2.1 Виникнення землеробства і походження хлібних рослин.

Землеробство – значно вища виробнича галузь діяльності людини, ніж збирання, полювання і рибальство. Початок землеробства сягає глибокої давнини. Про його давність можна міркувати лише приблизно. Існує думка, за якою землеробство виникло уже в палеоліті, а саме в оріньяко-солютрейській епосі. Однак, цілком достовірно датувати землеробство лише неолітом ( для одних районів – раннім, для інших – розвиненим ).¹

Про існування землеробства нам повідомляють ранні неолітичні пам’ятки Єгипту тазійської, фаюмської і меримдійської культур, дати яких лежать між 6000 – 4000 р.р. до н. е. Із рослин культивували пшеницю еммер і два види ячменю – двохрядного і шестирядного. Зернотертки свідчать про використання зерен злакових рослин у харчуванні. Запаси зерна зберігались в ямах, вистелених солом’яними матами. Протягом раннього династичного періоду (3400 – 3000 р.р. до н. е.) в Єгипті спостерігається дальший прогрес в землеробстві. Земля оброблялась мотиками, урожай збирали кремневими серпами.²

Зростання посухи примушувало населення концентруватись в Нільській долині, де щорічні розливи Нілу сприяли постійним врожаям. Вирощували пшеницю еммер.

Археологією встановлено, що в Європі людина новокам’яного періоду знала уже хліборобство і вирощувала хлібні рослини. В озерних поселеннях знайдені були пшениця, ячмінь і льон.

Після переселення арійських народів до Європи найкращою основою для розвитку хліборобства стали благодатні країни Південної Європи Греція й Італія. У греків, як і у всіх народів стародавнього часу, переважаючими видами хлібів були пшениця і ячмінь. Жито, яке ледь сягало північних меж обох країн, вважалось зерном бридким і несмачним.

Інше північне хлібне зерно – овес – в стародавніх людей вважався половою. Римляни володіли плугом так само досконало, як і мечем. Діонісій Галікарнаський звеличує Італію за те, що вона хлібородна.

В суворій лісовій зоні країн Середньої і Північної Європи землеробство виникло порівняно з європейським півднем пізніше і в різні часи, в Галії, наприклад, раніше, ніж в Німеччині.³

Про вирощування зернових можна міркувати за даними пилкового аналізу пам’яток культури на території Північно-Західної Європи в межах 3200-2400 років до н. е.. Неолітичне землеробське поселення Північної Європи на лівому березі Рейну свідчить про вирощування його мешканцями пшениці еммер, ячменю, льону, бобів, гороху. На стінках глиняних горщиків знайдені залишки їжі з підсмаженого хліба, подрібнених зерен пшениці. Грунт розпушували кам’яними мотиками, урожай збирали дерев’яними серпами з кам’яними вставками. За датською неолітичною керамікою встановлено характер злаків, які вирощувались в Європі між 2500 і 1500 р.р. до н. е. . Серед них найбільше вирощували пшениці (81%-еммер, 13%- хлібна пшениця, 6%- ейнкорн). Дуже мало вирощували ячменю, серед якого гола його різновидність переважала над плівчастою (близькою до сучасних видів). Пізній бронзовий вік характеризується вирощуванням більшої кількості ячменю, в порівнянні з пшеницею. При цьому ячмінь голий і плівчастий мали однакові пропорції. А пшеницю хлібну і еммер також вирощували в однакових пропорціях, але в малому об’ємі.

Овес був спочатку бур’яном, який супроводжував урожаї ячменю і еммеру. Через те, що він холодостійкіший, то його стали культивувати в Європі не раніше 1000 років до нашої ери.

Жито від бур’яну почало переходити на становище основної культури в північних широтах, хоч оселилось тут пізніше за пшеницю і овес.⁴

На Передньому Сході в неолітичних поселеннях Туреччини біля середини шостого тисячоліття до нашої ери землеробство було на високому рівні, вирощували шестирядний ячмінь і хлібну пшеницю – зернові близькі до сучасного типу. Тут виникло і іригаційне землеробство.

Вирощування хлібних рослин з’явилось на території України в неолітичні часи. Крім численних зернотерток, в розкопках неодноразово знаходили в землянках і цілі запаси зернових хлібів, іноді в обвугленому стані. Трипільська культура – найдавніша культура хліборобів доби енеоліту. Перші хлібні злаки трипільців – пшениця, ячмінь, просо. Вирощували вони також коноплі і бобові культури. Для обробітку землі використовували мотики з кам’яними чи роговими наконечниками, орали землю дерев’яним ралом, використовуючи волів.

