Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка

Кафедра етнології та краєзнавства

Дипломна робота на тему: «Хліб як повсякденна обрядова страва ».

Виконав:

студент І курсу ОКР «спеціаліст»

денної форми навчання

Климчак Євген Миколайович

Науковий керівник:

Доктор історичних наук,

доцент Борисенко М. В.

Київ 2014

Зміст.

Вступ. ………………………………………………………………………… 3-5

Розділ I. Історіографія та джерела. ……………………………………… 6-17

Розділ II. Хліб у повсякденному житті. ………………………………… 18-50

2.1. Виникнення землеробства і походження хлібних рослин. ….. 18-24

2.2. Споживання зерен хлібних рослин в давнину і поява хліба. …25-33

2.3. Священність хліба. ………………………………………………34-36

2.4. Процес приготування хліба, як священнодійство. …………….37-44

2.5. Звичаєві норми і правила поводження з хлібом. Заборони. …..45-46

2.6. Хліб в роки Голодомору 1932 –1933 років. ……………………47-50

Розділ III. Використання хліба в українських обрядах і звичаях. …51-150

3.1. Обрядове використання хлібних зерен і каші. ………………...51-66

3.2. Хліб у родинних обрядах. ………………………………………67-88

3.3. Роль хліба в обрядах календарного циклу. …………………..89-137

Зимовий період. ……………………………………………… 89-103

Весняний період. …………………………………………… 103-118

Літній період. ………………………………………………….119-129

Осінній період. ……………………………………………… 130-137

3.4.Трансформація хлібних обрядів протягом XX – XXI століть.138-146

3.5.Хліб-сіль – символ гостинності й доброзичливості українців.147-150

Висновки. …………………………………………………………………151-156

Використана література. ……………………………………………….

Додатки. …………………………………………………………………..

Вступ.

Актуальність теми зумовлена тим, що дослідження знань про хліб, як символу достатку й добробуту, людського щастя, гостинності є потрібною і актуальною справою сьогодення.

Серед слов’янських народів українська духовна культура найповніше зберегла давні звичаї і обряди, пов’язані з аграрною магією. В середовищі такого хліборобського етносу і могли народитися глибинні національні вірування і обряди, пов’язані з хлібом.

Від хліба залежало життя селянина, його статки. Практично вся святково-обрядова структура українців міцно пов’язана з символікою хліба. Тому і не дивно, що ми в повсякденному житті користуємось відомими прислів’ями: «Хліб – всьому голова», «Хліб – годівник, сто років жив – тисячу душ кормив», «Без хліба немає обіда», «Як хліб буде, то і все буде». Тому здавна символ хліба присутній майже в усіх мітологічних дійствах. Звідси і випливає велика значимість хліба в житті кожної людини (в чому немає сумніву) і що зумовлює великий інтерес її дослідити.

Те, що наші пращури були хліборобами, викликає цікавість до вивчення виникнення землеробства, культурних хлібних злаків, історії хлібопекарства. Але нас найбільше цікавить символіка обрядового хліба – використання його в родинних обрядах, у святах народного календаря.

Актуальність даної теми зумовлена науковим інтересом і бажанням дослідити втрачені традиції з використанням зерна, каші, і хлібних виробів у народній обрядовості з метою їх відродження, бо то не нація, що не має своїх традицій.

Знання про хліб змушують людину замислитись над загальними проблемами ставлення до всенародної святині («Хліб святий»).

Робота розрахована на певне коло читачів, учнів шкіл, студентів коледжів і університетів.

Об’єктом дослідження є традиційна українська культура – побут, вірування, звичаї і обряди.

Предметом дослідження виступає хліб: як повсякденна страва, у родинних обрядах, у обрядах народного календаря і в розвитку обрядовості, пов’язаної з хлібом, залежно від історичних умов.

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі ролі хліба в побуті, у родинних обрядах, у обрядах календарного циклу та трансформації хлібних обрядів протягом XX – початку XXI століть.

