Література:

1. Боголюбов С.А., Казьмин И.Ф., Локшина М.Д., та інші. Юридична література. М., 1990.

2. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-практическое и учебное пособие. М., 1998. С. 1-2.

3. Наказ Міністерства юстиції України від 06.12.2002 року № 105/5 «Про рекомендації з питань державної реєстрації нормативно-правових актів.

4. Рибалкік А. Принципи нормотворчої діяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 3 (8). – С. 71.

Особливості патріотичного виховання школярів в контексті гуманізації сучасної освіти

Литвиненко А.В.

Проблема патріотичного виховання на сучасному етапі розвитку суспільства є актуальною та вимагає глибокого вивчення, переосмислення певних ідей та впровадження нових підходів до виховання патріотизму у нового покоління.

Така потреба виникає з багатьох причин, основними з них є: втрата духовних та культурних цінностей, висування на перший план матеріальних ідей та активний розвиток технічного прогресу. Але для початку доцільно визначити, що таке «патріотизм».

Патріотизм (від гр. patriotes - батьківщина) - любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Ідея патріотизму для України в усі часи буда і є актуальною. Вона спонукала козаків до подвигів та до великої жертовності, гартувала волю і шліфувала світогляд наступних поколінь борців за нашу свободу, зокрема, в часи світових воєн, коли воскресала надія на визволення. Великі битви, революції, повстання проходили з метою відстояти Україну, її культуру, мову, політику та народ в цілому, бо наша держава завжди прагла незалежності та самостійності.

Ідеями патріотизму займалися різні письменники, поети, філософи, просвітителі та інші.

Наприклад, Іван Франко заявляв, що мета, завдання і зміст освіти та виховання, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, а це можливе лише за умови, що навчання здійснюватиметься рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності. Важливим аспектом такого виховання дітей має бути патріотичне виховання, через народну творчість і художню літературу. У своїх статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобринського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та інших гостро критикував недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду в галузі освіти. Боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу.

Займаючись просвітницькою діяльністю, Драгоманов мріяв про той час, коли патріотичне, етичне та естетичне виховання в українських школах звернеться до джерел педагогічного впливу кращих народних традицій, а діти будуть виховуватись прекрасними українськими піснями; він прагнув створити українську енциклопедію.

У творчості Л. Українки провідною виступає ідея громадянського виховання. Вона пронизує всю спадщину поетеси - епістолярну й поетичну. Питання родинного виховання цікавлять Л. Українку - в плані громадянської відповідальності, за виховання дитини як майбутнього громадянина країни" Ця думка знайшла поетичне вираження у її творі "Моя колискова" та "Мати-невільниця".

Відомий український поет Павло Тичина теж займався проблемою патріотизму і в своїх творах славив Україну, її мову, культуру та інше. Його рядки з вірша «Слово» так і закликають любити, поважати і вчити ріду мову:

«А Вкраїни мова —

Мов те сонце дзвінкотюче,

Мов те золото блискуче,

Вся і давність, і обнова —

Українська мова.

Розцвітай же, слово,

І в родині, і у школі,

Й на заводі, і у полі

Пречудесно, пречудово

Розцвітай же, слово!»

І головне – не треба забувати про національного героя України, великого поета, мислителя та сина своєї держави – Тараса Шеченко. Своїми творами він вів боротьбу проти невольників України, стояв за державу, плекав любити та поважати її. Через тяжкі історії своїх героїв він показував незламний український дух, як слово і пісня допомагають в скрутні моменти життя та те, що тільки об'єднавшись під жовто-блакитним прапором та з патріотизмом у серці український народ здобуде волю та щастя.

Але все таки треба повернутись до сучасності. В умовах інтеграції люди забули про патріотизм, це стало відходити на задній план, особливо гостро ця проблема проявляється у дітей та школярів. З'являється тенденція до зростання закордонних ідей, пропаганда кудьтур різних країн. Діти все частіше використовують в мові закордонні фрази та слова, віддають перевагу закордонним фільмам, музикі, кумирам та інше. Це проблема не тільки дітей, або їх батьків та вчителів, це проблема загальнонаціональна - телебачення, інтернет, мала кількість державних програм на тему патріотизма та багато іншого тільки приглушують любовь та повагу до країни.

