Висновки

Отже, можна зробити наступний висновок, що формування громадянина-патріота в першу чергу залежить від соціальних інститутів, які на нього здійснюють найбільший вплив, найбільш значущим інститутом є інститут шлюбу і сім'ї. Тому для того, щоб людина повноцінно розвивалась необхідно формувати уявлення про сім'ю, знайомства з явищами суспільного життя, про історію держави, державних символів, знайомитися з традиціями і культурою свого народу і знань про людство. Всі вище зазначені моменти і є елементами формування патріотичного виховання, яке має бути провідним джерелом виховання будь якої людини. А самі по собі сімейні цінності повинні бути насамперед фундаментом будь якої родини, для того щоб надати дитині належне виховання і дати зрозуміти їй які цінності є важливими у житті.

Література:

1. Вирщиков О.Н.,Кусмарцев М.Б.Патриотическое виховання молоді в сучасного російського суспільстві / Монографія. – Волгоград: НПИПД «Авторське перо», 2006. – 172 с.

2. Вирщиков О.Н., Кусмарцев М.Б. Служіння Батьківщині як сенс російського патріотизму. Науково-популярне видання. - Волгоград: НПИПД «Авторське перо», 2005. – 119 c.

3. Ільїн І.А. Шлях до очевидності. М.: Республіка, 1993. – 431 с. (Мислителі сучасності). – С. 218.

4. Юхновський І. Про ідеологію і політику Українського інституту національної пам’яті/ І. Юхновський// Дзеркало тижня. – 2007. - №40. – С 16-18.

5. Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних виявах // Перший Педагогічний Конгрес у Львові (1935 р.): тези, висловлювання, ідеї (до 70-річчя з часу проведення). - Львів: ЛНУ, 2005. - С. 17 - 18.

Професійна самосвідімстьособистості як складова патріотичного виховання

Тищенко О.І.

^{к.п.н.,доцент КЗ ЗОІППО ЗОР}

^{Анотація}

^{Патріотичне виховання розглядається у наукової літературі в різних ракурсах, ми вирішили розглянути через самоефективнисть особистості у професійній самосвідомості. Професійна самореалізація дітей у майбутньому , а особливо дітей-сиріт є ,на нашу думку, складовою патріотичного виховання, тому, що патріотичне виховання передбачає трудову самореалізацію на благо Батьківщини.}

^{У статті розглянуто самоефективність як важливий компонент професійної самосвідомості. Обгрунтовано необхідність розвитку цього психологічного феномену у дітей-сиріт та дітей для успішної адаптації до майбутньої трудової діяльності.} В основу створення програми розвитку психологічної готовності дітей-сиріт до трудової діяльності покладено основні положення про навчання соціально-когнітивної теорії А.Бандури.

^{Ключові поняття: патріотичне виховання,професійна самосвідомість, психологічна готовність до трудової діяльності, самоефективність, діти-сироти, навчання через спостереження та дію, концепція моделювання через участь.}

^{Професіоналізація як форма становлення суб'єкта діяльності впливає на всі рівні самосвідомості. Професійна самосвідомість є одним з найважливіших компонентів самосвідомості людини як суб'єкта діяльності.} Формування професійної самосвідомості відбувається на основі соціального досвіду із включенням цього досвіду в „професійне „Я” особистості.

Проблема професійної самосвідомості особистості відноситься до числа активно досліджуваних у теоретичному та практичному напрямах. Увага до цієї проблеми пояснюється такими обставинами.

По-перше, глибоке дослідження професійної самосвідомості особистості відповідає нагальним потребам народного господарства. Це пов'язане з тим, що незавершеність професійної самосвідомості, розтягнутість цього процесу в часі - у багатьох випадках причина недостатньої задоволеності частини людей своєю професією.

По-друге, це ключова проблема психології професійного становлення особистості, у якій професійна самосвідомість розглядається, з одного боку, як „ядро”, найбільш значущий компонент професійного розвитку людини, з іншого боку - як критерій одного з етапів цього процесу.