Завдання дослідження:

дослідити і описати виникнення землеробства і походження хлібних злаків, способи споживання зерен хлібних рослин стародавніми людьми , появу хліба – спочатку прісного, а далі квасного;

з’ясувати високо символічне значення хліба і піднесення його до рівня священного символу;

з’ясувати особливе, своєрідне ставлення до процесу приготування і випікання хліба та до предметів і речей, які з цим пов’язані;

згідно високої звичаєвої поваги, шанобливого й бережливого ставлення до хліба, охарактеризувати звичаєві норми і правила поводження з ним;

показати цінність хліба в житті кожної людини і наслідки його відсутності в роки Голодомору 1932-1933 років;

дослідити й описати застосування хліба в родинних обрядах (родини, хрестини, весілля, поховання); в святах народного календаря зимового періоду ( Різдво, Василя, Водохреще), весняного періоду (Стрітення, Масниця, Сорок Святих, Благовіщення, Великий піст, Великдень, Проводи, Юрія, Миколи весняного), літнього періоду (Вознесіння Господнє, Зелені свята, Івана Купала, Петра-Павла, Іллі, Маковія, Спаса, Перша Пречиста), осіннього періоду (Друга Пречиста, Покрова, Дмитра, Михайла, Пилипівка (піст), Третя Пречиста, Катерини, св. Андрія, Миколи-Чудотворця);

з’ясувати і описати розвиток і трансформацію хлібних обрядів протягом XX – початку XXI століть, залежно від соціальних умов і суспільного ладу.

Методологічна база дослідження ґрунтується на основі принципів науковості, історизму, об’єктивізму. Методи дослідження підібрані відповідно до мети і завдання дипломної роботи – історичний метод, зокрема, вивчення письмових джерел.

Територіальні рамки дослідження – територія України в її сучасних межах.

Хронологічні рамки дослідження широкі – від часів виникнення землеробства й появи хліба і до сьогодення.

Структура дипломної роботи обумовлена логікою розкриття теми,

специфікою мети і завдань та характером дослідження.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків.

Розділ I. Історіографія і джерела.

На початку третього тисячоліття, оглядаючи новітню історію, можна твердити, що у XX ст. все підпорядковувалося нівелюванню українського народу, чинилися перешкоди щодо об’єднання, самопізнання і самоусвідомлення, робилося все для його знищення, денаціоналізації. Процес національного відродження України зупинив жахливу руйнацію.

На середину XIX – початок XX ст., час значного національного піднесення в Україні, припадає формування народознавства як науки. Етнографічні праці цього періоду являють собою зібрання всього накопиченого фонду знань про народну духовну культуру. Основу для їх систематизації заклали такі визначні дослідники, як П.П. Чубинський, М.Ф. Сумцов, Ф. Волков, М.П. Драгоманов, В.М. Милорадович та багато інших.

Однією з найколоритніших постатей серед цієї плеяди був Павло Платонович Чубинський – історик, етнограф, фольклорист, поет. Вихід у світ його семи томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (1872 – 1877) став визначним явищем у культурному житті українського народу, ледь не енциклопедичним посібником з національної духовної культури, показавши світу її самобутність і неперервність. Третій том містить обряди, пов’язані з певною порою року і з культом хліба в них. Його народний календар своїм науковим рівнем значно перевершував усі подібні збірки, упорядковані на той час. Автор наголошував на мінливості, залежності вірувань, обрядів та звичаїв від історичних, економічних та інших умов життя. У четвертому томі зібрані родинні звичаї (хрестини, весілля, похорон) і найбільше місце в ньому займає розділ присвячений весіллю, а в ньому – весільним хлібам. Найбільшу цінність в сьомому томі становить книга «Малорусы Юго-Западного края», включаючи сільський побут, зокрема, харчування.

Видання Чубинського «Мудрість віків» (Київ, 1995) увібрало в себе незначну частину об’єму творчої спадщини видатного вченого – міфологію, вірування, народний календар, загадки, звичаї, обрядовість, пов’язану з культом хліба, але воно значно поглиблює наші знання про українську традиційну культуру.

Дослідження теми про хліб необхідно починати із вивчення походження землеробства, якому приділяє увагу і Сумцов М,Ф, у своїй праці «Хлеб в обрядах и песнях». В роботі ж Семенова Сергія Аристарховича, професора Ленінградського інституту археології, «Происхождение земледелия» (Ленинград, 1974) широко висвітлено питання походження землеробства, а також походження культурних злаків, їх поширення і використання у харчуванні, поява хліба прісного і квасного – правда, в дуже малому об’ємі.

