2.5. Звичаєві норми і правила поводження з хлібом. Заборони.

Одна із головних особливостей народного виховання в системі українських традицій – шанобливе й бережливе ставлення до хліба, яке прищеплювалося з дитинства. Поряд з пасивними, на прикладі «хліба від зайця», існує ряд активних засобів впливу на людину у вигляді звичаєвих норм і правил поводження з хлібом, численних заборон.

Хліб повинен лежати на столі, так як треба – сподом донизу. Якщо хліб лежав на столі не так, як треба – на біду, бо бачачи такий хліб, «ангел плаче, а диявол скаче».⁵⁷ Починаючи хлібину, за звичаєм, перш ніж різати, треба перехрестити її. Різати хлібину треба лише гострим ножем, бо «тупим ножем хліба не ріжуть». Коли відрізаєш хліб, ніж треба рухати до себе, а не від себе, бо «від себе хліба не відрізають». Надрізана хлібина повинна лежати надрізом до оселі, а до стіни – не годиться, бо тоді «будуть люди відвертатися». Після заходу сонця хліб не починають, але коли виникає нагальна потреба, то відрізаний окраєць прикладають до хлібини ( щоправда, кажуть: «Одрізану скибку до хліба не притулиш»). Не годиться вмочати хлібом у сіль, а хліб лише присолюють (бо не буде хліба). Перший надрізаний шматочок не годиться давати котові чи собаці. Як уже відзначалось в третьому розділі, якщо шматочок хліба впаде додолу, його треба підняти і поцілувати, засвідчуючи тим самим високу святочну повагу до хліба, як символу добробуту й достатку.

З огляду на високий символічний зміст і практичне значення хліба в житті людини, звичай забороняє: кидати або кидатися хлібом («Кинь хліб назад себе, а він стане наперед тебе»); говорити про хліб будь-які лихі або непристойні слова а також сперечатися про хліб; не можна викидати хліба,бо він святий; кришки від хліба не можна викидати, їх треба або з’їсти самому, або віддати птиці чи тваринам; не можна залишати недоїдка, бо в ньому вся сила.⁵⁸ Не можна їсти лежачи, бо хліб на полі виляже. Хліб давати бідним через поріг не можна, бо сам збіднієш. Не можна кусати хліба з великого шматка, бо вийдеш заміж дуже далеко від рідних.⁵⁹

Отже, заборони вказували на виховання в українців і на наявність вже у їх свідомості шанобливого, бережливого, святочного ставлення до хліба.

2.6. Хліб в роки Голодомору 1932 – 1933 років.

Нідерле відмічає, що слов’яни ще в 11-12 століттях у важкі для них часи випікали хліб з висівок , полови і лободи.⁶⁰

«Голодний хліб» з лободи вперше в Київській Русі з’явився у неврожайному 1092 році. Літопис свідчить, що чорноризець Печерського монастиря Прохор випікав хліби з цієї рослини та роздавав голодуючим, за що отримав прізвисько «лободник». У кожному такому короваї містилося трохи житнього борошна. Борошно з лободи разом із житнім та пшеничним продавалося на базарах до початку 20 ст..⁶¹

Під час неврожаїв, коли запасів жита і пшениці не вистачало, українці до борошна підмішували всякі додатки: моркву, буряк, картоплю, також дикі рослини – жолуді, дубову кору, жалку кропиву, лободу.

З початком в СРСР суцільної колективізації, яка проводилась надзвичайно жорстокими насильницькими методами, для більшості жертв цієї всенародної трагедії голодне існування почалося ще за два-три роки до масового Голодомору 1932-1933 років.

Партійно-радянські активісти на хлібозаготівлі (1930-1932 р. р.) в одних селах (у степових) вигрібали все до зернини, навіть забирали з дитячих колисок вузлики з зерном і перекидали в печах горщики з їжею, а інших – дещо залишали селянам на прожиття. Саме з кінця дощової осені 1933 р., після того, як у селянства силою відібрали майже всі зернові припаси, багато коней, великої рогатої худоби, нечуваний до цього голод смертоносною хвилею огорнув приречене на вимирання селянство Радянської України. Наївні сподівання населення на державну підтримку із Москви виявилися марними. Кожний був змушений покладатися на лише на себе і на своїх близьких. В окремих селах люди вимирали цілими вулицями й кутками, а в інших – жертв було менше.⁶²