Патріотичне виховання, як один із напрямів національного, включає в себе такі основні види виховання: політичне, суспільне, моральне виховання.

Політичне виховання - це процес цілеспрямованого та систематичного впливу на політичну свідомість та політичну поведінку громадян з метою формування в них певних політичних якостей. Головне завдання політичного виховання - укорінювати у свідомості та поведінці людини пануючих в даній системі політичних цінностей, норм, орієнтацій та зразків, розповсюджувати певний тип політичної культури.

Суспільне виховання - виховання, яке спрямоване на забезпечення гармонії суспільних і особистих інтересів, балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистості перед суспільством шляхом безпосередніх людських відносин.

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Американський психолог В. Франкл, аналізуючи смисл життя особистості, виокремлює три універсальні, константні базові цінності людського буття - духовність, свободу і відповідальність. Остання розглядається ним передусім, як зобов'язання людини реалізувати унікальний сенс власного життя, а інстанція, перед якою людина несе за це відповідальність - совість. Висуваючи на перший план особистісний смисл відповідальності, вчений однак не ігнорує й необхідності її орієнтації на суспільство та на благо.

Нацiональна система освiти повинна йти шляхов гуманіації i передбачати нові заходи спрямовані на підвищення рівня патріотизму. Першим з них є демократизацiя навчально-виховного процесу. Це означає спрямованiсть цього процесу на особистiсть учня i пiдходити до усвiдомлення школяра як майбутнього iнтелектуального багатства нашого суспiльства.

По-друге, гуманiзацiя передбачає гуманiтаризацiю навчального процесу. Адже саме при вивченнi гуманiтарних (у тому числi i суспiльних) дисциплiн звертається увага на самоцiннiсть особи. Формування екологiчного мислення є гарантом майбутнього для людства. Екологiчне мислення - це, насамперед, прогнозування наслiдкiв сьогоднiшньої дiяльностi людини на Землi.

Гуманiзацiя освiти передбачає ii нацiоналiзацiю, тобто надання якомога ширшого нацiонального характеру процесу навчання i виховання. Цей процес передбачає якомога повнiшого вивчення нацiональноi iсторiї, нацiональних традицiй, - тобто найповнiшого залучення до нацiональної культури. Усе це сприятиме формуванню нацiональної самосвiдомостi учнiв: усвiдомлення своєї нацiональної гiдностi, мiсця свого народу як суб'єкта iсторiї у всесвiтньому цивiлiзацiйному процесi. У процесі патріотичного виховання велика роль вiдводиться викладанню iсторiї та народознавства, якi безпосередньо вивчають минуле свого народу.

Гуманiзацiя освiти також передбачає формування духовностi як найвищого щабля свiдомостi особистостi. У науковiй думцi поки що нема єдиного визначення поняття "духовнiсть". Тому у даному контекстi визначимо духовнiсть через поняття "моральнiсть" як сутнiсну властивiсть людини. Тобто, гуманiзацiя освiти передбачає у процесi навчання виховувати високоморальних особистостей.

Метою патріотичного виховання є формування морально-духовної життєво-компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу. Це реалізується через проведення таких форм патріотично-виховної роботи:

• формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

• краєзнавство;

• ознайомлення з явищами суспільного життя;

• формування знань про історію держави, державні символи;

• ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

• формування знань про людство.

Школа повинна стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Для того щоб шкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам'яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Це можна зробити класному керівнику, який може проводити різноманітну роботу з дітьми, ігри, конкурси, давати цікаві та пізнавальні завдання, спрямовані на вивчення культури свого міста, назви вулиць, історії, визначних особистостей, потім вже переходити на Україну в цілому.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

Така робота буде досит продуктивною та ефективною, якщо цим будуть займатися і батьки. Вони повинні більшу увагу приділяти вихованню власної дитини та закладати в неї почуття відповідальності, поваги та любові до держави. Все те, що проводять вчителі в школах можуть робити батьки вдома, вчити з дітьми літературу, дивитись пізнавальні передачи про Україну, розповідати, як треба себе вести та багато іншого. Якщо держава та самі батьки об'єднаються, то підростаюче покоління буде не таке занедбане, як на сучасному етапі.

Хотілось би закінчити рядками А. Камінчука, який вдало і точно зазначив:

«Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, одна.»