В монографії «Очерки первобытной культуры» (Москва, 1957) Косвена Марка Осиповича, дослідника розвитку виробництва первісно-общинного ладу, радянського історика, етнолога, професора Московського університету також подається матеріал, але не так широко, як у Семенова С., про виникнення землеробства, походження хлібних злаків і їх використання у харчуванні.

Український радянський ботанік, доктор біологічних наук Андрій Іванович Барбарич у своїй праці «Наші культурні рослини» (Київ, 1952) висвітлює питання походження злакових рослин.

Велике пізнавальне значення щодо питань історії походження хліба і використання його в українській традиційній обрядовості має праця М. Ф. Сумцова «Символика славянских обрядов» (Москва, 1996). В історії вітчизняної етнографії і фольклористики Микола Федорович Сумцов займає особливе місце і відіграв важливу роль у розвитку науки. Підтвердженням цього є відзначення його високою нагородою РГТ – великою золотою медаллю. Зі студентської лави об’єктом своїх досліджень він обрав народ, його побут і художню творчість. М. Ф. Сумцов майже півстоліття не припиняв напруженої наукової роботи, залишивши після себе понад 800 опублікованих статей, монографій, рецензій, нотаток, і біля 70 друкованих листів неопублікованих робіт в галузі етнографії і фольклористики, і інших гуманітарних дисциплін, включаючи літературознавство, історію мистецтва, слов’янознавство, історію російської і української літератури.

Широко ознайомлений з обрядовою поезією слов’янських народів, М. Ф. Сумцов в 1881 р. написав роботу «О свадебных обрядах, преимущественно русских» і успішно захистив магістерську дисертацію, яка отримала високу оцінку вчених етнографів. В 1884 р. молодий вчений намагався захистити докторську дисертацію, що стосувалась відтворення історії української літератури XVII ст., від чого прийшлось відмовитись, через висунуті йому обвинувачення в українофільстві. За короткий час, не перериваючи занять в Харківському університеті, він пише нову роботу «Хлеб в обрядах и песнях», якою захистив докторську дисертацію в 1885 р..

Вивченню слов’янської обрядовості і обрядового фольклору присвячені дві роботи Сумцова, які включені в дане видання, і про які вище згадано. В першій з них досліджуються весільні обряди, в другій – пісні і обряди, пов’язані з хлібом. В обох випадках М.Ф. Сумцов виступив в ролі першопрохідника. До написання ним цих робіт був уже накопичений обширний матеріал, розкиданий по різних виданнях, але не було спроб його систематизації, обґрунтування і усвідомлення. Не було цілісної картини того чи іншого обрядового комплексу (весільної і землеробської обрядовості).

Сумцов впорядкував матеріал своїх попередників. Він присвятив кілька розділів міфологічному тлумаченню шлюбу. В дусі міфологічної школи М.Ф. Сумцов бух схильний інтерпретувати багато елементів весільної атрибутики. Опис ним весільних жертвопринесень до цих пір є найповнішим.

На відміну від своїх попередників, які розглядали окремі аспекти весільної обрядовості, Сумцов бачив в ній органічну єдність різнопланових явищ.

Для землеробських народів, зокрема слов’ян, характерне незвичайне ставлення до зерна і хліба. Хліб був ключовим символом культури, навколо якого склалась ціла система обрядів, вірувань, видінь. Весь цей багатющий матеріал до роботи М.Ф. Сумцова «Хлеб в обрядах и песнях» являв собою розпорошений по різних джерелах набір фрагментарних знань, які, як правило, з темою хліба мали непрямий зв'язок. Його завданням було розглянути символічну роль хліба в усіх сферах духовного життя слов’ян. Вчений вважав, що в житті слов’ян хліб мав не стільки утилітарне, як ритуальне значення. Обо’вязкове споживання хліба, до того ж в надлишку, є наслідком відношення до хліба, як до «божої благодаті», тому, що за законом обміну людина отримує від Бога і повинна вкушати як жертовну їжу. До речі, обов’язкове і надлишкове споживання хліба в східних слов’ян збереглось і до наших днів.