Мета статті: розглянути самоефектиність як компонент професійної самосвідомості та обгрунтувати необхідність її розвитку у дітей-сиріт для успішної адаптації до майбутньої трудової діяльності на благо Батьківщини.

^{Одним з напрямів патріотичного виховання є розвиток професійної свідомості дітей.}

^{Професійна самосвідомість розглядається в його віковій і індивідуальній динаміці. Головна мета професійного розвитку особистості на дотрудовому етапі полягає в поступовому формуванні в молодих людей внутрішньої готовності до усвідомленої й самостійної побудови, коректуванню й реалізації перспектив свого розвитку (професійної, життєвої й особистісної), готовності розглядати себе такими, котрі розвиваються в часі й самостійно знаходити особистісно-значущі змісти в конкретній професійній діяльності. [9].}

Юнацький вік - вік енергії, ентузіазму, зухвалості. Професійна самосвідомість у цьому віці набуває якісно-специфічний характер. Вона пов'язана з необхідністю оцінити якості своєї особистості з урахуванням конкретних життєвих прагнень. На основі самосвідомості розвивається потреба в самовихованні, яке спрямоване не тільки на подолання тих або інших недоліків і розвиток окремих позитивних якостей, але й на формування особистості в цілому у відповідності до ідеалів, що складаються у дівчат і юнаків [10].

До психологічних труднощів, з якими стикаються юнаки й дівчата в усьому світі, у нашій країні додаються труднощі, обумовлені непростою сьогодні соціальною ситуацією розвитку.Високий ступінь невизначеності життя, неясність перспектив соціального розвитку суспільства, матеріальні труднощі ведуть до того, що молоді люди з великою тривогою й побоюваннями дивляться в завтрашній день, не хочуть або не можуть самостійно вирішувати чого ж вони хочуть від життя [11].

Психологічні дослідження показують, що сучасна молодь відрізняється високим рівнем соціального страху, який виникає у відповідь на «соціальну ситуацію загрози» і переживається як очікування небезпеки (невдачі, критики, втрати та ін.) при виконанні діяльності в певних умовах. Найчастіше соціальні страхи розпочинаються в ранньому підлітковому віці, посилюються в юнацькому віці і можуть набувати характер хворобливих реакцій [4], [6].

У зв'язку із цим проблема формування психологічної готовності до трудової діяльності набуває особливу актуальність. Сьогодні необхідно здійснювати комплексну й цілеспрямовану психолого-педагогічну роботу для вирішення низки завдань, спрямованих на подолання у молодих людей соціальних страхів перед початком самостійного життя, розвиток професійної самосвідомості, конкурентоспроможності тощо.

Ці завдання мають особливе значення, коли йдеться про дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківської підтримки, які отримали негативний соціальний досвід, відрізняються ослабленим фізичним і психічним здоров'ям, моральною нестійкістю. Характерним результатом зазначених негативних факторів виступає високий рівень соціальної й професійної дезадаптації цих дітей. Існує декілька взаємозалежних проблем, які не вирішуються традиційними педагогічними технологіями. Основні з них:

• украй слабкий психологічний й соціально - педагогічний супровід виховного процесу в дитячих будинках;

• відсутність необхідного розвитку особистості, що дозволяє перебороти типовий для них соціальний і психологічний інфантилізм, психологічно залежна поведінка робить їх майже беззахисними у відношенні будь-яких асоціальних впливів на них;

• наявна педагогічна система в дитячому будинку не формує в дітей навичок подолання складних життєвих ситуацій, психологічного захисту й адекватної поведінки у стресі, в результаті чого в них легко виникають емоційні розлади й девіантна поведінка.

