Література

1. Говоруха В.В. «Патріотизм державного службовця України». – Одеса: Оптимум, 2001. – 173 с.

2. Висоцький О.Ю. , Висоцька О.Є., Шаров Ю.П. Основи державного управління. Частина І. – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2008. – 52 с.

3. Модернізація державного управління та європейська інтеграція України: наук. доп. / авт. кол.: Ю.В. Ковбасюк, К.О. Ващенко, Ю.П. Сурмін та ін.; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. Ю.В. Ковбасюка. – К.: НАДУ, 2013. – 120 с.

4. Іщенко О. Актуальні питання кадрової політики на сучасному етапі // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 1. -С. 5-11.

5. Михальченко М. І., Горєлов М. Є., Дергачов О. П. Політичні зміни в Україні в контексті трансформаційної і модернізаційної парадигм: порівняльний аналіз // Сучасна українська політика: Аналітичні доповіді Ін-ту політич. і етнонац. дослід. ім. І. Ф. Кураса НАН України. – К., 2008. – С. 7-88.

6. Шуть С. В. Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kds.org.ua/node/917/function.session-start/

Демократія в історії політичної думки

Яцина Ю.О.

студент факультету соціології та управління ЗНУ

В сучасному світі, в умовах постійно наростаючих та майже неконтрольованих процесів глобалізації, досить гостро постає проблема феномену демократії, який має свої давні коріння та історію. Стало престижним вживати терміни «демократичні цінності», «демократичні свободи», «демократична модернізація». Країни Західної Європи використовують це поняття, щоб показати зверхність та контроль громадянського суспільства над владними та управлінськими структурами. В свою чергу, країни, що розвиваються, також намагаються не відставати від своїх розвинених «колег» і застосовують термін демократія та демократичні цінності, коли це доречно і, на жаль, коли це недоречно також. Враховуючи дану ситуацію вважаємо за необхідне розібратися, що складає сутність і зміст поняття «демократія».

Дослідження виникнення феномену та розвитку уявлень про демократію громадян та мудреців-правителів Античного світу (Перикл, Пісістрат, Платон), можна побачити дещо дивне трактування того, як повинно відбуватись правління в грецькому полісі, хто має всю повноту громадянських прав та обов'язків, тобто право обирати, бути обраним, впливати на існуючі порядки і т.д.

Платон вбачав за взірець ідеальної організації поліса Спарту. Він знаходив у цьому устрої раціональний порядок, що, начебто, був встановлений за правління Лікурга. Але археологи довели, що цей лад було встановлено на 100-150 років пізніше, ніж приписуване Лікургу законодавство. Ми схильні вважати, що така політична організація полісів була викликана обставинами: контроль у ворожому мілітаризованому суспільстві. Заглиблення в проблему дає ще більше загадок та непорозумінь щодо трактування античної демократії. Звинувачення, що висувались в епоху Античності, зовсім не відповідають сьогоднішнім уявленням про демократичні цінності – це звинувачення у лукавстві, порушенні традиційних вірувань. Тож як поєднати античну свободу і майже інквізиторські звинувачення? Чому головний законодавчий орган був настільки великим (Рада 500)? Грецька демократія часами була не краща тиранії. Для середнього афінського громадянина демократія визначається як щось страшне. Тож, можливо, страх – це ключ до розуміння полісної демократії, яка постійно демонструвала свою ірраціональність: жереб, принесення в жертву тощо.

Для середньовічного феодального суспільства характерним було різноманіття форм участі станів у владі, виникнення вільних міст у Європі. Вважаємо за правомірне, виділити особливий тип демократії – феодальну демократію. Аргументами цьому можуть слугувати існування виборних магістратур, їх змінюваність, існування віче у феодальних республіках, практика прийняття законів при згоді станів, уявлення про сутність влади, витоки її легітимності, про природу правових норм.

Важливу роль у становленні сучасного розуміння теорії демократії відіграла Реформація та Відродження. Відбувся розвиток уявлень класичного раціоналізму, ідеї природних, невідчужуваних прав особистості, теорії правової держави, що отримали класичне вираження у роботах Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. де Монтеск'є, Ж.‑Ж. Руссо. Концепція природного права склала основу доктрини класичного лібералізму і класичної теорії демократії. Відмінності в концептуальних схемах ідеологів класичного лібералізму концентрувалися у двох основних пунктах: прихильники радикального напрямку демократичної теорії (Ж.‑Ж. Руссо) виходили з уявлення про гармонію соціальних інтересів і нерозривне злиття приватного і громадянського начал, були схильні розглядати відносну майнову рівність як умову укладання суспільного договору і досягнення загального блага. В їх роботах на перший план висувалися питання пошуку шляхів ефективної реалізації загальної волі і контролю громадян над діяльністю їх представників у законодавчих органах. Ідеологи помірного напряму(Дж. Медісон) звертали особливу увагу на незнищенність майнової громадської нерівності у суспільстві та обумовлену цим фактом протилежність соціальних інтересів, їх увага була зосереджена на проблемах прав меншості та антиможливих крайнощах демократії.

На початку ХХ ст. гостро постала проблема розуміння сутності теорії демократії, спливла на поверхню інша сторона медалі: неможливість прямого народовладдя, обмеження політичної активності громадян участю в голосуванні. Ці та інші питання були викладені в роботах Р. Міхельса, Г. Моски, В. Паретто, М. Вебера, Ж. Сореля. Вони вважали, що політика – це процес постійної боротьби за владу між конкуруючими елітами, угрупуваннями, спонукуваними ірраціональною волею до влади. Ці погляди помітно вплинули на розвиток плюралістичної теорії демократії, представниками якої стали М. Вебер, Д. Трумен, С. М. Ліпсет, Й. А. Шумпетер, Р. Даль. Ця концепція передбачає розгляд конкуренції, опору на підтримку груп інтересів політичних лідерів, як засіб досягнення рівності впливу основних соціальних груп і одночасно перешкода посиленню незалежності держави від громадянського суспільства. На наш погляд, плюралістична теорія значно послаблює нормативно-ціннісний аспект демократичної концепції, зводячи її до методу прийняття політичних рішень, до інституціонального закріплення політичного суперництва лідерів і надання можливості виборцю зробити вибір на користь однієї з конкуруючих партій.

Сучасні ліберальні демократії найчастіше розглядаються як плюралістичні. Сучасне розуміння плюралістичної демократії включає права людини, конкуренцію легальних політичних сил, правотворчість парламенту, розподіл влади, федералізм.

Отже, пройшовши довгий час (від Античності і до сучасності), феномен демократії зазнав безліч видозмін, трансформацій, уточнень. В сучасному світі даний феномен представляє собою і форму держави, і принципи формування політичних партій, громадських об'єднань, політичний режим, політичний світогляд, і політичну цінність, політичний процес (процедура управління), народовладдя. Це дає змогу охопити те, що складає зміст і сутність феномену демократії. Не дивлячись на велике розмаїття характеристик демократії, на мою думку, можна виділити такі фундаментальні: плюралістичність та опозиційність, які перешкоджають захопленню владних повноважень однією партією та дають змогу, шляхом спроб і помилок, виробляти такі політичні рішення, які б задовольняли більшість населення держави.

На сьогоднішній день феномен демократії еволюціонував, порівняно із попередніми періодами його існування. З одного боку, він став більш складним та системним, але з іншого, більш непередбачуваним та приховує в собі багато небезпек, що потребує його подальший аналіз та дослідження.