34. Політичні погляди Томмазо Кампанелли.

Томмазо Кампанелла (італ. Tommaso Campanella, при хрещенні Джованні Доменіко Кампанелла - італ. Giovanni Domenico Campanella (* 5 вересня 1568, Стіньяно (Stignano), Калабрія, Італія — †21 травня 1639, Париж) — італійський філософ-утопіст, теолог та поет.

У своєму іншому трактаті «Про найкращу державу» Кампанелла спростовував відому тезу Аристотеля про те, що загальне володіння викликало би недбайливе відношення до роботи і великі труднощі при розподілі її плодів. Праця в Місті Сонця стала не тільки загальною - солярії прагнуть, щоб його розподіляли нарівно. Тому «поділяти праці нарівно» - значило працювати «справедливо»: кожному - у повну міру своїх можливостей. Імовірно, про цьому і говорять слова: «праці розподіляють відповідно придатності і силі».

Кампанелла набагато більше, ніж Мор, наблизився до ідеї «від кожного по здібностях». У праці, згідно з природною схильністю, Кампанелла бачить умову «збереження» особистості. Не випадково його солярії уважніші, ніж утопійці, відносяться до природних нахілів людини, їх виявленню, пестуванню і навіть «програмуванню». Однак не можна сказати, що в цій увазі переважають інтереси особистості - на першому місці як і раніше стоять інтереси громади, прагнення знайти найбільше раціональне застосування для кожного з її членів.

35. Вчення Жана Бодена про державний суверенітет.

Жан Боде́н (фр. Jean Bodin) (*1530—†1596) — французький юрист та філософ. Вчення Жана Бодена викладено головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576), при чому під республікою автор мав на увазі державу взагалі.

Жан Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім'ї є прообразом і відображенням державної влади.

Держава виникає в результаті угоди, її мета полягає в тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів.

Найвагоміший внесок Ж. Бодена у розвиток політичної думки це розробка теорії державного суверенітету. Суверенітет — це абсолютна, постійна й неподільна влада

Ж. Боден виокремлює п'ять основних ознак суверенітету:

• видання законів, обов'язкових для всіх;

• вирішення питань війни і миру;

• призначення посадових осіб;

• дія як суду в останній інстанції;

• помилування.

Ж. Боден віддає перевагу суверенній (абсолютній) монархії з окремими елементами аристократичного й демократичного правління за умов монархізму. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлінні у разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам.

36. Політико-правові погляди Станіслава Оріховського-Роксолана та Івана Вишенського.

Станісла́в Оріхо́вський (пол. Stanisław Orzechowski; 11 листопада 1513 — 1566) — польський релігійний і освітній діяч русинського (українського) походження доби Відродження. Перемишльський канонік. Письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Представник шляхетського роду Оріховських гербу Окша.

У проблемі стосунків „король – закон” С. Оріховський визначає, що закон є вищим за короля. Закон – це найвища категорія у державі, котрій коряться всі. 

У структурі справедливого суспільства С. Оріховський виокремлює дві постаті, кожна з яких є визначальною для держави, – король і священик. Баланс цих двох гілок – державного організму і церкви – забезпечує справедливі відносини в суспільстві. Саме „для справедливості дав Бог людям священиків і королів” [23, с. 389]. Крім того, справа священика є вічною, а король є тимчасовим правителем.

С. Оріховський розрізняв чотири форми державного правління. Монархія – устрій, де править одна людина; олігархія – влада групи могутніх громадян; демократія – правлять усі. А політія – приклад ідеального державного організму. Це фактично форма змішаного правління. Саме політія найбільш приваблювала С. Оріховського.

Теорія природного права – важливий та унікальний здобуток суспільно-політичної думки доби Відродження. У ній найбільшою мірою відображено спроби застосувати тогочасні природничі уявлення до осмислення проблем суспільно-політичного характеру. Серед принципів природного права С. Оріховський називає такі: право власності, рівних можливостей, дотримання договорів; право на життя, мир, злагоду в суспільстві; на справедливість, шлюб. На його думку, право власності – це утримання від зазіхань на чужу власність. Жити у згоді з законом природи означає дбати про право на життя, мир, злагоду, спокій у державі. З ідеї природного права С. Оріховський виводить поняття громадянської свободи, доцільності і розумності. Він порушує і вирішує проблему співвідношення справедливості та права. Для С. Оріховського право – одне для всіх: і бідних, і багатих, і правителів, і звичайних людей. Природне право вище за людські закони, які можна і треба змінювати. Важливе місце в концепції природного права мислителя посідає проблема целібату. Він категорично виступає проти заборони католицьким священикам одружуватися. Цій проблемі присвячено трактат „Про целібат” і „Відступництво Риму”. С. Оріховський дискутує з папою римським, доводячи шкідливість целібату.

Іван Вишенський

Іван Вишенський (рус. Иоанн Вишенский; 1550 (?) — після 1621) — український релігійний і літературний діяч раннього нового часу. Православний монах, письменник-полеміст.

Найвідоміший твір — "Послання єпископові" (1598)

Дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій основі і для світських відносин

Висунув концепцію соборності правління християнською церквою, що ґрунтується на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Усі церкви рівні між собою, будують свої відносини й управляються соборно, а верховним владикою над ними є лише Христос

Ідеал Вишенського — громадянська колективність, яку він бачив у діяльності українських братствНасильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства і необмеженої влади.Нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю сутністю породжує прагнення рівності.Одержавши владу від Бога, володар не може користуватись нею на свій розсуд. Влада дана не для того, щоб нею чинити насильство, а щоб утверджувати закон і справедливість.Гостро засуджував зрадництво, ренегатство верхівки українського духовенства після Берестейської унії і з симпатіями ставився до уярмленого народу. Надіявся, що саме простолюд зможе відстояти цінності предків і відродити українську державу.. Вишенський прагнув усунути превалювання світської влади, оперти її на все світське життя на засади християнської віри, очищеної від католицизму. Він був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство, деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розкоші, бажання необмеженої влади.