Наслідки відставання педагогічних технологій роботи з дітьми-сиротами й недостатній психологічний супровід їхнього розвитку проявляються в тім, що після дитячого будинку ці діти значно поступаються дітям, які виховуються в родинах, за всіма основними параметрами соціальної адаптації:

- за здатністю набуття професії й працевлаштування;

- за здатністю уникати кризових і кримінальних ситуацій у житті;

- за здатністю утворювати власну родину й успішно виконувати батьківські виховні функції.

Значна частина випускників дитячого будинку залишаються на низьких „етапах” розвитку суспільства; вони поповнюють ряди злочинців, наркоманів, алкоголіків і тих батьків, які, у свою чергу, відмовляються від виховання вже власних дітей.

Таким чином, психолого-педагогічний процес у сучасному дитячому будинку в найкоротший термін повинен бути доповнений такими психологічними й соціально - педагогічними технологіями роботи з дітьми, які дозволяють істотно підвищити рівень розвитку їхньої особистості й можливості в наступній соціальній і професійній адаптації.

На наш погляд, успішна адаптація дітей-сиріт до дорослого життя багато в чому залежить від рівня сформованості психологічної готовності до трудової діяльності. Процес формування психологічної готовності до трудової діяльності досягається шляхом розвитку професійної самосвідомості, а саме його певних компонентів. Тому основним завданням нашого дослідження є визначення цих компонентів, вивчення динаміки їх розвитку й впливу на професійний розвиток особистості.

У сучасних роботах, присвячених становленню професійної самосвідомості особистості, приділяється активна увага вивченню феномена самоефективності, необхідного для організації успішної діяльності й для досягнення високих результатів у роботі. З погляду вчених, самоефективність може виникати в умовах включення індивіда в активну діяльність. Для відчуття самоефективності необхідно випробувати себе у виконанні пропонованих завдань, відчути себе у справі.

Нескладно припустити, що знання про власну самоефективність полегшує адаптаційний період у трудовій діяльності. Індивід може більш адекватно вибирати види діяльності, планувати свій професійний шлях, самостійно визначати для себе навантаження тощо.

Поняття самоефективності, введене в наукову психологію А.Бандурою (1977), означає впевненість людини у власній конкретно позначеній компетентності, у своїх здібностях організувати й виконувати дії, необхідні для певних досягнень у тій або іншій діяльності. Альберт Бандура не лише ввів це поняття в науковий обіг, а й розкрив його сутність та роль в особистісному зростанні кожної людини. На його думку „чим вище очікування ефективності або майстерності, тим більш активними стають зусилля” [1, c.116].

Проблема самоефективності за тридцять років її розробки завоювала величезну популярність серед закордонних психологів, про що свідчить постійно зростаюча кількість робіт у цьому напрямку, які доводять її прямий вплив на рішення, дії й переживання людини (А.Бандура, 1993; Л.Хьелл, Д.Зиглер; Дж.Капрара, Д.Сервон). У вітчизняній психології тільки починається процес теоретичного осмислення цього феномена і його емпірична розробка (Гайдар М.І., В.Г.Ромек, М.В.Чистова, Т.М.Малан’їна, Т.О.Гордєєва; О.А.Шепєлєва та ін.). Сучасні німецькі психологи М.Єрусалем, Р.Шварцер та російський психолог В.Ромек уточнили та розширили поняття, зробивши вагомий внесок у розробку методики дослідження самоефективності. Самоефективність є продуктом складного процесу самопереконання, який відбувається на основі когнітивного опрацювання різних джерел інформації про власну ефективність, серед яких основними є: безпосередній досвід, опосередкований досвід, суспільна думка, фізичний та емоційний стан [5].

Для кращого розуміння явища самоефективності розглянемо його основні компоненти [12]. По-перше, це когнітивний компонент, тобто такий, що відображає уявлення індивіда про власну ефективність. Він впливає на процес прийняття рішень і проявляється в різноманітних загальних здібностях, включаючи академічні досягнення. Кожна людина в процесі взаємодії з іншими та різноманітної діяльності постійно формує про себе уявлення, яке час від часу змінюється, збагачується та уточнюється.