Обмін пропонує і відповідну дію: жертву богам. І це буде зерно, але вже в переробленому вигляді (у вигляді хліба).

Автором послідовно розглядається використання зерна і виробів з нього в усіх вузлових моментах життя людини і колективу (родини, весілля поховання, поминальні обіди; Різдвяні святки, зустріч весни, Івана Купала, жнивна обрядовість), в гаданнях і замовляннях. Метафорика зерна, каші, хліба, короваю, випічки надто проста і разом з тим невичерпна, що це парадоксальне поєднання очевидного і недосяжного дозволяє передати зміст будь-якого з вітчизняних ритуалів на «обрядовій хлібній мові».

Сакральність хліба визначила і незвичайний статус домашнього начиння, пов’язаного з приготуванням хліба. Сито, діжа, хлібна лопата і інші предмети вимагають до себе особливого відношення, а їх символіка має величний ритуальний характер інструментів, за допомогою яких була здійснена головна подія – створення світу.

Зрозуміло, що немало тверджень друкованих робіт Сумцова зараз можуть видатись дещо наївними, але він започаткував вивчення слов’янської обрядової символіки і його спадок зберігає свою цінність для спеціалістів і любителів слов’янської древності.

Серед етнографічних праць, присвячених питанням матеріальної культури, треба назвати роботу Ф. Волкова «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 2, Петербург, 1916). Глибокі знання народного побуту, звичаїв знайшли ґрунтовне відображення вперше в українській науці у цій книзі. До неї входить дві праці – «Антропологічні особливості українського народу» і «Етнографічні особливості українського народу», які й понині є чи не єдиними ґрунтовними і узагальнюючими дослідженнями про культуру українського народу. В розділі «Землеробство» автор повідомляє про виникнення землеробства і появу хліба на Україні. А в розділах «Їжа» і «Обряди» приділяється увага хлібу, як головному харчовому продукту українців і як символу. Хведір Кіндратович Вовк присвятив свої праці всебічному вивченню історії, етнографії, географії, антропології українського народу.

Дослідження культури слов’янських народів вперше широко розгорнулось в кінці XVIII і на початку XIX століть, в період слов’янського національного відродження. Чеський вчений Любор Нідерле, професор Празького університету зосередив всі зусилля на вивченні слов’янської давнини. Він узагальнив і систематизував археологічний матеріал (чеський і російський), зібрав докупи історичні дані про стародавніх слов’ян, використав матеріали мови, топоніміки, етнографії і антропології. В своїх працях він підсумував розрізнений фактичний матеріал, глибоко і всестороннє піддав вивченню історію культури стародавніх слов’янських племен і народностей. Нідерле досліджував знаряддя праці, житло, домашнє начиння, засоби пересування, їжу, одяг, весільні і поховальні обряди, язичницькі вірування – все те, що віками створювали землероби-слов’яни.

У своїй праці «Слав’янские древности» (Москва, 1956) Нідерле наголошує, що основу їжі слов’ян складали хлібні злаки. Він також повідомляє про вирощування слов’янами хлібних злаків, споживання їх у вигляді крупи чи борошна, з якого випікали різноманітні хлібні вироби і обґрунтовує походження слова «хліб».

Автор монографії «Українська народна кулінарія» (Київ, 1977) Лідія Федорівна Артюх – провідний науковий співробітник відділу Українського етнологічного центру при Інституті мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, кандидат історичних наук, висвітлює особливості їжі і харчування українського народу, як елемента матеріальної культури. В монографії подано матеріал про походження хліба і процес його приготування, характеристику їжі в обрядах сімейно-побутового характеру і в святах і обрядах календарного циклу українського селянства доби капіталізму, аналізуються її соціальні функції.

Артюх Л.Ф. зауважує, що у зв’язку з соціалістичними перетвореннями у сімейній обрядовості збереглося значно більше позитивних традиційних елементів, ніж у календарно-побутових святах, пов’язаних, зокрема з обрядовою їжею, в тому числі – і з хлібом. Неухильне зростання культурного рівня села, духовне збагачення його трудівників створили передумови для виникнення нової, соціалістичної обрядовості, яка певною мірою ґрунтується на кращих високоморальних старих народних традиціях, – відзначає автор.

