Належне врядування по-українські

Конько А.С.

студент Запорізького національного університету

Однією із першопричин проблем в українському суспільстві є відсутність механізмів контролю за якістю послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування. На сучасному етапі побудови в Україні демократичної, правової держави важливого значення набуває врахування в державній управлінській практиці діяльності сучасного змісту європейської концепції належного врядування (російською «надлежащее управление», англійською “goodgovernance”) та однойменних принципів, які сформувалися у західній юридичній думці. Спробуємо визначитись з проблемами впровадження цієї концепції в українських умовах.

Концепція «належного врядування» поєднує у собі певні вимоги до процесу прийняття рішень і формулювання державної політики, які сформувалися в європейській правовій доктрині на основі та за умови дотримання двох основоположних принципів побудови правових систем провідних західноєвропейських країн – демократії та верховенства права. Змістом концепції належного врядування є сукупність чітко визначених стандартів належного врядування: належне законодавство, законність, участь, прозорість процесу прийняття рішень, доступ до інформації, належна організація, належний персонал, належний фінансовий та бюджетний менеджмент, ефективність, відповідальність та нагляд [2; 4]. Кожний із цих стандартів забезпечує утвердження демократії та верховенства права у державі та застосовуються як на глобальному чи національному, так і на регіональному чи локальному рівнях управління. Дана концепція застосовується для органів виконавчої влади, державних діячів та державних службовців, які реалізують повноваження держави.

Необхідно зазначити, що не можна вести мову про запровадження принципів належного врядування (зокрема, ефективності, відповідності (узгодженості), належного законодавства тощо) в практику діяльності органів виконавчої влади за відсутності відповідної нормативної бази, котра досить би чітко регулювала управлінські відносини, в основі яких повинна бути категорія «підпорядкування» На жаль, в українському законодавстві відсутнє тлумачення поняття «підпорядкування», а без чіткого визначення його меж можливий надмірний управлінськийвплив з боку одного органу виконавчої владищодо іншого, або ж, навпаки, надто слабкийуправлінський вплив у ситуації, що вимагаєбільш посиленого впливу.

Однією з перешкод впровадження належного управління в Україні є корупція, рівень якої в Україні залишається неприйнятно високим, а її масштаби вражають: спеціалісти Світового банку прирівнюють річну суму хабарів в Україні до двомісячного торгового обігу країни. При цьому протиправні схеми діють в усіх галузях господарської діяльності та сферах суспільного життя; корупцією охоплено всі органи державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронні органи та суди. Основними суб’єктами корупційних правопорушень є державні службовці різних рангів, в тому числі посадові особи органів місцевого самоврядування. Причому із загальної кількості посадових осіб, на яких упродовж було накладено адміністративні штрафи, третину становлять державні службовці і службовці місцевого самоврядування 5-7 категорії, тобто представники найнижчої ланки службовців [2].

Слід зазначити, що Закон України “Про боротьбу з корупцією” реалізується, насамперед, на нижніх ланках державного апарату та місцевого самоврядування. Народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати обласних рад залишаються недоторканими для працівників правоохоронних органів. Так за даними статистики 2009 року, не було оштрафовано жодного народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим або депутата обласної ради. Також певний подив викликає співвідношення кількості оштрафованих осіб серед представників різних гілок влади та галузей державного управління. Наприклад, в органах судової влади у 2009 році до адміністративної відповідальності (штрафу) було притягнуто лише три особи [2].

Боротьба з корупцією допомагає запроваджувати стандарти демократичного врядування, які входять до принципів належного врядування. Для реалізації принципів належного врядування та забезпечення розвитку людського потенціалу необхідне вирішення таких основних завдань: 1) зменшення кількості видів діяльності, які потребують отримання дозволів, ліцензій, довідок тощо в органах публічної влади; 2) чітке законодавче визначення процедур прийняття рішень та надання пріоритету персональній відповідальності над колективною; 3) забезпечення прозорості прийняття рішень (запровадження обов’язкових оприлюднень як вже прийнятих рішень, так і проектів рішень); 4) посилення кримінальної відповідальності за корупційну діяльність; 5) впровадження «електронного уряду» [1]. Корупція перешкоджає впровадженню належного врядування як сучасної моделі публічного управління, що в свою чергу загрожує національній безпеці, суспільному ладу України та негативно впливає на діяльність владних і політичних інститутів, підриває довіру громадян до органів влади, є серйозною загрозою подальшому розвитку держави.

Підсумовуючи розглянуті принципи та особливості запровадження в Україні європейських стандартів належного управління, слід відмітити необхідність відповідного поглиблення адміністративної реформи з метою прискорення процесу адаптації вітчизняної системи законодавства до європейських принципів та стандартів, що в свою чергу, стало б вагомим підтвердженням євроінтеграції спрямованості державної політики України.