Література

1. Ручка А. Дім як приватний соціокультурний простір / А. Ручка., Л. Скокова // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. – 2008. – Вип. 2. – С. 162-181.

2. Izdebska J. Dom rodzinny postrzegany przez dzieci / Jadwiga Izdebska. – Białystok : Trans Humana, 2006. – 144 s.

Фігури соціальної пам'яті у патріотичному вихованні молоді

Кулик Марія

Асистент кафедри соціології ЗНУ

У процесі розбудови української державності особливу увагу привертає характер соціальної взаємодії державних суб’єктів, одним із рушійних факторів якого є соціальна пам'ять, оскільки саме із цим процесом пов’язана не лише фіксація в пам’яті подій, а і їх інтерпретація, трансформація, забування та можлива подальша актуалізація відповідно до актуальних потреб спільноти. Процес перетворення актуальних даних в інформацію про минуле не являє собою лише просте перенесення інформації зі стану сьогодення в стан минулого. Відповідно, особливого значення у функціонуванні соціальної пам’яті набувають образи, завдяки яким можливе узагальнення індивідуальних смислів, подальше їх утримання в суспільній свідомості та актуалізація відповідно до актуальних потреб спільноти.

Функціонування пам’яті реалізується через створення та збереження образів, що являють собою суб’єктивну форму об’єкта сприйняття. Образи соціальної пам’яті можуть не відповідати реальним подіям, а являти собою соціальні міфи. Цей факт також підтверджує тезу про значущість соціальної пам’яті в конструюванні ідентичності, оскільки не мають значення самі події, їх хід та правдивість. Мають значення тільки той зміст, навколо якого конструюється міф, а також наявність злагодженої групи, що готова підтримувати його, визначаючи тим самим власну ідентичність та належність до групи.

Аналіз процесу утворення та функціонування образів соціальної пам’яті свідчить про значущість виділення суб’єктом сутнісних характеристик об’єкта, образ якого створюється. Як зазначає Р. Грановська, отримана в активній взаємодії з об’єктом інформація щодо його сутнісних властивостей перетворюється в ряд характеристик, з яких у подальшому, при впізнанні, знову реконструюються в цілісне відображення об’єкта – образ [1, с. 28]. Для успішного об’єднання певного набору характеристик в образ, що приведе до його впізнання, ці характеристики об’єкта мають відповідати таким критеріям: константність, предметність, цілісність та узагальненість.

В аналізі фігур соціальної пам'яті окремо варто зупинитися на характеристиці предметності образу, що визначає можливість виокремлення об’єкта з-поміж інших. Для цього дійсність має поділитися суб’єктом пізнання на образ об’єкта (фігуру) та образ простору, що оточує об’єкт (фону). Однією з основних умов формування предметності образу є замкнутість простору, що уможливлює концентрацію на об’єкті, який буде сприйматися як фігура на фоні. У відтворенні образів соціальної пам’яті така замкнутість може утворюватись завдяки часовим межам події, що обмежують коло історичних подій минулого спільноти.

Фігура та фон взаємозабезпечують існування один одного: без фону неможливим є відокремлення фігури, відсутність фігури, ц свою чергу, унеможливлює існування фону, адже це призводить до відокремлення з фона будь-якої іншої фігури, що становить більш цілісний об’єкт для сприйняття. Так, для сприйняття образу героя має бути відповідний фон: коло людей, загальна ситуація в країні, що будуть характеризуватися, наприклад, некомпетентністю, незлагодженістю, нерішучістю тощо. Лише за умови наявності такого фону образ героя буде сприйнятий як чітко окреслена, розташована на передньому плані фігура.

Предметність образу соціальної пам’яті зумовлює появу в ній фігур, що мають бути відтворені для підтримання групової ідентичності. Ґрунтовністю в цьому контексті вирізняється теорія Я. Ассмана, який аналізує фігури пам’яті як культурно сформовані суспільно обов’язкові образи пригадування [2, с. 39]. Таким чином, дослідник робить акцент на обов’язковості і навіть нормативності фігур пам’яті. Оскільки формування групової ідентичності передбачає визначення кола тих, хто належить до “Ми-групи” та до групи чужих, необхідним є вироблення критеріїв, за якими буде відбуватися ідентифікація. Одним з таких критеріїв і є фігури пам’яті, визначення яких передбачає групову єдність щодо розуміння їх символічного змісту та специфіки емоційного ставлення до них. Відповідно, фігури соціальної пам’яті зазвичай будуються на контрасті сприйняття “своїх” і “чужих”, підкреслюючи несхожість з іншими та нівелюючи деякі розбіжності зі своїми [3]. Фігури соціальної пам’яті, що мають особливе значення у формуванні образу “Ми-група” та “Вони”, мають найбільш яскраво та емоційно переживатися членами спільноти. Серед фігур соціальної пам’яті фундаментальними у формуванні територіальної ідентичності вважаємо такі бінарні образи, як: образ героя, антигероя, ворога та друга.

Фігури пам’яті мають такі ознаки, як віднесеність до простору та часу, віднесеність до групи та відтворювальний характер. Оскільки будь-яка група, що згуртовується, прагне до створення та забезпечення за собою місць, які є для неї не лише сценою спільної діяльності, а й символом її ідентичності, а також опорними пунктами пригадування, відповідно, усі нормативно закріплені фігури пам’яті мають бути локалізовані в просторі та часі й визначати належність людини до спільноти.

Важливим моментом у формуванні фігур соціальної пам’яті є те, що обов’язковими образами пригадування є як позитивні образи (герої, друзі), так і негативні (антигерої, вороги). Функціональне навантаження позитивних фігур соціальної пам’яті пов’язане з усвідомленням значущих рис своєї територіальної спільноти, які, персоніфікуючись в образах героїв, виступають критеріями належності. Негативні ж фігури соціальної пам’яті (антигерої, вороги) виконують функцію консолідації спільноти через усвідомлення певної спільної загрози, що може перешкоджати її цілісності та суверенності.

Образи героя та антигероя являють собою внутрішньогрупові фігури соціальної пам’яті, що уособлюють найважливіші позитивно схвалювані та, навпаки, небажані характеристики. Така бінарність образу забезпечує своєрідні межі норм конформної поведінки, вихід за які буде трактуватися як девіантна поведінка, яким і є лідерство. Позитивна девіантна поведінка буде тяжіти до створення героїчного образу, натомість, негативна, соціально не схвалювана девіація буде уособлювати образ антигероя.

Таким чином, процес патріотичного виховання молоді є неможливим без переживання та розуміння молоддю фігур соціальної пам'яті, як суспільно обов’язкових образів для пригадування. Адекватність визначення молоддю цих образів залежить як від окремих агентів соціалізації, так і від загальнодержавних програм та пропонованих практик комеморації.