3.4. Трансформація хлібних обрядів протягом XX – поч. XXI століть.

Революційні події 1917 р., безумовно, змінили побут, традиції, звичаї українського народу. В умовах соціалістичного суспільства якісно змінився характер і зміст свят. Виникали і ставали традиційними нові загальнодержавні революційні і трудові свята. Переосмислювались і наповнювались співзвучністю тодішній сучасності кращі з старих традицій, звичаїв та обрядів, дедалі зміцнювався інтернаціональний характер даних свят і обрядів. Свята Радянської держави поділялись на: загальнодержавні революційні, трудові, календарно-побутові та сімейно-громадські свята.

Ритуал святкування Великого Жовтня і Першотравня насамперед включає невід’ємні урочисті елементи, які стали вже традицією всенародного свята, а саме: масові демонстрації і мітинги трудящих, урочисті збори на підприємствах і в установах, військові паради, салюти. Атрибутами свята стали символи революції і Радянської держави – червоні знамена, транспаранти з святковими гаслами, портрети вождів Комуністичної партії. В деяких селах на Україні, де до Жовтневих свят приурочували свято врожаю, революційна символіка поповнювалась таким традиційним елементом, як хліб-сіль. За традицією, ці дні не обходилися без святкового столу, де були холодні і гарячі страви, які раніше за відсутністю м’яса, готувалися лише на Різдво і на Великдень.

Свято Першотравня ще до революції втілилося в одну з найпоширеніших форм – маївки, які відбувалися на березі річки чи в лісі. Маївка в радянський час була повністю присвячена народному гулянню, одним з необхідних елементів якого були колективні обіди.

Свято Перемоги стало одним з хвилюючих державних свят, де наш народ вшановує пам'ять полеглих в ім’я цієї перемоги на урочистих зборах, траурних мітингах, біля братських могил на кладовищі. Завершувалися такі мітинги громадськими поминками, на які сходилося все село. Громадський обід робили в складчину, на який готували традиційні поминальні страви.²⁶⁵

З трудових свят найбільш значним у житті трудівників радянського села було свято врожаю, яке виникло на грунті традиційних обжинків. Якщо в старих обжинкових обрядах дуже чітко звучить прагнення умилостивити природу, віра в майбутній добробут після важкої праці землероба, то радянське свято врожаю вносить в них нові оптимістичні мотиви. Свято врожаю підводить підсумки сільськогосподарського року. Виставки досягнень трудівників села, концерти колективів художньої самодіяльності і театралізовані вистави з обжинковим вінком всюди супроводжували це свято. Але одним з найважливіших символів свята поруч із обжинковим вінком є хліб, випечений із зерна нового врожаю. Зростання матеріального добробуту трудового селянства, піднесення культурного рівня впевнено витісняли з свідомості людей пережитки древніх вірувань і забобонів (так називали народні традиції). А прославлення хліборобської праці, впевненість у завтрашньому дні втілювалась у традиційному першому хлібі і обжинковому вінку. Це виражалося у нових за змістом радянських обжинкових піснях:

А наші віночки

з золота колосся,

щоб нам у колгоспі

заможно жилося.

Жовтнева революція поклала початок розвиткові календарних свят і обрядів на новому грунті. Радянські календарно-побутові свята і обряди, що виникали на основі кращих старих традицій, тісно переплітались з новими елементами, стали невід’ємною частиною побуту трудящих радянської країни.²⁶⁶

По-новому зустрічали Новий рік в радянському селі. Магія першого дня перетворюється на символ, який вільний від релігійного осадку і уособлює впевненість у майбутньому благополуччі – відмічає Артюх Л. Ф..

Переддень Нового року традиційно кінчали святковою «багатою» вечерею.

Зустріч Нового року відбувалась з друзями і товаришами. В деяких районах, за традицією, величали друзів, знайомих, кращих трудівників села щедрівками, наповненими новим соціалістичним змістом. Обряд щедрування тепер часто поєднувався з посипанням господарів пшеницею, промовляючи традиційні і нові примовки. Щедрувальників частували і наділяли калачами, паляницями і іншими продуктами.

