43. Сприймання в нормі розвитку та у дітей з вадами слуху.

Сприймання – психічний процес, який полягає в цілісному відображенні мозку людини предметів та явищ навколишнього світу.

Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо аналізаторних і між аналітичних нервових зв’язків. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню відображуваних предметів і регулює процес формування образу.

Сприймання завжди відбувається на основі взаємодії аналізу та синтезу. Ця взаємодія зумовлюється об'єктивними зв'язками самих явищ. Слухаючи, наприклад, мелодію, ми не лише виділяємо окремі звуки, а й чуємо певне їх співзвуччя. Дивлячись на картину, ми сприй­маємо не окремі фарби і навіть не окремі об'єкти, а певний сюжет, що неможливо без об'єднання (синтезування) цих об'єктів.

Процес сприймання має вибірковий характер. Ця властивість дає людині змогу бачити ясно, чітко один якийсь об'єкт у той час, коли на неї діє цілий ряд інших об'єктів. Так, коли людина працює в читальні, на неї діє цілий ряд об'єктів: меблі, багато читачів, зміна їх, шелестіння сторінок, які перегортаються читачами, звернення їх до бібліотекаря, шум за вікном тощо. Проте вона сприймає лише той матеріал, над яким працює. Цей матеріал є об'єктом сприймання людини, всі ж інші подразники — фоном. Часом об'єкт і фон можуть мінятися місцями. Так, якщо та сама людина почне прислухатися до розмови інших читачів, вона перестане чітко сприймати текст, який читає. Вона лише пробігатиме його очима, не достатньо розуміючи його, разом з тим розмова, до якої ця людина прислухається, висту­пить об'єктом сприймання і тому буде сприйматися чітко, ясно. Та­ким чином, книга виступатиме вже фоном сприймання.

Отже, для повноцінного сприймання об'єкта треба виділити його серед усіх інших об'єктів, що діють на людину одночасно. Умовою такої вибірковості сприймання є спрямування уваги людини на один якийсь об'єкт.

Виділення об'єкта у сприйманні зумовлюється об'єктивними та суб'єктивними чинниками.

Починаючи активно використовувати назви властивостей, ознак, станів предметів і явищ, дитина таким чином виділяє для себе ці характеристики.

Позначивши предмет словом, вона відокремлює цим його від інших предметів. За допомогою інтелектуальних зусиль із вивчення властивостей і станів предметів, відносин між ними, виявлення зв'язків і дій із ними малюк починає бачити й розуміти реальні відносини між предметами.

Розвивальні заняття для цього віку включають навчання дитини виявляти й ураховувати у своїх діях властивості предметів, уміння використовувати умовні замінники речей, будувати й використовувати наочні просторові моделі (плани, схеми, креслення). Для успішного освоєння цих навичок, а також для того, щоб завдання відповідали особливостям даного віку, їх необхідно включати в доступні й цікаві дитині види діяльності: гру, малювання, ліплення, конструювання й т. ін.

Чудово розвивають сприйняття загадки. Намагаючись відгадати загадку, дитина починає шукати в оточуючих предметах властивості, описані в ній. Наприклад: «Два черева, чотири вушка» (подушка); «Улітку сірий, а взимку білий» (заєць).

Варто всіляко заохочувати бажання дитини самій складати загадки.

У міру ускладнення психіки й розвитку психічних процесів відбувається їхнє переплетення й взаємовплив одне на одного. Так, загадуючи й відгадуючи загадки, дитина одночасно розвиває сприйняття, увагу, творче мислення, мовлення.

Історичний досвід класифікації дітей з порушенням слуху позитивно вплинув на обґрунтування сучасної медико-педагогічної класифікації (Нейман Л.В., Боскіс Р.М.). Завдяки її розробці є можливість визначати тип спецшколи для навчання, врахувати наявний стан розвитку слуху і мовлення, забезпечити здійснення індивідуального підходу в роботі з кожним учнем. Сучасна об’єктивна комп’ютерна діагностика дозволяє досить точно визначити стан слуху у дітей раннього віку. А здійснення, після отримання відповідних даних, раннього слухопротезування, в свою чергу, наближає до природнього шляху оволодіння слуховим сприйманням.

Тривалі спостереження стану роботи з розвитку слухового сприймання у Київській школі-інтернаті для слабочуючих дітей та вивчення досвіду роботи шкіл-інтернатів різних регіонів України, свідчать про те, що робота з розвитку слухового сприймання здійснюється у відповідності до нормативних документів МОН України ("Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку", навчальних планів, програм, інструкцій).

Рау Ф.Ф. та його послідовники вирішували питання можливості навчання усного мовлення, грамоти та звуковимовлянню за "методом цілих слів" на основі глобального зчитування їх з карток з надрукованими на них словами.

Під впливом глобального методу було розроблено новий, також глобальний, підхід й до розвитку слухового сприймання у дітей з порушенням слуху (Кузьмічова О.П., Назарова Л.П., Соколовська Т.Р.).

За цим підходом на початку навчання передбачається глобальне сприймання одиниць вищого рівня (слів, речень, текстів), з метою накопичення "слухового словника", а потім здійснюється звуковий аналіз і синтез.