розміри (ширина) її на час обстеження і в період наводка, висота підйому води;

-тривалість весняного наводку, чи пересихає річка влітку і перемерзає зимою, чи вливаються в неї джерела: характер рельєфу оточуючої місцевості, стан дна річки;

-стан берегів річки (спадні і покриті рослинністю чи обривисті);

-на якій відстані від берега розташовано житлові будинки, тваринницькі ферми, промислові підприємства, особливо ті, то переробляють тваринницьку сировину, звалища сміття, гноєсховища, вбиральні та ін.),

-чи є гребля або загата (її обладнання, матеріал, призначення); можливість забруднення річки стоками промислових підприємств, тваринницьких ферм;

-водовикористання річки і для яких потреб: промислових, господарських, питних, поїння тварин, протипожежних і інших;

-якщо проводиться забір питної води, то на якій відстані від можливих джерел забруднення.

Крім зазначених питань в акт (карту) санітарно-топографічного обстеження вододжерела вносять й інші застереження, які тим чи іншим чином виливають на якість води та її санітарну безпеку. У кінці акту проставляються дата обстеження і підписи осіб, які проводили обстеження.

Повне забезпечення тваринницьких ферм доброякісною водою — одна з головних передумов успішного здійснення технології виробництва тваринницької продукції. Правильна організація водопостачання передбачає ряд заходів щодо одержання води, поліпшення її якостей та доставки до господарств. При цьому ставиться мета одержувати не тільки доброякісну і в достатній кількості воду, а й економічно дешеву.

Під час забезпечення ферм (комплексів) водою першочергово вирішується питання про повне задоволення всіх їхніх потреб. Дебіт води для ферми складають, виходячи з відповідних нормативів. Витрати для напування залежать від виду, фізіологічного стану та віку тварин (табл. 9).

Таблиця 9 Нормативи споживання води сільськогосподарськими тваринами

Вид тварин На одну голову,

л/добу

Корови 80

Бугаї та нетелі 50

Молодняк до двох років 30

Телята до 6-місячного віку 20

Свиноматки із приплодом 60

Молодняк свиней старше 4-місячного віку і свині на відгодівлі 15

Поросята після відлучення 5

Коні робочі, верхові, лошата старше 1,5-річного віку 60

Лошата до 1,5 року 45

Жеребці-плідники 70

Вівці дорослі 10

Ягнята до одного року З

Кури, індики 1

Качки, гуси 1,25

Кролі__________________________________________________________3____

Певна частина води витрачається і на так звані технологічні цілі, особливо при промисловій технології виробництва тваринницької продукції. Ці витрати складаються із потреб на підготовку кормів для згодовування, видалення й транспортування гною тощо. Витрати води на підготовку кормів залежать від виду корму і технології його обробки. В кормоцехах вони у середньому приймаються з розрахунку 1,5—2 л на 1 кг сухого корму, на миття кормоприготувального обладнання — 50 л на одну машину та одне її миття. При гноєвидаленні гідрозмивом до маси потрібно додавати воду. Для розбавлення гною вносять від 5 до 35% води залежно від системи видалення і вмісту сухих речовин у його масі. Добова норма води на одну умовну голову великої рогатої худоби при цьому становить 3—18 л.

З метою проведення санітарно-гігієнічних заходів вода потрібна для підмивання вим'я у корів: із відра її витрачається до 4,5 л на кожні п'ять голів, а при здійсненні цього процесу за допомогою пересувної установки — 1,5 л на одну корову. Для догляду за доїльними апаратами, молокопроводами, молочним посудом витрати визначають із розрахунку 5 л холодної й 10 л гарячої води на один доїльний апарат. Загальна норма витрат води на обробку і зберігання молока на фермі становить 4—5 л на 1 л молока, а на первинну його переробку ще додатково потрібно 5—7 л. Передбачаються також витрати води на догляд за шкірою тварин (обмивання, купання). Орієнтовно на купання однієї вівці треба витратити 3—10 л води залежно від її породи та віку.

Обов'язково згідно із нормами передбачаються витрати води на протипожежні заходи.

У подальшому сумарно зведені витрати води по фермі потрібно збільшувати на максимальні значення так званих сезонних, добових і годинних коефіцієнтів нерівномірності у водопостачанні. Ці коефіцієнти становлять для весни та осені 1, літа— 1,5 і зими — 0,5. Максимальний показник коефіцієнта нерівномірності за добу досягає 1,3, а протягом однієї години— 2,5. Визначивши потрібний дебіт води, вирішують питання про найраціональніше її постачання на ферму.

Водопостачання — це ряд заходів щодо забезпечення одер­жання, поліпшення якості і надходження води для потреб тварин­ництва. Розрізняють кілька систем водопостачання, оптимальність вибору яких визначається господарсько-економічними умовами виробництва.

Слід віддавати перевагу механізації та автоматизації водопостачання, за рахунок чого різко знижуються затрати праці. Якщо на немеханізоване підняття і доставку 1 м³ води затрачається понад 300 люд./год, то при механізованому водопостачанні цей показник знижується до 2 люд./год.