В знахідках залізного віку виявлені зерна пшениці, жита, проса, ячменю, сочевиці.

Слов’яни ознайомились із землеробством дуже рано, можливо, ще на своїй азіатській прабатьківщині і потім до свого розподілу розповсюдили його на буйних дунайських рівнинах і по родючих схилах Карпатських гір. Вже при Геродоті слов’яни були землеробами. Початок землеробства в них датується доісторичними часами і визначити його за існуючими народними переказами і свідченнями мови є неможливим.⁵ Геродот, завітавши в європейську Скіфію, змалював чорноземи, сприятливий клімат, рясні дощі, які перетворили її на житницю. Вздовж берегів річки Борисфен (Дніпра) чудові орні лани. Самі Боги, які наділили Скіфів отакими щедротами природи, підказали їм і вид діяльності, спустивши з небес плуг, ярмо, сокиру та чашу. Це була вказівка на заняття землеробством. Скіфи-землероби, живучи вздовж берегів Дніпра, Бугу, Дністра, обробляли землю, засівали її хлібом, вирощуючи його не лише для себе, але й на продаж. Найбільше сіяли гречки, ячменю, вівса, менше – жита, ще менше – пшениці.⁶

На початку княжого періоду землеробство існувало навіть у відсталих місцевостях землі Древлянської. Каша і сочиво, тобто варені зерна пшениці, сочевиці і ін., були сурогатом м’ясної їжі, який забезпечував більшу регулярність у харчуванні, ніж продукти полювання.

Протягом козацького періоду землеробство на Україні стало уже цілком пануючим, а полювання і рибальство відійшли на другий план, зберігаючись на півдні в дніпровських плавнях.⁷

Уже давно побутує думка, що землеробство започаткувала жінка. Це цілком ймовірно. Очевидно, що землеробство виникло безпосередньо із збирання, а жінки були збирачами насіння, горіхів, фруктів, коренеплодів, личинок, яєць і ін.. Досить можливим є те, що жінка винайшла землеробство, спостерігаючи віками за умовами росту і дозрівання дикорослих рослин. На своєму початку землеробство, звичайно, мало дуже обмежені масштаби. Але вже в такому примітивному вигляді воно давало новий постійний і порівняно легко здобутий вид ситної їжі. Розвиваючись, землеробство витискало збирання, полювання і рибальство.⁸

Походження хлібних рослин і землеробських знарядь прикрашене міфами і легендами. Так, в багатьох місцевостях Малоросії вважають, що жито, овес, ячмінь, піч, плуг, діжа, коса, граблі на первопочатку створені Богом людині на користь. В деяких місцевостях Малоросії існує повір’я, що ячмінь і горох з’явились від сліз Адама, коли він після вигнання з раю орав землю і плакав. В Літинському повіті Подільської губернії існує цікаве в історико-культурному відношенні повір’я, що після створення світу не було ні пшениці, ні жита, що пшениця вийшла із кукілю, а жито – із «стоколосу». Що таке «стоколос» розповідає народна оповідь записана в різних місцевостях Малоросії: «Колись Бог ходив по землі зі святими апостолами Петром і Павлом. Тоді був на землі золотий вік. Хліба і всього було дуже багато. На деяких злаках було по сто колосків. Колос сягав до самої землі. Вкоротив Бог колос з такої причини. Одного разу Спаситель з апостолами зайшли до однієї жінки під виглядом подорожніх і попросили милостиню. Жінка сказала: «Там за вікном лежить кусочок хліба, візьміть його і йдіть собі». Вони взяли хліб і побачили, що жінка цим хлібом підтерла дитя. Жалкуючи, що хліб – дарунок Божий так зневажається, Бог вирішив позбавити людей цього дарунку. З цією метою Бог прийшов на поле і став обдирати довгий колос знизу доверху, з метою обдерти увесь. В той час почали вити собаки і Бог залишив трохи для них. Звідси і народний вираз: « Ми собачу пайку їмо, а колись колосок йшов аж до землі».⁹

Питання про походження культурних рослин з багатьох його боків залишаються слабко висвітленими і суперечливими. Будь-яка культурна рослина могла бути виведена лише там, де вона зростала в своєму дикому стані. Одні культурні рослини мають лише один осередок свого походження, а інші – кілька. Багато з них походять безпосередньо від дикого предка, а інші ж виникли шляхом схрещування, гібридизації – природної чи штучної. І тому встановити їх походження з точністю неможливо.