Як бачимо, соціальні функції обряду в цілому і обрядової їжі, як його елементу зокрема, не залишаються незмінними, а зі зміною соціально-економічних умов, з розвитком засобів масової комунікації або ж відмирають, або переосмислюються й трансформуються. За словами автора, відбувається активний процес утворення нових традицій, обрядів, які відбираючи прогресивні елементи існуючих обрядів, витісняють їх пережиткові форми. Таким чином, дана праця дає нам інформацію про трансформацію обрядів, пов’язаних з хлібом, за радянської доби.

Цінний матеріал по використанню хліба у традиційній українській обрядовості міститься у працях нині доктора історичних наук, професора Валентини Кирилівни Борисенко. В.К.Борисенко – випускниця історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, аспірантка при відділі етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР в 1968-1971 роках. У 1974 р. її багатолітня науково-дослідницька праця увінчалася успішним захистом кандидатської дисертації. У 1974 – 1995 роках В. Борисенко працює науковим співробітником і завідувачкою сектору Рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР. Присвятивши вивченню особливостей весільного обряду українців, цій малодослідженій науковій проблемі понад 20 років, дослідниця в 1988 році публікує монографію «Весільні звичаї і обряди на Україні». У 1992 р. вона успішно захищає докторську дисертацію на цю тему. В 1991– 1995 р.р. В. К. Борисенко працює доцентом кафедри археології, етнографії та музеєзнавства Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. У червні 1995 р. за її ініціативою і при підтримці декана факультету проф. Слюсаренка А.Г. була створена кафедра етнології та краєзнавства, де вона провела величезну роботу з організації навчального процесу, розробки навчальних планів, програм, керуючи кафедрою впродовж 1995 – 2002 років.

При кафедрі В. Борисенко створила повноцінний етнографічний музей, куди передала значну частину експонатів (творів народного мистецтва, культури та побуту), які зібрала в численних етнографічних експедиціях. В. Борисенко є автором близько 170 наукових праць.

В монографії «Весільні звичаї і обряди на Україні» автор досліджує структуру обряду з використанням в ньому хліба, визначає типи весіль в різних етнографічних регіонах, досліджує проблему творчого використання прогресивних традицій за соціалізму і також розглядає зміни в традиційному весіллі в цей час. Значно скоротився передвесільний цикл обрядів. Найбільш стійким же атрибутом у тодішній весільній обрядовості було весільне печиво. Збереглись і функції обрядового хліба. Особливо важливими є відомості, зібрані В.К. Борисенко стосовно руйнування традиційної культури в радянський час.

У навчально-методичному посібнику В.К. Борисенко «Традиції і життєдіяльність етносу» (Київ, 2000 р.) викладено свята і обряди народного календаря і обряди та звичаї в українській родині із застосуванням у них хліба. Цінність посібника полягає в тому, що автором введено велику кількість маловідомого і невідомого матеріалу, добутого нею в польових експедиціях до різних областей України та на основі опрацювання архівів вітчизняних і Польщі. Показані також процеси трансформації народних звичаїв та спонтанного відродження окремих елементів свят наприкінці XX століття і водночас тенденції до втрати компонентів етнокультури, важливих для життєдіяльності етносу.

У монографії «Українське весілля: традиції і сучасність» (Київ, 2010) В.К.Борисенко висвітлює, на основі багаторічного дослідження весільної обрядової структури, традиції обряду з локальними варіантами. У праці простежено трансформацію весільних обрядів протягом XIX – на поч.XXI століть. При цьому значну увагу приділено кращим традиціям організації весільного дійства, символіці, які можуть бути використані в культурі сьогодення. Одним із найстійкіших символів весільного обряду українців виявився обрядовий хліб – коровай. Спостерігається тенденція до поширення заморського печива – триярусного торта, який в даний час не здатний витіснити коровай. Описи традиційного і сучасного весілля зроблені автором більш, як у 500 селах України під час наукових відряджень та експедицій.

В енциклопедичній праці видатного дослідника української етнографії та етнології професора Степана Івановича Килимника «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (Київ, 1994), знаходимо багато цінного й цікавого матеріалу із традицій, звичаїв, вірувань і обрядів народного календаря – найцінніших здобутків нашої ранньої культури –, в тому числі і пов’язаних з культом хліба. Все життя С. Килимника було присвячене дослідженню найстарішої спадщини української нації, її ранньої культури.

