8. Сфери художнього розкриття образу

Сфери розкриття художнього образу: 1) відображення й узагальнення істотних властивостей, рис дійсності, уявлень людини про світ, розкриття складності духовного життя людини; 2) вираження емоційного ставлення до об’єктів творчості; 3) втілення ідеалу, досконалого, краси життя, природи, створення естетично значущого предметного світу; 4) внутрішнє налаштування на сприйняття читача, глядача, слухача, властиве образній творчості і пов’язана із цим налаштуванням потенційна сила естетичного впливу образу (твору, літератури, мистецтва) на сприймача.

9. Характерні ознаки твору

Ознаки твору: закінченя думка, континиум, когезія.

10. Механізми сприйняття твору

Механізм сприймання твору та стадії сприймання твору Складники процесу сприймання. Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Гумбольдт є засновником напрямку. У нас цей напрямо розвивав Потебня. Гумбольдт 18-19 в. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації – процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння – певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Необхідно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунікативної активності. Разом із тим цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. По суті будь-яка взаємодія – це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрації уваги, погану слухову увагу. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки.

11. Сприймання і розуміння. Професійне і аматорське читання твору.

Першим і найбільш аксиоіоматичним положенням теорії сприймання є розуміння твору є закон Гумбольдта. – Потебні. про об`активність суб`єктивізму читацького розуміння твору: думка в мові переходить повністю або частково до того, хто слухає, хоч від цього не зменшується розумової власності мовця. У визначенні процесу розуміння криється об`активний факт суб`єктивізму людського розуміння, оскільки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес не є пасивним відтворенням почутого. Мовний вплив стає можливим лише при певній творчій діяльності адресата. Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси(відчуття), Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). ). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. Ці процеси залежать від організації комунікативного процесу. перцепція – процес, що тісно пов`язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам`яті перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Розуміння – певним чином організований процес, включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Сприймання – процес дуже складний і неоднозначний.

Сприймання художнього твору залежить:

• від психо-фізіологічних особливостей людини взагалі, від особливостей функціонування її нервової системи;

• від індивідуальних психічних особливе конкретної людини (візуал, аудіал, кінестетик), багато людей є поганими реципієнтами через погану пам'ять, егоцентризм, погану увагу тощо;

Права півкуля. Для них важливіші почуття і емоції.

Ліва півкуля. Будь-яку проблему вирішують за допомогою логіки.

Обидві півкулі. Розриваються.

Типи інтелекту:

1. Мовний інтелект. Як правило, активна права півкуля. Люблять писати, читати, розповідати історії, гратися зі словами, розгадувати кросворди. Такі люди, як правило, люблять книги, аудіо записи, дебати; публікація різних історій. Журналісти, філологи.

2. Логіко-математичний. Думають аргументуючи, головоломки, підрахунки. Юристи, дипломати, науковці в точних науках. Детективи, судоку.

3. Просторовий. Носії мають активну праву, праву та ліву. Думають образами, просторовий інтелект. Шахісти, художники, архітектори. Репродукції картин, відеоматеріали, лабіринти.

4. Кінестатичний. Думають шляхом соматичних операцій, ліва півкуля. Бігати, танцювати, доторкатися, жестикулювати. Танцюристи, актори. Рольові ігри, фізичні ігри, практичні навчання.

5. Музичний. Активна права. Думають ритмом і мелодії. Слухати, підспівувати. Композитори, муз, спів. Концерти, муз інструменти, ноти, аудіодиск.

6. Міжособистісний. Думають, підхоплюючи думки ін людей. Активна права, права і ліва. Лідери, організовують, зіставл, мані пул. Вечірки. Політики, священики, лікарі. Багато людей навколо. Світське життя, клуби, громадські заходи.

7. Внутрішньоособистісний. Права, права і ліва. Занурені у себе, мріють. Планують для себе. Психологи, вчителі. У власному темпі, можливість вибору.

Сприймання твору залежить від статі. У чоловіків ліва і права півкуля працюють по черзі, а у жінок – одночасно. Тому чоловік не можуть робити декілька справ одночасно, а жінки – можуть. Жінки розмовляють втричі більше. Через тестостерон чоловіки менше розмовляють і слухають. Жінки говорять швидше.Сприймання залежить від вікових особливостей. Дитячі передачі мають бути короткими. Підлітки не вміють аналізувати. Доросла людина критична і недовірлива, консервативна.

Сприймання залежить від особливостей національної культури.

Сприймання залежить від життєвого досвіду.

Від рівня освіти читача.

Матеріальне та соціальне становище.

Обставин знайомства з твором: швидкий темп читання, побічні перешкоди, фізичний стан, розірваність у часі процесу сприймання.

Звичайний читач у ході засвоєння тексту всю увагу спрямовує на факти, події, не зважаючи на будову твору, роздуми автора, літературні відступи тощо. Його як пересічного читача цікавить лише перебіг подій.

Фахівець зважає на характер передачі матеріалу, на його повноту та доступність.

Знайомлячись з текстом, редактор сприймає його як звичай читач – емоційно. Та якщо пересічному читачеві немає потреби корегувати, вивіряти свої враження, стримувати емоції, то редактор має це робити. Тому під час аналізу твору він повинен стримувати своє емоційне сприйняття, використовуючи науково обґрунтовані критерії оцінювання. Починати роботу над рукописом варто з попереднього читання, закріплюючи перше враження про твір. Однак слід пам’ятати, що перше враження суб’єктивне і не завжди безпомилкове. Часто виявляється, що воно було однобічним і неточним, тому після першого читання слід перейти до детального вивчення і аналізу твору.

Редактор, з одного боку автора, бачити в рукописі феномен художності, силу впливу на майбутнього читача. Це визначається художнім смаком та загальною культурою редактора. З іншого боку, редактор має бути обізнаним із науково обґрунтованими критеріями оцінки: із літературознавством, літературною критикою.

12. Сприймання як декодування задуму автора. Сприйняття тексту відбувається на декількох рівнях: спочатку читач сприймає знакову форму тексту, потім переходить до рівня розуміння змісту висловлення, від нього - до рівня сприйняття тексту як цілісної структури. Отже, задум автора є основним невираженим елементом твору, декодування якого пов’язане з процесом пізнання. Автор представляє приховане (невиражене) як свій власний задум, як спрямованість підсвідомості (інтенції) головних героїв, які реалізуються на різних рівнях мови у тексті. Автор маніпулює читачем, уводячи елемент гри у їх комунікацію. Гра реалізується через уведення змін в композицію твору, використання різних стилів та постановки питань до самого читача. У діалогах через уведення стилістичних опозицій у репліки головних героїв репрезентуються імпліцитні наміри кожного з них.  Загалом автор створює складний дискурсивний комплекс, аналіз якого побудований на пізнанні. Естетична функція художнього твору тут є вторинною, текст є підказкою для читача у процесі пізнання ідеї, закладеної автором.