Література

1. Бутенко В. Природа і причини корупції в Україні. Перспективи розвитку та протидії корупції / В. Бутенко // Антикорупційне Інтернет-видання «Корупція в Україні». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.korupzia.org.ua/papers/s4_ukr.htm.

2. Запобігання та боротьба з корупцією: політичні декларації замість реальних заходів та дій / [Л. Чорній, Н. Ходько, М. Борода та ін.]; кер. проекту Л. Чорній. – К.: Центр громадської експертизи, 2009. – 72 с.

3. Рябчун Ю. Во взятках несчастье / Ю. Рябчун. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kommersant.ua/doc/1918091.

4. Preliminary draft recommendation on good administration and consolidated model code of good administration prepared by the scientific expert and the Secretariat, Working party of the project group on administrative law/Groupe de travail du groupe de projet sur le droit administratif (CJ-DA-GT). – Srasbourg, 21 November / Novembre 2005. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.coe.int.

Суб’єктні знакові репрезентації в уявленні соціального світу

Корнієнко Г. М.

Основоположні поняття кожної науки, засоби, за допомогою яких вона ставить свої питання та формулює свої висновки, постають у вигляді створених самою ж людиною інтелектуальних знаків та символів. Людська свідомість постійно створює складну мережу знаково-символічних зв’язків між вкрай різноманітними елементами оточуючого світу.

Означені зв’язки доволі часто мають випадковий або залежний не від фізичної реальності, а від самих людей конвенціональний характер, у результаті чого часто властивості об’єктів, які сприймаються навіть чуттєво, починають щось символізувати. Так, Е. Кассірер зазначав з цього приводу, що «одним знаком ми дійсно схоплюємо тисячі зв’язків, які резонують в ньому з більшою чи меншою силою та чіткістю. Створюючи знаки, свідомість все більш вивільняється від безпосереднього субстрату відчуття та чуттєвого сприйняття, однак саме цим вона переконливо доказує первісно приховану в неї здатність пов’язувати та поєднувати» [2, 42-43].

Більша частина нашої внутрішньої діяльності пов’язана з використанням знаків та символів, наприклад, букви, слова, розповіді, цифри, формули тощо, та маніпулювання ними. Виходячи з цього, навіть людські візуальні образи мають саме знаково-символічний характер, хоча представляють собою чуттєві образи реальності, але реальності своєрідної, штучної, створеною людиною [4, 297]. Принципово важливо те, що образ простого об’єкту – знаку, символу, часто слова, заміщує собою вельми складну, створену з множини понять дескриптивну вербальну психічну конструкцію, що виявляється моделлю складної фізичної сутності або навіть чогось гіпотетичного, створеного свідомістю у спробі пояснити собі незрозумілу або недоступну грань реальності, соціальної реальності. За допомогою образу простого та легко відтворюваного об’єкту (слова) свідомість заміщує складну психічну конструкцію, таким чином спрощуючи та полегшуючи собі подальше маніпулювання нею та подальше моделювання й конструювання реальності.

Однією з важливіших функцій знаку виявляється те, що знак, який начебто завжди репрезентує фізичний об’єкт, фактично взагалі може існувати без фізичного об’єкту і здатен навіть репрезентувати людині хибну реальність, те, що зовсім не існує у фізичній реальності. Так, У. Еко зазначає з цього приводу, що «самодостатність універсаму змісту, який надається даною культурою, пояснює, чому знаками можливо користуватися так, щоб за посередництвом них говорити неправду… Знаки можливо використовувати для того, щоб обманювати, тому що вони відсилають до об’єктів або стану світу лише опосередковано. Безпосередньо вони відсилають лише до певного змісту. Таким чином, я стверджую, що відношення між знаком та його значенням… автономно й не потребує наявності якогось об’єкту, що позначається, як елементу свого визначення» [5, 296-297]. Але слід зазначити, що надане стосується лише знаків-символів.

Використовуючи знаки та символи, свідомість відривається від реального оточуючого світу, тому що отримує можливість оперувати вже не лише чуттєвими моделями навколишнього, але й автономними від нього, сконструюваними самою свідомістю складними психічними сутностями, які замінюються також чуттєвими образами простих об’єктів – символів (слів). Надане відкриває для свідомості великі можливості, але створює проблему гіпостазису, уречевлювання, внесення у фізичну реальність створених свідомістю психічних сутностей, помилково розцінюваних надалі в якості фізичних сутностей. Але ще Ч. Пірс підкреслював здатність знаку заміщувати будь-який об’єкт, в тому числі психічний, і будь-який психічний зміст тому, що об’єкт у розумінні філософа зовсім не обов’язково об’єкт зовнішньої фізичної реальності.

Знаково-символічні, вербальні репрезентації суб’єкта, вербальні психічні моделі існують в свідомості переважно у вигляді слухових образів уявлення-спогаду слів та конструкцій з них, як свого роду мисленні фрази або мисленна мова. «Якщо мову уявити у вигляді особливого й об’єктивувавшого самого по собі світу, який людина створює з вражень, які вона отримує від зовнішньої дійсності, - як писав В. фон Гумбольт, - то слова створюють в цьому світі окремі предмети, що відрізняються індивідуальним характером також і по відношенню до форми» [1, 90]. В процесі соціальної взаємодії слова постають з однієї сторони як специфічні штучні фізичні об’єкти, з іншої, дані штучні об’єкти містять в собі особливі символічні значення для людини, тобто образи слів викликають появу у людській свідомості більш різноманітних, але більш чіткіших специфічних асоціацій, ніж образи результатів інших людських дій. Образи слів актуалізують у свідомості людини певні конструкції, що моделюють сутності, які позначаються відповідними словами.

Головною рисою всіх об’єктів, які відносяться до категорії слово, є здатність їх образів актуалізувати у свідомості людини відповідне кожному зрозумілому слову його конвенційне значення. Образ слова, який в процесі соціальної взаємодії отримує нове зрозуміле людині значення, перетворюється у її свідомості у поняття. Й надалі, «слова представляють собою абстракції, яким прямо не відповідає у зовнішньому світі нічого безпосередньо чуттєвого» [цит. за 3, 49].

Внаслідок того, що в процесі соціальної взаємодії індивіди наділяють кожне зі слів конвенціональним, договірним символічним значенням, образи слів починають позначати дещо відмінне від того, чим вони виявляються у якості фізичних предметів. В свою чергу, це дозволяє індивідам обмінюватися словами, замінюючи аудіальні або візуальні образами слів, більш складні психосоціальні феномени, які репрезентують такі об’єкти та сутності, які неможливо безпосередньо пред’являти один одному в процесі соціальної комунікації. «Слово дійсно є знаком до того ступеня. До якого воно використовується замість речі або поняття» [1, 304].

Слово постає як символічний знак й може використовуватись не лише як замінник предмету, що позначається відповідним поняттям, але й як замінник визначаємої словом абстрактної сутності, яка сконструйована людською свідомістю. Слід також зазначити, що лише в процесі соціальної взаємодії вербальна репрезентація дублює чуттєву репрезентацію, але за відсутності останньої, вербальна репрезентація суб’єкта сама конструює об’єкт реальності, яка постає такою для суб’єкта. Суб’єктні вербальні репрезентації, що мають символічний смисл, викарбовують уявлення суб’єкта світу, соціального світу й надають можливість моделювання навіть недоступної його сприйняттю реальності.