В еміграції, в Канаді дослідник видав понад сотню друкованих праць і розвідок з історії, етнографії і літератури. Вершиною його наукової діяльності була вище згадана праця «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» в шести томах, з яких при житті він видав лише п’ять. Дослідник наголошує, те, що до нас дійшло від ранньої культури, треба занотовувати, зберігати. А це допоможе нам пізнати себе, пізнати свій народ.

Метою досліджень Василя Тимофійовича Скуратівського є глибоке пізнання того, хто ми, осмислення нашого коріння. Бо нову незалежну державу збудуємо тоді, коли подолаємо духовне безпам’ятство. Після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка в 1971 р. В.Т.Скуратівський працював у районних та обласних газетах, багато їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі він опрацьовує свої численні публікації в періодиці та збірниках.

Поєднання в особі Скуратівського таланту художника слова і вченого-етнографа дало можливість привернути увагу громадськості до сучасної обрядовості.

У книзі «Русалії» (Київ, 1996) Скуратівський ще в 90-х роках чи не першим з українських дослідників спробував дати більш-менш цілісну картину дохристиянських вірувань давнього населення України із широким залученням нового матеріалу. В ній автор намагається відтворити, іноді через своє власне бачення, дохристиянську міфологію українців, описати найдавніші міфологічні вірування, обряди, народну символіку. В цій праці автор широко висвітлив тему «Хліб в обрядах і святах».

В.Т. Скуратівський – журналіст, етнограф, історик, письменник і видавець. Він видав 20 книг-досліджень за роки своєї творчої діяльності опублікував понад 800 статей. Його народознавча бібліотека стала вагомим внеском у розвиток українознавства, сприяла започаткуванню в школах і вузах уроків і лекцій з народознавчої тематики.

Необхідний і цікавий матеріал викладено в «Українській міфології» (Київ, 2002) літератора, художника Войтовича Валерія Миколайовича. Ця книга є своєрідною ілюстрованою енциклопедією народних вірувань. У ній подано яскравий поетично-міфологічний світ праукраїнця, у якому все довкола мало свою душу, відображено світогляд і світосприйняття далеких пращурів. Книга присвячена українській дохристиянській міфології, народним уявленням, віруванням і повір’ям, звичаям і обрядам, пов’язаним з хлібом.

Книга «Хліб наш насущний: використання хліба в українських обрядах і звичаях» (Київ, 2003) є виданням спільних фольклорно-міфологічних досліджень етнологів Ткача М. М. і Надії Данилевської. Ткач Микола Михайлович – поет, етнолог, кандидат історичних наук, професор Київського університету культури і мистецтв, фахівець з питань мови, міфопоетики, фольклору. В даній книзі авторами широко висвітлюються приклади традиційного використання хліба, як головного символу добробуту й життя людини в українському побуті, в народних звичаях та обрядах календарного та родинного циклів, які супроводжують її від народження до могили.

Багато цікавого матеріалу знаходимо у праці Світлани Творун «Українські обрядові хліби» (Вінниця, 2006), в якій головну увагу приділено дослідженню духовної цінності хліба. На сторінках книги викладено матеріал про обрядові хліби – коровай, калачі, пироги, коржі, – які з давніх- давен випікають на Україні до календарних і родинних свят, а також традиції, вірування, обряди, пов’язані з культом хліба.

Етнограф Світлана Олександрівна Творун багато років приділяє велику увагу дослідженню обрядовості Подільського краю, її відродженню. В основу книги покладені польові матеріали, записані автором протягом 1985 – 2005 років у селах Вінницької області. Вона зафіксувала розповіді про обрядові хліби, записала ряд народних обрядів і зробила фотографії. До 10-річчя Незалежності України у Вінниці з ініціативи Обласного Центру Народної Творчості з 2001 р. проводять Фестивалі світлиць районів, які сприяють відродженню обрядовості, пов’язаної з культом хліба і практичному її використанню.

