Лекція 8. Проблеми наукового пізнання

План

4. Виникнення нових наук.

5. Принципи та тенденції формування науки.

6. Погляди видатних філософів на наукове знання

1. Історично всі науки вийшли з філософії (фізика, біологія, математика, психологія, логіка та ін). Подальше формування наук пов’язане з тим, що єдине дослідження про той чи інший складний об’єкт починає членуватись на окремі самотні сфери. Вони починають своє існування як окремі науки, що вивчають певні сторони складного об’єкту. Так, з біології виникає анатомія, фізіологія, ембріологія, цитологія та ін.

Нові науки можуть з’являтись, навпаки, в результаті об’єднання в одне ціле знань про той чи інший клас об’єктів по принципу: “все про це”: орнітологія (все про птахів), іхтіологія (все про риб), ентомологія (все про комах) і т. д..

Нова наука може сформуватись в’язку з появою нових, досі невідомих, об’єктів. Так в ХVІІІ ст. вивчення доісторичних тварин дало початок палеонтології. В ХХ ст. з’являється новий об’єкт фізичних досліджень – елементарні частинки і науки про мікросвіт.

Поява нової науки нерідко викликана соціальною необхідністю та певними “соціальним замовленням”. Так виникає наука конфліктологія, або реакційна географія – наук про географічні аспекти організації туризму.

Нова наука може виникати ”на межі” інших наук. Такими є астрофізика, біофізика, хімія, геоботаніка, генна інженерія та ін.

2. Процес виникнення нових наук проходить чотири етапи:

• зародження (виникає проблема, що дає напрямок науковим дослідженням);

• становлення (ріст інформації про новий об’єкт дослідження);

• інституалізація (формування нового наукового напрямку в окрему наукову галузь. На цьому етапі створюються наукові лабораторії, науково-дослідні інститути з відповідною структурою, починається підготовка спеціалістів і таке інше.);

• дисциплінарізація, або період “насичення” (наука з її основними положеннями з’являється у формі підручників. Спостерігається ріст та розгалуження цієї науки).

Однією з найважливіших особливостей наукового знання є його накопичення.

Уява про таку особливість науки з’явилась у так званій комулятивістській концепції розвитку знань. З точки зору цієї концепції наука розвивається поступово, а отже вона все більш прогресивно та все більш досконалим чином пізнає світ.

Комулятивізм підкреслює поступальність наукового пізнання.

У філософії “Віденського гуртка” комунікативістська концепція накопичення знання пов’язана з принципом його верифікації (перевірки, підтвердженої перевірки і т. д.). З розвитком науки зростає верифікованого знання.

3. К. Поппер, як нам вже відомо, висунув зворотній підхід: наукове знання має пройти перевірку не підтвердженням, а спростуванням (принцип фальсифікації). Наука, таким чином, просувається вперед через спростування своїх попередніх концепцій. Кумуляція, за Поппером, збільшує об’єм знань, але не шляхом наслідування, не аудитивним шляхом, а через спростування старого знання та заміну його новими.

Американський філософ науки Т.Кун висунув антикумулятивістську концепцію розвитку науки.

Згідно Куну, неможливо збагнути, як розвивається наука, якщо не враховувати мотивів діяльності вчених, які створюють наукове знання. Науку творить та чи інша група вчених – спеціалістів. Кожна така група відштовхується в своїй діяльності від певної системи загальноприйнятих теоретичних засад. Така засада є основою існування взірців та стандартів, з яких розвивається знання. Система таких взірців та стандартів є парадигмою (напрям розвитку, його взірець) певного наукового розвитку.

Завдяки парадигмі розвивається нормальна наука. В розвитку нормальної науки зустрічається неспівпадіння фактів з теорією, що їх пояснює. Це – аномалія, котра спочатку вважається чимось випадковим. Але, якщо аномалії накопичуються в межах існуючої парадигми, то така парадигма перестає працювати. Наступає криза, результатом якої є наукова революція, яка пропонує нову парадигму. Отже, не комуляція лежить в основі наукового розвитку, а зміна парадигм.

Теорії, що побудовані на основі різних парадигм, не співставимі. З розвитком науки ми пізнаємо світ не глибше, а по-іншому.

Антикомулятивістська концепція розвитку науки найбільш різко була виражена у працях П.Фейєрабендта, який повністю заперечує будь – яку логіку в розвитку наукового знання. Кожен вчений, вважає Фейєрабендт, має право сформувати таку наукову концепцію, яка йому до вподоби. Жодну теорію можна вважати кращу за іншу, кожна з них має свою мову, котра не перекладається на іншу. Шлях розвитку науки – безперервна революція. Фейєрабендт висуває принцип примноження гіпотез. Чим їх більше, тим краще. Ніякого прогресивного накопичення в науці немає, є тільки поява нових гіпотез. Ця позиція Фейєрабендта отримала “анархістської”. Ще одну концепцію розвитку висунув англійський методолог І.Лакатос. В науці, вважає він, вирішальне значення має не парадигма і не гіпотези, що не виникають спонтанно, а науково дослідні програми. Кожна з таких програм в основі своїй має “ядро”, яке оточене “захисним поясом” різноманітних допоміжних гіпотез. “Захисний пояс” має вторинне значення і він може бути принесеним в жертву заради збереження “ядра” програми. Дослідницькі програми в процесі свого розвитку можуть вступати у протиборство, і більше, використавши всі свої можливості, сходять із сцени, віддаючи своє місце іншим програмам.

Аргументація – раціональний спосіб доведення, який спирається на ретельне обґрунтування логічних посилань для захисту певної бази.

Термінологічний словник:

Абстракція – одна з сторін пізнання, яка полягає у формуванні думкою властивостей та відношень об’єктів, необхідних для аналізу та подальшого синтезу.

Аналог та синтез – процес теоретичного чи фактичного поділу цілого на елементи та зворотній процес побудови цілого з елементів. Аналіз та синтез відіграють важливу роль у пізнанні й використовуються на всіх його ступінях.

Верифікація – процес доведення правдивості наукових тверджень шляхом їх емпіричної перевірки.