По-друге, емоційний компонент, який виражається в емоційному ставленні індивіда до власної ефективності. У межах емоційної складової низька самоефективність асоціюється з депресією, стурбованістю та відчуттям безпорадності. У таких індивідів часто спостерігається низька самооцінка, песимістичні думки про власні досягнення. І навпаки, висока самоефективність супроводжується впевненістю в собі та своїх можливостях, більш-менш адекватною самооцінкою, розвиненою самоповагою.

По-третє, поведінковий компонент. На думку А. Бандури, самоефективність - головна (центральна) детермінанта людської поведінки, яка виявляється в тому, які судження мають люди про свої здібності організовувати та виконувати всі ті дії, що необхідні для досягнення встановлених заздалегідь типів результатів діяльності [1]. Тому, незважаючи на те, що певні дії призведуть до задоволеності собою, а також до поваги з боку оточуючих, людина може не виконати ці дії, якщо буде впевнена, що їй не вдасться виконати їх достатньо добре. Тому теорію самоефективності можна розглядати як мотиваційну теорію, у якій джерелом розуміння мотивації є не цінність (привабливість) успішного результату й не очікування успіху, а віра у свою здатність бути успішним у певному виді діяльності [5].

А.Бандура не виокремлює окремих видів самоефективності, хоча неодноразово вказує на її ситуативно-специфічний характер. Сучасний дослідник цього питання М.І.Гайдар у якості критерію для розмежування різних видів самоефективності виділив ті психологічні особливості суб'єкта, які будуть продуктивно реалізовані ним в окремих видах активності й по відношенню до яких актуалізується його самосвідомість у цілому й зокрема формується самоефективність. На основі цього М.І.Гайдар виділив діяльнісну, комунікативну та особистісну самоефективність у професійній сфері [3].

Згідно з теорією С.Р.Пантелєєва, самоефективність належить до явища самоставлення, а саме до його оціночного компоненту (крім цього виділяють ще емоційно-ціннісний компонент самоставлення). Формування самоефективності, або «почуття компетентності», на думку науковця, відбувається на інтеросуб'єктивному рівні оцінки у вигляді операцій соціального порівняння або порівняння з виробленими в суспільстві нормами та еталонами. Ця підсистема будується на оцінці власної ефективності в досягненні поставлених цілей, на порівнянні власних досягнень із соціальними стандартами, успіхами й оцінками інших людей [8].

Т.О. Гордєєва у своїх роботах розглядає самоефективність у якості когнітивного предикатора мотивації досягнення [5]. Науковець підкреслює вплив самоефективності на мотивацію досягнення та формулює цілісну узагальнюючу модель процесу мотивації діяльності, яка складається з чотирьох основних блоків: мотиваційно-цільового, когнітивного, емоційного та поведінкового. Когнітивний блок являє собою підсистему, яка включає в себе такі конструкти, як: уявлення про особисту відповідальність за успіхи та невдачі; віру у власні здібності виконати певну діяльність та очікування. Цей другий компонент Т.О. Гордєєва розкриває через конструкт самоефективності А.Бандури.

О.О.Богатирьова серед найбільш значущих особистісних факторів, які впливають на успішну професійну самореалізацію, визначила самоефективність, що виконує системоутворювальну функцію й проявляється в умінні організувати свою діяльність і досягти успіху у взаємодії з оточуючими [2]

Концепції особистої ефективності є надзвичайно важливими. Необхідно не тільки знати, що треба робити. Для того, щоб на практиці здійснювати вмілу поведінку, людям необхідно як мати необхідні навички, так і вірити в ефективність їхнього використання. Cильна віра в самоефективність підвищує здатність людей швидко відновлювати фізичні й моральні сили при виконанні важких завдань, а також підвищує їхню життєздатність, професійну самореалізацію, дозволяє краще пристосовуватися до умов соціального середовища, що постійно змінюються

