4. Довідники

Довідником називається видання прикладного характеру, побудоване за алфавітом назв статей або в систематичному порядку.

Довідник містить комплекс відомостей, що охоплюють певну галузь знань та (або) практичної діяльності і будується таким чином, щоб забезпечити зручність пошуку необхідної інформації. Для довідників характерна чітко виражена прикладна, практична спрямованість. Найчастіше структурною одиницею є довідкова стаття, у якій міститься відповідь на питання, винесене до її заголовку. Відповідь, як правило, – чітка та зрозуміла.

Довідник не пояснює і не обґрунтовує подану інформацію, його завдання – дати конкретну й за можливості вичерпну відповідь на поставлене питання, тому і питання має бути сформульоване максимально точно, лаконічно. Існують довідники, заголовками статей яких є прямі питання.

Довідкові дані повинні бути подані у вигляді, що забезпечує їх швидке сприйняття і використання.

Найчастіше у довіднику використовується систематичний принцип побудови матеріалу, що відповідає певній логічній системі. В основі логічної системи може бути тематичний, хронологічний, топографічний чи інший принцип. Використовується у довідниках алфавітна побудова, вона характерна для біографічних словників, каталогів, тобто видань, що містять велику кількість окремих, не пов’язаних між собою статей.

Відповідь на поставлені так або інакше питання дається у вигляді прикладних рішень, кінцевих формул, числових значень, рецептів, порад тощо.

У довідниках широко використовуються таблиці, що дозволяють компактно, наочно подати інформацію, деякі довідники повністю складаються із таблиць. У низці довідників більше інформаційного навантаження лягає на формули й ілюстрації: технічні та виробничі креслення, графіки, схеми, малюнки, фотографії, діаграми. Використання нетекстових елементів обумовлено специфікою відповідної галузі знань чи практичної діяльності.

Особливості охоплення матеріалу, поданого у довідниках, яскраво проявляються при їхньому порівнянні з енциклопедіями: останні широко і повно відображають систему знань, довідники ж носять локальний характер і передбачають розробку окремого аспекту цієї системи. Особливі вимоги ставляться до якості матеріалу, котрий повинен бути сталим, перевіреним наукою і практикою.

За складом основного тексту довідники виділяють комплексні, що містять широке коло різноманітної інформації певної тематики та мають складну структуру, і спеціалізовані, які містять однорідну вузькотематичну інформацію, та, як правило, складною структурою не відрізняються.

За цільовим призначенням виділяють:

• наукові, акумулюючі знання відповідної галузі виробничої діяльності і призначені для наукової роботи;

• виробничо-практичні, що подають інформацію, яка стосуються певної галузі виробничої діяльності, і призначені для спеціалістів, зайнятих у сфері виробництва (суспільної діяльності);

• масово-політичні, що містять актуальну суспільно-політичну інформацію та призначені для широкого читача;

• навчальні, які містять інформацію з певної навчальної дисципліни, організовані відповідно до навчальної програми і призначені для учнів;

• популярний, що подає інформацію з якоїсь теми і призначений для широкого кола читачів;

• побутовий, який містить матеріали прикладного характеру, необхідні у повсякденному житті.

Залежно від характеру інформації розрізняють довідник спеціаліста, довідник аматора, статистичний довідник, каталог, довідникову таблицю, біографічний довідник, путівник, календар, календар визначних дат.

До складу апарату довідника належать супровідна стаття (передмова), списки скорочень і умовних позначень, система посилань, допоміжний покажчик, бібліографічний список, зміст. У передмові пояснюють мету, особливості змісту довідника, наводять рекомендації щодо його використання. Передмова у довіднику, як правило, досить лаконічна, але вона повинна мати вичерпну інформацію про інші видання аналогічної тематики, повідомити про внесені зміни, якщо видання повторне.

Допоміжний покажчик вибирається залежно від особливостей конкретного довідника. Наявність алфавітного покажчика для систематичного довідника потрібно вважати обов’язковим. У алфавітних довідниках допоміжний покажчик також потрібен. Він може бути єдиним або складати систему покажчиків різних видів.

Також обов’язковим є використання змісту та змінного колонтитула.