Залишившись на зиму без достатніх запасів борошна і зерна, люди доїдали рештки хліба, їли картоплю, овочі, різали свиней, овець, птицю, якщо їх мали. Вже в січні 1933-го, після Різдва, більшість людей відчули, що голод приступив впритул. З цього часу почали домішувати до борошна, для його економії, товчену житню, пшеничну, гречану полову або розмелену кору з дерев і пекли з такої суміші хліб. Пізніше стали пекти коржики вже з самої тертої полови. Шкідливою для здоров’я була гречана полова: від неї випадало волосся і при перебуванні на сонці дуже пекли оголені частини тіла. Також терли і їли зовсім непридатну для вживання гречану лузку, яка забивала шлунок деяким людям і вони гинули. Споживали макуху, кукурудзяні облузані качани і серцевину сухого соняшникового бадилля, з яких пекли коржі. Як тільки розмерзлася земля, люди стали збирати на городах мерзлу і гнилу картоплю, яку змішували з половою і пекли з цієї гіркої маси млинці.

З появою першої зелені голодні люди пекли з полови і зелені коржики. Апогей голодомору тривав з травня по серпень 1933 р.. Багато людей померло в липні-серпні від необережного вживання зеленого хліба.⁶³

Населення Переяславщини вигадувало іронічні назви для своїх печених хлібних виробів, які викликали тільки відчай і гіркоту. Наприклад :

Балабеники – це печиво з сухого товченого щавлю.

Балабушки – також печиво, але з полови, макухи, товчених кукурудзяних качанів, насіння бур’янів та невеликої кількості борошна.

Балабонами називали коржики з листя, борошна, меляси.

Галети і деруни – млинці з гнилої картоплі, листя і товченого зерна акації.

Кльоцики – млинці з сушеного розтертого листя липи.

Лепники – коржики з сирого липового листя та незначної домішки вівсяного борошна.⁶⁴

Линтуси – коржики з липового листя, макухи і соєвого борошна.

Лободяниками називали коржики з листя лободи.

Млинці з тертих буряків, товченого сухого цвіту конюшини, зелені жита з невеликою кількістю борошна звалися ляпениками.

Ляпоники – коржики, які пекли з товченої гречаної полови та домішок різного листя, рогозу.

Лєпьошки випікали з макухи, гнилої картоплі, товчених кукурудзяних качанів, полови, сухого цвіту акації, насіння бур’янів, картопляних лушпайок, листя кропиви, колосків.

Мандрики – печиво з товченої полови і кори дерев.

Маторжаниками називали коржі з полови, сушених картопляних лушпайок, буряків, цвіту акації, конюшини, осикового і березового листя, з насіння – льону, конопель, квасолі та з макухи.

Мацяники – перепічки з полови, гнилої картоплі, мелених кукурудзяних качанів.

Мнишки – печиво з дерті, просяної полови, товченого насіння мишію, сухих товчених козельців.

Перепічки і полов’яники пекли з картоплі і гречаної полови та з товченої полови з домішкою борошна.⁶⁵

Хоч яким гірким був «голодний хліб» 1933-го, він, в деякій мірі, рятував життя людям, але велика маса народу гинула.

Число жертв голоду 1932-1933 років в Україні за деякими оцінками сягає десяти мільйонів чоловік, що перевищує загальну кількість полеглих з усіх країн під час Першої світової війни. Ця трагедія знищила більше українців, ніж їх загинуло в полум’ї Другої світової війни.

Голод в Російській імперії ( 1881, 1906, 1911 років) не зачепив такої кількості населення. Голод 1921 р. не організовувався з метою винищення селянства. Його визнав уряд. Український же голодомор 1932-1933 років був спланований, як каральна акція або як засіб підкорення народу шляхом встановлення занадто великих непосильних хлібозаготівель протягом 1930-1932 років, які було неможливо виконати.⁶⁶

Голод 1932-1933 років став останнім заходом у подоланні партією і урядом опору селянства колективізації, до якої воно було не готове і психологічно не сприймало, та й не могло сприймати.

Розділ III. Використання xліба в українських обрядах і

звичаях.