51.Михайло Щербатов

Відомий ідеолог родовитої аристократії – князь Михайло Щербатов (1730 – 1790 рр.), звертаючись до історії економіки, політики, етики, виступає захисником кріпосництва, малюючи ідилічну картину взаємовідносин між поміщиком і селянином. Відстоюючи кріпосне право, стверджував, що поміщики уступають селянам більшу частину землі для життя, доглядають за їх дітьми як за своїми. Скасування ж кріпосного права приведе до розорення дворянства. Порівнюючи існуючі в Росії феодально-кріпосницькі порядки з порядками найрозвинутіших країн Європи, або з передовими теоріями країн, що переживали кризу феодалізму, окремі представники освічених станів висловлювали критичні міркування про зловживання кріпосним правом, ставили питання про здійснення в Росії хоча б частини ідей Просвітництва. Але палка ворожнеча до кріпосного права і всіх його породжень, відстоювання інтересів народу, переважно селянства, властиві тільки революційно-демократичним теоріям Олександра Миколаєвича Радищева

52. Конституція пилипа Орлика

Цей документ як державну Конституцію одразу ж після її проголошення визнали уряди Швеції та Туреччини. Пилип Орлик у своїх спогадах так присав про процес створення цього документа:  “Я один зложив найбільшу частину договору і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом… Поміж особами, що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую...”. Історичні обставини склалися так, що Пилип Орлик як Гетьман не міг зреалізувати та втілити у життя норми, викладені у цьому документі. Хоча упродовж чотирьох років – у 1710-1714 роках – ця Конституція була правовим документом, котрий визначав принципи державного життя у Правобережній Україні. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та шістнадцяти розділів. Аналізувати їх варто,зважаючи на час та тодішні історичні та політичні умови. Важливість «Пактів прав і вольностей» полягає у кількох головних моментах: проголошення незалежності України, недоторканість її кордонів.  Окрім того, зовсім новим у правовій європейській тогочасній думці було утвердження принципів демократії, а також визначалися три головні складові правового громадянського суспільства: єдність і взаємодія усіх гілок влади.  Законодавчу владу уособлювала виборна генеральна рада. Вона мала збиратися тричі на рік: на Різдво, Великдень та Покрову. Виконавча влада – гетьман  та генеральна старшина і обрані від кожного полку представники. Влада Гетьмана була обмежена на користь Старшинської ради. Суди були підзвітними і контрольованими. У Конституції були прописані права усіх верств населення. «Конституція» Орлика цікава з точки зору проведення аналогій з нинішніми процесами в Україні.  І через триста років залишаються актуальними питання військових союзів  і виходу до моря. На жаль, і нині маємо болюче для часів Орлика питання «де два українці, там три гетьмани». Актуальними для України початку 21 століття, як і триста років тому, є питання розмірів податків, розмежування маєтків представників  влади та державної власності. Триста років тому конституція Орлика захищала питання єдиності православної віри в Україні, нині ж гостро стоїть питання міжконфесійного порозуміння.

53. Олександр Радіщев

Олекса́ндр Микола́йович Ради́щев (31 серпня 1749, Москва — 24 вересня 1802, Петербург) — російський письменник, просвітитель, дисидент. Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права. Найвідоміший твір «Подорож із Петербурга до Москви» (1790). За цю книгу потрапив під нагляд поліції потім засланий в Сибір.

О. М. Радищев був прибічником договірної теорії походження держави, що утворюється внаслідок мовчазної згоди громадян.В основі виникнення держави — приватна власність. Мета держави, за вченням О. М. Радищева, — благо громадян, охорона їхніх прав і власності.У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм як такий, що базується на свавіллі й порушує природні права людини.О. М. Радищев не поділяв і модної на той час ідеї освіченої монархії, вбачаючи в ній маскування царства свавілля і насильства над особою.

Він уважав, що в суспільстві необхідно створити умови для реалізації людьми своїх природних прав. Якщо ж у державі не створено таких умов, то люди можуть змінити форму державного устрою та правління.

Викладаючи з цього приводу думки у праці "Про законодавство", О. М. Радищев наблизився до ідеї народного суверенітету, дав визначення народу. Він зазначав, що народ — це зібрання, об'єднання громадян. Вищою та єдиною владою є соборна влада народу. Тому монархії мислитель протиставляв народне правління. В селянській "общині" Росії він убачав елементи демократії, робив спроби відшукати в цій формі самоуправління елементи республіканського устрою; мріючи про щасливе майбутнє свого народу, не погоджувався з думками вчених Заходу, що республіка можлива лише в невеликих за територією державах.

Найбільш прогресивною формою держави для Росії, на думку О. М. Радищева, була б федерація з широкою участю народу в управлінні державними справами через віче.

О. М. Радищев був палким прибічником природного права. Він уважав, що його принципи слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм державних гарантій та забезпечення