Найдавнішими серед сучасних культурних злаків є пшениця, просо, ячмінь, рис. Осередки походження пшениці в Азії, Північній Африці і Європі. Достовірних археологічних даних про її появу немає. Вона уже широко поширена в європейському пізньому неоліті.¹⁰ Численні різновидності пшениці можуть бути виведені з двох диких її видів: дикого ейнкорну і дикого еммеру. В давнину довгий час ейнкорн супроводжував поля культивованої пшениці еммеру в якості бур’яну, перш ніж звернути на себе увагу людини. На Балканах в дунайських поселеннях вирощували культивований ейнкорн дуже рано. У 2000 роках до н.е. він поширився вже до Бельгії і Данії.

Пшениця еммер поряд з двохрядним ячменем є одним з найдавніших культивованих злаків. Вона знайдена у 8 – 7 тисячолітті до н.е. в Ірані, в 6700 роках до н. е. – в Іраку. В 3000 роках до н. е. еммер і ячмінь були широко поширені в Месопотамії, а в Єгипті вони були виявлені майже в усіх до династичних поселеннях. В Європі ці пшениці економічного значення набули лише в залізному віці, хоч і були поширені тут в пізньому неоліті.

Центром походження пшениці Вавілов вважає Єфіопію.

Хлібна пшениця є основою виробництва пшениці на земній кулі. Має більше кількох тисяч сортів. Але в дикому вигляді не знайдена. Можливо, вона виникла в результаті природного схрещування.

Таким чином, для витоків землеробства мають кардинальне значення дикий ейнкорн і дикий еммер, а також хлібна пшениця. За даними археології перше місце в хронологічній шкалі серед стародавніх злакових культур займає пшениця еммер. Види хлібної пшениці сформувались пізніше.

Дикий предок проса не встановлений. Батьківщиною культурних видів, можливо, є Китай. Один із перших культурних видів через центр і північ Індії дойшов до Європи ще в епоху неоліту через трипільські поселення України.

Не багато поступається за давністю і ячмінь, батьківщиною якого є Західна Азія і Аравія, звідки він уже в неоліті ( 6 – 4 тис. до н. е. ) поширився на простори Азії, Північної Африки і Європи. Дикий двохрядний ячмінь, можливо, є предком культурних видів. ¹¹

Жито за даними археології вирощувалось пізніше від пшениці, проса і ячменю, не раніше епохи бронзи . Жито виникло в країнах на південь від Кавказу і Каспійського моря. А на півдні Європейської частини культура жита з’явилась у скіфсько-сарматський період (2500—2000 р.р. до н. е.), у Данії – у 1 столітті н. е.. Від 1 тис н. е. головними носіями культури жита були слов’яни. Перші точні літературні відомості про культуру жита у нас дає літописець Нестор (11 ст. н. е.).¹² Греки ж вважали жито дуже несмачним.

Жито, в якості бур’яну, дуже часто супроводжувало культивовані види пшениці. На думку М.І Вавілова культурне жито виникло в результаті конкуренції між його бур’янистими видами з одного боку і пшеницею – з другого, в умовах сукупного росту в горах. Причиною успішної боротьби за існування була його більша холодостійкість, ніж в пшениці. Завдяки цій особливості жито спочатку культивувалось не навмисно, а згодом привернуло і увагу людини. В кінці епохи бронзи, коли настало в Європі похолодання, зона культивації пшениці посунулась на південь і жито замінило її там, де пшениця вижити не змогла.

Овес з’явився на стародавній арені землеробства із запізненням, як і жито. У давнину його вважали половою культурної пшениці і ячменю. Овес супроводжував їх і на цій основі втратив свою дикорослу форму. Існуючі сорти виникли із двох диких видів. Культивовані види вівса знайдені лише в поселеннях залізного віку. Батьківщиною вівса є гірські райони Середземномор’я Європи, Західна Азія і Північна Африка. ¹³

Батьківщиною культурного рису є, ймовірно, Індокитай, звідки рис поширився по Південно-східній Азії. До країн Середземномор’я культура рису введена пізно – арабами. Північноамериканські індіанці, які збирали дикий рис, не освоїли його культури.¹⁴

Таким чином, культурні хлібні рослини походять від їх диких предків, які стала культивувати стародавня людина.