
- •1. Комплексна реабілітація осіб з порушеннями психофізичного розвитку.
- •4. Історичні передумови виникнення реабілітаційного напрямку у системі допомоги інвалідам
- •5. Предмет вивчення реабілітації.
- •6. Основні категорії реабілітації. Адаптація.
- •7. Основні категорії реабілітації. Компенсація.
- •8. Основні категорії реабілітації. Соціалізація.
- •25. Вплив хронічного соматичного захворювання на психічний розвиток дитини до року.
- •28. Вплив хронічного соматичного захворювання на психічний розпиток дитини підліткового віку.
- •34.Значення психологічної роботи з сім'єю дитини яка має порушення розвитку.
- •43. Ігрова терапія як метод психологічної реабілітації дітей та підлітків.
- •1. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації з урахуванням усіх можливих порушень розвитку для дітей та підлітків з хронічними соматичними захворюваннями.
- •2. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації з урахуванням усіх можливих порушень розвину для дітей та підлітків з порушеннями зорового аналізатору.
- •5. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації з урахуванням усіх можливих порушень розвитку для дітей і підлітків з порушенням опорно-рухового апарату.
- •8. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації для дітей та підлітків з подолання страхів.
- •10. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації для дітей та підлітків з подолання агресії.
- •11. Розробити приблизну програму психологічної реабілітації для дітей та підлітків з подолання гіперактивності.
1. Комплексна реабілітація осіб з порушеннями психофізичного розвитку.
Комплексна реабілітація інвалідів включає такі види реабілітації:
Медична реабілітація – реабілітація на рівні організму людини. Це система лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.
Соціальна – реабілітація людини як соціального суб’єкта. Спрямована на забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності.
Педагогічна – реабілітація людини як суб’єкта діяльності. Спрямована на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.
Психологічна – реабілітація на рівні особистості. Спрямована на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.
.
2. Законодавча база реабілітаційної допомоги інвалідам в Україні Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» – цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
Інвалідність і ступінь втрати здоров’я повнолітніх хворих встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, а неповнолітніх - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Цей закон визначає терміни: інвалідність, обмеження життєдіяльності, втрата здоров’я, реабілітація та габілітація, визначає види реабілітації та ін.
Також визначає сферу діяльності виконавчих органів в системі реабілітації інвалідів, регламентує роботу медико-соціальних експертних комісій. А також визначає систему закладів та установ в яких здійснюється реабілітація інвалідів.
4. Історичні передумови виникнення реабілітаційного напрямку у системі допомоги інвалідам
Концепція реабілітації хворих хворих та інвалідів спочатку виходила з ідей так званої фізичної медицини, які в подальшому доповнились положеннями соціальної гігієни, психології, педагогіки та інших дисциплін.
Сучасна концепція реабілітації почала активно становитись в роки Другої світової війнив Англії та США.
Психологічна реабілітація бере свій початок з концепцій психіатричної реабілітації, в яку значний внесок зробили Ф. Пінель (звів божевільних в ранг психічно хворих 1792), Дж.Коноллі (концепція «непритиснення» 1839), Дж. Баті-Тьюк (система «відкритих дверей» 1828).
Петербурзька лікарня «Всех скорбящих» (1828) вважалась кращою лікарнею Росії того часу завдяки зусиль головного лікаря І.Ф.Рюля – провідним були ретельна підготовка персоналу, лікувальний вплив середовища, відносна можливість спілкуватися.
В Росії плідно працювали психіатри: Презе, Андріолі, Шпаковський, Корсаков та інші. З кінця 19 століття спостерігався спад в реабілітаційному напрямку допомоги (порушення психічної діяльності пов’язували виключно з ураженнями ГМ і забували про особистість хворого, а також широко розповсюдилась ідея постільного режиму).
Новий напрямок в реабілітації започаткували Герма Симон та Сивадон, які приділяли значну увагу паталогічній адаптації хворого до несприятливих умов лікарні, наголошували на потенційних можливостях та привертали увагу до створення сприятливого психотерапевтичного і соціально терапевтичного лікувального середовища. Лікування зайнятістю в Росії – трудова терапія.
На початку 20 століття внаслідок війни було пошкоджено багато баз, але реабілітація збагатилась новими напрямками: психотерапією, праце терапією та соціотерапією, а також розвивались методи психокорекції порушених функцій внаслідок ЧМ травм. В 40ві роки 20 ст. за хворими та інвалідами доглядали та захищали, у 50ті – розвивалась ідея інтеграції інвалідів в суспільство, з 70-80х розвивалась концепція максимальної адаптації навколишнього середовища під потреби таких осіб.