Література

1. Ентоні С., Національна ідентичність - К.: Основи, 1994 - 155 с.

2. Фартушний А., Українська національна ідея як підстава державотворення: Монографія - Львів, 2000, 308с.

3. Карась А., Українська національна ідея // Політологія - Львів: Світ, 1994. - 357с.

4. Черненко А., Українська національна ідея: Монографія - Дніпропетровськ, 1994 - 144 с.

Роль церкви у збереженні духовних цінностей нації

Кольвах А.С.

студент Донецького національного університету

Духовні цінності в сучасному світі починають трансформуватися у якісно нові. Замість старих традицій, поглядів на життя та моделей поведінки приходять нові, які відповідають сучасним умовам існування. Проблема модерну і постмодерну цікавила таких вчених, як Юрген Хабермас, Деніел Белл, Жан - Франсуа Ліотар, Жан Бодрійяр. Політика, хоча і є колективним явищем, все ж таки зазнає процесу індивідуалізації. Як результат, різні погляди не тільки на політику, а й на життя та цінності в цілому. Йде процес трансформації старих підвалин світогляду суспільства на нові (у культурній, соціальній, економічній, політичній та духовній сферах). Тому актуальним постає це питання саме зараз, у часи трансформації не тільки України, а суспільства загалом, яке повинно, використовуючи історичний досвід, пристосуватися до нових умов існування, адаптувати політичну систему і т.д. Мета даної роботи – виявити специфіку виробництва духовних цінностей інститутом церкви. Виходячи з цілей роботи були виведені такі завдання:

1. Проаналізувати світовий (історичний) релігійний досвід на предмет виробництва духовних цінностей;

2. Виявити специфіку виробництва духовних цінностей;

3. Проаналізувати позитивні та негативні сторони використання церкви, як виробника політичних цінностей на українському просторі.

Церква, як базовий інститут продукування та пропаганди духовних цінностей, починає втрачати свою роль. У першу чергу тому, що церква і стає рівноцінними суб'єктами політики. Під зовнішньою оболонкою церкви, як і політики, ховається реальний політичний процес. У першу чергу, цю оболонку створює символічне поле релігії, яке насичено символами - атрибутами, які створюють відчуття деякої загадковості і святості, міфи, які пояснюють порядок речей і ритуал, який все це вводить в маси [1]. У такому випадку, цілком можливо, церква використовує ці інструменти як політичні технології маніпуляції людьми. Тобто сама церква може виступати як цілком незалежний суб'єкт політичних відносин зі своєю автономною системою технологій.

З іншого боку, в контексті такого маніпулювання, за допомогою міфів і ритуалів церква продукує різні духовні цінності. Варто відзначити два аспекти: продукуються духовні цінності, які відповідають вірі (безкорисливі, на благо людей) і, продукуються духовні цінності з метою маніпулювання людьми. Причому, замовлення на такі цінності може бути як зверху (політичної, духовної еліти), так і знизу (різними соціальними групами, спільнотами). Приклад - хрестові походи, війна з невірними, коли суспільству насаджувалася ідеї боротьби та війни з ворогами віри, в результаті цієї боротьби усі потраплять прямо до раю (в християнській доктрині такого постулату не існує як такого, він властивий в першу чергу ісламу) [2]. Це є прикладом символічної політики церкви, яка, використовуючи символи, гасла та промови крім того, що регулювала соціальні відносини людей (за допомогою насадження певних моделей поведінки), ще й досягала політичних цілей. Хрестові походи організовувались в геополітичних цілях: розширення сфери впливу, території, нова робоча сила (раби) [2]. У цьому аспекті і розкриваються подвійні стандарти церкви. По-перше, церква переслідує свої політичні цілі. По-друге, символічне поле релігії доволі часто використовується для маніпулювання людьми (згадати гасла і проповіді, які читали пастори під час хрестових походів).

Другий аспект - продукування духовних цінностей ініціативою знизу. Прикладом може служити один з напрямків християнської віри - протестантизм. Його вивчали такі відомі соціологи як Макс Вебер і Еміль Дюркгейм. Протестантизм почав формуватися у наслідок Реформації. У цей період в Європі відбувалися істотні соціально - економічні трансформації. Це були повсюдні процеси урбанізації, розвиток ринкових відносин, великі географічні відкриття і т.п. Внаслідок цих процесів формувався окремий клас громадян - дрібна буржуазія (купці, підприємці), які стали основним двигуном розвитку капіталізму. Саме капіталізм, не просто як соціально-економічні відносини, а як спосіб мислення, як певний світогляд вимагав нових духовних принципів. Таким чином, можемо простежити деякі суто світські цінності протестантизму: якщо людина успішна в земному житті, то вона потрапить прямо в рай; проводити богослужіння на зрозумілій мові (що знімає завісу загадковості з релігії і дає можливість кожній людині читати і тлумачити Біблію по-своєму); вести аскетичний і працьовитий спосіб життя [3].

Протягом всієї історії українського народу, церква займала особливе місце. Хоча існують погляди, що Володимир Великий охрестив Русь лише з метою консолідації суспільства і подальшого полегшення контролю над ним, все ж релігія продукувала загальнолюдські духовні традиції. Саме це і є відмінною рисою культури українського народу, як і емоційність та сентиментальність. Якщо європейське суспільство функціонувало і розвивалося на принципах раціонального пізнання, то український народ функціонував на принципах чуттєво - духовного пізнання (емоційного). До того ж, першу освіту люди отримували саме при церкві. Таким чином, в українському суспільстві історично склалося позитивне ставлення до церкви, що виражається у високому рівні довіри до неї.

Саме зараз, коли рівень довіри до церкви серед громадян досить великий [4], суспільство потребує підтримки і виробництва нових духовних цінностях. Проблема полягає в тому, що зараз церква виступає повноправним суб'єктом політики і нерідко переслідує політичні цілі. Таким чином, застосовуються різні політичні технології через церкву і релігію, як канали маніпуляції суспільством, так як ключові аспекти культури нашого суспільства, як довіра до церкви і емоційність формують сприятливе поле для використання таких технологій. Саме тому в Україні це діє дуже відкрито і сильно, в той час як Європа через це все пройшла, і вплив хоча і є, але воно вже не настільки велике. Якщо українські політики не хочуть продукувати істинні духовні цінності зверху, а продукують тільки те, що необхідно їм для маніпулювання людьми, «шаблонної соціалізації», то нам потрібно ініціювати продукування таких цінностей знизу – громадянським суспільством. Таким чином відокремити церкву і релігію від політики, позбавити можливості використання її в політичних технологіях, і трансформувати її в інститут соціалізації суспільства на загальнолюдських засадах.Література