«В радянському побуті, – пише Артюх Л. – існували деякі шкідливі традиції, зокрема, релігійні (різдвяні, великодні), роз’єднувальна роль яких особливо сильна. Подекуди досі зберігається звичай святкування Різдва здебільшого серед людей похилого віку. Сам процес святкування грає реакційну роль у суспільному житті радянських людей, прив’язуючи їх до церковної обрядовості, сприяючи збереженню релігійних пережитків».

Відзначали радянські люди і масляну (сирну) неділю, яка носить назву свята зустрічі весни або проводів зими, чим підкреслюється традиційний зміст свята. Із зникненням постів масляна стала святом масових зимових ігор і розваг.

Такі свята літньо-осіннього сезону, як Маковій і Спас поступово переставали побутувати і не відігравали значної ролі в житті села.

«Престольні празники» в радянську добу вважали такими, що мають лише негативне значення, які вже не несуть релігійного змісту. Подекуди щедре пригощання горілкою негативно відбивалось на трудовому ритмі села, на громадській дисципліні, підривало атеїстичні норми, втілені в новий побут села.

У сімейній обрядовості збереглося більше позитивних обрядових елементів, ніж у календарно-побутових святах, пов’язаних з обрядовою їжею.²⁶⁷

Неухильне зростання культурного рівня села, духовне збагачення його трудівників створили перед умови для виникнення нової, соціалістичної обрядовості, яка ґрунтується на кращих високоморальних старих народних традиціях.

«В сучасних умовах, – говорить Артюх Л., – основним засобом передачі досвіду минулих поколінь є не традиція, а система масової комунікації. Відбувається активний процес утворення нових традицій, обрядів, які відбираючи найбільш прогресивні елементи, існуючих обрядів, витісняють їх пережиткові форми.

Найбільшої шкоди духовній культурі українців завдали насильницькі дії радянської влади: розкуркулення, колективізація, наступ войовничого атеїзму, репресії у 20-х – 40-х роках XX ст.. З метою асиміляції різних етнічних спільнот радянська влада вдавалася до шельмування народних традицій, виставляючи їх як забобони, пережитки старого режиму й разом з тим широко рекламувала переваги вільних стосунків між молоддю, влаштування «червоних весіль» для передовиків заводів і колгоспів та висміювала тих, хто під час одруження дотримувався народних звичаїв. Потужної деформації зазнали весільні звичаї під час Голодомору 1932-1933 р.р.. Мало хто відзначав тоді весілля. З’явилась навіть нова форма одруження «сходини» – без народного обряду та церковного вінчання.

Радянська влада з метою свого утвердження хотіла якнайшвидше уніфікувати культуру народів нової імперії, тому вже в 20-х роках XX ст. вона серйозно взялася за перебудову побуту. На зборах шельмувались ті, хто дотримувався давніх звичаїв. Сімейні обряди стали називати по-новому: «червоні хрестини», «червоні звіздини», «червоні весілля». Молоді нав’язували «вінчання по-комсомольському». Реєстрацію шлюбу проводили з президією у сільраді. Уже тоді закладались структурні зміни у традиційній культурі українців, зокрема й у весіллі, що призводило до відмови від обрядовості взагалі. Від реєстрації шлюбу також утримувалися, оскільки відбувалась деформація моральних цінностей.²⁶⁸ Внаслідок ламання традиційного укладу життя , прискорення темпів урбанізації в роки Голодомору 1932- 1933 р.р., складного економічного стану поширились цивільні шлюби без обряду, вінчання та реєстрації у ЗАГСІ.

Від таких сімейних тимчасових союзів потерпали жінки і діти.

У передвоєний час та воєнний у селах традиційна обрядовість поступово відновлювалася. У повоєнний час, коли було втрачено багато чоловіків, відбувалась подальша трансформація традиційної обрядовості. Труднощі економічного та демографічного характеру породили таку форму шлюбу, як «вечірка». Вечірки відбувались дуже скромно, але для першого одруження намагались обов’язково спекти коровай.