Особливо важливим представляється вивчення процесу розвитку й формування самоефективності в дотрудовому періоді, оскільки, відповідно до досліджень (А.Бандура; Дж.Капрара, Д.Сервон), саме уявлення про власну компетентність, а не самі по собі вміння, особистісні якості й здатності, виступає необхідною мотиваційною умовою, що детермінує поведінку людини й визначає ступінь наполегливості при освоєнні, а надалі й при виконанні конкретних професійних дій.

У зв'язку з цим постає ряд питань. Як вивчати самоефективність? Як її можна розвивати? На якому віковому етапі це найдоцільніше? Які методи використовувати для розвитку почуття самоефективності?

З точки зору соціально-когнітивної теорії А.Бандури, навчання має здійснюватися двома шляхами - через спостереження та через дію. Люди мають здібність опосередкування (вікарна здібність). Фактично в основі людського навчання лежить не прямий досвід, а спостереження за поведінкою інших людей і її наслідків. Опосередковане (вікарне) навчання скорочує час, що потрібно людям на придбання необхідних навичок. Вони розвивають внутрішні стандарти, за допомогою яких оцінюють свою поведінку. В основному люди навчаються людській поведінці і когнітивним навичкам, спостерігаючи за моделями. Моделювання сприяє навчанню спостерігачів навичкам і правилам поведінки. Навчання через спостереження містить у собі чотири таких основних процеси: прояв уваги, збереження, продукування, мотивація. Навчання в дії, або навчання через досвід, дає можливість переводити знання у кваліфіковану дію.

Важливим внеском А.Бандури в теорію навчання є розроблена ним концепція моделювання через участь. У цьому підході особливе значення надається виконанню in vivo (у природних умовах), які викликають страх завдань, причому успішне виконання цих завдань розглядається як засіб, у першу чергу необхідний для психологічної зміни. Ідея полягає в тім, що усвідомлена самоефективність найбільшою мірою підсилюється незалежними досягненнями, завдяки яким стає ясно, що досягнутий успіх обумовлений здатністю самостійно справлятися із ситуаціями, які викликають страх.

Таким чином, самоефективність є важливою особистісною характеристикою, від якої залежить успішність людини в будь-якій професійній діяльності. Тому, на наш думку, самоефективність можна вважати одним із компонентів патріотичного виховання. Відповідно до цього для формування психологічної готовності до трудової діяльності ,на благо Батьківщини ,необхідно розвивати саме цей компонент самосвідомості.

Спираючись на наукові здобутки з проблем професійного розвитку, ми розробили програму розвитку психологічної готовності до трудової діяльності (далі – програма) для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Основна мета – розвиток основних компонентів професійної самосвідомості, зокрема розвиток почуття само ефективності. Ця програма включає тренінгові елементи, рольові ігри, обговорення проблемних питань, моделювання життєвих і професійних ситуацій. Основним методичним принципом програми є навчання через спостереження та дію (А.Бандура).

Отже, самоефективність є важливим компонентом професійної самосвідомості. Самоефективність проявляється в почутті власної компетентності та ефективності, а також у вірі у власні можливості успішного виконання поставлених перед людиною завдань та подолання труднощів. Вона включає в себе когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти.

Велике значення відіграє самоефективність для розвитку професійної самосвідомості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, адже віра у власну ефективність полегшує адаптацію до нових вимог сучасного середовища, сприяє розкриттю здібностей та можливостей юнаків, підвищує наполегливість, активність, допомагає долати труднощі та досягти поставлених цілей.

Важливим є подальший пошук та вдосконалення способів підтримки впевненості дітей-сиріт у собі та власній ефективності, яка є необхідним компонентом професійної самосвідомості й відіграє важливу роль у формуванні патріотичного виховання.