19. Вчення Цицерона про державу і право.

Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.

"Про державу" та "Про закони"

Головну причину походження держави Ціцерон вбачає не стільки у слабкості людей та їхньому страхові, як вважав Полібій, скільки в їхній вродженій потребі жити разом. Слідом за Арістотелем, Ціцерон вважав сім'ю початковою основою суспільства, з якої поступово, природним шляхом виникає держава. Він відзначає споконвічний засадничий зв'язок держави і власності, підкреслюючи, що причиною утворення держави є охорона власності. Порушення недоторканості приватної та державної власності Ціцерон характеризує, як зневагу і порушення справедливості та права.

Виникнення держави і права не з випадкового бажання людей, а відповідно до загальних вимог природи, в тому числі і вимог людської природи, у трактуванні Ціцерона означає, що за своєю природою і суттю держава і право носять божественний характер і основані на загальному розумі та справедливості.

Ціцерон значну увагу приділяє розглядові форм державного устрою. Залежно від числа правителів, він розрізняє три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів (аристократію) та народну владу (демократію).

Право. Як і природу держави, природу права Цицерон бачить у природі людини і виводить право з поняття закону, що відпо­відає природному праву.

Отже, у Цицерона природне право — це «істинний», «вічний і незмінний закон» для всіх народів, «як би наставник і володар усіх людей — бог, творець, суддя, автор закону».

Природний закон, на його думку, мірило для розрізнення бла­гого закону і дурного, права від безправ´я, чесного від ганебного.

Основою права, за Цицероном, є справедливість («ми наро­джені для справедливості») і схильність любити людей. Справе­дливість вимагає не шкодити іншим і не порушувати чужу вла­сність, їй повинні відповідати закони, встановлені в державі. Закон «є рішення, що відрізняє справедливе від несправедливо­го і виражене відповідно до найдавнішого начала всього сущо­го — природою, з якою узгоджуються людські закони, дурних людей караючи стратою і захищаючи й оберігаючи чесних».

20. Цицерон про обов’язки ідеального громадянина.

Обов'язки ідеального громадянина, згідно з Цицероном, обумовлені необхідністю проходження таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристойність. Громадянин не тільки не повинен сам шкодити іншим, порушувати чужу власність або здійснювати інші несправедливості, але, крім того, зобов'язаний надавати ломів "потерпілим несправедливість і трудитися для загального добра. Всіляко вихваляючи політичну активність громадян, Цицерон підкреслював, що "при захисті свободи громадян немає приватних осіб". Він відзначав також обов'язок громадянина захищати батьківщину як воїна.

21. Політико-правові погляди Аврелія Августина.

Аврелій Августин (354-430 рр.) один із видних ідеологів християнської церкви. Його правові і політичні погляди викладені у праці “Про град Божий”, “Про вільну волю” та інших.В розвинутій Августином християнській концепції історії людства, всі соціальні, державні і правові заклади і установи є наслідком гріховності людини. Сама гріховність визначена замислом бога-творця. Августин розділяє існування людського роду на два розряди. Одні люди живуть по-людськи, а інші по-божому. Умовно Августин називає їх “два гради”. Люди в яких живуть по плоті і по духу. Громадян земного граду породжує оторочена гріхом природа, а громадян граду небесного породжує благодать, яка вивільняє природу від гріха. В процесі обґрунтування і проповіді своїх теологічних міркувань Августин звертається до правових питань. При цьому головну роль в його підході до права займають роздуми про вічний і непорушний закон який іде від Бога.