Література

1. Трофименко М. В. Глобалізація: підходи, школи, визначення Тенденції розвитку сучасної системи міжнародних відносин та світового політичного процесу: Збірник матеріалів Другої Інтернет-конференції (16 березня 2012 р.) / Під заг. ред. К. В. Балабанова. — Маріуполь, 2012. — С. 49 - 56

2. Денчев К. Феномен антиглобализма : учеб. пособие для вузов / Камен Денчев. — М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2005. — 218 с. — (Гос. ун-т – Высшая школа экономики).

3. Доклад Генерального секретаря Организации Объединенных Наций о работе Организации на 54 Сессии Генеральной Ассамблеи. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.un.org/russian/documen/gadocs/54sess/ch4-2.htm/

4. Соціальна відповідальність бізнесу: розуміння та впровадження [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.un.org.ua/files/. Concept_ Paper.pdf.

Виховання патріотизму в умовах суспільно-політичної кризи

Моісеєнко О.

студентка факультету соціології та управління ЗНУ

У сучасних умовах проблема патріотизму постає досить гостро, оскільки спостерігається досить високий рівень еміграції, не підтримки державної політики з боку населення, високий рівень політичного абсентеїзму, пасивність щодо існуючої ситуації, тощо. Багато в чому дана проблема пов’язана з існуючими фінансово-економічною та суспільно-політичною кризами. Якщо фінансово-економічна криза має світовий характер, а не закритий, суто державний, то суспільно-політична українська криза несе суто національний характер. Саме тому проблема патріотичного виховання в Україні розглядається нами виключно в контексті її зв’язку зі суспільно-політичною кризою.

На даному етапі розвитку України політична ситуація характеризується певним занепадом: суспільство «розколото» на два табори – схід та захід; рейтинги діючої влади падають. Так, за результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, порівняно з груднем 2012 року частка тих, хто не підтримує діяльність президента Віктора Януковича, зросла з 44,9% до 52,7%. Повністю підтримують діяльність президента лише 14,6% респондентів. Повна підтримка діяльності Верховної Ради за зазначений період істотно не змінилася, тоді як частка тих, хто її не підтримує, зросла з 47,1% до 54,9%. Популярними стають представники радикальних партій. Окрім того, кожна з вищеозначених рис широко освітлюється в ЗМІ, що певним чином поглиблює політичну кризу.

В таких суспільно-політичних умовах досить складно виховувати патріотизм серед молоді. Окрім того, проблема полягає ще й в розвиткові інформаційного простору: соціальні мережі, що носять міжнародних характер (Twitter, Facebook та ін.) пропагують ідеї «сонячного заходу», що також негативно впливає не лише на рівень патріотизму серед молоді, але й на національну самосвідомість. Мається на увазі популяризація серед молоді думки про те, що в країнах заходу життя краще, навіть найгірші за європейськими стандартами товари кращі за українські, а в Україні все настільки погано, що навіть в певних регіонах Африки живуть краще. Звісно, це певна гіперболізація ситуації, але це відображає сутність бачення картини світу та місця України в ньому більшістю сучасної молоді. Тому, якщо розглядати проблему патріотизму в такому вимірі, патріотизм має бути тісно пов’язаним з вихованням національної самосвідомості молоді, і саме через це неможливо не звертатись при цьому до націоналізму.

Так, серед найпоширеніших тлумачень патріотизму та націоналізму можна виокремити наступні:

Патріотизм розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття, що говорить про ступінь розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації заради Батьківщини.

Націоналізм же – це ідеологія і напрямок політики, вищою цінністю якої виступає нація як основа в процесі державотворення, та яка прагне до захисту інтересів національної спільності у відносинах з державною владою. Націоналізм як ідеологія пропагує вірність та відданість своїй нації, політичну незалежність і працю на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, або її території, економічних та духовних ресурсів.

Слід зазначити, що націоналізм спирається на національне почуття, яке можна ототожнювати з патріотизмом. Вона прагне до об’єднання суспільства. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення ради загальних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

Як бачимо, патріотизм та націоналізм, загалом, перегукуються, та мають на меті бути опорою в ефективності функціонування всієї системи влади, об’єднання суспільства, захист інтересів суспільства, любов до Батьківщини та нації.

Саме тому поєднання цих двох проявів національної свідомості спроможне сформувати серед сучасної молоді прагнення до побудови сильної держави, любов до Батьківщини, підтримання здоров’я нації та її сили, боротьбу з негативними факторами, що впливають як на життя суспільства, так і на всю державу загалом. Лише шляхом формування непорушної національної ідеї, високого рівня національної самосвідомості та розуміння власної національної ідентичності можуть змусити українців «бити в набат», коли ті бачать проблеми у власній державі, а не втікати за кордон, подібно щурам на тонучому кораблі. Лише таким шляхом можна сформувати дійсно патріотичну націю, що зможе сприяти розбудові України, як соціальній, так і економічній.