Цікавий матеріал міститься у виданні «Україна: етнокультурна мозаїка» (Київ, 2006) Боряк Олени Олександрівни, доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Українського етнологічного центру при Інституті мистецтвознавства , фольклористики та етнології ім. М. Рильського. Предметом її дослідження є духовна культура українців, історія української етнографії, етнічна культура національних меншин України. Названа її праця це – етнокультурологічні нариси, присвячені традиційному буттю пересічного українця XIX – першої половини XX ст.. В них йдеться про свята й будні, повір’я і символіку, звичаї та обряди, пов’язані з хлібом, у святах календарного циклу.

Збірник науково-популярних статей про хліб «Святий. Вічний. Сущий.» (Переяслав-Хмельницький, 2009) пропонує матеріал, написаний авторським колективом Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Він вміщує статті, що на основі архівних документів, матеріалів польових досліджень, фондових колекцій висвітлюють різні аспекти історії вітчизняного хліборобства та хлібопекарства від найдавніших часів до наших днів. Зокрема, висвітлюються питання вирощування та переробки збіжжя, виготовлення і використання хліба в українському побуті, в народних звичаях та обрядах. Статті супроводжуються ілюстраціями за матеріалами музейних колекцій.

Чимало потрібного матеріалу дає книга Олексія Анатолійовича Кононенка «Українська міфологія та культурна спадщина» (Харків, 2011). Це ілюстрований словник-довідник міфологічних уявлень, вірувань, обрядів, легенд та їхніх відлунь у фольклорі і пізніших звичаях українців, братів-слов’ян та інших народів. Книга знайомить зі світом праслов’янського міфовсесвіту, з його магією, метаморфозами, ієрархією в ньому богів, духів, з багатством народних обрядів, з символікою обрядового хліба.

«Міфологія» відомого етнолога Ткача М.М. (Київ, 2011) містить потрібний для роботи матеріал. В даному підручнику викладена сутність основ давнього світогляду та основних архетипів і образів, концепції та мотиви походження світу й людини в різних народів та міфологічна сутність головних персонажів. Виклад матеріалу пов'язаний з прикладами української міфопоетики та обрядовості.

Збірник статей журналіста і письменника, кандидата історичних наук Володимира Григоровича Панченка «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» (Дніпропетровськ, 2009) знайомить із традиціями культури харчування жителів України, із аспектами сучасної дієтології, геронтології, з народними епосами та реаліями нашого життя. Основна ідея книги: сучасна людина повинна харчуватись так, (в тому числі і що стосується хліба), щоб зберегти своє здоров’я і здоров’я своїх нащадків. В книзі описані традиції та харчові звички переважно українців. Автор зауважує, що основи харчування, яке сприяє збереженню здоров’я, закладені в народних традиціях.

З періодичних видань Українська культура № 2, № 9-10, №11-12 за 1995 рік я використав статті етнолога і письменника Миколи Ткача про святкування Великодня, Спаса, Маковея і святого Миколая.

Щотижневик «Слово просвіти» № 46 за 2013 рік пропонує статтю М.Ткача «Народний звичай», у якій йдеться про походження хліба, його роль в побуті, про святість хліба, українські звичаї, пов’язані з хлібом і високу звичаєву повагу до нього.

У статті «Народ сильний духовністю», вміщеній в тижневику «Слово просвіти» № 1 за 2013 рік, доктор філософії в галузі культурології Вадим Мицик відмічає, що у XX ст. більшовицька ідеологія нищила духовні засади життя українців – народну культуру відкидали, оголошували віджилою, принижували. Нас довели до того, що ми забули мову звичаю. Прикладом духовного спотворення народного звичаю, – вважає автор, – є найосновніший символ українського народу – хліб-сіль на вишитому рушнику. Але українці тягнуться до своїх духовних основ. Наше завдання – берегти і розвивати народний духовний закон – звичаї, свята, обряди, мистецтво, рідну мову.

Таким чином, дослідники-народознавці до кінця XIX ст. не виділяли окремо роль хліба у звичаях і обрядах. Першим це зробив М.Ф. Сумцов у своїй праці «Хлеб в обрядах и песнях». Далі, протягом XX ст. і на початку XXI ст. дослідники-етнологи присвятили свої окремі праці культу хліба в побуті, звичаях і обрядах; хлібу, який є святинею для українців.

Розділ ІI. Хліб в повсякденному житті.