В умовах пасовищ напувати тварин слід лише на водонапувальних пунктах. Для цієї мети використовують усі придатні поверхневі або підземні води. Водонапувальні пункти будують за типовими проектами. Це майданчик із твердим покриттям, де зосереджуються резервуар для зберігання запасу води і водонапувальні корита, які розміщують Г- або П-подібно, а також у вигляді трикутника (при однобічному підході до них). Воду на майданчик подають насосом із найближчого джерела, використовуючи при цьому як електричну, так і вітрову енергію. Майданчик вибирають на підвищеному сухому місці на відстані від вододжерела не ближче 20—25 м і зі схилом від нього. За периметром його обладнують канавками для стоку нечистот, а до корит передбачають зручні підходи. Вододжерело й резервуар із водою захищають огорожею. Водонапувальні пункти у степовій і лісостеповій зонах рекомендується розміщувати від місць випасу не далі як на 2—4 км для великої рогатої худоби; 2,5—3 — для овець і кіз; 0,5 — для свиней і 5— 8 км для коней. На один колодязь повинно припадати 1,5—2 га пасовища. Напувати тварин на пасовищі можна за допомогою пересувних або стаціонарних автонапувалок, до яких підвозять воду в цистернах.

Винятково важливу роль у збереженні здоров'я й підвищенні продуктивності відіграють кількість спожитої води, частота напувань, чергування годівлі та напування тварин.

Різні види, і групи тварин мають певні особливості у споживанні води. Це залежить від виду, віку, продуктивності та використання тварин, а також від типу годівлі, фізичного стану згодовуваних кормів, метеорологічних умов, якості самої води. Основним принципом водозабезпечення є те, що тварина повинна одержувати воду досхочу, без порушень звичного для неї режиму напування. Особливо чутливі до безперебійного водопостачання високопродуктивні тварини і молодняк. Установлено, що при навіть незначних порушеннях забезпечення організму водою різко знижується продуктивність, сповільнюються ріст і розвиток молодого організму. Так, високомолочна корова за добу випиває води у 3—4 рази більше, ніж низькомолочна. Молодому організму на 1 кг живої маси необхідно в два рази більше води, ніж у дорослому віці. Потреба тварин у питній воді зростає також у разі інтенсивного їх використання на фізичній роботі, особливо в умовах підвищеної зовнішньої температури. У коней при важкій роботі у спеку спрага посилюється в 1,5—2 рази.

Сухі корми також збільшують спрагу. При годівлі тварин переважно сухими і концентрованими кормами споживання ними води буде значно більшим, ніж при годівлі соковитими (водянистими).

Посилюють спрагу сухі тривалі вітри (суховії"), особливо у жарку погоду. Частіше і в значній кількості споживають воду худі та хворі тварини. Об'єм випитої води залежить і від її якості. Неприємну за мінеральним складом, забруднену, надмірно теплу або холодну воду тварини п'ють неохоче й мало. Позначаються на потребі у воді також породні особливості. Аборигенні (місцеві) породи тварин менш вибагливі до споживання води, перебуваючи тривалий час без неї навіть при дуже жарких погодних умовах (курдючні вівці).

Експериментально встановлено середнє споживання води на кожний кілограм сухої речовини корму: для великої рогатої худоби — 4—6 л, свиней — 6—8, коней — 2—3 і овець — 2 л. Молодняку всіх видів тварин води на 1 кг сухого корму потрібно значно більше—від 7 до 9 л.

Не слід лякатися «перепою» у тварин. Посилене споживання води, яке не перевищує фізіологічних норм, не завдає шкоди організму. Перенаповнення останнього водою частіше спостерігається у тварин, які поїдають велику кількість соковитих (водянистих) кормів, що може призвести до послаблення травлення, діяльності сердця і нирок.

У режимі напування тварин окремих видів і груп відмічають деякі відмінності, які мають важливе практичне значення.

В умовах пасовищного утримання на водонапувальних пунктах частіше застосовують водонапувальні корита, загальна довжина яких визначається кількістю тварин за фронтом їхнього напування залежно від виду і віку (табл. 10). Фронт напування — це необхідна довжина корита на одну тварину. Час одного напування отари, гурту чи табуна триває не більше 1 - 1,5 год.

Загальна довжина водонапувальних корит визначається за формулою:

Z_к=n×l_к×t₁

t₂, де

n – кількість тварин, пригнаних на водо напування;

l – довжина ділянки корита, яку займає одна тварина, м;

t₁ – тривалість водопою однієї тварини, хв;

t₂ – тривалість водопою всіх тварин, які пригнані на водопій, хв.

Таблиця І0. Довжина ділянки водонапувального корита на одну тварину

Довжина корита на одну тварину, м Тривалість

Види тварин при при напування однієї

односторонньому двосторонньому тварини, хв

підступі підступі

Велика рогата 0,75 0,50 6

худоба

Коні 0,60 0,40 6

Вівці і кози 0_,35 0,25 3

Догляд за водонапувальним інвентарем зводиться до підтримання його в належній чистоті й справності. При підготовці до стійлового утримання тварин, а також перед початком пасовищного сезону всі споруди і пристрої, призначені для напування, мають бути відремонтовані і підготовлені. Після закінчення напування воду з напувалок і корит зливають. В автонапувалках також періодично застояну воду змінюють і промивають їх проточною водою. Напувальні корита наповнюють свіжою водою кожного разу перед напуванням тварин. Водонапувальний інвентар періодично миють чистою водою і дезінфікують 1 %-вим розчином гіпохлориту, хлораміном, гарячим 2 %-вим розчином кальцинованої соди та іншими препаратами. Після дезінфекції водонапувальний інвентар промивають чистою водою.

На водонапувальних пунктах, робота яких протягом року відрізняється періодичністю, при відсутності тварин воду з резервуарів, трубопроводів і напувальних корит обов'язково зливають, очищують їх від бруду. У процесі експлуатації резервуари дезінфікують хлорним вапном один раз у місяць, а водо напувальні корита щоденно промивають чистою водою. Після промивання воду відводять у бік понижених місць рельєфу з тим, щоб вона не заболочувала підступи до водонапувального пункту.