Лекція 3. Історія формування та розвитку науки

План

4. Період Середньовіччя.

5. Період Відродження та Нового часу.

6. Вплив античної філософії та науки на формування нового світорозуміння.

1. З переходом до середньовіччя змінюється світогляд на картину світу, і на місце космоцентричної моделі буття, приходить геоцентризм. Космос, природа, в цілому оголошується вітриною, створеною Богом, а тому такою, що не має власного змісту. Цей зміст надається їй ззовні, силою, сенс якої осягається не розумом, а вірою. Такою (фідеїстичною) позицією починається вирішення в середньовіччі питання про співвідношення розуму та віри. Наступний етап цього вирішення пов’язаний з ім’ям Фоми Аквінського, який вважав, що пізнання світу починається із діяльності розуму, яка має свої межі, за якими пріоритет пізнання переходить до віри. У цій спробі гармонізувати розум та віру перевага надається вірі, тому що, за думкою Аквінського, якщо між істиною за розумом та істиною за вірою виникає протиріччя, потрібно стати на сторону істини за вірою: розум може помилитись, віра ж не помиляється ніколи. Наприкінці середньовіччя англійський філософ Уільям Оккам висловив думку про необхідність відмежувати істину за розумом від істини за вірою, тому що, за його думкою, зміст цих двох форм істинного знання не співпадає принципово. Таким чином, розум вийшов з тисячолітньої опіки його з боку релігії, що відкрило можливості його подальшого інтенсивного розвитку в період епохи Відродження.

Проте, слід сказати, що основи наукової діяльності середньовіччя були успадковані з античності, де було сформовано три фундаментальні програми: атомістичну (Демокрит), математичну (Платон, Піфагор) та континуальну (Аристотель). З античності була також запозичена програма освіти, яка, за Маріаном Капелою передбачала засвоєння змісту “семи вільних мистецтв”: граматики, діалектики(логіки), риторики, арифметики. музики, геометрії, астрономії.

В середньовіччі наука втратила своє світоглядне значення, натомість набуло значення пізнання внутрішнього світу людини. Християнство знищило зацікавленість у пізнанні природи, проте стимулювало розвиток самоаналізу, що сприяло накопиченню досвіду духовного життя. З одного боку відкрило шлях до розвитку психології, з другого – створило умови про формування уяв про пізнання – гносеології, яка в цілому носила схоластичний характер. Проте розвиток практичної діяльності вимагав відходу від схоластичних міркувань і вже в ХІІІ ст. Роджер Бекон – професор з Оксфорду – виголошує пріоритет знання, що ґрунтується не на досвіді, а на схоластичних міркуваннях.

2. В епоху Відродження поступово повертає свої світоглядні позиції, що, перш за все, було пов’язано з вченням М. Коперніка про геліоцентричну систему, з точки зору якої наша Земля не центр Всесвіту, а лише одна з планет сонячної системи. Джордано Бруно розгортає цю позицію до ідеї про нескінченість Всесвіту, в якому існує безліч таких систем, як сонячна.

Фундаментальні основи нової науки закладає Г.Галілей. Він висунув аргумент для формування суджень відносно природи мають бути враховані тільки об’єктивні властивості досліджуваних предметів: форма, розмір, вага, кількість, рух тощо. Що ж стосується властивостей, які дані нам нашими органами чуття: колір, звук, смак тощо, то вони, як суб’єктивні залишаються поза увагою дослідження.

Галілей започаткував в науці традицію систематичної орієнтації на досвід в поєднання його з математикою. Природа, за висловом Галілея, - це книга, що написана мовою математики. Критерієм істинного знання має бути експеримент. Експеримент він розумів як дослідження, яке проводиться планомірно, та завдяки якому дослідник задає природі питання, що його цікавить. Відповіді можна отримати шляхом дедуктивно-математичного усвідомлення результатів дослідження.

Галілей, який вважав своїм вчителем Архімеда запропонував динаміку – науку про рух тіл під впливом сил, що додаються. Він розробив основні поняття механіки: швидкість прискорення, переміщення тощо. Розробив теорію вільного падіння тіла та з’ясував, що всі тіла, що падають вільно, мають однакове прискорення. Галілею належить пріоритет у постановці питання про швидкість світла. Він пояснив принцип інерції та принцип відносності, відкрив супутники Юпітера, фази Венери та плями на Сонці.

3. Корифеєм науки ХVІІ - початку ХVІІІ ст. став Ньютон - честь узагальнення всіх досягнень механіки його часу, відкриття на цій основі закону всесвітнього тяжіння та побудови величної системи Всесвіту, яка мислилась їм як результат механічної взаємодії величезної кількості атомів, що рухаються в абсолютному просторі та абсолютному часі. Механічний характер цієї теорії передбачав незаперечну передбачуваність всіх світових подій, кожна з яких, за твердженням французького математика Лапласа, “є наслідком попередньої події та є наслідком наступної”. Величезне значення для науки цього періоду мав розвиток філософії, в якій йшли напружені пошуки методу пізнання; завдяки цим пошукам емпірична філософія (Бекон, Гоббс, Локк та ін.) сприяла вдосконаленню індуктивного методу, що розроблявся в царині емпіричних наук, а раціональна філософія (Декарт, Спіноза, Лейбниць та ін.) мала вплив на розвиток математики з її дедуктивним методом. І хоча механістична модель Всесвіту, запропонована Ньютоном, була загальновизнаною в наукових колах, деякі ідеї націоналізму приходили в протиріччя з цією картиною світу.

Так, наприклад, німецький філософ, раціоналіст та математик Г.В.Лейбниць у своїй “Монодології” розвиває ідеї, які альтернативними принципами механізму. Ці ідеї щодо співвідношення частини та цілого, несилових взаємодій, зв’язку між причинністю, можливістю та дійсністю. Його ідеї виявляються дивовижно співзвучними з деякими моделями та концепціями сучасної космології та фізики елементарних частинок.

Термінологічний словник:

Схоластика (V-ХV ст.) – середньовічна філософія, представники якої прагнули раціонально пояснити та систематизувати християнське вчення.

Філософія Відродження (ХV-ХVІ ст.) – філософські вчення, що розвивались у Європі в епоху кризи феодалізму та формування буржуазних відносин. Характеризується формуванням такої світоглядної системи, як антропоцентризм.

Теоцентризм – світоглядна картина, за якою Бог як творець є вихідним принципом нашого буття.

Фідеїзм – точка зору, за якою віра, а не знання, визначає ставлення людини до світу.

Концепція двоїстої істини – середньовічна концепція пізнання, за якою існують істини як віри так і розуму.

Пантеїзм – точка зору, що ототожнює буття Бога та природи.

Механіцизм – світорозуміння, за яким закони механіки є універсальними та такими, що до них можна звести всі інші форми руху матерії.

Емпіризм – теоретично-пізнавальна концепція, за якою чуттєвий досвід є єдиним джерелом знань.

Раціоналізм - теоретично-пізнавальна концепція, за якою джерелом достовірних знань є не чуттєвий досвід, а природа самого розуму.

Монада – це філософський термін, що означає субстанціальну одиницю буття. За Лейбніцем, монада – це активна одиниця духовної субстанції.