У перші післявоєнні п’ятирічки спостерігалося деяке відновлення традиційного весілля. Проте, у 50-х на початку 60-х р.р. починають пропагуватись «комсомольські весілля».Молодят розписували на сцені в клубах. Комсомольські весілля організовували передовикам виробництва, бо в заводів, колгоспів не вистачало коштів на подарунки молодим. Таких весіль робили дуже мало. Тому це сприяло певному розвиткові та збереженню народних традицій весілля з повнотою обрядових компонентів.²⁶⁹

Та у 60-х роках партійне керівництво заповзялось впроваджувати нові радянські обряди з метою творення загальнорадянської спільноти. У1964 і 1969 роках при Верховній Раді і при Раді Міністрів УРСР була утворена спеціальна Комісія по вивченню і впровадженню нових громадянських свят і обрядів. З метою уніфікації здійснюваних обрядовій Комісія розробила Рекомендації до обрядів «Одруження» та «Народини». Під час проведення цих обрядів у вітальні ЗАГСу була певна радянська символіка.

В Києві у 1976 р. була створена перша в Україні фірма обрядових послуг «Свято». Це було полегшення у плані турбот, але дорого коштувало. Тому у відповідь з’явився скромніший варіант одруження «студентське весілля», яке було дуже скромним.²⁷⁰

Процес трансформації національної обрядовості продовжувався – з’явився новий музичний супровід: програвачі, естрадні оркестри. Для весілля будували намети, шалаші.

Щоб українська весільна пісня замовкла, йшло втручання у побутову домашню частину застілля – пропонувались послуги «тамади», який мав виконувати роль старости, свата. Особливо активне втручання в побутове приватне життя громадян було здійснене під гаслом боротьби з алкоголізмом.

Покоління українців росли на постулатах радянської ідеології та цілеспрямованої пропаганди, що все народне – «пережитки», «забобони». Відбувалась денаціоналізація українського етносу. Простежується тенденція запозичень з різних каналів інформації окремих елементів у весіллі, які не мають нічого спільного з етнічною традицією. Це дарування квітів на весілля (за традиції, це мали бути різні види хлібних виробів); весільний букет, якого наречена викидає серед гостей; витівка з підв’язкою для панчіх молодої, з викраданням туфлі нареченої, що не має нічого спільного з народною традицією. На сучасних весіллях найчастіше можна почути російськомовні хіти з гучномовців. А обрядові весільні пісні звучать зрідка у виконанні старших жінок. Новотвором радянського часу є покладання квітів до пам’ятника Вождю або Вічної слави, прогулянка містом чи до озера, чіпляння замка на мосту (привезене з Італії), взування тещі в чоботи з грішми і миття їй ніг (навіть у горілці, ігровий елемент), танець тещі та зятя.

Оскільки обрядова пісенна й ритуальна традиція сучасного весілля значно скорочена, то взамін появляються отакі «розважальні» елементи. А коли б «весільних витівників» навчали справжніх українських традицій шанування батьків, то й новий обряд міг би мати етичну форму

Всюди в Україні відбувається традиційне обсипання молодих зерном, грошима, цукерками, хоч при цьому змінилася дислокація обрядодії. Коли раніше посипали молодих зерном під час виходу з дому на вінчання, то тепер часто сиплять, коли ті виходять із церкви.²⁷¹ За радянської доби за коровайниць запрошували навіть вдів, якщо вони родичі чи товаришки матері когось із молодих.²⁷²

«У 1970-х роках символ єдності шлюбу і утворення сім’ї – коровай, хліб – тепер стає необхідним елементом урочистої реєстрації шлюбу – зауважує Артюх Л. Ф. У Київській, Черкаській областях молодих у клубі зустрічали вже принесеним туди весільним короваєм. На Вінниччині голова сільради зустрічав молодих з хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Коровай клали на рушник поряд із громадянською атрибутикою – прапорцями СРСР та УРСР». Перше вітання – благословіння батьками молодих відбувається саме короваєм або хлібом.

