Соціальне партнерство як фактор формування патріотизму

Білий Юрій

Здобувач каф. соціальної філософії та управління ЗНУ

Експерт з питань моніторингу та соціального партнерства

Патріотичне виховання молоді, як комплексна та системна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, інших соціальних інститутів залежить від розвитку соціального партнерства. Тому у наш час поряд зі світовими тенденціями загальної глобалізації все більшої ваги набуває аналіз особливостей стану, в якому нині перебуває українське суспільство. Сучасна концепція соціального партнерства на регіональному рівні полягає в налагоджені конструктивної взаємодії між трьома силами у громадському просторі – державними структурами, комерційними підприємствами та громадськими організаціями.

У загальному вигляді можна сказати, що соціальне партнерство виникає тоді, коли представники трьох секторів (або будь-якої пари з них) починають спільно працювати над вирішенням спільних проблем, усвідомлюючи, що це вигідно кожній групі та суспільству в цілому.

За своїм класичним змістом «соціальне партнерство» розглядається як система соціально-трудових взаємовідносин між власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді, в процесі реалізації їхніх соціально-економічних прав та інтересів [5, с.10].

Етимологія поняття «партнер» свідчить, що воно було започатковано з латинської мови partitio «поділ», «розподіл», що порівнюється з pars – «частина». Потім у старофранцузьскій мові воно прийняло вигляд parconer – «ділити», а в англійській partner, з XVIII ст. у французькій мові partenaire. В російській мові вперше зустрічається у 1811 р. в творах Помяловського. За В.Далєм та Міхельсоном увійшло в ужиток із середини ХІХ ст.: «партнер – товариш у карточній грі». У сучасному розумінні «партнер» - співучасник в якому - небудь підприємстві, в справі, грі, у чомусь, що пов’язано зі взаємною користю або взаємним задоволенням [6].

Відповідно до означення поняття «соціальне партнерство», кожний суб'єкт (сторона) виконує певну роль з метою досягнення відповідних інтересів.

Соціальне партнерство пройшло достатньо довгий шлях свого розвитку. До ідеї соціальної злагоди, за сучасною термінологією, соціального партнерства, людство йшло майже всю свою історію. Широкий спектр проблем суспільних відносин – від економіки до політики вирішувались в основному двома шляхами: перший - конфліктологічний: боротьба за владу, класові відносини та інше; другий - консенсусний: пошук компромісів, соціальної злагоди. Цей поділ шляхів вирішення проблем суспільних відносин може дещо умовний, але історія підтверджує, що будь-який конфлікт закінчувався переговорами, що вели до примирення сторін та укладанням певного договору. «Добро та лихо, призводять до єдності, як тремтячі струни лука та ліри»,- казав Геракліт.

Загалом рівень вивчення досліджуваної проблеми є досить високим [68]. Поняття соціального партнерства досліджували Р.Кафф, Е.Венк, Ф.Фукуяма. Дані проблеми висвітлюються в роботах вітчизняних дослідників, які використовуючи напрацювання західних науковців, адаптували їх для досліджень розвитку соціального партнерства в нашій країні. Особливості розвитку соціального партнерства в Україні можна знайти у працях Г. Задорожнього, О. Ковриги, В. Смоловика.

Таким чином, по-перше, соціальне партнерство досягається в процесі колективно-договірного регулювання на виробничому, галузевому, територіальному та національному рівнях.

По-друге, з розвитком суспільства проблема соціального партнерства виходить далеко за межі соціально-трудових відносин, переростаючи в суспільно-політичну: соціальне партнерство як механізм побудови громадянського суспільства.

По-третє, соціальне партнерство важливо розглядати як механізм взаємодії, межі якого постійно розширюються, а його інструменти збагачуються при вирішенні кожного конкретного завдання, в якому брали участь інституції партнерства. Кожен регіон, місто, селище чи село має свої особливості, своє бачення найбільш актуальних проблем і шляхів їх вирішення. Це ж саме стосується різних верств населення чи будь-яких соціально значущих об'єднань людей, які є самооцінними в соціальному плані й мають свої відмінні від інших інтереси. Нехтування локальними інтересами, будь то інтереси територіальної громади чи якогось іншого об'єднання громадян, не сприяє розвитку суспільства в цілому, бо саме суспільство не є механічна сукупність, якою керує одна людина чи один державний орган [7].

Отже, методологією соціального партнерства керуються фахівці з метою встановлення на всіх рівнях співробітництва владних структур з недержавними, неприбутковими організаціями "третього сектору".

Розробка теоретико-методологічного інструментарію удосконалення розвитку соціального партнерства з позиції соціально-філософського осмислення є невідкладним завданням практики реформування українського суспільства. Вирішення цього складного завдання пов’язане з дослідженням філософських, організаційних, юридичних та економічних аспектів, що впли-вають на розвиток соціального партнерства, формування теорії та методології соціального партнерства. Необхідність та актуальність наукового пізнання розвитку соціального партнерства обумовлюється потребою гармонізації просторового буття українського суспільства, залучення його до вирішення завдань економічного і соціального розвитку.

В Україні розроблені певні науково-методологічні основи розвитку соціального партнерства. Але не створена єдина методика оцінки стану розвитку соціального партнерства, недостатньо опрацьовані методи плануван-ня та прогнозування його розвитку й трансформації у суспільстві, що може