Література

1. Козлов А.А. Современные тенденции в образовании и задачи патриотического воспитания [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nravstvennost.info/library/news_detail.

2. Україна: політичні стратегії модернізації : зб. науково-аналітичних доп. / за ред. М. М. Розумного (заг. ред.), О. А. Корнієвського, В. М. Яблонського, С. О. Янішевського. – К. : НІСД, 2011. – 328 с.

3. Шляхова С.С. Русский PR-текст: 100%-ное достижение результата / С.С.Шляхова. – Ростов н/Д: Феникс, 2009. – 413 с.

Особливості розвитку суспільної свідомості в перехідний період

Мальована Ю.Г.

Радикальні зміни, що характеризують сучасний період суспільно-політичного розвитку, охопили духовну сферу та безпосередньо вплинули на стан свідомості українського суспільства. Передбачуваність майбутнього, державний соціальний захист, ідеологічна єдність, поетапна розпланованість життя кожної особи – це характеристики радянського минулого, які отримали стійке свідоме сприйняття попередніми поколіннями. Перехід від політичної системи авторитарного типу до демократичної системи спричинив виникнення таких явищ як політичний плюралізм, багатопартійність, лібералізм, конкурентна боротьба в політичному просторі між суб’єктами політики різного рівня.В умовах демократичної розбудови України на зміну державному патерналізму на перший план висуваються такі чинники суспільного розвитку як приватна ініціатива, самостійність дій та відповідальність за власний вибір, наявність самого вибору та пропозицій, свобода слова, багатоваріантність розвитку майбутнього. Особиста відповідальність стала однією з вимог сучасності, до якої українське суспільство виявилося не підготовленим.

Зміна системи цінностей спричинила різкий перехід від мислення категоріями комунізму до необхідності сприйняття демократичних цінностей. На думку деяких українських авторів ця ситуація викликана тим, що «обмежувальні концептуальні рамки уявлень про «перехіднийперіод» зумовлювали існування в суспільній свідомості пострадянськихдержав лише двох можливих сценаріїв еволюції цієї перехідної «постсоціалістичної» державності – сценарію реставраційного, що передбачає повернення до авторитарної системи радянського типу, і сценарію модернізаційного, відповідно до якого можна рухатися тільки в напрямі ринкової економіки і правової держави» [1, с. 94-95]. Простежується певна беззастережність у питанні обрання єдиної перспективи майбутнього розвитку. Але українські реалії засвідчили, що на рівні усвідомлення цих процесів суспільством ситуація досить неоднозначна. Внаслідок непідготовленості свідомості громадян до сприйняття реформ, їх копіювання за прикладом інших пострадянських країн без урахування національної специфіки, виникла трансформаційна криза. Ця криза поглиблюється непослідовністю, незавершеністю, штучністю реформування, що розколює суспільство на дві умовні групи – прихильники та противники перетворень, а отже і свідомість населення характеризується невизначеністю, амбівалентністю, суперечливим сприйняттям нового та минулого устроїв.

У цьому відношенні виключно важливим представляється виявлення складностей у адаптації суспільної свідомості до нової системи. З цього приводу Є. Головаха зауважував, «що за умов аномії втрачається погодженість суспільно значущих цілей діяльності людей, з одного боку, і соціально схвалених засобів реалізації цілей – з другого. У підсумку, одні люди старими засобами намагаються досягати нових цілей, а інші – новими засобами реанімувати старі. Як свідчать наші дослідження, в посткомуністичному суспільстві ця закономірність виявляється в тому, що більшість населення, орієнтуючись на нові демократичні цінності-цілі, віддає перевагу старим тоталітарним засобам їхньої реалізації»[2]. Тобто, політичні суб’єкти, декларуючи принципи ринкової економіки, використання демократичних засобів здійснення реформ та потребу у громадянському суспільстві, в реальності нерідко втілюють заявлені гасла командно-адміністративними методами, нехтуючи ринковими та демократичними механізмами, інтересами малого й середнього бізнесу, що нівелює будь-які перспективи розбудови громадянського суспільства у майбутньому. Логічно, що такі неоднозначні дії політичних суб’єктів викликають розгубленість членів самого суспільства.

Через розходження політичних орієнтацій, розмитість національних цінностей з’явилася потреба у виробленні спільної позиції щодо майбутнього соціально-політичного розвитку. В цьому контексті трансформація суспільної свідомості, сприйняття політико-економічних змін виявляються безумовною перспективою, про що зауважує дослідниця І.І. Половинка: «Людина волею чи неволею потрапляє в круговерть соціальних процесів, які відбуваються у сфері виробництва, вступає у різноманітні соціальні відносини, в результаті чого вона змінюється сама та чинить вплив на інших людей» [3, с. 54]. Швидкість здійснення демократичних трансформацій дає змогу оновити орієнтири та установки суспільної свідомості шляхом подолання її амбівалентності. Крім того, треба викорінити соціальні стереотипи минулого, виробивши нові правила суспільного життя, в основі яких є активний громадянин із власною позицією та стійкими прогресивними переконаннями. Українська спільнота повинна віднайти консолідуючі національні ідеї, відстоювати ліберально-демократичні цінності, сприяти ринковим перетворенням й оновленню політичних інститутів, що стане умовою вироблення ефективної стратегії державного розвитку. Інновації політичного, соціально-економічного характеру відображаються, осмислюються та усвідомлюються членами соціуму.Перехідний період розвитку України свідчить про необхідність переорієнтації громадської свідомості на вирішення загальнозначущих завдань шляхом створення внутрішньої мотивації та особистої зацікавленості у їхньому розв’язанні.