«Традиція частувати присутніх короваєм при виході з кімнати урочистих подій подекуди збереглася на Черкащині, Полтавщині, Івано-Франківщині, Волині. На Вінниччині нанашки (весільні батьки) брали з собою до клубу по парі калачів, перев’язаних червоними стрічками. На Київщині коровай після урочистої реєстрації ділили на сцені клубу під час поздоровлення молодих», – пише Артюх Л. Ф.

В 70-х роках XX ст. нового звучання набуває і традиційне весільне печиво: коровай, шишки, калачі, барила і ін.. Однак древня символіка вже перестала тлумачитись, оскільки корені її давно забуті. Якщо раніше дарування з тіста борони, куріня, праника, гребіня батькам молодих були насичені магічним змістом (принесення достатку в господарство хлібороба), то зараз ці дійства перетворились на веселу забаву ігрового характеру.

Символіка обрядового весільного печива в радянський час майже повністю втрачає магічний зміст. Вона часом поступається естетичній функції, значення якої зростає. Коровай вже в деяких місцях не призначали для розподілу під час обдарування молодих, а залишали до кінця весілля, як прикрасу столу, ділячи натомість калачі (Житомирська обл.). На Волині гості приходили на весілля з своїми заквітчаними короваями.²⁷³

Передвесільний цикл обрядів в кінці 1980-х років звівся до однієї обрядової дії. Передвесільна угода про шлюб в даний час втратила правову функцію. Сватання, як правило, призначали після подачі документів до ЗАГСу. За традицією, воно відбувалося в домі нареченої. Батьки хлопця чи його родичі йшли на сватання з хлібом. Відбувався традиційний обмін хлібом на знак згоди нареченої та її батьків.

Змінилися також традиційні запросини гостей на весілля. Поширеною формою запрошення у місті і в селі була весільна листівка. Найближчих родичів наречені запрошували особисто.²⁷⁴

На початку XXI ст. під впливом поширення різних форм обрядових послуг, активних міграційних процесів і інших факторів структурна цілісність весільного обряду в Україні значно порушилася.

Але, найстійкішим символом весільного обряду виявився коровай. Уже майже забулися пісні, що супроводжували його випікання, бо тепер його найчастіше замовляють у хлібокомбінатах. Пекарі за бажанням замовників

кладуть у тісто і запікають у короваї гроші, два яйця, як колись робилось під час випікання обрядового хліба. Під впливом контактів з діаспорою за останнє десятиліття став популярним на сільських і міських весіллях триярусний торт (західного зразка) з цукровими чи кремовими лебедями зверху. Традиційний коровай за формою та оздобленням поки що не витіснений. Він обов’язковий на весіллі і стоїть поряд свого західного конкурента з лебедями чи обручками. Тенденція до поширення такого торта очевидна.²⁷⁵

Зберігається традиція урочистого розподілу короваю серед гостей. У селах Центрального, Подільського, Поліського регіонів подекуди ще можна почути й весільні пісні до роздачі короваю гостям. Майже всюди дотримуються звичаю віддавати підошву короваю музикантам, «щоб життя молодожонів не було сумним». З’явилась і нова версія щодо цієї частини символу. Працівники торгівлі випрошують чи викрадають в музикантів шматочок підошви короваю, щоб мати добрі успіхи в торгівлі.

З хлібом – символом достатку, добробуту, щасливого майбутнього, відвідували в той час породіль. Хліб або кондитерські вироби дарували акушерці.

В поховальному обряді на селі продовжує зберігати певну роль традиційне коливо. Готують його не з пшениці чи ячменю, а з рису чи булки, политої медовою ситою. Коливо втратило древню символіку жертовної каші і необхідності продовження роду людського на землі. Але поняття священності і пошана до нього збережені. Стійкість традиції поховального обряду пояснюється тим, що його проведення є майже завжди привілеєм людей старшого покоління, які є найбільш стійкими носіями традицій.²⁷⁶